Воспитание уважения к родителям

ПЛАН

ВСТУП

Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до щирих, глибоких і чесних почуттів. У нашого народу здавна живе добра і благородна традиція – підтримувати теплі родинні взаємини, долати родинні незгоди. І все це робиться заради дітей, щоб виховати в них родинні почуття.

Батько й мати – найрідніші і найближчі кожному з нас. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум, вкладають в наші вуста добрі слова. Тому треба поважати своїх батька й неньку, тому, що вони нам дали це життя, тому що вони у нас єдині і більше таких немає на землі.

Навчально-виховний процес в дитячому садку передбачає виховання  любові до своїх рідних. Ознайомлення з працею дорослих і виховання  поваги до неї – один із способів формування в дітей працьовитості, позитивного ставлення до праці і до трудівників.

Дослідження показали, що в дошкільному віці діти виявляють великий інтерес до дорослих. У малюків виникає бажання наслідувати старших, брати участь у їх праці. Діти відчувають радість і задоволення від трудових зусиль, усвідомлюють користь своїх дій, виявляють бережне ставлення до праці дорослих. Вплив праці дорослих на поведінку дітей можна спостерігати і в дитячих іграх, де вихованці прагнуть точно відобразити той чи інший вид праці так, як спостерігали, підкреслюючи злагодженість дій, акуратність, точність.

Якщо ми прагнемо виховувати у дитини повагу до людської особистості, пробудити свідомість морального обов’язку, ми самі маємо являти їй зразки всіх цих якостей. Якщо ж вона навколо  себе і в особі батька і матері замість поваги до особистості бачить зневагу до неї, замість рівноправності, за якої поважається свобода кожного, - свавілля одних і принизливу покору інших, то це приведе до негативних виховних наслідків. Тільки та сім’я може благотворно впливати на моральний розвиток дитини, в основу життя якої покладений принцип “сімейного альтруїзму”.

Темою нашого курсового дослідження є виховання у дітей дошкільного віку поваги до батьків.

Актуальність обраної нами теми полягає у тому, що сучасне суспільство відчуває дефіцит етичної культури, гуманних відносин, шанобливого відношення дитини до наочного світу, інших людей і самої себе. Позитивний досвід етично правильної поведінки знаходить вираз у формах, що передаються з покоління в покоління. Сьогодні очевидність етичних цінностей в молодіжному середовищі перестає бути обов'язковою. Соціальне середовище не сприяє прищепленню молоді етичних норм поведінки, а сучасне дошкільне та шкільне виховання вирішує цю проблему безсистемно. В зв'язку з цим виникає необхідність звернення до досліджень теорії і практики виховання у дитини почуття шанобливого ставлення до батьків, сім’ї, починаючи вже з періоду старшого дошкільного віку, оскільки саме на цих відчуттях базуються моральні та етичні принципи високорозвиненої особистості та свідомого громадянина. Саме в цей час відбувається активний пошук можливостей становлення і розвитку етичної культури особистості дитини.

Ступінь наукової розробки проблеми: дана проблема розглядалась в працях таких вітчизняних та іноземних вчених як Л. Абрамян, М. Боришевський, Г. костюк, Т. Алексеєнко, А. Запорожець та ін.

Мета нашої роботи полягає у дослідженні процесу виховання у дитини шанобливого ставлення до батьків та поданні практичних рекомендацій щодо оптимізації цього процесу в системі дошкільної та позашкільної освіти

Поставлена мета обумовила ряд завдань:

• дослідити проблему виховання поваги та любові до батьків у дитини старшого дошкільного віку в працях вітчизняних та зарубіжних вчених;
• описати практичні методи та прийоми виховання у дитини шанобливого ставлення до батьків;
• дати практичні  рекомендації та поради з системного виховання у дитини старшого дошкільного віку поваги та любові до батьків.

Об’єкт дослідження: процес морального виховання та виховання поваги до батьків старших дошкільників

Предмет дослідження: педагогічні, етичні, культурологічні методи та шляхи їх використання в процесі морального виховання дітей старшого дошкільного віку.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, узагальнюючий та метод наведення практичних прикладів, практичне дослідження експеримент

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, п’яти глав, висновків та педагогічних рекомендацій, списку використаної літератури та джерел.

ГЛАВА І. ПСИХОЛОГО - ПЕДАГОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ ПОВАГИ ДО БАТЬКІВ

Виховання високих духовних цінностей особистості неможливе без формування найперших моральних якостей – шанобливого ставлення, поваги до батьків, найрідніших і найдорожчих людей, бо саме вони передбачають розвиток у дітей цілого комплексу моральних почуттів, норм поведінки, етичних правил. Недарма повага розглядається етикою як один з найважливіших принципів моральності особистості, в якому фактично визначається гідність особистості людини.

Психолого-педагогічні дослідження  одностайно доводять, що дошкільний вік є періодом початкового становлення особистості. Саме у перші роки життя закладаються основи гуманізму, розвиваються моральні уявлення, почуття, звички, які визначають подальший розвиток особистості.[5]

Вивчаючи стан проблеми формування поваги до батьків у науковій літературі, ми дійшли висновку, що вона здавна привертала увагу і була предметом наукових досліджень філософів, педагогів, психологів усього світу, але продовжує залишатися актуальністю сьогодення. До проблеми формування шани до батьків, вивчення взаємовідносин поколінь у тій чи іншій мірі зверталися вчені різних держав та епох: Я.А. Каменський, Д. Локк, Й. Песталоцці, Ж.Ж. Руссо, Г. Сковорода, К. Ушинський, В. Бєлінський, В.Сухомлинський, А.Макаренко та інші.

Питання формування шани до батьків сучасними науковцями розглядається різнопланово. У низці психолого-педагогічних досліджень ними вивчаються різноманітні засоби формування цієї моральної якості: збереження й освоєння традицій національного виховання (Л. Повалій); умови сімейного виховання взаємовідносин батьків, їх власний приклад моральної поведінки, загальний рівень моральної культури родини (Т.Алексєєнко, Д.Бакієва, Г.Григоренко, К.Щербакова).

Як свідчить низка  наукових праць (М.Боришевський, О.Запорожець, Г.Костюк, С.Рубінштейн та ін.), до складу певних моральних якостей особистості входять три основні компоненти: когнітивний, емоційний та практичний. Розглянемо кожний із цих компонентів і схарактеризуємо їх взаємозв’язки у формуванні шанобливого ставлення до батьків та дорослих.

Формування в дитини шанобливого ставлення до батьків – складний процес, який передбачає формування в неї моральної поведінки та свідомості, що тісно пов’язано з формуванням етичних уявлень, моральних знань, доступних розумінню дитини таких уявлень. Нерозуміння суті поваги, ролі дорослих у суспільстві і в житті кожної людини, відсутність знань про правила поведінки з батьками відповідно до загальновизнаних гуманістичних принципів, норм моралі робить неможливим сам процес формування в дітей гуманних якостей по відношенню до дорослих.

В основі моральних якостей, у тому числі і шани до дорослих, лежать знання про моральні норми, доступні розумінню дітей дошкільного  віку. В етико-психологічній літературі моральна норма розглядається як одна із найбільш простих форм моральних вимог. О.Гусейнов, І.Кон зазначають, що вона виступає у подвійному вигляді: як елемент моральних відносин і як форма моральної свідомості. З одного боку, це норма поведінки, звичай, постійно відтворюваний в однотипних вчинках багатьох людей як моральний закон, обов’язковий для кожної людини. У всякому суспільстві існує об’єктивна потреба в тому, щоб у певних ситуаціях, які часто повторюються, люди діяли однотипно. Ця потреба практично реалізується при посередництві моральної норми. Її зобов’язуюча сила для кожної окремої людини засновується на інших формах практично вираженої влади суспільства. Автори відзначають, що моральною свідомістю моральна норма формулюється у вигляді наказу, однаково зверненого до всіх людей який має виконуватися ними беззастережно в різних життєвих ситуаціях.

За переконанням Л.Архангельського, моральна норма тоді буде прийнята індивідуальною свідомістю, коли буде усвідомлена суб’єктом поведінки, стане його внутрішнім переконанням, зіллється з волею, тобто стане внутрішньою основою свободи вибору вчинку. Результати психологічних досліджень Л.Виготського, Г.Люблінської, С. Рубінштейна доводять, що успішне усвідомлення дитиною важливих морально-етичних норм базується на її емоційній сфері.

І.Павлов підкреслював роль емоційної сфери в пізнавальній діяльності людини, зокрема, він вважав емоції джерелом сили продуктивної роботи головного мозку. Емоції забезпечують підготовку нервової системи до діяльності.

М. Боришевський зазначав, що емоційний компонент несе в собі домінуюче психологічне навантаження у процесі формування моральних переконань, оскільки саме в ньому виражається ставлення особи до моральних норм і вимог. Крім цього, емоційний компонент нерозривно пов’язаний з мотивацією вчинків і фактично є джерелом мотиваційної, спонукальної функції морального переконання. “Глибоке усвідомлення сутності моральних норм у поєднанні з переживанням їх істинності (тобто єдність раціонального й емоційного) спричиняє виникнення у людини суб’єктивної готовності неухильно керуватися цими нормами у своїй поведінці” – писав М.Боришевський [1].

Т. Титаренко, досліджуючи вплив емоцій на моральний розвиток дошкільників, акцентує увагу на тому, що дитина сприймає необхідне не як зовнішнє, примусове, а як предмет власних соціальних потреб, що формується як щось особливо значуще, бажане. Формами прояву регулятивної функції емоцій як інтегральної є оцінювальна, прогностична і спонукальна. Оцінювальна функція, на думку автора, є найбільш адекватною дошкільному віку. Оцінка розглядається як сполучна ланка між світом цінностей, у тому числі моральних, і сферою потреб, представлених емоціями. Емоція як перша сходинка розвитку оцінки поступово насичується раціонально і набуває морального змісту.

На основі оцінювальної функції зароджується прогностична та спонукальна. Прогностична функція полягає в появі образу як моделі необхідної поведінки, що випереджає результати здійснюваних суб’єктом моральних дій. У цьому образі зосереджене згадуване минуле, реальна дійсність і передбачуване майбутнє.

Отже, як свідчать психологічні дослідження О.Запорожця, А.Виноградової, Г.Люблінської, Г.Костюка, тільки знань  моральних вимог ще недостатньо  для того, щоб дитина поводила себе шанобливо, гуманно по відношенню до батьків. У формуванні такої моральної якості, як шана до дорослих, потрібен органічний зв’язок знань, тобто правильних уявлень і понять, та оціночних ставлень (добре, погано, благородно і т.д.). Як свідчать результати досліджень, оціночні ставлення та судження є первинним регулятором моральних дій дитини, тому важливо, щоб правила поведінки по відношенню до батьків викликали у старшого дошкільника живий емоційний відгук. На основі оцінки у дитини складаються моральні уявлення як чуттєво-наочні образи правильної поведінки. Саме завдяки моральній оцінці дитина ділить усе, що відбувається навколо неї, на два протилежні полюси: добро – зло, правда – брехня, любов – ненависть, розум – невігластво, милосердя – жорстокість, честь – ганьба, радість – горе.

Важливим моментом у формуванні шанобливого ставлення до батьків є оцінка не лише чужих чи власних дій, поведінки, що складає взаємовідносини з дорослими, але й оцінка емоційного стану іншої людини, в даному випадку емоційного стану матері, батька. Саме на основі такої оцінки буде розвиватися здатність дитини до співпереживання, співчуття, що приведе до розвитку моральних почуттів по відношенню до батьків та дорослих: чуйність, турботливість, доброзичливість та ін. Результати досліджень доводять, що діти старшого дошкільного віку здатні самостійно помічати настрій, емоційний стан близьких їм людей і відповідно вести себе в тій чи іншій ситуації.

Оцінка вчинку, наголошує  Л.Островська, є одним з найбільш дієвих методів морального виховання. Оцінка повинна даватися у найкритичнішій і найдоступнішій для дитини формі, тоді навіть малюк при правильному ставленні до його дій здатен зрозуміти: схвалюють чи засуджують його вчинок. Таким чином, поступово у дитини відбувається накопичення життєвого досвіду, формування моральної свідомості. У дошкільному віці дитина починає самостійно оцінювати власні вчинки з погляду оточуючих, їй стає незручно, соромно, коли вона відчуває, що її засуджують. Моральна самооцінка, що виникає в дитини на кінець дошкільного віку, є початковим етапом розвитку потреби в моральній поведінці, уявлення власного емоційного стану і передбачення наслідків для самої себе, свого втручання або невтручання в ситуацію (само схвалення, самозвинувачення). На основі проведених досліджень Т.Титаренко робить висновок про те, що однією із важливих умов розвитку в дошкільника моральної саморегуляції є розвиток у нього внутрішніх емоційних уявлень про те, яким би він хотів себе бачити в моральній ситуації незалежно від контролю та зовнішніх санкцій.

Моральна регуляція  поведінки включає вимоги до дитини самостійно оцінити власні дії та відповідним чином спрямувати свою поведінку. Це означає, що оцінка, якій піддається моральний вчинок, має стати внутрішнім регулятором, тобто самооцінкою. Роль оцінки і самооцінки в моральному розвитку дитини детально вивчалася в дослідженнях С. Якобсона, В Щура. Отримані ними результати довели, що рушійною силою в подоланні поведінки, що не відповідає моральним нормам, є протиріччя між уявленнями дитини про себе як хорошу і усвідомленням власного вчинку як негативного [13].

Результати психолого-педагогічних досліджень указують на психологічну готовність дітей дошкільного віку до моральної дії. Ця готовність визначається знанням моральної норми та емоційним  ставленням до неї. Для того, щоб знання про моральне ставлення до батьків набули морального значення, вони мають зачіпати почуття, переживатися дитиною та втілюватись у її власній поведінці.