Объединение Германии и его международное значение

Тим часом уряд ФРН виявляв усе  більшу стурбованість графіком проведення переговорів як з НДР, так і в рамках механізму «два плюс чотири». У Бонні явно квапилися й не приховували цього, адже на 2 грудня були призначені вибори в Бундестаг ФРН. Лідери правлячої коаліції (ХДС/ХСС – ВДП) розраховували, що це будуть уже вибори в парламент об’єднаної Німеччини, і сподівалися, що вони забезпечать їй переконливу перемогу як на заході, так і на сході країни на хвилі загальної ейфорії з нагоди об’єднання.

Отже, необхідно було завершити  всі переговори завчасно, щоб об’єднання Німеччини не загальмувало на заключному етапі, що могло б сильно ушкодити престижу правлячих партій та їхніх керівників.

До прискорення переговорів  спонукувало й те, що 19-21 листопада         1990 року в Парижі повинна була відбутися конференція глав держав і урядів держав – учасників НБСЄ. В уряді ФРН побоювалися, що незавершеність процесу об’єднання Німеччини до цього терміну може перетворити зустріч на вищому рівні в Парижі у свого роду мирну конференцію по німецькому врегулюванню, чого в Бонні прагнули всіма силами уникнути.

Керівники ФРН цілеспрямовано використовували свої контакти з лідерами США, Великої Британії та Франції, для того щоб схилити їх до підтримки німецького графіка проведення переговорів, і, зрештою домоглися його прийняття як погоджений варіант усіх західних учасників. Відповідна робота велася і з радянськими керівниками.

У травні-червні 1990 року почав роботу механізм «два плюс чотири». Після підготовчих зустрічей експертів 5 травня в Бонні пройшла перша зустріч міністрів закордонних справ «шістки». Головною протягом зустрічі стала промова міністра закордонних справ СРСР. Він відзначив зміни, що відбулися в Європі після війни, орієнтованість німців на мир і співробітництво, упевненість у тому, що об’єднана Німеччина займе гідне місце в родині європейських народів. Було підкреслене значення Потсдамської угоди, прав і відповідальності чотирьох держав, важливість чіткого визначення військового статусу Німеччини та гарантій непорушності європейських кордонів.

Е. Шеварднадзе твердо заявив, що членство об’єднаної Німеччини в НАТО є неприйнятним, підкресливши, що таке рішення істотно зачіпає інтереси безпеки СРСР, порушує співвідношення сил у Європі й створює для СРСР небезпечну воєнно-стратегічну ситуацію. Досить сувора оцінка була дана політиці блоку НАТО [14, с. 147].

Одна з останніх спроб домогтися  від західних партнерів хоча б  стриманої позиції в питанні про членство Німеччини в НАТО була почата 1-3 червня      1990 року в ході візиту М. Горбачова до США. Однак Дж. Буш не поступився своєї позиції й навпаки отримав від радянського лідера запевнення, що об’єднання буде відбуватися у відповідності до Заключного акту Хельсінкської наради, згідно з яким питання про членство в альянсі повинні вирішувати самі німці.

Кінець червня – початок липня 1990 року уряд ФРН використав для подальшої консолідації позиції західних партнерів на переговорах із СРСР. З цією метою повною мірою були використані зустрічі на вищому рівні держав ЄС у Дубліні 25-26 червня, НАТО – у Лондоні 5-6 липня й зустріч «великої сімки» у Х’юстоні 8-11 липня. ФРН та її західні партнери виходили на заключну стадію переговорів з Радянським Союзом з погодженої в деталях лінією, демонструючи високий ступінь готовності до взаємодії.

Уряд ФРН наполегливо прагнув завершити заплановане до осені – на        31 серпня 1990 року було призначене підписання Договору про об’єднання ФРН і НДР, на 12 вересня – Договору про остаточне врегулювання у відношенні Німеччини, на 3 жовтня призначені врочистості в Берліні з нагоди об’єднання Німеччини, на 20 листопада – зустріч на вищому рівні НБСЄ, а на 2 грудня – вибори в Бундестаг ФРН. Канцлер Г. Коль прагнув, щоб вибори проходили вже в об’єднаній Німеччині. Це давало б йому безсумнівні переваги перед соціал-демократичними конкурентами [14, с. 148].

14 липня 1990 року до Москви прибули канцлер ФРН Г. Коль, міністр закордонних справ Г. Геншер та міністр фінансів Т. Вайгель. Переговори, які мали дати відповіді на питання про статус об’єднаної Німеччини та її відносини з СРСР, почалися в Москві, продовжилися на Ставропольщині та завершилися на Кавказі в Архизі. Кульмінацією діалогу стала фактична згода радянського лідера з тим, що ФРН після об’єднання залишиться в НАТО.

Ставши заручником політики «нового мислення», відмовляючись від будь-яких кроків, які могли б спровокувати щонайменше загострення обстановки й критику та кордоном, керівництво СРСР ще більше звузило політичні рамки своїх дій. Крім тою, воно серйозно усвідомило, то співробітництво з об’єднаною Німеччиною, нехай і членом НАТО, набагато вигідніше для Радянською Союзу, ніж конфронтація з непередбачуваними наслідками.

Зустріч в Архизі практично відкрила шлях до завершення переговорів «шістки» і остаточного оформлення зовнішніх аспектів об’єднання. Вона засвідчила, з одного боку, применшення ролі Радянського Союзу в світі як наддержави, з іншого – спробу СРСР отримати широкомасштабну допомогу Заходу для виведення країни з кризи та стабілізації внутрішньополітичного становища. Пом’якшення радянських позицій пояснюється також бажанням інтегруватися в систему європейського економічного та політичного співробітництва, а також розрахунком на майбутні привілейовані відносини з єдиною Німеччиною.

Процес об’єднання Німеччини виявився швидкоплинним – воно сталося за 329 днів. Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини був підписаний у Москві 12 вересня 1990 року в результаті переговорів за формулою «два плюс чотири» – ФРН, НДР плюс СРСР, СІІІА, Велика Британія, Франція.

Цей договір чітко визначив статус об’єднаної німецької держави, її територію, кордони, права й відповідальність. В Європі не створювалася нова держава, натомість розширювалася ФРН, яка існувала з 1949 року. Зовнішні кордони об’єднаної Німеччини були проголошені остаточними, що було закріплено у відповідних документах, підписаних ФРН із Польщею та Чехією. Німеччина зобов’язалася не висувати жодних територіальних претензій до інших держав, проголосила, що з її території буде виходити тільки мир. Важливе значення має відмова Німеччини від виробництва, володіння, розповсюдження та розпорядження ядерною, хімічною та біологічною зброєю.

Об’єднана Німеччина отримала повний суверенітет не тільки у внутрішніх, але й у міжнародних справах внаслідок відмови чотирьох держав від своїх прав і відповідальності щодо Берліна й Німеччини в цілому від чотиристоронніх угод за підсумками Другої світової війни. Таким чином, договір шести держав остаточно ліквідував Ялтинсько-Потсдамську систему міжнародних відносин.

Руйнування повоєнного устрою в Європі мало значні наслідки, оскільки воно не тільки привело до руйнації системи союзів країн Східної Європи й до розпуску ОВД, а й стало однією з причин розпаду Радянського Союзу.

Урочисте входження нових земель до ФРН відбулося 3 жовтня 1990 року. «День німецької єдності» було проголошено національним святом. 14 жовтня 1990 року пройшли перші вільні вибори в ландтаги (парламенти) п’яти нових земель.

Підписання 9 листопада 1990 року Договору про добросусідство, партнерство та співробітництво між ФРН та СРСР, а також укладення у жовтні того ж року угод про умови перебування на німецькій території і виведення звідти радянських військ були наслідком остаточного вирішення німецького питання.

2 грудня 1990 року на перших після  1945 року загальних виборах Бундестагу явну перевагу отримує урядова коаліція ХДС/ХСС і ВДП, а 17 січня 1991 року Г. Коль обирається Федеральним канцлером об’єднаної Німеччини.

Таким чином, німецьке питання було вирішено шляхом возз’єднання двох німецьких держав – ФРН та НДР. Проте, нова держава зіткнулася з численними труднощами, насамперед економічними й обрала шлях на інтеграцію до європейських інститутів, відмовившись від амбіцій великої європейської держави, що певний час тримало в напрузі СРСР, США та Велику Британію наприкінці 1980 років та початку1990 років.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Ураховуючи вищезазначене, можна зробити висновки щодо наслідків об’єднання Німеччини, які вплинули на міжнародні відносини минулого століття:

1. Договір шести держав – ФРН, НДР, США, СРСР, Великої Британії,   Франції – від 12 вересня 1990 року остаточно ліквідував ялтинсько-потсдамську систему міжнародних відносин.

2. Руйнування повоєнного устрою в Європі не тільки привело до руйнації системи союзів країн Східної Європи і до розпуску ОВД, а й стало однією з причин розпаду Радянського Союзу. Зокрема, процес об’єднання Німеччини мав величезне значення для долі СРСР, оскільки привів до ефекту «сніжного кому», викликав низку «оксамитових революцій» у країнах Східної Європи, і багато в чому визначив подальший розпад СРСР.

3. Об’єднання Німеччини та розпад СРСР, в свою чергу, спричинили зміну міжнародної геополітичної ситуації, що було обумовлено значним посиленням Німецької держави, порушенням колишньої рівноваги в Європейському Співтоваристві, усвідомленням керівництвом ФРН необхідності формування нових пріоритетів у зовнішній політиці.

4. Процес об’єднання Німеччини за Основним Законом ФРН 1949 року і його оформлення став прецедентом у конституційному й міжнародному праві, оскільки у післявоєнній історії Європи об’єднання ФРН та НДР по суті було першим прикладом вирішення складних міжнародних проблем на основі права і закону.

5. Після об’єднання ФРН стала повноправним членом світового співтовариства, а у Європі ФРН стала найбільш населеною країною (80 млн. осіб) з могутнім економічним потенціалом, що свідчить про те, що Німеччина однозначно виграла від об’єднання, як в економічному, так і в політичному плані.

6. Об’єднання Німеччини суттєво змінило ситуацію як у самій Німеччині, так і в Європі в цілому, зумовило формування принципово нової системи міждержавних відносин на континенті, а також зумовило ренесанс національного питання та пошук шляхів досягнення політичної, економічної та культурної єдності держави.

Отже ці більше, ніж 20 років дали ясно зрозуміти, що Німеччина може бути єдиною, сильною країною, яка змогла переосмислити своє історичне минуле та збудувати прогресивне майбутнє, доводячи, що її сила справді позначається в її єдності, що може бути прикладом для інших держав.

В цілому побудова нового суспільства у Німеччині – це один із вдалих прикладів вирішення внутрішніх та зовнішніх, політичних та економічних проблем шляхом компромісів та взаємовигідних договорів.

Світовий досвід показав, що навіть мирне протистояння часів «холодної війни» було значним регресом у розвитку багатьох країн і тим більшим досягненням є прагнення країн і націй вирішувати соціальні та політичні проблеми демократичним шляхом.

Таким чином, можна підсумувати, що соціальні феномени такого рівня як розпад та створення нових держав – це завжди поворотна точка в історичному розвитку світового суспільства, і дуже важливо, щоб ці процеси проходили мирним шляхом, що продемонстрував приклад об’єднання Німеччини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Власов С. ФРГ на пороге 90-х гг.: общество и проблемы / С. Власов. – К.: Знання, 1989. – 48 с.
2. Кудряченко А. І. Європейська політика Федеративної Республіки Німеччини (1970-1991рр.) / Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – К.: Наук. думка, 1996.– 239 с.
3. Мартинов А. Ю. Об’єднана Німеччина: від «Бонської» до «Берлінської» республіки (1990–2005 рр.) / А. Ю. Мартинов; за ред. О. М. Горенко. - К. : Ін-т історії України НАН України, 2006. - 447 с.
4. Кудряченко А. І. Відносини ФРН–НДР: від визнання до єднання / А.І.Кудряченко, Г.О.Грабарчук. – К.: Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, 1994. – 49 с.
5. Крушинський В., Якубов В. Остаточне врегулювання німецької проблеми і кінець ялтинсько-потсдамської системи // Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки) / Під ред. Гайдукова Л., Кременя В., Губернського Л. – К., 2001. – с. 77-98.
6. Михаил Горбачев и германский вопрос: Сб. документов. 1996-1991/ Сост. А.А. Галкин., А.С. Черняев; Горбачев-Фонд. – Весь мир, 2006.– 670 с. 
7. Борщаговська С. В. Ставлення Німеччини до розпаду СРСР: матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Розпад Радянського Союзу та міжнародні інтерпретації завершення «холодної війни»: 20 років потому (Запоріжжя, 2-4 листоп. 2011 р.) / Запоріз. нац. ун-т. – З.: Запоріз. нац. ун-т., 2011. – с.190-194.
8. Харченко І. І. Об’єднання Німеччини: передумови та етапи процесу (1989 – 1990 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.і.н. : спец. 07.00.01 «Всесвітня історія» /І. І. Харченко. – Запоріжжя, 2002. – 20 с.
9. Шилова С. О. Російсько-німецькі відносини у 90-ті роки ХХ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.і.н. : спец. 07.00.01 «Всесвітня історія» / С. О. Шилова. – Донецьк, 2008. – 20 с.
10. Бессонова М. М. Участь США у вирішенні німецького питання на підготовчому етапі (кінець 1989 - початок 1990 рр.) // Наук. праці істор. фак-ту Запоріз. держ. ун-ту. – Запоріжжя: ЗНУ, 2006. – Вип. XX. – 508 с.
11. Боровська І. Об’єднання Німеччини 1989-1990 рр.: історіографія проблеми / Інна Боровська // Україна - Європа - Світ : міжн. зб. наук. пр. / гол. ред. Л. М. Алексієвець. – Тернопіль, 2008. – Вип. 1. – с. 229-234.
12. Каракуц А. М. Зовнішня політика Німеччини наприкінці 1980-х на початку 1990-х р.р. //Наукові праці: наук.-метод. журнал. – Т. 129. Вип. 116. Історія. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. – с. 86-90.
13. Каракуц А. М. Фактор НАТО в процесі об’єднання Німеччини (1989-1990 рр.) // Грані історії: зб. наук. пр. / Донец. нац. ун-т, Горл. держ. пед. ін-т інозем. мов; – Горлівка : ГДПІІМ, 2008. – 346 с.
14. Каракуц А.М. Проблема об’єднання Німеччини в політиці СРСР, США та Великої Британії наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр. // Віс-к Донец. ун-ту, сер. б: гуманітар. науки, 2008. – Вип.1. – с. 141-150.
15. Коваленко Л.В. «Німецьке питання» в зовнішній політиці Великобританії (28 січня – 9 листопада 1989 року) // Слов’янський вісник: зб. наук. пр. Серія «Історичні та політичні науки» / Рівнен. ін-т слов’янознавства Київ. славістичн. ун-ту. – Рівне : РІС КСУ, 2010. – Вип. 9. – с. 22-29.
16. Копильців О. В. Політико-правові проблеми об’єднання Німеччини та її сучасний розвиток // Наук.-інфор. віс-к Івано-Франків. ун-ту права ім. Короля Данила Галицького. – 2009. – № 2. – с. 30-34.
17. Каракуц А.М. Британсько-Німецькі відносини у процесі об’єднання Німеччини (1980-1990 рр.) [Електронний ресурс] / Режим доступу – вільний: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdnuet/gum/2008_2/15.pdf.
18. Фрідмен Дж. Німецьке питання (Переклав з англійської Роман Горбик) [Електронний ресурс] // Інтернет-видання, Іноземна преса про Україну. – 18:08, 13.10.2008 – Режим доступу – вільний: http://inozmi.glavred.info/articles/238.html (Оригінал матеріалу: http://www.stratfor.com/weekly/20081006_german_question).