Виникнення політичних партій, їх суть і функції

 Таким чином, аналізуючи взаємодію органів виконавчої влади та поганів місцевого самоврядування з політичними партіями, слід виділити її першу лінію – взаємодія з політичними партіями, що перемогли на виборах і впливають на формування цих органів влади.

 

Іншою лінією є взаємодія з політичними  партіями, що не представлені в органах  місцевого самоврядування. Одні з  них не змогли подолати виборчий бар'єр, а інші й не ставили перед собою такої мети. Однак, незважаючи на це, вони зостаються об'єктивним фактором впливу у місцевій політиці. Перші з них залишаються потенційними претендентами на здобуття влади у наступному зібранні місцевої ради та порівняно із чинними владними партіями перебувають у вигіднішому опозиційному становищі. А інші, що можуть належати до партій антисистемного, авангардного типу, тим більше вимагають до себе уваги з боку місцевих органів влади, оскільки можуть цілеспрямовано впливати на дестабілізацію суспільно-громадського життя.

Так чи інакше, але однією з найголовніших функцій  партії є здійснення посередництва  між тією частиною громади, інтереси якої вона представляє, та органами місцевої влади. І саме в розрізі взаємовідносин політичних партій з органами місцевого самоврядування можна говорити про найвищий і безпосередній ступінь реалізації функцій нього посередництва.

Здійснення  місцевими органами влади ефективної політики щодо управління суспільними  процесами неможливе без врахування цієї функції партій.

У системі  таких взаємовідносин вибудовується  своєрідний трикутник «партії – виборці – орган самоврядування». Основою цього трикутника є політична партія. Саме вона є своєрідним каналом зв'язку інтересів суспільних груп та їх практичною реалізацією через представницький орган влади. Водночас через діяльність партій виборці мають уявлення про діяльність органів влади.

Для здійснення безпосередньої взаємодії органів  виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у їх структурі передбачені управління та відділи внутрішньої політики. Для забезпечення високої ефективності таких контактів вказані підрозділи повинні проводити серйозну інформаційно-аналітичну роботу. В той же час вони нерідко виконують не властиві їм або ж доволі другорядні функції, що зводяться до контролю підготовки і технічного забезпечення масових заходів за участю представників органів влади.

Водночас  органи місцевої влади повинні здійснювати  з партіями як представниками громадськості  й опосередковану взаємодію, що не обмежується  політичною сферою, й інструментом якої можуть бути найрізноманітніші  підрозділи виконавчої влади, а не лише управління й відділи внутрішньої політики.

Сфери такої  взаємодії не потребують деталізованого переліку, оскільки стосуються всіх аспектів життєдіяльності громади. Практично  мова йде про налагодження опосередкованих  партнерських взаємовідносин місцевої влади з місцевими осередками політичних партій у ширшій системі  взаємовідносин «місцева влада –  громадськість».

 

При цьому  слід відзначити, що загалом ефективна  практика таких взаємовідносин мало поширена. На жаль, влада і громадськість дотримуються цілком протилежного алгоритму думання, що виражається в таких тезах:

 

1) теза  влади – ми знаємо, що робити, і вміємо робити, але в нас не вистачає на все грошей, а громадськість лише вміє критикувати, хоча сама ні на що не здатна;

 

2) теза  представників громадськості –  влада має повноваження, кадри  і кошти, але проблеми громади не вирішуються.

Отже, влада  неспроможна! Нам би її можливості!

 

Зрозуміло, що ні одна, ні друга позиція не сприяють режимові співпраці, і доки вони будуть домінуючими – не варто сподіватися  позитивних змін. При цьому слід пам'ятати, що саме органи влади відповідальні  за ситуацію в громаді. Довіра до них  перевіряється на виборах та в  екстремальних ситуаціях «місцевих революцій», коли виборці вимагають відставки влади.

 

Результати  виборів та позитивного завершення «місцевих революцій» залежать від  ситуації в громаді, а тому місцева  влада зацікавлена у її постійному покращенні. Інакше нею скористаються опоненти з опозиційних партій.

снуюча  законодавча база організації місцевого  самоврядування пропонує доволі широкий  арсенал форм співпраці влади  із громадою, в контекст яких можуть бути залучені й представники місцевих осередків партій як владних, так і опозиційних. До таких форм належать:

 

1) слухання  на сесіях місцевої ради;

 

2) слухання  в комісіях місцевої ради;

 

3) громадські  слухання;

 

4) збори  громадян за місцем проживання;

 

5) реалізація  місцевих ініціатив;

 

6) реалізація  права на утворення органів  самоорганізації населення:

 

7) утворення  громадських чи консультативних  рад;

 

8) організація  бізнес-інкубаторів;

 

9) участь  представників громади у тендерних  комітетах;

 

10) конкурсна  підтримка з місцевого бюджету проектів громадських структур.

 

Таким чином, існуюче законодавство дає широкі можливості для налагодження співпраці між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та місцевою громадою – зокрема взаємодії з її партійним представництвом. Така взаємодія можлива, в першу чергу, за умови відкритості влади, прозорості прийняття нею рішень та поінформованості громадян про її діяльність.

Участь  партій як посередників між владою і громадськістю в управлінні справами суспільства – це не тільки теоретична функція, але й реальна погреба сучасної держави в особі органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1. Гелей  С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 309 с.

 

2. Політологічний  словник: Навчальний посібник ля студентів вищий навчальних закладів (За редакцією М.Ф.Головатого та О.В. Антонюка. – К.: МАУП, 2005. – 792 с.

 

3. Політологія:  Академічний курс: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч.

закладів / М.І.Папов (керівник авторського колективу). – 2-е вид. перероб. і доп. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2006. – 520 с.

 

4. Політологія:  Підручник / І.С.Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрушко; За заг.ред. І.С.Дзюбка і К.М.Левківського. – К.: Вища школа, 1998. – 415 с.

 

5. Шляхтун  П.П. Політологія (теорія та  історія політичної думки): Підручник.

– К.: Либідь, 2002. – 576 с.

 

6. Штанько  В.І., Чорна Н.В., Авксентьєва Т.Г., Тіхонова Л.А. Політологія. Навчальний  посібник. Видання 2-ге, перероблене та доповнене. – К.: Видавництво "Фірма "ІНКОС", Центр учбової літератури, 2007. – 288 с.

 

Юрій  М.Ф. Основи політології: навчальний посібник. – К.: Кондор, 2003. – 340 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.

Інститут корекційної педагогіки та психології

 

 

 

 

 

Реферат

 

на  тему : «Становлення багатопартійної системи  в Україні      (кінець 80-х 90-ті роки ХХ ст. -до сьогодення)».

 

 

 

 

 

 

Виконала  студентка

1 курсу  ( заочне відділення )

 групи  1 зк 

Скорозвон Євгенія Володимирівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013