Рынок Форекс в Украине

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 08 Июня 2015 в 15:48, курсовая работа

Краткое описание

Вивчення дилінгових операцій актуально у зв'язку з тим, що вони одержали широке поширення в Україні. Так, на сьогоднішній день тільки на території України існують десятки брокерських контор, що надають доступ на міжнародний валютний ринок FOREX. Умови роботи, пропоновані цими брокерами, прийнятні для широкого кола інвесторів. Вони поєднують достатньо невеликий початковий капітал, низькі комісійні витрати (вузький спред), можливість торгівлі неповними лотами і потенційно високий рівень очікуваного доходу. На серверах Internet-брокерів для трейдерів-початківців пропонується коло статей, присвячених технічному і фундаментальному аналізу, а також стратегіям торгівлі. Проте застосування таких стратегій і аналізу залишається під питанням і більшою частиною не має наукового обґрунтування.

Вложенные файлы: 1 файл

Diplom_Surin_2014.docx

— 251.55 Кб (Скачать файл)

Відповідно до вказаної вище постанови, уповноважені банки мають право здійснювати з іноземними банками власні арбітражні операції та арбітражні операції за дорученням клієнтів-фізичних осіб , що є резидентами, які не є підприємцями. Таким чином, можна зробити висновок, що дана постанова забороняє банкам надавати такі послуги юридичним особам, громадянам України, зареєстрованим як фізичні особи-підприємці, а також іноземцям та особам без громадянства. 

Окрім того, банки мають право проводити операції лише з тими іноземними валютами та банківськими металами,  що включені до першої групи Класифікатора іноземних валют, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04.02.1998 № 34 (до групи включено 11 іноземних валют і 4 банківських метали: золото, срібло, палладій і платина) [7].

Однією з переваг банків є те, що у відносинах зі сплати податку на доходи фізичних осіб (а саме, зі сплати податку на доходи від арбітражних операцій) вони виступають в якості податкового агента, тобто самостійно нараховують суми податку і сплачують його з рахунків своїх клієнтів. Такий їх статус передбачено ст. 18 Податкового кодексу України. Ставка податку на такі доходи відповідно до п. 1 ст.  167 Податкового кодексу України становить 15%, а якщо сума отриманого доходу перевищує  у десять і більше разів мінімальний розмір заробітної плати, ставка підвищується  до 17 % [2].

Крім банків в Україні арбітражні операції здійснюються низкою дилінгових центрів. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якості основного виду діяльності відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД), в їх статутних документах зазначається «консультування з  питань комерційної діяльності й керування». Їх діяльність контролюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [8].

  Переважна більшість дилінгових центрів має закордонну реєстрацію, а їх місцеві представництва не несуть ніякої юридичної відповідальності або в них взагалі відсутня офіційна реєстрація.  Досить часто місцем створення стають офшорні зони. Дилінгові операції ведуться від імені офшорної компанії таких центрів. У більшості офшорних зон регулювання фінансової діяльності значно м’якше, ніж у розвинених країнах, хоча банківська, інвестиційна та інші види діяльності майже у всіх офшорних зонах останнім часом контролюється набагато активніше, ніж раніше.

Діяльність таких дилінгових центрів в Україні зводиться виключно до пошуку та залучення клієнтів, реклами діяльності брокерів та безпосередньо самого ринку, що зазвичай, здійснюється без отримання ліцензії на рекламу фінансових послуг, шляхом створення завуальованої реклами [38].

Здійснення небанківськими установами посередницької діяльності на ринку Форекс попри передбачену законодавством України заборону є причиною нікчемності договорів, які укладаються між ними та інвесторами. Згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, нікчемним є недійсний правочин (в тому числі договір), якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається [3].

Таким чином, при укладенні договору з небанківською фінансовою установою інвестор не матиме взагалі або матиме набагато менше шансів повернути передані ним за договором кошти та відшкодувати збитки, яких він може зазнати у випадку порушення умов договору дилінговим центром.

Отже, найменш ризикованим з правової точки зору, а також єдиним законним суб’єктом з забезпечення доступу до ринку Форекс в Україні є комерційні банки, які мають дозвіл НБУ на здійснення такої діяльності.

 

Висновки до другого розділу

 

1. Валютний дилінг – це операції з купівлі та продажу на світовому валютному ринку Форекс з метою отримання прибутку за рахунок зміни курсів валют з плином часу. В Украъны валютний дилінг існує вже більше 20 років , він з'явився в 90-х рр. XX століття. Банки, зрозумівши, що на цьому ринку можна отримувати значний прибуток, відкрили відділи, що займаються спекулятивними операціями на валютному ринку. На даний момент операціями на валютному ринку займаються не тільки комерційні банки, а й приватні інвестори. Найбільш поширеним варіантом роботи на ринку Форекс для інвесторів є робота через брокерську компанію або підрозділ банку. Розглядаючи валютний дилінг як спосіб отримання прибутку було розкрито суть маржинальної торгівлі. Суть полягає в тому, що для здійснення угоди немає необхідності мати всю суму вартості контракту, достатньо лише внести заставний депозит, який становить, зазвичай, 1-10 % від суми контракту.

2. Сучасні дилінгові центри Форекс відрізняються за рейтингом, за набором послуг, за запропонованим вимогам до інтернет-трейдингу і ряду інших характеристик. Кожен дилінговий центр прагне забезпечити найбільш прийнятний підхід до своїх клієнтів, пропонуючи гнучкі умови роботи і повноцінний набір інструментів. Однак, виконуючи одну і ту ж функцію, дилінгові центри все ж мають відмінні риси, які і впливають на вибір нових клієнтів.

3. Операції на міжнародному валютному ринку не регулюються валютним законодавством України, оскільки робота здійснюється не в Україні і не з національною валютою. Найбільш зручною представляється робота через офшорну компанію з використанням банківського рахунку, наприклад, в Угорщині або Чехії – країнах з досить ліберальним банківським законодавством і безперешкодним доступом з України. Характеризуючи ситуацію, пов'язану з валютним ринком України, можна виділити ряд проблем, вирішення яких має першорядну важливість: створення законодавчої бази валютного регулювання на макроекономічному рівні; формування законодавчих актів, що дозволяють підприємствам, комерційним банкам і приватним особам бути членами міжнародного валютного ринку; врегулювання взаємовідносин з іноземними банками – маркет-мейкерами; створення ефективної інфраструктури що регулює діяльність дилінгових компаній всередині країни, дилінгових відділів комерційних банків, яка, в свою чергу , створить не тільки додатковий прибуток державі, а й додаткові робочі місця. Наявність такого роду інфраструктури передбачає координацію важливої і термінової інформації, полегшення методів її отримання для інвесторів; формування ефективних методів прогнозування тенденцій на світовому валютному ринку ; контроль над ризиками та їх мінімізацію.

4. Згідно з чинним законодавством вчинення операцій на міжнародному валютному ринку залишається прерогативою НБУ. Недержавні банки, приватні компанії, фізичні особи позбавлені права бути учасниками міжнародного валютного ринку. Такі умови призводять до економічної ізоляції підприємств України від світового валютного ринку, до вимушеного їх функціонуванню в замкнутому просторі, до недоотримання бюджетом країни тієї частини коштів, яка могла б бути отримана в якості податків від такого роду прибуткових операцій за умови їх легалізації, тобто виведення їх з тіньового сектора економіки. Чим швидше вітчизняні підприємці прийдуть до використання фінансових інструментів, які давно вже знайшли застосування серед їхніх західних колег, тим раніше можна буде говорити про будь інтеграції України у світове співтовариство, а також про наближення добробуту вітчизняних громадян середнього класу до світових стандартів.

 

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ

 

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі саме трудової діяльності [19, c.56].

Головна мета охорона праці в нашій країні з прийняття Закону України «Про охорону праці» у 1992 році – це збереження здоров’я та життя людей у процесі трудової діяльності та побуті.

Зміст охорони праці розглядають у соціальному, технічному, медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров'я у процесі трудової діяльності.

Соціальний аспект охорони праці передбачає визнання пріоритету життя та здоров'я людини у процесі виробничої та трудової діяльності. До соціального змісту охорони праці належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві. Запобігання шкідливим наслідкам потребує встановлення юридичних гарантій [19, c.60]:

  • надання технічним та санітарним правилам сили правових норм;
  • запровадження нагляду та контролю за додержанням норм з охорони праці;
  • встановлення відповідальності за невиконання норм з охорони праці.

Техніко-економічний аспект охорони праці має бути спрямований на удосконалення засобів праці, техніки та технологій.

Медико-біологічний аспект охорони праці враховується насамперед при нормуванні праці.

Юридичний аспект охорони праці полягає у забезпеченні права працівника на життя, охорону здоров'я, на належні, безпечні і здорові умови праці. Охорона праці в юридичному аспекті являє собою правовий інститут, що має міжгалузевий характер. Норми цього інституту захищають інтереси різних суб'єктів права: а) роботодавців та працівників, які перебувають з ними у трудових правовідносинах; б) членів виробничих кооперативів; в) студентів, які проходять виробничу практику; в) громадян, які відбувають покарання за вироком суду, в період їх роботи в організації та ін.

Галузевий та вузькоспеціальний аспекти охорони праці. У юридичній літературі поняття "охорона праці" в галузевому аспекті розглядається в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють фактично трудове право в цілому, тому що його норми враховують і захищають переважно права та інтереси працівників (як система всіх норм, що встановлені в інтересах працівників). У вузькоспеціальному значенні під охороною праці розуміють норми інституту трудового права, що містяться в різних джерелах права. До них належать:

  • норми, що містять вимоги щодо забезпечення здорових і безпечних умов роботи, запобігають виробничому травматизму, загальним та професійним захворюванням;
  • норми, що гарантують право працівника на працю в умовах, які відповідають вимогам безпеки та гігієни, захист працівника в разі отримання травми чи захворювання у період роботи, а також травм та захворювань, які пов'язані з виконанням його трудових обов'язків;
  • норми, що забезпечують участь працівників та професійних спілок у встановленні умов праці;
  • норми, що забезпечують здійснення нагляду та контролю за реалізацією зазначених вимог у сфері охорони праці;
  • норми, що визначають відповідальність за порушення у сфері охорони праці [19, c.63].

Правила охорона праці на підприємстві під час експлуатації електронно-обчислювальних машин мають ряд особливостей, але відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону праці» законодавство про охорону праці складається з наступних нормативно-правових актів, які мають імперативну силу [ЗУ ОП]:

  • Закону України «Про охорону праці»;
  • Кодексу законів про працю (КЗпП);
  • Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили до втрати працездатності»;
  • Законів України  «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів [5].

В основі всіх цих документів лежить Конституція України, яка є основним законом, що гарантує права громадян на безпечні й нешкідливі умови праці.

Насамперед, Законом України «Про охорону праці» (ст. 4) визначені пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, серед яких основними є: [5]

  • пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;
  • повна відповідальність роботодавця за створення належних – безпечних і здорових умов праці;
  • соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
  • комплексне розв’язання завдань охорони праці;
  • підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
  • соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
  • використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
  • використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародної співпраці.

Трудові відносини між працівниками і роботодавцями в Україні регулюються Кодексом законів про працю (КЗпП) України, відповідно до якого права працюючої людини на охорону праці охороняються всебічно.

Норми охорони праці повинні органічно входити до правил внутрішнього розпорядку організацій і підприємств.

На даний момент на території України діє широкий спектр нормативних документів з охорони праці – від міждержавних (наприклад, ГОСТ 12. – документи системи стандартів безпеки праці – ССБП) до нормативних документів конкретних організацій (підприємств).

До нормативно-правових актів з охорони праці відносяться правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові до виконання [5].

Однією із характерних особливостей сучасного розвитку суспільства є зростання сфер діяльності людини, в яких використовуються інформаційні технології. Широке розповсюдження отримали персональні комп'ютери (ПК), за допомогою яких, насамперед, проходить торгівля на міжнародному валютному ринку. Однак їх використання загострило проблеми збереження власного та суспільного здоров'я, вимагає удосконалення існуючих та розробки нових підходів до організації робочих місць, проведення профілактичних заходів для запобігання розвитку негативних наслідків впливу ПК на здоров'я користувачів.

Информация о работе Рынок Форекс в Украине