Сутність перехідної економіки: теорія та практика

Реалізація марксистської концепції  економічного розвитку супроводжувалася значними теоретичними змінами і  модифікувалася у марксистсько-ленінську теорію побудови соціалізму, яка мала такі етапи.

1. Політика "воєнного комунізму" (В.І. Ленін згодом визнав її  політикою не тільки вимушеною,  а й помилковою) була спрямована  на ліквідацію ринкових відносин, приватної власності та класів, на перехід до безпосереднього продуктообміну через державні органи влади.

2. Нова економічна політика (НЕП), яка внесла в теоретичну концепцію  суттєві корективи і насамперед  визнання:

— ринкових форм (товар, гроші, ціна, кредит, фінанси тощо);

• двох форм власності (державної та кооперативної);
• двох класів (робітників і селян, інтелігенції як прошарку);
• державної форми управління за участю народу.

Реалізована модель соціалізму дістала  назву командно-адміністративного  соціалізму.

Риси командно-адміністративного  соціалізму:

• тотальне панування державної власності (навіть колгоспно-кооперативна власність, проголошена конституцією, втратила риси кооперативної і була одержавлена);
• централізоване регулювання всіх зв'язків державою (директивне централізоване планування від досягнутого);
• спотворені ринкові відносини (ціни, відсоток за кредит, ренту тощо встановлювала держава);
• прямий розподіл ресурсів;
• державне тотальне управління за принципом жорсткої ієрархії; вершину ієрархічної піраміди займає партійна бюрократія;
• розподіл за волею держави, яка об'єктивно не може визначити частку індивіда у суспільному результаті економічної діяльності (хоч зарплата видається за форму розподілу відповідно до кількості та якості праці).

Як наслідок, у процесі революційних змін відбулося тотальне одержавлення економіки, політики, ідеології та інших форм суспільного буття.

Криза адміністративно-командної  системи стала проявом загострення  суперечностей, породжених та нагромаджених  нею, які система виявилася не здатною вирішити.

Суперечності адміністративно-командної системи Головна суперечність — суперечність між проголошеними та реалізованими цілями.

 Форми вияву головної  суперечності:

• між вивільненням трудящих від поневолення (експлуатації) з боку капіталу і поневоленням їх державою;
• між проголошеною метою побудови суспільства всезагального добробуту і сформованою економікою тотального дефіциту, який є не лише наслідком, а й передумовою відтворення бюрократичної системи адміністративного соціалізму;
• між проголошеною метою побудови суспільства, де, всі блага "поллються повним потоком" і здійсниться великий принцип: "від кожного — за здібностями, кожному — за потребами" і деформованою структурою економіки, зорієнтованою на виробництво заради виробництва;
• між проголошеною метою високопродуктивного виробництва (трудящі працюють на себе й на суспільство в цілому) і спадною ефективністю реального виробництва через відсутність конкуренції і тотальне панування державної монополії;
• між проголошеною метою побудови суспільства, заснованого на самоуправлінні (самоуправління як антипод державного управління), і реальною системою управління у формі диктатури держави, яка виявляється через диктатуру пролетаріату, диктатуру партії та ін.

Причини глибокої кризи командно-адміністративної системи не вичерпуються тільки нагромадженими нею внутрішньо притаманними їй суперечностями. Вони пояснюються існуючою структурою влади та запроваджуваною нею політикою. Значною мірою ця криза зумовлена об'єктивними законами нерівномірності та циклічності економічного розвитку.

1.4. Історичність перехідної економіки

Соціально орієнтовану ринкову  економіку, яку прагнуть створити постсоціалістичні  країни, можна визначити як систему, в основі якої переважає приватна власність, свобода підприємництва, вільний продаж усіх факторів виробництва, товарів та послуг.

Головні завдання перехідного періоду  від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової системи  такі:

— реформування відносин власності;

• роздержавлення (обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до повного вилучення, відмова від прямого управління держави економікою, створення умов для зростання кількості господарюючих суб'єктів);
• приватизація (перехід у приватну власність значної частки державної власності);
• демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії);
• лібералізація, яка набуває двох форм — внутрішньоекономічної (усунення державного контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, запровадження свободи торгівлі юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності товаровиробника умовам ринку) і зовнішньоекономічної (розширення доступу в країну іноземних інвестицій; роздержавлення зовнішньоекономічних зв'язків і зняття протекціоністських обмежень на експорт; зняття обмежень на імпорт; конвертованість національної валюти тощо).
• макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, припинення надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію);
• формування ринкової інфраструктури;
• соціальний захист найвразливіших верств населення.

Концепції трансформації адміністративно-командної  економіки в ринкову:

• інституціонально-кейнсіанський варіант еволюційних змін, або градуалістської політики;
• ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або політики "шокової терапії".

Головні риси еволюційного переходу до ринкової економіки (градуалізму):

1. Процес економічної трансформації трактується як поступова зміна ресурсних потоків, які повільно пристосовуються до нового інституційного середовища і впливають на зміну параметрів виробництва, споживання, інвестицій.

2. Реформування економіки передбачає:

— встановлення динамічної рівноваги на споживчому ринку шляхом легалізації та розвитку приватного сектору;

• поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;
• лібералізація цін зі збереженням державного контролю за ними;
• формування двосекторної моделі економіки, де превалюють приватні структури у споживчих галузях економіки, а державні й ті, що контролюються державою, — у виробництві інвестиційних товарів;
• спад виробництва, зумовлений не зміною його технологічної та соціально-економічної структури, а політикою лібералізації;
• гіперінфляція як наслідок лібералізації;
• глибоке розшарування за доходами різних верств населення.

Головні риси концепції радикальних  змін, або політики "шокової терапії":

1. Процес економічної трансформації передбачає швидкий перехід до досконалого ринкового середовища, заснованого на принципах рівноваги вільної ринкової економіки.

2. Реформування економіки передбачає:

— проведення впродовж 1—2 років радикальних антиінфляційних стабілізаційних заходів:

• моментальну лібералізацію цін;
• максимальне усунення держави від втручання в економічні процеси;
• ліквідацію переважної більшості субсидій;
• запровадження повної фінансової самостійності підприємств тощо;
• здійснення протягом 10—15 років фундаментальних перетворень в економіці.

Головним завданням переходу до реальних ринкових відносин є формування ринкових форм господарювання та усунення деформацій, набутих в умовах адміністративно-командної системи. У цьому полягає суть лібералізації економіки.

 

Таблиця 1.1. Результати лібералізації  перехідних економік пост соціалістичних країн

ПОЗИТИВНІ		НЕГАТИВНІ
ВНУТРІШНЬОЕКОНОМІЧНА  ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ
Зародження і розширення меж економічної свободи, вибору сфери прикладання капіталу, діяльності, партнерів, товарів та послуг, місця проживання тощо Формування нової психології, що ґрунтується на ініціативі, здатності  ризикувати, відповідальності за прийняті рішення, дії тощо Формування  нового способу життя, якому властива мобільність, свобода вибору і т. ін.	Вивільнення цін спричиняє  стрімке зниження доходів широких верств населення Галузі, що працювали на державне замовлення (насамперед ВПК), втрачають сферу збуту своїх товарів та послуг Багато підприємств виявляються неконкурентоспроможними.  Труднощі, пов'язані зі збутом товарів та послуг, зумовлені зниженням рівня доходів фізичних і юридичних осіб, ускладнюють або навіть унеможливлюють процес відтворення (придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, устаткування) У найважчому економічному становищі опиняються галузі, які  підтримувала держава
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ
Розширює  можливості задоволення потреб спонукає вітчизняних виробників до конкурентної боротьби.		Відміна квот і ліцензій на експорт обертається "втечею" капіталу за кордон Багато національних підприємств не витримують конкуренції і припиняють своє існування. Часткова конвертованість національної грошової одиниці породжує доларизацію економіки тощо

 

1.5. Наявність у перехідній економіці особливих-перехідних економічних форм

Обмеження прямого державного втручання  в економіку трансформаційного  типу означає не послаблення ролі держави в економічному житті, а  докорінну зміну цієї ролі.

Головні напрями впливу держави  на формування інституційних та економічних  умов формування ринкової економіки.

1. Законодавче забезпечення трансформаційних перетворень.

2. Забезпечення інституційних змін у підприємництві.

3. Подолання автаркії та забезпечення відкритості економіки.

4. Адаптація соціальної політики до умов перехідної економіки.

Відпрацювання господарського законодавства, яке встановлює "правила гри" у ринковій та перехідній економіці  і є регулятором ринку:

• законодавства про власність;
• про підприємницьку діяльність;
• антимонопольного законодавства;
• податкового кодексу;
• трудового законодавства;
• законодавства про соціальний захист;
• природоохоронного законодавства;
• законодавства про регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Господарське законодавство перехідного  періоду покликане забезпечити  формування конкурентного середовища, сприяючи:

• виникненню нових підприємств, спрощенню їхньої реєстрації;
• формуванню конкурентних ринків у процесі приватизації державних підприємств та вільного доступу іноземних підприємців до національного ринку;
• забороні монополістичних об'єднань, змов, заохоченню та захисту конкуренції.

Законодавство про власність покликане  забезпечити рівність усіх форм власності  та форм господарювання перед законом, не надаючи переваг і пріоритетного розвитку державній формі.

Законодавство про підприємницьку діяльність має гарантувати повну  економічну свободу вибору сфери  господарської діяльності, планування, виробництва, реалізації товарів та послуг, ціноутворення, формування фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

Антимонопольне законодавство  має запобігати створенню нових  монополій, унеможливлювати зговори, відкриті й таємні угоди про розподіл ринків збуту, встановлення монопольних  цін; регламентувати державне регулювання природних монополій тощо.

Податкове законодавство має виконувати не тільки фіскальну, а й регулюючу  та стимулюючу функції.

Трудове законодавство покликане  забезпечити проведення ефективної політики зайнятості.

Законодавство про соціальний захист населення має стимулювати ділову активність усіх верств населення, соціально захищати його найуразливіші прошарки.

Природоохоронне законодавство через  запровадження економічних санкцій, жорстких заборонних та карних засобів  для порушників природоохоронних законів має спонукати і стимулювати дбайливе ставлення до охорони довкілля.

Законодавство у сфері зовнішньоекономічної діяльності в перехідний період покликане, з одного боку, захищати інтереси вітчизняного виробника на період адаптації його до роботи в умовах міжнародної конкуренції, з іншого — забезпечувати лібералізацію експортно-імпортних операцій з метою захисту інтересів споживача. Критерієм доцільності встановлення і зняття експортно-імпортних та валютних обмежень має стати ступінь захищеності національних економічних інтересів з урахуванням суперечливого характеру поточних і довгострокових цілей.

Економіка, що трансформується з  адміністративно-командної в ринкову, характеризується для значної частки країн ригідністю, віртуальністю  та бартеризацією.

Ригідність (від лат. rigidus — твердий, заціпенілий) означає закляклість, зашкарублість, негнучкість. Риси ригідної економіки:

• відсталість технологічної структури цивільного сектору;
• надзвичайно затратна структура соціальних гарантій, що створює бар'єри виходу з ринків для неефективних підприємств;
• висока затратність виробництва товарів та послуг;
• вплив ендогенних (внутрішніх) чинників на рівень прибутковості та збитковості значно слабший, ніж вплив екзогенних (зовнішніх) факторів (інфляція, обмінний курс);
• бартеризація обмінних процесів.

Слід зазначити, що трансформаційні  процеси в постсоціалістичних країнах  супроводжуються віртуалізацією, котра  також набуває особливих форм свого прояву. Саме тому варто у  найзагальнішому плані розглянути зміст процесу віртуалізації як такого, який властивий світовій економіці в цілому, а потім виявити його особливості в постсоціалістичних трансформаційних економічних системах.

Термін "віртуальний" походить від  латинського virtualis, що дослівно перекладається як "сильний", "здібний", а в сучасній інтерпретації як можливий, той що може або має проявитися. Іншими словами, термін "віртуальний" означає непроявлений, але такий, що може проявитися. Поняття "віртуальна економіка" вживають для такої ситуації в економіці, коли принципи індетермінізму в певних сегментах ринку починають превалювати над принципами детермінізму, тобто коли має місце спотворення причинно-наслідкових зв'язків між економічними явищами і процесами. Такими сегментами, де найсильніше проявляються принципи індетермінізму, є фондовий та валютний ринки.