Збагачення емоційного життя та виховання соціальної поведінки дітей раннього віку

   Основними проявами  позитивних емоцій дитини є  усмішка і сміх. Усмішка свідчить про хороший настрій, благополуччя, оптимістичне ставлення до світу, хороші сподівання дитини. Маленькі діти усміхаються широко. Довго. Вони здатні самостійно диференціювати свою усмішку: усміхаються задумливо, хитро, лукаво, несміливо, відкрито, таємниче, ласкаво, грайливо. Характерно, що, як правило, злих, мстивих посмішок в ранньому віці не буває. Усмішка може ховатися в глибині очей, кутах губів. Малюк охоче усміхається у відповідь. Зростаюча особистість сміється, коли здорова, весела, відчуває задоволення. Якщо до року сміх міг виникнути просто так, то після року він стає відповіддю на зовнішній стимул. Сміх дитини може бути: реакцією на веселу подію, жарт, космічну ситуацію; виявом задоволення, життєрадісності, які накопичилися і потребують виходу; становленням до успішної діяльності. На другому-третьому роках життя сміх стає все більш соціальним, осмисленим, свідомим. Малюк сміється широко, дзвінко, голосно.

   Емоційними характеристиками  благополуччя дитини раннього  віку є: здатність радіти, щиро  і природно виявляти свої життєві  враження, поводитися врівноважено. Емоційними характеристиками неблагополуччя  розвитку є: страхи, імпульсивність  поведінки, агресивність, тривожність,  часте вередування. Вони мають  сигналізувати дорослому: не все  добре з малюком. Слід розібратися  у причинах емоційного неблагополуччя  дитини, збалансувати її життєві  враження, усунути або зменшити  вплив негативних чинників та  сильних подразників (шумових  зокрема). З цією метою наводимо  перелік типових проявів порушень  емоційного розвитку.

• запізнення емоційного реагування (усмішки, комплексу пожвавлення);
• випадання голосового компонента;
• недостатню емоційну лабільність (гнучкість) або ригідність (після зміни ситуації довго не змінюється емоція);
• неадекватність, емоційних реакцій, їхня парадоксальність;
• миттєвість, нетривалість емоцій;
• висока виснажливість;
• спонтанність емоційних проявів;
• надзвичайна бурхливість емоційних реакцій.

   Якщо вище йшлося  про змістові характеристики  емоцій, то наведений перелік  порушень емоційного розвитку  привертає увагу батьків та  педагогів до форми емоційних  проявів маленької дитини в  різних життєвих ситуаціях.

2.4. Адаптація.  Соціалізація. Навички моральної  поведінки.

   Важливими завданнями  соціально-морального розвитку дитини  раннього віку є:

• сприяти її гармонійній адаптації (звикання) до нових умов життя;
• створити належні умови для її повноцінної соціалізації, формування «почуття іншого», відчуття своєї приналежності до певної соціальної групи (своєї родини, дитячого угруповання);
• оптимізувати процес засвоєння дитиною елементарних моральних норм і правил.

   Важливу роль у  процесах адаптації та соціалізації  відіграє наслідування, яке характеризується  двома визначальними особливостями:

1. Копіюється поведінка моделі (зразка), якою є доросла людина.
2. Вибірковість: малюк відтворює лише те, що йому сподобалося, що привернуло увагу, що корисне для його подальшого розвитку.

В ранньому віці наслідування з неусвідомленої перетворюється на свідому спробу досягти бажаної  і мотивованої (дитина розуміє своє бажання) мети. Від чого залежить характер наслідування нею дій, поведінки, висловлювань? Від ступеня впевненості малюка у своїх можливостях; прагнення  до схвалення його поведінки соціальним оточенням; бажанням бути схожим на інших  дітей; когнітивного розвитку (визначає, які форми поведінки вважаються привабливими і доступними для виконання); міри емоційного збудження (наскільки модель значуща для нього); сили прагнення досягти певної мети.

   Гармонійним процес  адаптації буде за умови, якщо  малюк здатний виявити елементарну  гнучкість, орієнтується в тому, чим схожі-не схожі нові умови  життя, вимоги, правила поведінки  зі звичними для нього. Дорослий  має допомогти маленькій дитині  усвідомити доцільність і об’єктивну  необхідність звикання, пристосування  до незвичного, побачити в ньому  для себе сенс, інтерес. Це особливо  важливо для моменту вступу  малюка до дошкільного закладу,  який пред’являє високі вимоги  до його здатності адаптуватися. Якщо батьки готують малюка  до нових змін, розмовляють з  ним про його майбутню «роботу», ставляться до цієї події серйозно, розглядають будинок ДНЗ, спостерігають  за малюками, що його відвідують, відшукують цікаве і привабливе  в новому для малюка житті,  адаптація, як правило, є короткотривалою,  проходить досить спокійно. Головне  у цей складний для малюка  час якомога терплячіше ставитися  до його небажання розлучатися  з мамою. Краще створити умови,  за яких матері надається можливість  протягом певного часу побути  з дитиною поруч, залишити її  тоді, коли малюк відпустить руку, якою спочатку міцно тримався  за рідного дорослого. «Відірвана»  від дорослого силою маленька  дитина, по-перше, емоційно важко  переносить розлуку; по-друге,  втрачає довіру до дорослих; по-третє,  відсторонюється від неприємного  для неї нового, не здатна швидко  знайти в ньому щось цікаве  і приємне для себе («воно» - причина  розлучення з мамою).

   Соціалізація –  процес набуття дитиною соціального  досвіду, входження у певну  соціальну групу, усвідомлення  нею важливості, привабливості і  корисності цього процесу (разом  веселіше, цікавіше, легше досягти  бажаного), оволодіння притаманними  для групи нормами і правилами  поведінки. Отже, якщо адаптація  акцентує увагу на початкових  моментах входження дитини раннього  віку в нові умови життєдіяльності,  то соціалізація пред’являє вимоги  до її здатності жити разом з іншими. Важливо, щоб батьки і педагоги усвідомлювали: одним з основних засобів соціалізації маленької дитини є спостереження. Малюка слід вправляти в умінні концентрувати увагу на комусь-чомусь, роздивлятися, порівнювати, знаходити схоже-відмінне, виділяти привабливе і цікаве. Не варто квапити дитину, якщо вона щось роздивляється – цей досвід знадобиться їй в ході соціалізації. Вихід зростаючої особистості з вузького сімейного кола у широкий світ – процес складний, тому вона потребує розумної допомоги дорослих.

   Основу соціалізації  становлять почуття довіри та прихильності до людей. Довірливість та сильна прихильність розвиваються в сім’ях уважних, доброзичливих, що орієнтуються на задоволення основних соціальних (а не лише матеріальних) потреб малюка. Якщо його люблять, цінують, дорожать ним, його самооцінка буде позитивною, поведінка-впевненою, сподівання-хорошими, пізнавальна активність-високою. Прихильній до дорослих дитині неважко бути слухняною, відгукуватися на їхні звертання, виконувати прохання і доручення. Батькам і педагогам слід не лише орієнтуватися в тому, як малюк уявляє собі суспільство, що думає про різних людей та їхні взаємини, але й доступно та систематично збагачувати ці уявлення.

   Пізнання суспільства  і розмови з дитиною про  суспільне життя мають включати: елементарне розуміння нею людей; найпростіші форми тлумачення їхніх вчинків; міркування щодо їхніх дій. Важливо, щоб батьки та педагоги допомагали малюкові спостерігати за людьми, розмовляти з дорослими про своїх друзів, у доступній формі обговорювати моральні правила і норми, робити елементарні припущення з приводу доцільності їх виконання чи порушення. Важливою умовою повноцінною соціалізації є розвинене соціальне мислення (елементарне в ранньому віці), яке розвивається у напрямах: від розмірковування з приводу зовнішніх проявів до оцінки причин вчинків людей; від елементарних міркувань до складніших; від однобічної зосередженості малюка на одній якості людини до вміння брати до уваги різні сторони та обставини; від прямолінійних до гнучкіших оцінок побаченого і почутого.

   Оскільки в ході  соціалізації дитині належить  навчитися управляти власною  поведінкою, додержуватися норм  і правил, які пред’являють оточуючі, перемогти свої інстинктивні, природні  імпульси, відмовитися від якихось  бажань, змиритися з частковим  задоволенням потреб, особливого  значення набуває формування  в неї навичок моральної поведінки.  Що у зв’язку з цим має  привернути увагу батьків та  педагогів насамперед? Вміння дитини  орієнтуватися у поняттях «добре»  і «погане», зіставляти їх з  власною поведінкою та вчинками  оточуючих людей. Радість з  приводу доброго, ніяковість як  реакція на свій недобрий вчинок. Уявлення про «припустиму-неприпустиму»  та «схвалювану-несхвалювану» поведінку. Спроби покласти на себе елементарну відповідальність за когось-щось, ініціювати бажання допомогти іншій людині, виявити про неї турботу, пожаліти її. Знання нею елементарних моральних правил і норм поведінки, намагання дотримуватися основних з них, здатність контролювати їх виконання оточуючими. Відчуття дистанції у поведінці з дорослими та однолітками, своїми та чужими.

   Поки дитина маленька, оцінка дорослого, особливо рідного,  є важливим стимулом її моральної  поведінки. Тому схвалення і  несхвалення батьками та педагогами  певних дитячих вчинків і дій  – обов’язкова умова її повноцінного  морального розвитку. Проте варто  зауважити: якщо зростаючи, малюк  і далі розглядатиме зовнішню  оцінку єдиним важливим для  нього мотивом поведінки, дистанція  між моральність та соціальною  вигодою, прагматичним розрахунком  ставатиме все більшою. Справді  моральним є те, за що людина  не чекає схвалення, що робить  тихо, не демонструючи свого добра  іншим. Отже, якщо дво-, трирічний малюк здивував вас тим, що вчинив морально і не чекає за це винагороду, - порадійте за нього: він на правильному шляху!

Література

1."Базовий компонент  дошкільної освіти".                                                                               2.Методичні рекомендації до програми  розвитку та виховання дитини  раннього віку "Зернятко" (під  редакцією О.Л.Кононко. – К.Кобза, 2004 р.). 
3.Петрушевська О. Проблемиранньоговіку// Дитячий садок. - 2005. - №12 –С.25-35.                                                                                                                                                          4.Програма розвитку та виховання дитини раннього віку "Зернятко" (під редакцією О.Л.Кононко. – К.; Кобза, 2004 р.                                                                           5.Розвивалки. Програма центру розвитку //Дошкільний заклад – 2006 - № 347. – Вкладка. – с.1-16.                                                                                                                       6..Терещенко І.А. Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ //Дитячий садок, 11.03.06 р.                                                                                                           7Щиборовська Т. Центр соціально – педагогічної підтримки батьків та дітей раннього віку //Педагогічний вісник. – 2005. - № 3 – с.19-20