Соціальна держава і соціальна політика

Слід також відмітити, що середній розмір пенсії встановлюється Пенсійним фондом за різними нормативно-правовими  актами (Законами, Положеннями тощо), яких на даний час налічується 17.

Кожен із цих актів  регламентує відповідний розмір пенсії. Зокрема, на початок 2010 р. мінімальний місячний розмір пенсії (648 грн.) одержували пенсіонери згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення». В той же час згідно Закону України «Про державну службу» розмір пенсії становив 2958 грн. Наукова пенсія становила 2378 грн., яка призначена згідно Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Середня пенсія, що призначена згідно Закону України «Про статус народного депутата України» складала у 2010 р. 15622 грн. на місяць, що приблизно в 24 рази більше середнього розміру мінімальної пенсії громадян.

З вищевикладеного випливає необхідність реформування існуючої нині пенсійної системи, яка б забезпечувала  в якійсь мірі вирівнювання соціальних стандартів населення. Саме це є одним із напрямів соціальної політики держави на етапі реформування пенсійної системи в Україні.

Перш за все слід вирішити проблему наповнення Пенсійного фонду. Цьому процесу будуть сприяти  такі заходи: подовження працездатного  віку; скорочення чисельності безробітних; здійснення детінізації економіки тощо.

Основні напрями вдосконалення  пенсійної системи повинні також  включати реформовану існуючу систему  соціального забезпечення; обов’язкове  персоніфіковане накопичення кожного  громадянина; добровільне накопичення заощаджень населення.

Висновки

Соціальна держава - це держава, яка прагне до забезпечення кожному громадянину достойних умов існування, прав на соціальний захист, на участь в управлінні виробництвом. Перші ознаки соціальної держави стали проявлятися з кінця XIX ст. у формі діяльності уряду боротьби з бідністю і покращенню становища робітничого класу. Німеччина стала першою країною, де були прийняті соціальні закони, що передбачають страхування за старістю, хворобою, а також встановлюють пенсії за старістю. У США імпульсом для соціалізації держави стали соціальні перетворення В.Вільсона. Президент закликав відмовитися від підходу до держави тільки як до "нічного сторожа", завдання якої - охорона власності. На його думку, активна діяльність держави в соціально-економічній сфері може стати основою загального добробуту. Основні напрями соціальної політики американської держави були визначені "новим курсом" президента Ф.Рузвельта - програмою виходу з країни з глибокої економічної кризи 1929-1933 pp., названої "великою депресією". 

Компетенція сучасної соціальної держави набагато ширша і поширюється  на такі сфери, як освіта, охорона здоров'я, ринок праці, система соціального  страхування від таких класичних  ризиків, як хвороба, безробіття, вік  тощо. В різних країнах прийняті програми, покликані гарантувати загальнодоступність і безкоштовність медичного обслуговування, основної загальної і середньої професійної освіти, допомога інвалідам, пенсіонерам та іншим соціально незахищеним групам, програми зі створення нових місць праці і розвитку системи перенавчання безробітних і з працевлаштування молоді. Подібним чином держава гарантує право своїх громадян на "достойне проживання", право на мінімальний стандарт благополуччя, а в ідеалі - приблизно однакові для всіх соціальних груп стартові можливості для реалізації життєвих завдань. 

Внутрішню політику соціальної держави можна охарактеризувати як засіб ствердження соціального  компромісу в суспільстві. У перерозподіленні допомоги від одних груп до інших (від працюючих до пенсіонерів та інвалідів, від високодохідних громадян до малозабезпечених тощо) реалізуються відносини солідарності. Іншою метою соціальної держави є пом'якшення соціальної нерівності і підтримка стабільного соціально-економічного становища громадян. 

Ефективність соціальної держави відбувається залежно від  факторів, серед яких виділяють: 

високий рівень економічного розвитку країни, економічний ріст, що дозволяє забезпечити перерозподілення засобів на соціальні програми; 

згода основних політичних сил про необхідний набір соціальних програм, що реалізуватимуться державою, досягнення подібного консенсусу дозволяє зберегти правонаступність соціальної політики у випадку приходу до влади інших політичних партій; 

розвинуте відчуття відповідальності, законослухняності, суспільної солідарності. 

Реалізація соціальних прав людини дозволяє характеризувати  політику держави термінами соціальної справедливості, ці аспекти завжди знаходяться в центрі уваги політичних партій і рухів, є важливішою складовою  частиною їх програм. 

Соціал-демократичні і  комуністичні партії наполягають на розширенні соціальних програм, у той  час, як праві партії критикують соціальну  державу, пов'язуючи з нею такі явища, як розростання бюрократичного апарату, ріст масового утриманства, підвищенні податків, що в підсумку негативно відбивається на приватній ініціативі і може стати гальмом економічного розвитку. Наприклад, неоконсерватори відстоюють тезу про адресну соціальну підтримку, що повинно скоротити кількість отримувачів соціальної допомоги. 

Справді, в останні  роки країни Заходу зіткнулися з деякими  проблемами в реалізації державою своїх  соціальних функцій. Серед причин можна  виділити і спад економіки деяких країн, і необхідність збільшення інвестицій у виробництво для його технічного переозброєння, і тенденції до дебюрократизації управління. До цього слід додати демографічну ситуацію, що змінилася в більшості країн: збільшення частки людей похилого віку стосовно іншого населення. Забезпечення їх права на достойне існування вимагає збільшення соціальних витрат. У багатьох країнах ця проблема отримує нове вирішення: не тільки держава, але й структури громадянського суспільства беруть на себе відповідальність за розподілення соціальної допомоги, створюючи недержавні форми соціального страхування і соціальної підтримки.

Підвищення соціальних стандартів для населення може здійснюватись  за умови зростання економіки  країни, ВВП, що припадає на кожного  члена суспільства. За цим показником Україна значно відстає від високорозвинутих країн світу.

Важливим напрямом соціальної політики держави є забезпечення зменшення нерівності в розподілі  матеріальних благ між членами суспільства  через регулюючі механізми. В  аграрному секторі середньомісячна  заробітна плата в 2009 р. була нижчою, ніж в промисловості в 1,7 рази, на транспорті і зв'язку – в 2 рази, в фінансовій діяльності – в 3,3 рази.

Важливою складовою  соціальної політики держави було і  залишається пенсійне забезпечення громадян. Існуюча система потребує докорінного вдосконалення, адже значна частина населення знаходиться за межею бідності, має низький рівень матеріального стан.

Заслуговують позитивного  вирішення на практиці наукові дослідження (рекомендації) щодо заходів по мобілізації  надходження коштів в Пенсійний  фонд України, запровадження поряд з існуючою державною системою соціального забезпечення системи обов’язкових персоніфікованих накопичень громадян та недержавного пенсійного забезпечення.

Список використаних джерел

1. Кір’ян Т.М. Соціальна  політика в умовах фінансово-економічної кризи / Т.М. Кір’ян // Вісник економічної науки України. – 2009. – №2. – С. 176-186.

2. Корецька С. Розвиток  соціально-економічної інфраструктури / С. Корецька // Держава та регіони.  – 2006. – № 1. – С. 121-126.

3. Лібанова Е. Ринок  праці та соціальний захист: навч. посіб. / Е. Лібанова, О. Палій. – К.: Вид «Основи», 2004. – 491 с.

4. Полозенко Д.В. Розвиток  соціальної сфери як важлива  умова економічного зростання  України / Д.В. Полозенко // Фінанси  України. – 2010. – №10. – С. 15-20.

5. Попова І.М. Соціальна політика і парадокси буденної свідомості / І.М. Попова // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: зб. наук. ст. – К.: НВФ «Студцентр» / Ніка – Центр, 1998. – С. 135-144.

6. Рудкевич І.В. Напрями  державної соціальної політики України в сучасних умовах / І.В. Рудкевич // Економіка та держава. – 2010. – №6. – С. 103-105.

7. Сивак А. Соціальна  держава: від декларацій до  втілення / А. Сивак // Актуальні  проблеми економіки. – 2006. –  №3. – С. 174-180.

8. Спікер П. Соціальна політика. Теми та підходи: пер. з англ. / П. Спікер. – К.: Фенікс, 2000. – 400с.

9. Шевчук П. Соціальна  політика / П. Шевчук. – Львів:  Світ, 2003. – 400 с. 

10. Яременко О.О. Соціальна  політика: теоретико-методичні основи  дослідження процесів формування та ефективності реалізації: Монографія. Статті. Виступи. Інтерв’ю / О.О. Яременко. – К.: Ін-т екон. та прознозув. НАН України, 2006. – 480 с.