Соціальна держава і соціальна політика

Тема 7. СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА І СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

 

План

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Поняття соціальної держави……………………………………………………...4

2. Актуальні проблеми соціальної політики України……………………………..8

Висновки…………………………………………………………………………….13

Список використаних джерел……………………………………………………...16

 

 

Вступ

 

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку українського суспільства великого значення набуває  соціальна політика держави, яка  охоплює різні сфери життєдіяльності  людей (зокрема виробничу, соціальну, економічну тощо).

Дослідженню будь-якої складової  соціальної політики необхідно приділяти  більше уваги. Одержані наслідки вивчення згаданої проблеми та їх запровадження  будуть сприяти покращенню добробуту  людей, а також виявленню ще невикористаних резервів щодо досягнення соціальних цілей.

Заслуговує на увагу  вдосконалення теоретичних і  методичних засад соціальної політики, узагальнення тих чи інших концептуальних положень щодо соціально-трудових відносин в суспільстві.

          У розвиток теоретичних та методичних аспектів соціальної проблеми суспільства вагомий вклад внесли Спікер П. [8], Попова І. [5], Шевчук П. [9], Кір’ян Т. [1], Лібанова Е. [3] та багато інших вчених і фахівців.

Фундаментальною науковою працею є монографія О. Яременка [10], в якій розвиваються та поглиблюються положення взаємовідносин соціальних структур та соціальних інститутів, проблеми методології і оцінювання соціальних явищ та інші.

Проте актуальність згаданих та інших проблем соціальної політики не викликає сумніву і на даному етапі розвитку суспільства. А тому необхідно і надалі поглиблювати соціологічні та економічні дослідження.

 

 

1. Поняття соціальної  держави

 

Термін "соціальна  держава" з'явився до Другої світової війни у працях Ад. Пренса, Г.Ф. Шершеневича. Майже одночасно з ними О. Гірке (1841-1921) ввів у науковий обіг термін "соціальне право". Поняття "соціальна держава" сформульоване в 1929 р. німецьким державознавцем X. Хеллером, після чого воно поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму, а не на колективну свідомість.

Після Другої світової війни  ідея соціальної держави набула особливого значення, де слово "соціальна" несе велике людське навантаження. Воно підкреслює, що держава здійснює одну зі своїх основних функцій - соціальну, тобто бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, особливо тих, хто має потребу в соціальному захисті; регулює економіку з обов'язковим урахуванням екологічних вимог; забезпечує захист економічних і соціальних прав людини. Соціальною стали вважати державу, яка не лише розробляє програми допомоги матеріально незабезпеченим громадянам, але і насамперед бере на себе відповідальність за підтримку стабільного економічного становища громадян, збереження в суспільстві соціального миру. Ідея соціальної держави закріплена в інституціях деяких країн Західної Європи (Німеччина, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. вказує, що Іспанія - соціальна, правова і демократична держава, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 р. підкреслювала те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою. Було прийнято низку міжнародних актів, зокрема Європейську соціальну хартію, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, у яких передбачалося підвищення мінімальних соціальних стандартів.

Соціальна держава - це держава, що ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві, має збалансовану економіку  і ефективну правову систему, та здатна, відповідно до принципу соціальної справедливості, забезпечити громадянам гідний рівень життя, гарантувати соціальну стабільність, соціальну безпеку і соціальну допомогу, громадянський мир і злагоду. Соціальною може бути тільки багата і раціональна (розумова) держава, держава стратегічного розрахунку.

Ознаки соціальної держави:

1) ґрунтується на розвиненому  громадянському суспільстві, ефективній  правовій системі;

2) передбачає стабільну  збалансовану економічну основу - розвинене соціально орієнтоване  ринкове господарство; розумна пропорція  між виробничими і невиробничими секторами економіки;

3) має юридичну основу - цивілізоване соціальне законодавство,  що відповідає принципу соціальної  справедливості та динамічно  реагує на зміни соціально-економічних  процесів;

4) гарантує поєднання  державної турботи про соціальну  захищеність основних прав громадян відповідно до закону і соціальної активності самих громадян у сферах, ключових для їхнього особистого (навіть не приватного) життя;

5) гарантує соціальну  безпеку громадян, котрі самостійно (завдяки своїй активності) забезпечують необхідний/достатній рівень матеріального добробуту для себе і членів своєї сім'ї, тобто створює "/мови для реалізації права на працю, професійне навчання, перекваліфікацію, рівні стартові можливості для молоді тощо;

6) надає соціальну  допомогу громадянам (хоч би на рівні прожиткового мінімуму), які неспроможні нести відповідальність за свій добробут, тобто соціально вразливими верствами населення - старим, непрацездатним, хворим (на СНІД); безробітним з незалежних від них причин; малолітнім дітям, котрі не мають батьків та ін. Здійснення комплексних програм соціалізації щодо названих груп населення може перебороти їх відчуження від основної соціально забезпеченої частини суспільства;

7) проводить соціальну  політику, спрямовану на зміцнення  соціальної стабільності і злагоди в суспільстві, зведення до мінімуму надмірного майнового розшарування населення, формування "середнього класу" (розумне оподаткування доходів). Соціальна й економічна нерівність мають бути такими, щоб кожна людина могла розумно очікувати переваг для себе та мати відкритий доступ до посад, можливість змінити своє соціально-економічне становище.

Дане визначення соціальної держави та його ознак наведено у  вузькому розумінні, виходячи з соціальної політики держави, спрямованої на забезпечення соціальної захищеності народу. По суті, соціальна держава висуває систему умов, при яких її діяльність на користь громадян є наслідком поступок з боку громадян владі. Існують й інші підходи до оцінки соціальної держави.

Класифікацію соціальних держав можна здійснити за різними критеріями.

За обсягом змісту: 1) "соціальна держава" - це держава, що спрямовує виконання своїх  соціальних функцій на пом'якшення  наслідків економічних криз, не торкаючись економічної основи функціонування суспільства; 2) "держава добробуту" - держава, що охоплює своєю увагою широкий спектр соціальних проблем, втручається в економіку суспільства заради соціальної безпеки громадян.

За моделями ринкової економіки: 1) "позитивна держава" (США), у якій найменший ступінь  втручання держави в економіку і соціальне забезпечення орієнтовано на додержання індивідуалізму і захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю); 2) "соціальна держава" ("держава соціальної безпеки" (Велика Британія), у якій забезпечується гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави виступає як засіб забезпечення повної зайнятості); 3) "держава добробуту" (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя І встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави виступає як засіб забезпечення "рівності, кооперації і солідарності").

Усі моделі соціальних держав об'єднує ідея про пов'язаність економічного розвитку із соціальним вирівнюванням у тому сенсі, що економічний розвиток сприятиме соціальному вирівнюванню, а соціальне вирівнювання позитивно впливатиме на економічний розвиток.

Ідея про орієнтацію України на соціальну державу  міститься в Конституційному договорі між Верховною Радою і Президентом України "Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття Конституції України" (08.06.1995). Тут, зокрема, підкреслюється, що договір гарантує соціальну спрямованість ринкової економіки. Чітке положення щодо необхідності побудови в Україні соціальної держави міститься у ст. 1 Конституції України 1996 р. У ч. 1 ст. З Конституції України проголошено: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Формуванню соціальної держави в Україні можуть сприяти  такі заходи: законодавче установлення обсягу соціальних послуг і їх державне гарантування; формування соціального  законодавства на чолі з Соціальним кодексом; введення інституту омбудсмана - Уповноваженого Верховної Ради (або Президента) з прав людини по соціальних питаннях; створення в судах загальної юрисдикції колегій із розгляду соціальних спорів та ін.

Прогнозувати успішний розвиток України можна тільки на шляхах оптимального поєднання принципів верховенства права (правової державності), демократизму, соціальної державності.

 

 

2 Актуальні проблеми соціальної політики України

 

Під соціальною політикою  слід розуміти цілий комплекс заходів, які спрямовані на покращення життєдіяльності людей, дослідження соціальних цілей.

В інтересах всіх членів суспільства необхідно вирішити завдання щодо функціонування складових  соціальної політики з метою забезпечення:

• зменшення соціальної нерівності в суспільстві;

• скорочення чисельності  людей, які знаходяться за межею  бідності;

• зростання соціальної та економічної  безпеки працездатного населення  тощо.

Для практичного вирішення назрілих соціальних проблем необхідно проводити  активну соціальну політику держави, яка сприяє утвердженню економічної незалежності людини. А для цього необхідна повсякденна державна підтримка потенційно активних членів суспільства, створення належних (сприятливих) умов для праці та їх соціально-економічної діяльності.

Слід також виокремити і функції  соціальної політики. За даними Шевчука  П. [ 9, с. 17] до основних функцій соціальної політики відносяться:

• вираження, захист, узгодження інтересів  певних соціальних груп суспільства, а  також окремих його членів;

• оптимальне розв’язання суспільних суперечностей;

• широка інтеграція різних верств населення, гармонізація їхніх інтересів, створення  умов для суспільної злагоди;

• соціальний захист населення;

• управління соціальними процесами  та інші.

Здійснення соціальної політики, підвищення соціальних стандартів для всіх груп населення може здійснюватись за умови піднесення економіки країни. Орієнтиром економічного стану може бути такий важливий показник як обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП), що припадає на кожного члена суспільства.

В табл. 1 наведено офіційні дані Держкомстату України щодо ВВП на душу населення  в одинадцяті країнах світу. З  цих даних видно, що в Україні  в 2009 р. порівнянні з базовим 1990 р. обсяг  ВВП на душу населення зменшився на 2345 дол. США. За цей же період в Польщі цей показник зріс вдвічі і досяг у 2009 р. 16707 дол. США.

 

Таблиця 1

Обсяги валового внутрішнього продукту (ВВП) на одну особу (дол. США)

За останніми офіційними даними обсяг ВВП на одну особу  в Україні складає менше ніж в США в 7,3 рази, ніж в Канаді – в 6 разів, в 5,1 – ніж у Франції, в 1,9 рази – ніж у Болгарії.

Отже, для суттєвого покращення соціальних стандартів необхідно нарощувати темпи зростання продукції, забезпечити докорінне підвищення економічної ефективності перш за все в галузях матеріального виробництва, зокрема, в сільському господарстві, промисловості, будівництві тощо.

Важливий напрям соціальної політики держави – забезпечити  зменшення нерівностей в розподілі  матеріальних благ між членами суспільства. Одним із показників, що засвідчує  про існуючу проблему є середньомісячна  номінальна заробітна плата в  основних галузях та видах економічної діяльності, що наведено в табл. 2.

У 2009 р. у працівників  сільського господарства середньомісячна  номінальна заробітна плата складала лише 1220 грн. або 64% середнього показника  по Україні. Рівень матеріального стимулювання (заробітної плати) в аграрному секторі був нижчим, ніж в галузі промисловості –у 1,7 рази, на транспорті і зв'язку – в 2 рази, в фінансовій діяльності – в 3,3 рази.

В освітянській галузі, де сконцентровано значний науковий та інтелектуальний потенціал, середньомісячна номінальна заробітна плата складала лише 1611 грн. , або 84,5% середнього показника по Україні.

Наведені цифрові дані та інші факти свідчать про необхідність вирівнювання доходів та докорінного  вдосконалення соціальної політики держави з використанням результатів соціально-економічних досліджень науковців.

Таблиця 2

Середньомісячна номінальна заробітна плата працівників (грн.)

Важливою складовою  соціальної політики держави було і  залишається пенсійне забезпечення громадян. Позитивним є те, що в Україні спостерігається тенденція зростання державних витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення населення. Про це свідчать дані, наведені в табл. 3.

Таблиця 3

Обсяги державних витрат на соціальний захист та соціальне  забезпечення населення України

У 2009 р. обсяг державних  витрат на соціальний захист та соціальне  забезпечення населення країни становив 78775,4 млн. грн. або майже в 2 рази більше порівняно з 2005 р. Питома вага грошових видатків із державного бюджету в 2009 р. складала 8,6% ВВП. Слід відмітити, що поряд із позитивною динамікою щодо соціального захисту населення, існуюча система потребує докорінного вдосконалення. Адже для частини населення характерна бідність, досить низький рівень матеріального стану.

Одним із напрямів забезпечення соціального захисту окремих верств населення є підвищення пенсій. На початок 2010 р. більшість пенсіонерів країни (72,25 %) одержували пенсію в розмірі до 1000 грн. на місяць. В той же час близько 150 тис. пенсіонерів одержували пенсію у розмірі менше 500 грн., що складає не вище 87% прожиткового мінімуму.

Велика група громадян (більше 1,5 млн. чол., або 11,79%) одержують  пенсію у розмірі, що перевищує 1500 грн. на місяць. Наведені дані свідчать про  значну соціальну нерівність, що існує  між різними групами населення пенсійного віку.