Политология как наука

1. Поняття та сутність політичної свідомості

Політична свідомість - одна з центральних категорій політології, яка характеризує суб'єктивну сторону політичної системи. За своїм змістом політична свідомість - ця складне явище, в узагальненій формі що відображає ступінь представлень громадян про політику і раціонального до неї відношення. 
Політична свідомість - це усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами, спільнотами та ін.). 
В структуру політичної свідомості включаються політичні норми і цінності, політичні переконання і уявлення, теоретичні і емпіричні знання. Політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації. 
Політична свідомість взаємозв'язана і взаємодіє з іншою форою суспільної свідомості: економічними переконаннями, правовими теоріями і нормами, філософськими навчаннями, етичними концепціями, естетичними цінностями, художніми поглядами

2.поняття та сутність ідеології. Функції та рівні

Політична ідеологія – це систематизована сукупність поглядів, ідей, гіпотез, концепцій, ідеалів, програм, що виражають та захищають політичні та економічні інтереси певних соціальних спільнот. Це поняття ввів француз узький мислитель Детраці. (за Конституцією ст. 15 – жодна ідеологія не може визнаватись обов’язковою чи державною).

Політична ідеологія покликана розкрити специфіку двох видів розвитку — політичного та ідеологічного — і водночас показати їх взаємодію, вплив політики на ідеологію та ідеології на політичний процес. Наукове осмислення сутності ідеології почалося тоді, коли вже набули розвитку ідеології лібералізму, консерватизму, а згодом і марксизму. Ніколи політика без ідеології не існувала (і не буде існувати), бо ідеологія є необхідним структурним елементом політики. В традиційному суспільстві ідеологія, як правило, збігалася з релігією і розвивалась у релігійній оболонці.

Назвемо деякі з підходів.

1) Виникнення політичної  ідеології пов'язується з потребою  легітимації влади (Г. Моска, Р. Міхельс, В. Парето). Тобто з допомогою ідеології можновладці обґрунтовують законність і справедливість існуючих соціальних інститутів, суспільного ладу та своєї влади в суспільстві. Завдяки ідеології вже на рівні ідей виникає взаємовизнання еліти і мас.

2) К. Маркс і Ф. Енгельс у своїй спільній праці "Німецька ідеологія" наголошували, що ідеологія —  це феномен мислення, зумовлений соціальними, життєвими інтересами. Отже, згідно з тезою К. Маркса, ідеологія — це сукупність ідей, поглядів, теорій, які відображають й оцінюють соціальну дійсність з позицій інтересів конкретних класів, приховуючи відносини панування і підкорення.

3) К. Мангейм у своїй праці "Ідеологія та утопія" не поділяв думку марксистів. Він вважав, що ідеологія — це не обов'язково свідоме обдурювання. Ідеологія — це обґрунтування, апологія (захист) існуючого устрою. Вона здатна з'єднувати людей, акумулювати їх політичну енергію, та, за певних умов, можливі ідеологічні диверсії.

4) Д. Белл, Р. Арон, С. Ліпсет у другій половині XX ст. вимагали відмови від "ідеології", оскільки ідеологія не може містити об'єктивних реальних знань. Такі знання дає тільки наука, а ідеологія виражає суб'єктивні соціально-класові інтереси. Згадані мислителі виступали за деідеологізацію (відмова від ідеології), вважаючи, що сучасне індустріальне суспільство здатне вирішувати свої проблеми "за межами ідеологічних догм" (С. Ліпсет).

5) Р. Арон наголошував, що ідеологія виражає історичну перспективу, прагнення майбутнього. Тому ідеологія не може бути істинною чи хибною. Це проект майбутнього, в який постійно вносяться корективи. Тож ідеологія радше безперервний діалог, аніж щось остаточно доведене, стверджене.

6) Ідеологія — система  уявлень, в якій практичне спрямування  переважає над теоретичним, тобто  вона спрямована більше на  вдосконалення суспільного життя, аніж на теоретичне обгрунтування  існуючого (Л. Альтюссер).

7) О. Лемберг у праці "Ідеологія і суспільство" висуває ідеологію як систему певних ідей, цінностей та норм. Вона призначена об'єднувати людей, щоб вони були здатні спільно жити та діяти. Політичні партії, рухи, суспільство не можуть існувати без ідеології, позаяк ідеологічний вакуум нестерпний для людини. Ідеологія сприяє розумінню світу. Жити без ідеології — це жити в незрозумілому для себе світі, без цінностей та норм, які є основою поведінки та способу життя людини.

8) Ідеологія — результат  масової свідомості (неоанархісти).

ідеологія зачіпає всю палітру суспільних проблем. Вона формує ставлення до влади, механізмів її функціонування, до проблем власності, виробництва, розподілу, до взаємостосунків між людьми.

Ідеологія відображає ці явища і процеси через призму групових інтересів. Ідеологія відображає певне ставлення до предмета знання (явищ, процесів), дає оцінку на основі цінностей, ідеологія завжди пристрасна. Ідеологія може змінювати свої акценти залежно від смаків і вподобань політичних та партійних лідерів, носіїв ідеології.

ідеологія — це система ідей, поглядів, ідеалів, цінностей, які виражають та захищають інтереси, цілі, світорозуміння певних соціальних груп громадян з використанням політичної влади чи впливу на неї.

Структурними складниками політичної ідеології є:

1) політичні ідеї;

2) політичні теорії, концепції, доктрини;

3) політичні ідеали, цінності, мрії, утопії;

4) оцінка політичних процесів;

5) гіпотези, гасла, програми.

Можна виділити наступні основні функції політичної ідеології, т. Е. Необхідні зміни у свідомості громадян, здійснювати теле допомогою ідеології:

1) орієнтаційна: ідеологія орієнтує суб'єктів  політики в системі цінностей  та інтересів даної соціальної  групи;

2) мобілізаційна: ідеологія дає установку на  певну політичну активність її  послідовникам;

3) інтегруюча: ідеологія протистоїть приватним  інтересам і виступає об'єднуючим  фактором для відповідної соціальної  групи

3.співвідношення політики та  ідеології

 

4.типи ідеологій

Лібералізм(неолібералізм) – політична ідеологічна течія, що об’єднує прихильників вільного парламентського ладу, підприємництва і демократичних свобод і обмеження сфери діяльності влади.

«свобода не через владу народу, а через незалежність особистості від влади».

Основні ідеї лібералізму:

• Індивідуальна свобода є найважливішою умовою реалізації творчого потенціалу особистості.
• Рівність усіх громадян перед законом
• Принцип політичного плюралізму
• Розподіл влади на  законодавчу, виконавчу та судову
• Ідеї приватної власності, вільне підприємництво та конкуренція
• Свобода поглядів, думок, переконань, слова, совісті
• Ліквідація будь – якої регламентації державного економічного життя людини
• Свобода вибору занять
• Запровадження загального виборчого права

Неолібералізм – сучасна політична течія або різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державного реформування економіки, встановлення нових форм втручання держави у суспільне життя.

Основні ідеї неолібералізму:

• Ідея державного захисту ринку, підприємництва від монополізації, розробка загальної стратегії економічного розвитку
• Соціальний захист громадян
• Безоплатна освіта, державна медицина створення системи соціального забезпечення, рівні соціальні можливості у здійсненні основних прав людини.

Консерватизм – політична ідеологія, яка орієнтується на збереженні, підтримці існуючих форм економічного, соціального, політичного життя і традиційних духовних цінностях. Основними принципами є система норм, звичаїв, традицій, орієнтація на державний авторитет з скептицизмом щодо людського розвитку.

Основні ідеї консерватизму:

• Визнання обмежень людського розуму у пізнанні свободи та недосконалості людської природи
• Акцент на розвиток приватного підприємництва, заперечення жорсткого контролю з боку держави над підприємництвом
• Недоторканна святість приватної власності
• Ефективна державна влада щодо підтримання законності та правопорядку в суспільстві
• Вроджена нерівність людей

Неоконсерватизм – сучасна політична течія, яка пристосована до сучасних політичних ідей постіндустріального суспільства засобом перегляду цих цінностей. Акцент на державі і нації, обмеження індивідуалізму сучасної людини.

Основні ідеї неоконсерватизму:

• Необхідність формування спільної державної влади, сильна позиція держави, вертикаль повинна бути жорсткою.
• Доступ до влади можуть мати тільки представники елітарних(елітних?) прошарків
• Сила державної влади в моральності та професійності
• Національні інтереси та економічна зацікавленість
• Класична демократія нездійсненна і мінлива. Править еліта

Фашизм — соціально-політичні рухи, ідеології і державні режими право-тоталітарного типу.

Ознаки фашизму:

• Панування культу особи,

• Дискримінація ворожих націй, нац. меншин, расизм

• Анти індивідуалізм. Особиста позиція, думка пригнічується.

• утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства.Позитивне ставлення до насилля.

• заперечення демократії та відкритості влади

• мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань, і війна як обов'язок

Неофашизм - поняття, яке об'єднує деякі сучасні праворадикальні рухи, що є ідейними і політичними правонаступниками розпущених після Другої світової війни фашистських організацій. Неофашисти виявляють схильність до політичного екстремізму, використовують терористичні види діяльності.

Соціал-демократія – (соціалізм = суспільний) вчення, теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою та відсутності експлуатації. В основі соціальної свободи:

- суспільна власність  на засоби виробництва

- влада більшості над  меншістю 

- справедливий розподіл  матеріальних благ

- цінність на основі  колективістського духу

Соціал – демократія – політична та ідеологічна течія, яка виступає за здійснення ідей соціального у всіх сферах суспільного життя та реформічного розвитку. Заперечення диктатури, орієнтація на політичний плюралізм, відданість концепції захищеності соціуму.