Альтернативні форми виховання як складова соціально-правового захисту дитей-сирит

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Декабря 2012 в 17:38, курсовая работа

Краткое описание

Актуальність. Складна соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів – українські сім’ї (їх норми, цінності), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому ці сім’ї існують. Один з висновків Національного звіту про стан сімей в Україні у 2008 році стверджує, що, на жаль, “сім’я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції”. Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає явище біологічного і соціального сирітства.

Содержание

ВСТУП…………………………………………………………………………....3
Розділ І. Особливості соціально-правового захисту
дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківської опіки…………………………………………..... 9
1.1. Історичні і соціально-педагогічні передумови становлення
і розвитку інтернатного та напівінтернатного типу закладів……………….9
1.2. Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки в різних країнах…………………………….21
Розділ ІІ. альтернативні форми виховання як складова соціально-правового захисту ДІТЕЙ-СИРІТ……………………37
2.1. Обґрунтування необхідності впровадження в Україні
альтернативних форм виховання……………………………………….37
2.2. Вітчизняний досвід вирішення проблем утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування……………………………………….41
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….57
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….……………………………..59

Вложенные файлы: 1 файл

Курсова АЛЬТЕРНАТИВНІ ФОРМИ ВИХОВАННЯ.doc

— 304.50 Кб (Скачать файл)

Не всі ці напрями  реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей  у державних установах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різнопланові заходи. Якщо говорити про соціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:

  • розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;
  • нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;
  • громадська підтримка сімей;
  • усвідомлене батьківство;
  • укріплення сімей, що переживають кризу;
  • організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
  • формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;
  • запобігання і боротьба з насильством у родині;
  • запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
  • навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);
  • підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);
  • адаптація сімей у новому середовищі;
  • забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;
  • планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;
  • об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [16].

Не всі ці напрями  реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

 

2.2 Вітчизняний  досвід вирішення проблем утримання  дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування

Законодавчу базу щодо вирішення  в Україні проблем дітей-сиріт  і дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Кодексу про шлюб і сім'ю України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та "Про охорону дитинства". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

  1. Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття чинності 01.01.2006 р.);
  2. Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» 2005 р. №6 ст. 147;
  3. Указ Президента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини»;
  4. Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» . – 2005 від 11.07 №1086;
  5. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.;
  6. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01 2004 року Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей.

Положення статті 52 Конституції  України вказує, що діти рівні у  своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація 
переслідуються законом. 

Утримання та виховання  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Цивільний та Житловий кодекси  України регулюють деякі майнові  інтереси дітей, їх правонаступництво, а також питання дієздатності та правоздатності. Норми Кримінального  та Адміністративного кодексів України визначають підстави кримінальної чи адміністративної відповідальності за правопорушення та злочини стосовно дітей.

Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватись у  власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Кодексі про шлюб та сім'ю України та в Законі України "Про охорону дитинства". Стаття 61 КпК і стаття 12 означеного Закону визначають права та зобов'язання батьків, які вони не можуть здійснювати в суперечності з інтересами дітей. Кодекс про шлюб та сім'ю України, Закон України "Про охорону дитинства" передбачають декілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння), передача їх під опіку (піклування), на виховання в сім’ї громадян України та на повне державне утримання до навчально-виховних закладів

В Україні здійснюється централізований облік дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського піклування. Законодавчо визначено обов'язок керівників закладів, де перебувають або виховуються такі діти, щодо надання інформації про вихованців, ш залишилися без піклування батьків, до місцевих органів з опіки га піклування з метою усиновлення даної категорії дітей, передачі іх під опіку чи на виховання у сім'ї громадян.

Окрему групу дітей-сиріт  становлять діти, від яких батьки відмовились  ще в пологових будинках, або, народивши, покинули чи "підкинули" дитину будь-кому або залишили будь-де. Нерідко такі факти, на думку спеціалістів, спричинені соціально-фізіологічною незрілістю матері, що народжує дитину, легковажним ставленням до вагітності та її наслідків, намаганням приховати від близьких факт народження дитини, а іноді й глибоким порушенням стану психіки та світосприйняття тощо. Однак найчастіше це пов'язано все ж таки з асоціальною поведінкою матері. Перерахувати всі можливі причини важко, оскільки вони є надто чисельними. В багатьох випадках відмова від дитини у заявах на ім'я головного лікаря полового будинку чи відділення, де дитина народжена, пояснюється поганим матеріальним становищем породіллі та її сім'ї. Часто відмовляються від вочевидь хворої новонародженої дитини. (12)

З метою допомогти  таким матерям усвідомити важливість не тільки самого факту народження дитини, але й її виховання у 1996 році були внесені зміни до Кодексу про шлюб та сім'ю України, згідно з якими батькам, які відмовились від дитини в пологовому будинку, надається для прийняття остаточного рішення щодо долі дитини термін до двох місяців.

Стаття 101-1 Кодексу встановлює: "діти, від яких відмовились батьки в пологовому будинку, можуть бути усиновлені за наявності письмової згоди  батьків на усиновлення після  досягнення ними двомісячного віку".

Виявлення дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківської опіки, а також неповнолітніх, які  перебувають у неблагополучних  умовах життя, є одним із основних завдань і обов'язків органів  опіки та піклування. Стаття 134 Кодексу  про шлюб та сім'ю України та стаття 24 Закону України "Про охорону дитинства" поширюють такий обов'язок на всіх громадян. Вони встановлюють, що заклади та особи, яким стане відомо про неповнолітніх сиріт та тих, хто залишився без батьківського піклування, або про зловживання батьківськими правами, зобов'язані сповістити про це органи опіки та піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці та піклуванню. У свою чергу органи опіки та піклування це завдання повинні виконувати в координації з іншими зацікавленими органами та службами, тобто кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, службою у справах неповнолітніх, закладами освіти, охорони здоров'я, житлово-комунальними органами тощо  [12].

Нині завдяки появі  кримінальної міліції у справах  неповнолітніх серйозних змін зазнає і ситуація з профілактичною роботою серед неповнолітніх. Школа та органи освіти фактично відійшли від роботи із неблагополучними сім'ями, зокрема щодо оздоровлення мікроклімату даної категорії сімей, збору та підготовці матеріалів на відібрання дитини у батьків, які зловживають батьківськими правами, та позбавлення їх батьківських прав. Послабили свої функції у цьому відношенні і дільничні інспектори районних відділів внутрішніх справ. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх основну увагу зосереджує на роботі з дітьми та підлітками, які вже скоїли правопорушення, злочини, тобто на фактах протиправної діяльності, а повноваження щодо виявлення функціонально неспроможних сімей перекладено на служби у справах неповнолітніх. Стаття   102-1  Кодексу про шлюб та сім'ю України щодо централізованого обліку дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, передбачає, що керівники закладів, у яких перебувають, утримуються або виховуються діти, зобов'язані в тижневий термін від того дня, коли їм стало відомо, що дитина залишилася без опіки (піклування) батьків, повідомити про це відділи і управління державних органів виконавчої влади, на які покладається безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню. Ці органи у місячний термін з дня надходження інформації щодо зазначених дітей та в разі неможливості їх усиновлення, передачі під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян на території даної або будь-якої іншої області України зобов'язані передати цю інформацію до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України для централізованого обліку [12]. 

При виявленні підкинутої дитини, покинутої, заблукалої і, таким  чином, залишеної без батьківської опіки, кримінальна міліція спільно  зі службою у справах неповнолітніх  зобов'язані скласти акт у трьох екземплярах, провести реєстрацію даного випадку у спеціальному журналі про доставлених дітей. При цьому повинні бути вжиті усі заходи щодо розшуку батьків дитини або її близьких родичів, а також щодо тимчасового влаштування дитини (притулок, лікувальний заклад). Один екземпляр акту і повідомлення направляється в орган опіки та піклування для вирішення питань щодо опіки, піклування, усиновлення, направлення у дитячі установи на повне державне утримання.

Орган опіки та піклування після отримання акту і повідомлення повинні відразу ж приступити до влаштування дитини. Передусім дитина має бути зареєстрована в органах реєстрації актів громадського стану, для чого необхідно визначити вік дитини.

Вік дитини визначається лікувально-контрольною комісією лікувального закладу, куди направляється дитина, або ж судово-медичною експертизою. При реєстрації дитини органами реєстрації актів громадського стану їй присвоюється прізвище, ім'я, по-батькові, запропоновані заявником, дані щодо її батьків записуються також у довільній формі. Вік дитини медична комісія визначає приблизно, виходячи із розумового та фізичного розвитку дитини. Згідно із законом, дитина повинна бути направлена до дитячої установи із свідоцтвом про народження. Реєстрація народження проводиться до закінчення шестимісячного терміну, встановленого законом (стаття 106 Кодексу про шлюб та сім'ю України).

Нерідко батьки розшукують дитину і пошук їх значно ускладнюється  через те, що дитина направляється  до дитячих будинків під вигаданим  прізвищем та з приблизно встановленим віком. При виявленні батьками дитини у дитячій установі знову ж таки необхідно провести експертизу на ототожнення дитини та звернення до суду з приводу анулювання акту запису про народження, бо дані про вік, який він встановлює, і свідчення батьків розходяться. У таких випадках, звичайно виникають складнощі і навіть непорозуміння [14].

Усиновлення (удочеріння) є найбільш прийнятною і сприятливою  формою виховання дітей, залишених  без піклування батьків, за якої дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків та сім'ю.

Іншою формою влаштування  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування, є передача їх під опіку, піклування. Це одна з  найбільш вдалих для розвитку та виховання дитини форм влаштування через те, що дитина проживає у сім'ї, ходить у звичайний дитячий дошкільний заклад, загальноосвітню школу, знає свій родовід. Вона оточена турботою та увагою близьких людей. Практика свідчить, що досить часто родичі дітей, чиї батьки померли, позбавленні батьківських прав, знаходяться у місцях позбавлення волі тощо, мають бажання залишити дитину в сім'ї. Але не всі родичі (переважно це бабусі, дідусі, дяді та тьоті) мають можливість матеріально утримувати таку дитину. Опікун, піклувальник можуть отримувати пенсію за втрату годувальника у розмірі 37 гривень на місяць або допомогу на дитину, яка перебуває під опікою, у розмірі 20 гривень 90 копійок на місяць. Звичайно, на такі гроші дитину утримувати дуже важко. Тому багато людей відмовляються від призначення їх опікунами, піклувальниками і дитина відправляється до державних установ.

Информация о работе Альтернативні форми виховання як складова соціально-правового захисту дитей-сирит