УДосконалення функцінування ринку праці як складової ринкової економіки в житомирській області

 До індустріальних  енергетичних центрів належать  і міста, в яких мешкають працівники  атомних станцій. Складність ситуації  на ринку праці цих міст  зумовлена тим, що основним споживачем  робочої сили є атомні станції, а ризик, пов'язаний з їх функціонуванням, практично зводить нанівець диверсифікацію  виробництва. Однією з проблем  розвитку таких міст є обмежений  термін експлуатації реакторів. І в Україні, і за кордоном  термін служби всього комплексу  обладнання для новозбудованих  енергоблоків становить 30 років, а  для самого реактора - 40 років, строк  амортизації житлових і громадських  капітальних споруд з залізобетонних  конструкцій - 80-100 років. Отже, необхідно  передбачати варіанти використання  цього фонду після виводу з  експлуатації енергоблоків АЕС, заздалегідь складати плани - графіки  вивільнення робочої сили на  всіх підприємствах і в організаціях. Одночасно цими планами має  передбачатися створення нової  сфери праці.

 Стосовно створення  нових і збереження старих  робочих місць для працівників  станцій, що звільняються перш  за все треба виходити з  можливості використання їх знань  і вмінь в області інженерії  і науки. Це призведе до створення  рентабельної продукції - як товарів, так і послуг, враховуючи досвід  роботи на атомних станціях. Створення  підприємства "Абрис" у м. Славутич  є тому яскравим прикладом  розширення застосування можливостей  колишніх працівників атомних  станцій.

 Серед багатьох рекомендацій  українських і зарубіжних експертів, на нашу думку, заслуговують на  увагу, в першу чергу, ті проекти, які пропонують заходи, що не  збільшують тиск на бюджет  у вигляді невиробничих витрат  на "реабілітацію забруднених  територій" і відіграють роль  державної підтримки різних галузей  виробництва. Таким, наприклад, є проект  створення на забруднених територіях  високооплачуваних робочих місць  шляхом стимулювання розвитку  капіталомістких напрямів інтенсивного  сільськогосподарського виробництва - насінництва, елітного тваринництва, звіринництва, розведення цінних  довго зростаючих порід лісу  та ін. Фінансування могло б  частково здійснюватись за рахунок  сільськогосподарської програми. В свою чергу, підвищення життєвих стандартів справило б необхідний позитивний вплив на показники здоров'я і тривалість життя населення цих територій.

 Залишаються невирішеними  питання стабілізації економіки  монофункціональних "оборонних міст". Найважливішим принципом проведення  конверсії є не тільки збереження  науково-технічного потенціалу галузі, але й забезпечення соціального  захисту населення з урахуванням  його високого професійного рівня  шляхом створення сприятливих  умов для функціонування ринку  праці. Збереження елітних кадрів  міст оборонної промисловості  можливе за умов надання їм  певних пільг, які визначаються  державою та місцевими органами  влади. Так, для забезпечення соціального  захисту звільнених працівників  у зв`язку з конверсією період  одержання допомоги по безробіттю  повинен бути не менш ніж 2 роки, із записом у трудовій книжці, що причиною звільнення є конверсія.

У роботі запропонована удосконалена структура механізму управління ринком праці монофункціональних міст.

 Період перебудови  економічної системи значно загострив  ситуацію на ринку праці. Серед  причин цього загострення було  зруйнування старого механізму, який полягав в адміністративних  методах управління у вигляді  встановлення державою меж працездатного  віку, тривалості робочого часу, розподілу молодих спеціалістів. Необхідно було створити новий  механізм, що враховував би трансформацію  форм власності, стимулів і цілей  економічної діяльності. З'явились  нові можливості управління ринком  праці та зайнятістю населення. Це стосується, перш за все, соціально-економічних  та організаційно-правових механізмів.

 Кожний з механізмів  має свої складові, яких може  бути більше чи менше, залежно  від мети дослідження і вирішення  конкретних соціально-економічних  завдань в тому чи іншому  місті. В схемі наведені лише  типові для кожного монофункціонального  міста складові. Запропонована структура  механізму дозволяє підтримувати умови купівлі та продажу праці; забезпечувати певну рівновагу між зайнятістю і безробіттям, створюючи умови для поповнення ринку праці новими працівниками замість тих, які з різних причин вийшли з нього; пропорційно розподіляти найману працю за сферами діяльності; підтримувати працездатність працівників.

 Проведені дослідження  стану економіки монофункціональних  міст України та їх ринків  праці дозволили визначити наступні  стратегічні напрямки державної  політики:

 ·створення у монофункціональних  містах ринкової інфраструктури  у тому числі кредитно-фінансового  забезпечення, що дозволить прискорити  ринкову трансформацію містоутворюючих  підприємств;

 · розробка соціальних  програм з системою конкретних  організаційних, фінансових, економічних  та технологічних заходів щодо  забезпечення збереження старих  і створення нових робочих  місць;

 · розробка системи  заходів по створенню регіональними  органами самоуправління необхідних  умов для розвитку малого та  середнього підприємництва з  урахуванням особливостей кожного  конкретного міста;

 · створення у монофункціональних  містах обласними центрами зайнятості  мережі навчальних закладів із  підготовки і перепідготовки  економічно активного населення, що вивільняється з галузей  і сфер економіки;

Державну політику регулювання ринку праці монофункціональних міст необхідно розробляти за диференційованим підходом - залежно від містоутворюючої основи. Не всі монофункціональні міста слід орієнтувати на промисловий шлях подальшого розвитку. Існує багато інших, не менш важливих для народного господарства, напрямів розвитку міських форм розселення монофункціонального типу. Наприклад, переробка відходів промислової і сільськогосподарської сировини, розвиток туризму, курортно-санаторної мережі і т.д. Однак недоцільно прагнути і того, щоб "підтягнути" всі монофункціональні міста до рангу багатофункціональних. Питання тільки в тому, щоб кожне з них брало якомога більш активну та різнопланову участь у розвитку господарського комплексу країни.

Розділ 3. УДосконалення функцінування ринку праці як складової ринкової економіки в житомирській області

Так, макроекономічна нестабільність та заполітизованість економіки України, неефективна податкова та фінансова політика призвела до нищівних наслідків, посиливши тим самим негативний вплив фінансово-економічної кризи. Багато малих та середніх підприємств збанкрутіли, а нові майже не створюються через високі адміністративні та податкові бар'єри, які створює держава та несприятливий інвестиційний клімат, який змушує іноземних інвесторів шукати інші об'єкти інвестування. Все це призвело до зменшення попиту на робочу силу в цілому, вивільнення великої кількості працівників та збільшення пропозиції, посиливши тим самим дисбаланс на ринку праці. Відсутність роботи, вплинуло на підвищення конкуренції між працівниками, що спровокувало роботодавців зниження ціни на робочу силу та зменшення доходів населення, що в свою чергу призвело до зменшення попиту на товари та послуги. Підприємства змушені були зменшити обсяги виробництва, а оскільки ринок праці є похідним ринком від ринку товарів та послуг, це знову ж таки призвело до скорочення попиту на робочу силу. Все це засвідчує необхідність ефективної державної політики, пріоритетними напрямками якої повинно бути:

- забезпечення макроекономічної  стабільності країни, за рахунок  зваженої фінансової та кредитної  політики;

- ефективна податкова  політика, яка б сприяла розвитку  підприємництва. Так у розвинутих  країнах існує програма «податкових  канікул» для малих та середніх  підприємств, що сприяє вкладанню коштів, які повинні були сплачуватися за податки, у розвиток власного бізнесу;

- забезпечення сприятливого  інвестиційного клімату, який би  стимулював інвесторів вкладати  кошти в економіку України;

- ефективна соціальна  політика та забезпечення високого  рівня життя населення;

- сприяння розвитку системи  ринкових відносин, приватизації, розвитку  нових форм господарювання;

- формування механізму  диференційованого підходу щодо  збереження робочих місць;

- створення механізмів  реалізації політики зайнятості  в загально-національних програмах (зокрема в програмах громадських  робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

- регулювання трудових  міграцій;

- забезпечення додаткових  гарантій зайнятості населення  окремим категоріям громадян;

- сприяння професійній  мобільності;

- розвиток соціально-трудових  відносин;

- удосконалення інформаційно-статистичної  бази щодо розвитку ринку праці;

- сприяння зайнятості  шляхом розвитку соціального  партнерства;

- забезпечення розвитку  інфраструктури ринку праці;

У процесі дослідження ринку праці Житомирської області та його кон'юнктури, виявлено, що для структури попиту характерна така ситуація: домінують робочі місця, які потребують високої кваліфікації, зокрема законодавців, службовців, курівників менеджерів, професіоналів, кваліфікованих працівників з інструментом, найменшим же попитом користуються працівники найпростіших професій, включаючи осіб без професій. Що ж стосується попиту на робочу силу за видами економічної діяльності, то найбільша потреба спостерігається у працівниках переробної промисловості, сфери торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів, державного управління, що обумовлює пріоритетність навчання висококваліфікованих спеціалістів за даними напрямками. Структура та масштаби попиту не відповідають пропозиції на ринку праці, специфічність попиту робочої сили обумовлена кваліфікаційним рівнем працівника, спостерігається значний структурний та кількісний дисбаланс, зростає кількість звільнених за власним бажанням порівняно з темпами зростання вивільнених працівників, що обумовлене низьким рівнем заробітної плати, шкідливими умовами праці, зростання соціальної напруги всередині колективу, попит на робочу силу має територіальних характер, що зумовлює існування праценедостатніх та праценадлишкових районів.

Найбільшу ж пропозицію на ринку праці Житомирської області складають кваліфіковані робітники сільського, лісового господарства, риборозведення та рибництва і працівники найпростіших професій,однак попитом дані професійні групи не користуються. Щодо першої групи то дисбаланс в даній галузі пов'язаний із занепадом аграрного сектору, лісництва та рибництва у області. Низький попит на некваліфіковані кадри пов'язаний із структурними зрушеннями в економіці, автоматизацією виробничих процесів та конкуренцією із зарубіжними виробниками, що визначає необхідність в високій продуктивності праці та постійного підвищення якості продукції. Все це обумовлює об'єктиву необхідність у працівниках високої кваліфікації та передовим досвідом.

Аналіз статистичних даних соціально-економічного розвитку Житомирської області та тенденцій розвитку ринку праці повинен бути основою для створення регіональної програми зайнятості населення, яка повинна бути спрямована на врівноваження попиту та пропозиції робочої сили. Ці завдання покладені на Житомирський обласний центр зайнятості, функції якого полягають в наданні інформаційних, профорієнтаційних послуг, створення банку вакансій та пошук за фахом роботи, працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочі місця, підвищення конкурентоздатності незайнятих громадян шляхом організації професійного навчання, залучення до тимчасових громадських робіт, надання дотацій роботодавцям, виплата соціальної допомоги по безробіттю.

Як вже зазначалось, на ринку праці Житомирської області існує значний дисбаланс. Враховуючи ці тенденції, на нашу думку, до пріоритетних напрямків, які сприятимуть врівноваженню попиту і пропозиції робочої сили, слід віднести:

- вдосконалення координаційної  роботи місцевих органів виконавчої  влади, місцевого самоврядування, об'єднань  громадян з питань підвищення  кваліфікаційного рівня робітничого  потенціалу;

- сприяння залученню інвестицій, інших джерел фінансування професійно-технічної  освіти, розробка та реалізація  проектів освітніх програм, формування  державних замовлення на підготовку  робітничих кадрів регіону;

- створення умов для  працевлаштування випускників вищих  та професійно-технічних навчальних  закладів,

- проведення щорічного  моніторингу регіонального ринку  праці та інформування населення  в потребах ринку;

- з урахуванням потреб  ринку праці у кваліфікованих  робітничих кадрах забезпечити  в професійно-технічних навчальних  закладах підготовку, перепідготовку  та підвищення кваліфікації осіб  за договорами з обласним центром  зайнятості;

- розширити підготовку  кваліфікованих робітників на  замовлення фізичних та юридичних  осіб з використанням різних  форм та методів: очно-заочне, дистанційне  навчання, без відриву від виробництва, за індивідуальними навчальними  планами, за модульними технологіями  тощо;

- з метою забезпечення  мобільності професійно-технічних  навчальних закладів щодо реагування  на зміни потреб регіонального  ринку праці в кваліфікованих  робітниках з конкретних професій  сприяти впровадженню нових професій  та напрямів навчання;

- з метою вдосконалення  організації професійно-технічного  навчання учнів професійно-технічних  навчальних закладів із застосуванням  сучасного обладнання налагодити  та підтримувати партнерські  стосунки з підприємствами - замовниками  робітничих кадрів щодо використання  їх виробничої матеріальної бази;

- забезпечення цільового  направлення сільської молоді  на навчання у вищі аграрні  навчальні заклади;

- з метою підвищення  якості професійної підготовки  робітничих кадрів необхідно  забезпечити впровадження в навчальний  процес нових державних стандартів  професійно-технічної освіти, сприяти  використанню в навчальному процесі  інноваційних форм та методів, в т.ч за модульною системою, за індивідуальними планами і  програмами, стажування безпосередньо  на робочому місці та ін., сприяти  запровадженню у навчально-виробничий  процес професійно-технічних навчальних  закладів новітніх виробничих  технологій, використанню нового  технологічного обладнання та  устаткування підприємств-замовників  робітничих кадрів, впроваджувати  в навчальний процес професійно-технічних  навчальних закладів освітні  проекти та програми, направлені  на підвищення якості професійної  підготовки робітників;