Генiй моцарта

 Леопольд Моцарт був не  в собі від досади й обурення. Генеральна репетиція так і  не відбулася. Дирекція театру  відмовилася заплатити обіцяні  за оперу 100 дукатів. Поразка була повна.

 Зате 5 січня 1769 року в будинку  доктора Месмера силами співаків-аматорів  відбулася постановка маленької  комічної опери Вольфганга "Бастиен  і Бастиенна", полонила всіх  чарівною мелодійністю, близькістю  до інтонацій австрійської народної  пісні. А після повернення Вольфганга в Зальцбург архієпископ, що  приймав до серця його успіхи і засмучення, наказав музикантам своєї капели розучити оперу "Удавана простушка".

 Опера ця і тепер ставиться  у Зальцбурзі. Твір 12-літнього хлопчика  слухають численні туристи, що приїжджають відвідати Зальцбург - "місто Моцарта".

 У 1770 році Леопольд Моцарт  везе сина в Італію. Концерти  Вольфганга в італійських містах  супроводжуються гучним успіхом.  Програми, з якими виступає 14-літній  підліток, уражають просторістю і складністю. У них демонструється не тільки техніка гри на клавірі, але і чудова композиторська майстерність хлопчика, властивий йому дарунок імпровізації.

 У Болоньї Моцарт витримує  складний екзамен з композиції  і місцевій Філармонічній академії  обирає його своїм членом. У свою чергу дирекція оперного театру в Милані замовляє йому оперу "Митридат, цар Понтийский" (по трагедії Расина). Складаючи її, юний композитор свідомо орієнтується на стиль тодішньої італійської "серйозної" опери (opera seria). Опера ставиться 20 разів підряд при переповненому залі. Більшість арій повторювалося на біс. Не менший успіх має двома роками пізніше і друга опера Моцарта "Лючио Силла". Однак постійного місця в Італії юному музиканту одержати не вдається.

 Тим часом у рідному Зальцбурзі відбуваються події, що принесли родині Моцарта нові засмучення. Рік назад помер колишній правитель міста. Місце архієпископа Зальцбургського зайняв тепер граф Ієронім Колоредо. Цей похмурий і гордовитий правитель не терпить оперної музики. Він думає, що підлеглі йому музиканти не повинні витрачати час на таке неблагочестиве заняття, як писання опер, так ще для закордонних театрів. Моцартам (батьку і сину) було дане розпорядження спішно повернутися в Зальцбург.

 У березні 1773 року Вольфганг  назавжди залишає Італію. Щаслива пора дитинства, повного різноманітних вражень, блискучих успіхів і райдужних надій на майбутнє, залишається за. Починається нова смуга життя.

 Вольфгангу 17 років. Це невисокий,  сухорлявий юнак з тонкими,  хоча і не дуже правильними рисами обличчя, з великим носом. Вражає його рухливе обличчя. Великі сірі очі дивляться серйозно і задумливо. Але коли вони загоряються вогнем творчої наснаги, обличчя стає прекрасним. Однак у розквіті свого величезного таланта Моцарт під тиском обставин приречений на животіння в маленькому  містечку.

 Усі обтяжує тут юнака:  і рабська залежність від грубого  і деспотичного архієпископа, чванство  місцевої аристократії, відсталість  обивателів. Немає в Зальцбурзі  ні оперного театру, ні відкритих  концертів, ні зустрічей з цікавими людьми. Відлучатися без дозволу з міста і тим більше писати для кого-небудь опери юному Моцарту суворо заборонено. День його починається в передньої архієпископа, де він з іншими слугами очікує наказів. Увечері юнак виступає в якості клавесиніста в закритому  концерті,  як скрипаль бере участь у виконанні симфонії.

 Але серйозні заняття композицією  продовжуються. Молодий музикант  устає зі світанком. Для творчої  праці ранкові годинник найкращі. Тепер він пише головним чином  інструментальну музику: симфонії і сонати, веселі дивертисменти, привітальні серенади для виконання на відкритому повітрі. Саме в ці роки поступово формується неповторний моцартівский стиль. Багаті художні враження, отримані за роки подорожей у різних країнах, поєднуються в його працях з усе більш помітним проявом творчої самостійності.

 По наказі архієпископа юнаку  приходиться писати багато церковної  хорової музики. Є в цьому і  привабливій стороні: подібні  твори відразу розучуються і  виконуються. Це непогана підготовка для створення в майбутньому величних хорових оперних сцен... Але все-таки після італійських тріумфів складати одні лише мес нудно.

 Єдина відрада - драматичний  театр. Кожний вільний вечір  батько із сином - у театрі.

 У 1774 році виходить роман  у листах "Страждання юного Вертера" Ґете. Цей твір приніс молодому автору європейську славу. Смілива новизна роману полягала в тім, що глибоко особисті переживання героя найтіснішим образом спліталися з протиріччями громадського життя. Юнак світлого розуму і великого серця, Вертер іде з життя. Причиною тому не тільки нещасна любов, але і розлад з навколишньою дійсністю.

 Не тільки літератори, усі  молоді поети і художники того  часу прагнули йти назустріч  новим віянням. Серед них - і  Моцарт. У своїх юнацьких творах він жваво і безпосередньо відгукається на тривоги і сумніви, що хвилюють його сучасників. Це чується вже в нових чотирьох симфоніях 17-літнього композитора. Найбільше вдалий і своєрідний твір цього часу - Симфонія сіль мінор (№ 25). Скорботні, страждальницькі переживання змінюються в ній шаленими вибухами почуття, заколотним і жагучим протестом. Симфонія ця не була зрозуміла зальцбургській публіці. Не прийшлась вона по душі і батьку композитора. Леопольд Моцарт сховав симфонію подалі і нікому не давав її переписувати. З цього приводу він писав сину: "Те, що не робить тобі честі, нехай краще залишається невідомим. Тому я нічого не віддав із твоїх симфоній, тому що знав наперед, що в більш зрілі роки, коли розсудливість зросте, ти будеш рад, що їх ні в кого немає".

 Не зустрівши співчуття у  своїх творчих шуканнях, Моцарт  на час залишає жанр симфонії. У Зальцбурзі віддають перевагу  легкій, розважальній музиці. Тому  на першому місці в молодого  композитора веселі дивертисменти  (свого роду сюїти) і поетичні  серенади. Граціозні життєрадісні п'єси перемежовуються в них зі сторінками тонкої задушевної лірики.

 Лише через п'ять років   вдається Моцарту домогтися дозволу  виїхати з Зальцбурга. Проїздом  через Мюнхен і Маннгейм він  направляється в Париж. Цього  разу його супроводжує мати.

 У ті часи Маннгейм був  одним з найбільших музичних  центрів, де працювало чимало  чудових музикантів. Заслуженою  славою користався Маннгеймский  симфонічний оркестр.

 Тут же в Маннгейме молодий  Моцарт зустрів 15-літню Алоiзiю Вебер. В Алоiзiї - прекрасний голос. Для неї юнак пише блискучі концертні арії, мріючи про те, що Алоiзiя стане його дружиною і буде спiвати в його майбутніх операх. Намір сина женитися на дочці бідного працівника театру приводить Леопольда Моцарта в обурення. Скоріше в Париж!

 Але в Парижі служби для  молодого композитора не знаходиться.  Протягом багатьох місяців Моцарт  живе в брудному номері дешевого  готелю, перебиваючи копійчаними  уроками. Новий удар - важко занедужує  і вмирає мати. Подавлений, повертається  він на батьківщину. У довершення всіх нещасть Моцарт дізнається, що за цей час юна Алоiзiя встигла стати оперною примадонною і вийти заміж.

 І от знову ненависний  Зальцбург, глуха провінція відсталої  Німеччини. Повна залежність від  примх архієпископа. Молодому музиканту заборонявся вільний виїзд із міста і навіть виступу в будинках аматорів музики. Щоб ще більше принизити всесвітньо відомого музиканта, його саджали обідати зі слугами .

 Один тільки раз двері  "в'язниці" на деякий час  розчинилася. У відповідь на  прохання курфюрста Баварського Вольфгангу було дозволено поїхати в Мюнхен для створення і постановки великої героїчної опери "Идоменей, цар Критський" на сюжет із грецької міфології.

 Прем'єра "Идоменея" відбулася  29 січня 1781 року. З перших же  звуків опера захопила слухачів. Після блискучого успіху "Идоменея" життя в будинку ненависного архієпископа на положенні лакея стало для Моцарта ще більш нестерпним. Подане ним прохання про відставку спричиняє новий потік образі: наближений до  архієпископа, граф Арко, обсипає Моцарта лайкою й у припадку люті зіштовхує його зі сходiв.

"Людину виказує серце писав  Моцарт батьку. - Нехай я не  граф, але честі в мені більше, ніж в іншого графа... Вам в  угоду, дорогий батько, я готовий  пожертвувати своїм щастям, своїм  здоров'ям, навіть життям, але не честю. Честь моя - вона мені, та й Вам, повинна бути дорожче всього".

 Відтоді, як Моцарт виїхав  із Зальцбурга, змінивши принижене  положення придворного музиканта   на повне негод  життя "вільного" художника, проходить п'ять років.

Життя у Відні складається нелегко. Часті виступи в салонах багатіїв і у відкритих концертах, виснажливі уроки з учнями, термінове написання  всіляких творів "на випадок", постійна непевність у завтрашньому дні - усе  це непомітно підточувало і без  того неміцне здоров'я Моцарта. Йому виповнилося вже 30 років. І здається Моцарту, що мало що створив. У всякому разі, кращих своїх творів він не встиг написати.

"Я завалений роботою і  дуже втомлююсь, - скаржиться Моцарт  у листі до батька. - Весь ранок,  до другої години, даю уроки, потім ми обідаємо... Тільки ввечері можу займатися композицією, але від неї раз у раз відриваються запрошення грати в концертах..."

"...Даю три абонементних концерти  в залі Тратверна... Плата - 6 флоринів  за три концерти..." (плата, зрозуміло, незначна).

"...Крім того, я дав ще два  концерти в театрі; можете судити, скільки мені має бути роботи  з композиції і по грі. Лягаю  спати в 12 годин ночі, устаю  в 5 годин ранку, цілий ранок  займаюся уроками і майже щовечора  граю за запрошенням". (До листа додається довгий список майбутніх виступів.)

"Від такої роботи я не  заіржавію, не чи правда? - гірко  жартує Моцарт.- Мій перший концерт  17 березня пройшов прекрасно;  зал був повний; новий концерт  (для фортепіано з оркестром)  дуже сподобався; тепер його грають усюди".

 В артистичних змаганнях  зі знаменитими віртуозами Моцарт  залишається неперевершеним. Одухотворена  принадність моцартовської гри  разом з воістину невичерпною  творчою винахідливістю в імпровізаціях  зробили його улюбленцем віденської  публіки.

 Співуча виразність, наспівність  виконання з'єднувалися в грі  Моцарта з разючої відточеністю  техніки, властивої кращим клавесиністам  того часу. Неповторно прекрасними  були його імпровізації, де натхненна  творча думка завжди сполучалася  з красою та пластичністю форми. Безпосередня творчість відразу на концертній естраді, радість творення нової музики в присутності схвильованих слухачів додавали його грі якийсь особливий фантастичний блиск.

 Широке визнання виконавського  таланта приносило Моцарту задоволення, підтримувало його в боротьбі з життєвими труднощами. Виступаючи на концертах, він вважав своїм обов'язком усякий раз грати неодмінно нові п'єси. Звідси помітна перевага в ті роки клавірних композицій: концерти для фортепіано з оркестром, сонати, фантазії, варіації. Попутно складалися і різні камерні ансамблі, тріо, квартети, квінтети.

 Усе, крім нових опер. Як  і раніше мріє Моцарт про  оперу. Однак замовлень для  віденського театру більше не  надходить. Але допомогла несподівана  обставина, випадковість.

 У 1786 році Моцарт знайомиться  з абатом Лоренцо да Понте,  різнобічно освіченою людиною  і до того ж непоганим поетом. Після смерті знаменитого Метастазіо, що прославився створенням оперних  лібрето, місце придворного поета  при віденському дворі пустувало.  Абату да Понте дуже хотілося його зайняти. Потрібно було, однак, показати, що він дійсно здатний створювати оперні лібрето.

 Помізкувавши гарненько, абат  вирішив звернутися з пропозицією  про співробітництво до Моцарта.  Про інтриги, що постійно велися  проти молодого композитора, йому, зрозуміло, було відомо. Але це не засмутило да Понте. Моцарт із радістю погодився на його пропозицію. Довго, однак, вони не могли знайти придатного сюжету. Усе, що не пропонував Моцарту да Понте, композитор відкидав. Він забракував сотні сюжетів.

- Треба б нам знайти що-небудь  на зразок "Севильского цирюльника",- сказав один раз композитор.   - Маэстро Паэзиелло не помилився,  склавши на сюжет комедії Бомарше  свою чарівну оперу.

- Театр завжди переповнений, коли  йде "Севильский цирюльник", - погодився де Понте.

- Не гірше вийшла б опера  і по іншій комедії Бомарше  - "Божевільний день, чи Одруження  Фігаро". Але от лихо: постановка  цієї знаменитої французької  п'єси на сценах наших австрійських  театрів заборонені цензурою, - міркував Моцарт. Цікаво, що опера "Севильский цирюльник" на сюжет Бомарше була написала відомим італійським композитором Паэзиелло під час його перебування в Росії для петербурзької сцени (1785). Багато пізніше, у 1816 році, на той же сюжет створив свою знамениту оперу Россіні.

 Ідея створення опери на  сюжет знаменитої п'єси Бомарше  в умовах реакції, що панувала  в Австрії, була надзвичайно  сміливою. І все-таки ця думка  довелася по душі абату.

- Це нічого, - сказав він. - Дозвіл  на постановку опери я отримаю.  Але діяти слід обережно. Оперу ми будемо писати потай, щоб ніхто про це не знав. Інакше інтриг не оберешся.

 Найближчим часом друзі приступили  до роботи. Ніколи ще Моцарт  не працював з таким захопленням.  Переказувати зміст комедії даремно  - її треба тільки побачити. До весни 1786 року опера була закінчена. Залишалося лише скласти увертюру. Улучивши слушний момент, да Понте з'явився до імператора Йосипа II з текстом лібрето.