Г. Сковорода как читатель Библии

Незважаючи на велику кількість  праць, у яких аналізується творчість  Григорія Сковороди, в сучасному  літературознавстві тема інтерпретації  і читання біблійних текстів  філософом, на нашу думку, потребує докладнішого з’ясування. Саме цим і зумовлений вибір теми магістерської роботи “Григорій Сковорода як читач та інтерпретатор Біблії”. Робота дозволить не лише з’ясувати деякі аспекти сковородинської біблійної герменевтики, характерної для Сковороди манери думання та письма, але й пролити нове світло на питання про релігійне підґрунтя літератури українського бароко.

Об’єктом дослідження є передовсім трактати Григорія Сковороди, присвячені мистецтву тлумачення Святого Письма, “Silenus Alcibiadis”, “Жена Лотова”, “Потоп зміин”, а також інші твори письменника, зокрема, “Начальная дверь…”, “Асхань”, поезія “In natalem Iesu”, поетичний цикл “Сад божественних пісней”, “Басні Харьковскія”, “Благодарный Еродій”, “Убогій Жайворонок”, “Наркісс”, “Кольцо”.

Предметом дослідження є особливості рецепції біблійних текстів Григорієм Сковородою.

Оскільки обрана тема практично  невичерпна, необхідно хоч би в  першому наближенні назвати межі, за які ми не будемо виходити у спробі дослідження. Метою магістерської роботи є розкриття особливостей сприймання і тлумачення Святого Письма через злиття мовних одиниць із Богом, через свідому активність, породжену вірою в неперевершену Божу благодать, які наводить у своїх трактуваннях Григорій Сковорода.   Досягненню цієї мети підпорядковані такі завдання: 

1. з’ясувати  специфіку вживання слова Біблії у філософських та поетичних творах Сковороди;
2. визначити аспекти діалогічності та символіки в інтерпретаційній роботі Григорія Сковороди щодо біблійних текстів;
3. розглянути роль біблійних епіграфів у збірці “Сад божественних пісень”;
4. розкрити богословські погляди філософа;
5. описати особливості біблійної ноематики та гевристики Григорія Сковороди;
6. виявити закономірності використання біблійних цитат у творах письменника.

          Основним методом дослідження є описовий та герменевтичний, що дозволило на основі контекстуального аналізу схарактеризувати змістові, стилістичні, естетичні функції біблійних текстів у мовному континууму поетичних творів Григорія Сковороди.

Новизна роботи полягає в тому, що в ній здійснено спробу подати оригінальні спостереження щодо використання Сковородою біблійних епіграфів, цитат, ремінісценцій та інших біблійних матерій.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії. Загальний обсяг магістерської роботи складає 89 сторінок; список використаної літератури нараховує 87 позицій.

Григорій Сковорода виробив оригінальну систему інтерпретації текстів Святого Письма. Він відкидає можливість чотирисенсової біблійної герменевтики як хибну, зламуючи тим самим староукраїнську традицію попередників (Іоаникія Галятовського, Антонія Радивиловського, Димитрія Туптала (Ростовського), Лазаря Барановича, Стефана Яворського та інших видантих письменників та богословів),(буквальному, моральному (тропологічному), алегоричному (прообразному) й анагогічному. Основним було буквальне трактування біблійних образів та сюжетів, на яке нашаровувалися три “приховані” смисли, а саме: а) розуміння тексту Біблії як певного повчального інакомовлення; б) розуміння тексту Старого Заповіту як символічної вказівки на події новозаповітної історії; в) розуміння тексту Біблії як пророкування про ті події, що мають відбутися по той бік земної історії) намічає нові шляхи тлумачення біблійних текстів.

Григорій Сковорода як читач та інтерпретатор Біблії –  складне завдання, яке постало  перед нами і яке ми спробували дослідити в межах магістерської  роботи.

Перший розділ – Григорій Сковорода як читач Біблії.

Звернімо увагу, що головною книгою у своєму житті він вбачає лише Святе Письмо і для нього це має бути не звичайне читання якоїсь книги, а вдумливе прочитування кожного слова, оскільки воно містить весь смисл написаного і в деяких з них прихований великий філософський натяк. Бездумливе прочитання цієї книги може привести до неправильного, хибного, помилкового розуміння та тлумачення дуже важливих застережень і повчань.

Біблія задовольнила його довголітній голод, спрагу хлібом та водою. Називав її найдосконалішим  і наймудрішим органом, а слово  Боже вогнянним язиком. Святе Письмо для нього,як річка, що тече по землі.

 Читання Біблії було для нього своєрідним способом розумового і морального існування. Розуміння “символічного” змісту – найнадійніша основа прихованого значення; читання Святого Письма для Сковороди – це спосіб життя у злагоді з вірою і мораллю, у єдності з пізнаною й безконечно пізнаваною самототожністю.

          Зрештою, задля цього Сковорода  читав Біблію. Читання її складало  частину його щастя. 

Другий розділ – Сковородинська метода інтерпретації Святого Письма.

Одразу привертає увагу в творах Сковороди, – повсякчасна апеляція філософа до авторитету Святого Письма, його напружені роздуми над сенсом старозаповітних і ново заповітних сюжетів та образів. Відтак, назви багатьох сковородинівських творів (“Асхань”, “Лотова дружина”, “Потоп зміїний” тощо) пов’язані з Біблією, а чи не кожна їхня сторінка рясніє біблійними цитатами й ремінісценціями. Не тільки поезії “Саду божественних пісень”, але й чимала частина інших творів Сковороди, кажучи його власними словами “прозябає із зерняток Святого Письма”.

Біблійна інтерпретація Г. Сковороди у своїй основі має такі риси: на відміну від більшості українських письменників барокового періоду Григорій Сковорода розцінює віру в Бога і в Слово Боже  не як підставу для утвердження буквального сенсу Біблії, а як джерело “символізму”. На переконання Сковороди, в Біблії немає жодного іншого значення, окрім знакового. Емблема, символ, алегорія, зокрема коло, кільце, змій, око та інші, посідали чільне місце в естетико-художній системі письменника-філософа і були шляхом його пізнання. Символіка для  Сковороди – це особливий світ реальності, в якому відбувається взаємодія духовного й фізичного начал світу та їхнє смислове й художнє вираження, що є прихованою, але дуже потрібною людині істиною.

Розв’язування біблійної символіки, “фігур”, пізнання дійсного під зовнішністю захованого сенсу є для Сковороди, можна сміливо сказати, одне з найвищих релігійних та етичних завдань.

Для Сковороди як інтерпретатора Біблії буквальний та тропологічні рівні  Святого Письма виконують роль усього лише алегорично-символічної “вказівки” на її прихований, містичний рівень. Крім того, він цілком свідомо нівелює  традиційну прообразну (“префігуральну”) стратегію тлумачння Святого  Письма, відмовляючись розглядати Старий Заповіт у ролі “прообразу” Нового Заповіту. Про це філософ досить докладно говорив на початку одного зі своїх ранніх філософських діалогів (початок 1770-х рр.) “Асхань”. Зрештою, і подальша герменевтична практика Сковороди цілком підтверджує таку методологічну настанову.

Підкресленої ваги надає Сковорода людському сприйманню та пізнанню, які по-новому огранюють світ у своєму мовному медіумі – за аналогією до того, як новими семантичними відтінками збагачує Біблію її алегорична інтерпретація. І в змістовому, і в літературно-художньому відношеннях за взірець і теоретичне опертя для “істинної поезії” править Біблія, після чого поетичне слово існує не заради самого себе, а в і’мя того, щоб долучити читача (він же водночас інтерпретатор) до участі у спасінні світу сього.

І останній третій розділ. Сковородинська біблійна герменевтика в шкільному курсі української літератури.

Завданням у цьому розділі було розповісти учням якнайбільше інформації про вплив Біблії на творчу та життєву спадщину Г. Сковороди та зацікавити школярів звернути більше уваги на його унікальність, допомогти краще усвідомити моральні загальнолюдські цінності філософа.

Провівши таке дослідження  ми дійшли висновку,що розтлумачуючи Біблію і в межах біблійного тексту, і за його межами, Сковорода створює новий вид тексту, де текст і світ взаємодіють за такою схемою: світ і текст, текст і текст, текст і світ, де і світ, і текст кожного разу змінюють своє значення, бо в першому випадку – світ – це широко сприйняте Святе Письмо, яке зводиться до тексту, у другому – це літературні тексти, які зводяться до авторського тексту, у третьому випадку – це текст, в якому зібрано світ, точніше всю різновидність світів: Космосу, Людини і Слова.