Виникнення політичних партій, їх суть і функції

Виникнення політичних партій, їх суть і функції

Термін «партія» (від лат. patis –  частина) відомий з давніх часів. Перші політичні партії виникли  у Стародавній Греції і Римі. Це були малочисельні та возок за складом груби. Політичні партії сновали і в середин веки.

Існує декілька точок зору на становлення  концепції «партії».  Згідно з однією з них, партії існували з того часу, коли з’явився такий рід діяльності як політика. Змінювалися лише функції і становлення суспільства до них. Континентально-європейські політологи вважають, що партії з’явилися з установленням загального виборчого права, тобто клуби, часу Великої Французької революції наприкінці XVIII ст., різноманітні асамблеї, політичні групи – це прообрази партій. Англо-американські політологи появу партій відносять до XVII-XVIIІ ст. У сучасному вигляді партії почали формуватися наприкінці XVII – на початку XVIIІ ст. у країнах Західної Європи і Північної Америки («вічі» і «торі» у британському парламенті, «федералісти» і «антифедералісти» у США, політичні клуби якобінців і тирондистів у Франції). Закономірно, що партії як необхідний елемент політичного життя вперше виникають у парламентських країнах. Вони репрезентували інтереси буржуазії, яка вимагала: у політиці – утвердження представницько-конституційної держави, в економіці – принципу свободи приватної власності і підприємництва. Масові політичні партії (в основному соціалістичні, комуністичні, соціал-демократичні) виникають у другій половині ХІХ ст., що пов’язано із зростанням політичної участі робітничого класу та усвідомленням ним своїх класових інтересів. З цього часу політичні партії починають не лише вести ідеологічну роботу в суспільстві, але й відкрито боротися за владу. В цей час створюються програми і статути партій, багато з партій оформлюється організаційно.

 

Політична партія – це добровільна громадсько-політична організація певних соціальних верств населення, яка склалася на ідеологічній основі та у своїй діяльності спрямована на завоювання, розподіл та утримання політичної влади. Політична партія покликана виконувати роль політичного інструмента у формуванні й використанні певних інтересів державно-політичної влади.

 

Політичні партії виникають з різних причин.

 

Це загострення  суспільних конфліктів, соціальна нерівність, наявність певних інтересів суспільних груп, їх захист, причини національного характеру, різні погляди на політичний устрій тощо.

 

Для політичної партії як свідомо сформованої соціальної організації характерні такі ознаки:

 

- зв’язок  партії з певним класом або  соціальною групою;

 

- наявність  певної ідеології, тобто будь-яка  партія є виразником інтересів  певних соціальних груп;

 

- існування  організаційної структури (членство, субординація органів, партійні апарат тощо);

 

- установка  на завоювання, здійснення та збереження політичної влади.

Отже, політична  партія – це організована група  однодумців, яка висловлює інтереси частини суспільства та має на меті їх реалізацію через завоювання державної влади чи на участь у її здійсненні.

Політичні партії у сучасному суспільстві  виконують такі функції: ідеологічну, політичну і організаторську.

Політична функція полягає у практичній участі партії в боротьбі за владу, в її реалізації, прийнятті політичних рішень і контролі за їх виконанням. Ідеологічна функція полягає у виявленні, обґрунтуванні та вираженні інтересів людей, об'єднаних у певну партію, а також її прихильників. Звідси, найважливішою функцією партії є розробка ідеально-політичної доктрини або концепції, яка була б сукупністю принципів, ідеалів, цінностей, цілей і намірів, що є основою діяльності партії. Сучасні партії, як правило, намагаються представити себе виразниками суспільних інтересів усього населення, а не представниками певної меншості.

 

Організаторська функція партій полягає в практичній реалізації своїх програмних настанов.

 

 

 

 

Здійснення  цієї функції передбачає рішення таких конкретних задач:

 

1) політична  соціалізація громадян, соціально-політична освіта, згуртування і активізація громадян на основі спільності їх конкретних інтересів, роз'яснення масам поточної політичної ситуації і передбачуваної платформи дій, політичне виховання громадян;

 

2) організація  взаємодії партії з представницькими  і виконавчими органами влади;

 

3) відбір і рекрутування політичних лідерів і еліт для всіх рівнів політичної системи, бо, крім висунених партією професійних політиків, в управлінні справами суспільства і держави активну участь беруть партійні експерти, аналітики, фахівці;

 

4) діяльність  щодо збільшення свого чисельного  складу, вдосконалення партійної  структури, зміцнення матеріального  становища центральних і підпорядкованих організацій, розвитку взаємодії з дружніми партіями;

 

5) поглиблення  зв'язків і відносин між різними гілками влади, центральними і місцевими органами державного управління, різними політичними інститутами.

 

Функції партії ще поділяють на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні – набір нових членів, поповнення партійної маси, врегулювання відносин між первинними структурами і елітою, між рядовими членами партії та елітою.

 

Зовнішні  – представницько-політична соціалізація громадян, боротьба за владу і її здійснення, кадрова (особливо для тих партій, які отримали на виборах перемогу), відносини з іншими політичними партіями.

 

Крім загальносоціологічного підходу в політології існує і правова характеристика політичних партій, бо вони є суб'єктами права. Політичні партії беруть участь у різних відносинах, регульованих юридичними нормами, але головним чином їх діяльність регламентується конституційним законодавством і відповідними законами про партії. В Україні діяльність партій регулює Закон України «Про партії» 2001 року. У багатьох країнах, у тому числі в Україні, Конституції забороняють створення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі і дії яких суперечать принципам Основного Закону.

З точки зору законодавства процес створення політичних партій регулюється в різних країнах по-різному. В одних країнах порядок утворення партій взагалі законодавчо не регулюється. Громадяни самі проголошують створення партії, не звертаючись ні до кого за дозволом (Великобританія, Нова Зеландія). В інших – законодавство не вимагає формальної реєстрації, однак для створення партії необхідно надати до компетентних органів певні документи (програму, статут тощо). У деяких країнах передбачається і обов'язкова реєстрація партій у певних державних органах (Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції тощо).

Законодавством  регулюються умови і межі діяльності політичних партій. Так, практично в  усіх країнах діяльність партії дозволяється, якщо вона не суперечить конституційним нормам, не закликає до повалення існуючого ладу, не створює військові організації тощо. Правовими актами регулюється і фінансова діяльність політичних партій (порядок фінансування політичних партій, їх витрати на виборах, контроль за фінансовою діяльністю).

У багатьох країнах діє інститут фінансування політичних партій. Причому, в одних країнах обсяг фінансування конкретної партії залежить від числа поданих за неї голосів на попередніх виборах; в інших країнах – від числа отриманих депутатських мандатів. Регулюється законодавством і приватне фінансування політичних партій, але, як правило, забороняється отримувати гроші з-за кордону.

                          Типологія політичних партій і партійних систем

Різноманітність історичних і соціально-культурних умов розвитку країн і народів призвела до виникнення політичних партій, що мають різні організаційні структури, різну ідеологічну спрямованість; істотно вони відрізняються і за способами та функціями діяльності. Коли політологи вперше почали класифікувати створені і діючі партії, то головними критеріями такого поділу були або моральні («хороші» і «неблагородні»), або кількісні («великі» і «малі» партії). Проте подальший розвиток політичних партій у всіх цивілізованих країнах викликав необхідність створення більш складної типологізації, автори якої (М.Дюверже, М.Вебер); за основу класифікації беруть певні критерії, причому всі підходи не є альтернативними, а доповнюють один одного.

 

Значного  поширення набула типологізація  партій французького політолога М.Дюверже, що ґрунтується на відмінностях у структурі партій і організації їх внутрішнього життя. За цим критерієм М.Дюверже виокремив кадрові, масові і суворо централізовані партії.

 

Кадрові партії нечисленні за складом, формуються з відомих політичних діячів і  діють лише в період перевиборної кампанії і виборів. У таких партіях  відсутня система членства з відповідною  реєстрацією і регулярною сплатою членських внесків.

 

Масові  партії мають у своїх лавах велику кількість членів, є централізованими утвореннями, добре організовані і дисципліновані, зі статутним членством. Масові партії мають постійно діючий центр, що приймає рішення з поточних питань, партійна ж маса об'єднується в низові, первинні організації. Такі партії ведуть роботу (головним чином ідеологічну) з населенням постійно, а не тільки в період виборчої кампанії. Партійна дисципліна розповсюджується не тільки на рядових членів, але і на парламентаріїв – членів даної партії.

 

Із суворо централізованих М.Дюверже виділів  три типи масових партій: соціалістичні, комуністичні і фашистські. Для цих партій характерне перетворення ідеологічного компонента в основоположне. Для таких партій характерною є наявність безлічі ієрархічних ланок, сувора, майже військова дисципліна, висока організованість дій, повага і шанування вождів.

 

Іншим критерієм  для типологізації партій є їх соціальна фаза, тобто ті класи, соціальні групи або верстви, інтереси яких вони виражають і захищають. Це – партії монополістичної буржуазії, партії середніх і дрібних підприємців, робочі, селянські. За цим же критерієм партії поділяються залежно від основ їх утворення: соціальних (аграрні), етнічних (ультраправа партія в Іспанії), демографічних (жіночі партії в ряді європейських країн), культурологічних (партії любителів пива у Німеччині та Росії) тощо.

 

Проте останнім часом для багатьох партій стало  очевидним: щоб досягти успіху на чергових виборах, необхідно спиратися  не тільки на один клас або певну  соціальну верству, а враховувати інтереси цілих блоків соціальних сил. Отже, на зміну соціально-класовим партіям все частіше з'являються «загальнонародні» партії, партії «для всіх», які враховують істотні зміни, що відбулися в соціальній структурі суспільства.

 

За ідеологічною спрямованістю партії поділяються  на:

 

•   доктринальні, діяльність яких базується  на чітко оформленій ідеології і захисті «ідеологічної чистоти»;

 

• прагматичні – такі, що орієнтуються на практичність, доцільність дій, або, іншими словами, використання ідей, лозунгів, які найбільш привабливі і актуальні в період виборчої кампанії;

 

•   харизматично-вождистські, в яких  члени партії об'єднуються не  стільки навколо якоїсь ідеї, скільки навколо популярної особистості вождя.

 

За ідеологічним генотипом партії ще поділяють на ліберальні, консервативні, соціал-демократичні, клерикальні, соціалістичні, комуністичні, націоналістичні, фашистські.

 

За відношенням до характеру перетворень у суспільстві – реформаторські, революційні, консервативні, реакційні.

 

За місцем у спектрі політичних сил –  ліві, центральні, праві. Історія такої  класифікації партій сягає Французької  революції 1789 p., коли на засіданнях Французької  національної асамблеї праворуч від  спікера розташовувалися консерватори (роялісти), виступаючи за збереження монархії, а зліва – радикали (якобінці), що відстоювали ідеї загальної рівності, помірні ж (тирондисти) займали місця в центрі.

 

Відтоді і виникли поняття «ліві», «праві», «центр». Кожному поняттю традиційно властивий певний набір цінностей. «Ліві» – це прихильники прогресивних суспільних змін, принципів рівності і справедливості; вони схильні до радикально-революційних методів діяльності. «Праві» – це партії, що орієнтуються на збереження стабільності і негативно ставляться до революційних потрясінь; вони допускають можливість лише найнеобхідніших змін. «Центристи» традиційно відстоюють ліберальні та гуманістичні цінності.

 

За способом функціонування – демократичні, авторитарні  партії.

 

За статусом у політичній сфері – правлячі, опозиційні.

 

 

За ставленням до політичного режиму – партії легальні і нелегальні, партії лідери і партії аутсайдери, партії, що правлять монопольно і в складі коаліції.

 

За методами і способами діяльності партії поділяються  на авангардні і парламентські. Авангардні партії, які претендують на керівництво  всім народом, вдаються до силових методів тиску (страйків, пікетування і навіть актів терору) на владу для розв’язання власних програмних цілей. Ці партії відзначаються ультрарадикалізмом і екстремізмом. Партії парламентського типу (ліберальні, соціал-демократичні та неоконсервативні) помірковані, вони користуються тими засобами, які не виходять за межі правового поля.

 

Зa критерієм ставлення до існуючого суспільно-політичного ладу виокремлюють партії:

 

- революційні  – такі, що відкидають існуючий  суспільний устрій і що ставлять  за мету його якісне, радикальне  перетворення;

 

- реформістські  – такі, що орієнтуються на  істотне перетворення існуючого  ладу, поліпшення життя громадян, але за умови збереження фундаментальних  засад даного суспільного устрою;