Шпаргалка по "Политологии"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Мая 2013 в 13:20, шпаргалка

Краткое описание

Работа содержит ответы на 60 вопросов по дисциплине "Политология".

Вложенные файлы: 1 файл

політологія.doc

— 636.00 Кб (Скачать файл)

1.Дослідження Платоном  і Аристотелем сутності та  форм організації держави.

Головні праці Платона «Політика», «Держава», «Закони». Найвидатніші заслуги  Платона було закладення основ політичної філософії, розробка концепції ідеальної  справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності, аристократії, олігархії, монархії, тиранії, демократії, філософське обґрунтування теорій політики, політичного знання, політичного мистецтва, ідеології, геніальне передбачення розмежування влад, поділу праці, освіченого абсолютизму, скасування приватної власності, оригінальні пропозиції системи державної влади. Держава виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три стани (правителів, вояків і виробників). Існує 8 типів держав:1) істинне правління; 2) законна монархія; 3) незаконна монархія тиранія; законна влада небагатьох - аристократія; 5) незаконна влада небагатьох - олігархія; 6) законна демократія із законами; 7) незаконна демократія без законів;8) тимократія -  спартанський тип владування. Політика - це царське мистецтво, засноване на знанні і таланті правити людьми.  Аристотель - головні праці «Політика», «Афінська політія», «Риторика», «Етика». Розглядає людину як політичну істоту, об’єктивне начало всіх політичних явищ. Держава - організація лише тих людей, хто може брати участь в законотворчій, судовій і військовій діяльності. Держава, що виникла природнім шляхом - це самодостатня для існування сукупність громадян. Правильні форми держави ті, де правителі турбуються про суспільне благо, неправильні - ті, де правителі турбуються про приватні інтерси. Ідеальна форма - політія, поєднання демократії і олігархії, де багаті замирюються з бідними шляхом швидкого зростання чисельності середнього класу. Для запобігання політичних переворотів принцип рівності політики доповнюють принципом справедливості. Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільними і рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Право - це виключно політичний інститут. Воно складається з природнього права і встановленого людьми права. Всесвітньо історичне значення політичної концепції Аристотеля полягає: у завершенні мислителем стародавньої політології, як науки наук; вчення про найвище благо людини і держави; у започаткуванні політичної етики, розумінні політики як високоморальної інтелектуальної справедливої діяльності; у створенні політичної юриспунденції, обгрунтуванні конституціалізму, право народу на законодавчу владу; у закладенні основ майбутніх теорій держави; у збагаченні правових доктрин.

2.Влада як соціальне  явище. Концепції влади. Методи  влади.

Влада - це основний елемент, що звязує політ систему сусп-ва в одне ціле. Саме влада визначає природу і стійкість політ системи, виражає волю соц. субєктів. Ця воля здійс-ся як обовязкова публічна, що підкорює собі всіх членів сусп-ва. Влада забезпечує порядок, виражає та захищає докорінні інтереси та сукупну волю соц. обєднань, є засобом реалізації цих інтересів та волі. Влада має глибокий внутр звязок їз таким сусп. явищем як організація. Це і соціальний інститут і порядок відносин і цілеспрямована діяльність зі створення організації, підтримки стабільності та порядку. Влада є осмисленим, цілеспрямованим процесом, що визначає цілі, шляхи та засоби роз-ку сусп, організує відповідну діяльність його членів. Влада необхідна для організації сусп вир-ва, яке не мислиме без підкорення всіх його учасників єдиній волі.В загальному розумінні влада це здатність та мож-ть справлятипевний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою певних засобів-волі, авторитету, права, насильства. Основні концепції влади: І. Реляціоністська концепція влади розглядає її як відношення між двома партнерами, коли один із них — суб'єкт — справляє визначальний вплив на іншого — об'єкт. Суб'єктом і об'єктом можуть виступати як окремі індивіди, так і різноманітні групи та організації. Влада — це взаємодія суб'єкта і об'єкта, яка виявляється в тому, що суб'єкт контролює об'єкт за допомогою певних засобів. Такі відносини є конфліктними і складають суть політики. Існують три основні різновиди реляціоністської концепції влади:

-   спротиву, розглядає владні  відносини як такі, за яких  суб'єкт долає спротив об'єкта. Концепція обміну ресурсами виходить  із нерівномірності розподілу  ресурсів у суспільстві і трактує  владу як таке відношення, коли суб'єкт нав'язує свою волю об'єкту в обмін на надання останньому певних ресурсів.

-  обміну ресурсами, має на  меті пом'якшення недемократичного  характеру владних відносин як  панування і підкорення. За цією  концепцією владні відносини  в кожному окремому випадку є пануванням — підкоренням. Однак у масштабі всього суспільства наявний баланс владних відносин між суб'єктами і об'єктами, оскільки з часом і в різних сферах впливу вони міняються місцями: суб'єкти стають об'єктами і навпаки.

-  розподілу сфер впливу.

Реляціоністська концепція влади  слушно наголошує на тому, що влада  є вольовим відношенням між людьми, за якого суб'єкт тим чи іншим  чином долає спротив об'єкта, що суб'єкти та об'єкти владних відносин можуть мінятися місцями. На базі цієї концепції визначаються шляхи, методи й засоби впливу на суспільство з метою Досягнення соціальної злагоди і забезпечення політичної стабільності.

Проте реляціоністська концепція  перебільшує можливості для об'єкта стати суб'єктом влади. Владні відносини є результатом об'єктивно зумовленого суспільного поділу праці, який не вирізняється динамізмом.

ІІ. Системна концепція влади розглядає владу як системоутворююче відношення в політичній системі суспільства. Влада, що в політичній системі виступає як політична влада, з'єднує всі елементи системи в єдине ціле. Основне призначення політичної влади полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність у суспільстві, а для цього вона повинна регулювати відносини між людьми й суспільством у цілому, в тому числі й державно-політичними інститутами. Влада покликана вирішувати суперечність між необхідністю організованості й порядку в суспільстві та багатоманітністю інтересів членів суспільства, між якими виникають конфлікти. Системний підхід до розуміння влади застосовується на трьох

рівнях: -  політичної системи суспільства в цілому; -  окремих складових системи; -  відносин між самими індивідами.

ІІІ. Біхевіористська концепція влади розглядає владу як особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються. Тому цю концепцію називають іще поведінковою. Подібно до реляціоністської концепції вона розглядає владу як відношення панування і підкорення, однак головну увагу зосереджує на особливостях людей, мотивах їхньої поведінки в боротьбі за владу. При цьому прагнення до влади проголошується домінуючою рисою природи людини, яка визначає її політичну поведінку. Наголошується, що у прагненні до влади важливу роль відіграють ті блага і привілеї, які отримують наділені владою люди. З набуттям влади пов'язано отримання матеріальних благ, свободи, престижу, безпеки тощо.

У межах біхевіористської концепції влади виокремлюються три основні моделі трактування влади:

- Силова. Виходить з того, що  головним мотивом політичної  поведінки людини є її прагнення  до влади. Набута влада, у свою чергу, стає засобом досягнення інших благ. Оскільки владні прагнення людей є різноспрямованими, то головне завдання політичної влади полягає в Тому, щоб забезпечити оптимальне співвідношення, баланс сил як владних вольових прагнень.

- Ринкова. Ґрунтується на тому, що за умов ринкової економіки влада також стає товаром. На цей товар, як і на будь-який інший, поширюються відносини попиту і пропозиції. В результаті виникає своєрідний ринок влади зі своїми покупцями і продавцями та  енеджерами як посередниками між ними. Вони, зокрема, готують кандидатів на владу і забезпечують їх перемогу на виборах.

- Ігрова, що розглядає владні відносини, боротьбу за владу як своєрідну гру, що відбувається за певними правилами.

Головною особливістю цієї концепції є пояснення владних відносин психологічними мотивами. В одних випадках, наприклад у біхевіоризмі, постулюється воля до влади як її джерело, в інших — прагнення людини до влади, особливо володіння владою, пов'язуються з необхідністю суб'єктивної компенсації нею притаманних їй фізичних чи духовних вад.

Існують також інші концепції влади  — інструменталістська, структуралістська, функціональна, конфліктологічна.

3.Напрямки української  політичної думки ХІХ-ХХ століття.

Цей етап розвитку соціально-політичної думки в Україні пов'язаний з постаттю відомого вченого та політичного діяча М. Драгоманова. М.Драгоманов звертається до здобутків тогочасної західноєвропейської науки, до ідеї суспільно-культурного прогресу і діалектики, що посідала центральне місце в найбільш поширених тоді суспільно-політичних програмах і соціально-філософських теоріях. Драгоманов поділяв марксистські ідеї про соціалізм як більш прогресивний лад і позитивно ставився до спенсерівської теорії еволюції. Політична програма М.Драгоманова була побудована в основному на п'яти провідних принципах:

1. визнання за державою можливості  координації соціально-економічного  життя

2. ідея щодо еволюції існуючої  політичної системи 

3.визнання вирішального значення  ідеї культурництва

4.європоцентризм

5.ідея федерації

Провідну роль в розвитку укр. політ. думки належить М.С.Грушевському (1866— 1934), видатному вченому-історику, політологу, публіцисту і політичному діячу. Він проголошував ідею пріоритетів  інтересів народу, суспільства над  інтересами держави. Досліджуючи історію України вчений дійшов висновку, що основа укр. народу – селяни, а головна його мета – земля і воля. Проте Грушевський стояв на засадах федирації, розглядаючи її не як втрату волі, а як шлях до нових можливостей розвитку.

Відомим українським політичним мислителем і політичним діячем консервативного напрямку був ВЛипинський (1882—1931). Українська держава у майбутньому, на думку Липинського, має бути незалежною монархією спадкового характеру з обов'язковою передачею успадкованої гетьманської влади. Політична програма В.Липинського базувалася на: 1) гарантія недоторканості особи; 2) забезпечення права приватної власності на землю; 3) проведення аграрної реформи; 4) об'єднання всіх українських земель, а в зовнішній політиці — союз із Росією і Білорусією.

Особливу роль у розвитку української  політичної думки відіграли націоналістичні  ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М. Міхновського.

4.Поняття та сутність  правової держави. Становлення  правової держави в Україні.

Правова держава - це держава, що обслуговує потреби громадянського суспільства і правової економіки, призначення якого - забезпечити свободу і добробут. Вона підконтрольна громадянському суспільству і будується на еквівалентності обмінюваних благ, на фактичному співвідношенні суспільного попиту і пропозиції, відповідальна за правопорядок, що гарантує людині свободу і безпеку, тому що духовним фундаментом його є визнання прав людини.

Правова держава - це демократична держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність усіх перед законом і незалежним судом, де признаються і гарантуються права і свободи людини і де в основу організації державної влади покладений принцип поділу на законодавчу, виконавчу і судову влади. Ознаки правової держави

§Верховенство закону у всіх сферах життя суспільства. У системі правових цінностей вищою формою вираження, організації і захистів свободи людей є закон. У законах держава встановлює загальнообов'язкові правила поведінки, які повинні максимально враховувати об'єктивні потреби суспільного розвитку на началах рівності і справедливості. Саме тому закон володіє вищою юридичною силою. Всі інші правові акти повинні відповідати закону. Закони регулюють найбільш важливі, стержневі сторони суспільного життя. Вони визначають міру свободи в життєво важливих сферах, охороняють етичні цінності суспільства (наприклад, закони про власність, про підприємництво, про акціонерні товариства, про суспільні об'єднання, про свободу совісті, про друк і інші). Підзаконні акти, при необхідності, можуть лише конкретизувати деякі положення законів, але ні в якому разі не “вдосконалювати”, не “підправляти”, не “змінювати” закон. У той же час правовий закон не допускає свавілля законодавця. У законах повинні виражатися суспільні відносини, що об'єктивно складаються, тенденції їх розвитку і самооновлення. Різного роду законодавчі обмеження і заборони суб'єктивного характеру підривають основи правової держави, стримують суспільний прогрес.

Основний закон правової держави - конституція. У ній сформульовані правові принципи державного і суспільного життя. Конституція являє собою загальну правову модель суспільства, якій повинно відповідати все поточне законодавство. Ніякий інший правовий акт держави не може суперечити конституції. Пріоритет конституції - невід'ємна риса правової держави. Тому правова держава - це конституційна держава.

§ Діяльність органів правової держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Информация о работе Шпаргалка по "Политологии"