Міжнародна торгівля фінансовими послугами

 

З вище сказаного можна  зробити висновки, що фінансові послуги займають окреме місце у класифікації послуг. Фінансові послуги, в основному, надаються банками та різними фінансовими установами (ощадкасами, кредитними спілками, лізинговими компаніями, довірчими товариствами, інвестиційними фондами, страховими і пенсійними установами, ломбардами, брокерськими та дилерськими конторами, підприємствами, які спеціалізуються на наданні консалтингових, аудиторських послуг тощо). Існують різні підходи до класифікації  фінансових послуг, деякі з них було наведено.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Особливості сучасного регулювання міжнародної торгівлі фінансовими послугами

Регулювання фінансового  ринку — це цілеспрямоеаний вплив  на систему взаємовідносин, що складаються на фінансовому ринку, з метою впорядкування цих взаємовідносин і забезпечення захисту інтересів осіб, які беруть у них участь.

Основною метою регулювання фінансового ринку є забезпечення гармонізації всіх видів інтересів учасників цього ринку: індивідуальних, корпоративних, державних, а також інтересів міждержавних та інтернаціональних об’єднань. Всі інші цілі регулювання можна розглядати як похідні від зазначеної основної мети, і вони характерні для всіх рівнів регулювання. Серед них виділяють:

• підтримка порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх його учасників;
• забезпечення безпеки фінансової системи;
• створення однакових «правил гри» для всіх учасників ринку;
• забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворен-ня на фінансові інструменти на основі попиту і пропозиції;
• створення ефективного ринку, на якому завжди є стимули для підприємницької діяльності і на якому кожний ризик адекватно винагороджується;
• створення нових ринків та підтримка необхідних суспільству ринків, ринкових нововведень;
• досягнення суспільних цілей, наприклад, соціальних чи розподільчих;
• захист інтересів індивідуальних інвесторів від зловжи-вань професійних учасників;
• протистояння формуванню монопольних утворень і зловживанню монопольним становищем;
• забезпечення прозорості і відкритості фінансового ринку, запобігання його саморуйнуванню у періоди кризових явищ тощо.

В економічній літератури розроблені конкретні принципи регулювання фінансового ринку, які стосуються і напрямів, і рівнів, і форм регулювання на кожному із сегментів ринку: цінних паперів, грошового, валютного, кредитного, фінансо-вих послуг та інших.[17]

Принципи регулювання  фінансового ринку — це основні  правила, за якими відбувається цілеспрямований вплив на си-стему взаємовідносин між всіма учасниками ринку для підтримки їх рівноваги.

Основними принципами, на яких ґрунтується система регулювання  фінансового ринку, є:

• захист законних прав та інтересів інвесторів з боку дер-жави;
• розкриття емітентами інформації, яка необхідна інвесто-рам для прийняття рішень;
• рівний доступ учасників ринку до інформації;
• відображення співвідношення попиту і пропозиції через ціни на фінансові активи;
• підтримка добросовісної конкуренції між учасниками ринку;
• наявність державного органу регулювання із сталими, чітко окресленими повноваженнями;
• сприяння розвитку інновацій у галузі цінних паперів тощо.

Розрізняють чотири основні напрями регулювання фінансового ринку та його сегментів:

1.         Регулювання складу інструментів  ринку та обсягу їхніх прав.

2.         Регулювання складу учасників  ринку та окремих видів їх  діяльності.

3.         Регулювання інформаційних потоків  на ринку.

4.         Регулювання операцій та форм  торгівлі фінансовими активами.

Пряме регулювання —  це система процесів встановлення норм поведінки для учасників фінансового  ри-нку, забезпечення їх застосування, розв’язання суперечок, що виникають  у зв’язку з їх застосуванням, а також притягнення до відповідальності учасників, що порушують ці норми. У складі системи правового регулювання розрізняють дві пі-дсистеми:

— нормативне (законодавче) забезпечення, що складаєть-ся з правових актів, правил, вимог та стандартів, які є обо-в’язковими для всіх учасників на фінансовому ринку або для їх окремих груп;

— інституціональне (адміністративне) забезпечення пра-вового регулювання, що складається з компетентних органів, уповноважених видавати нормативні акти, розробляти пра-вила, вимоги та стандарти щодо функціонування фінансового ринку, забезпечувати їх застосування.

Непряме (економічне) регулювання  — це вплив на функ-ціонування фінансового  ринку через систему економічних  важелів, застосування яких сприяє формуванню окремих умов зовнішнього середовища цього ринку і позначається на цінах, обсягах попиту та пропозиції окремих сегментів фі-

нансового ринку, а також  на ступені конкурентної боротьби між  учасниками ринку.

Непряме (економічне) регулювання  фінансового ринку ба-зується  на використанні повноваженими органами важелів (способів) непрямого економічного впливу [18]

Як висновок, міжнародне регулювання торгівлі фінансовими послугами здійснюється за допомогою чотирьох напрямів регулювання для проведення єдиної та ефективної політики у сфері фінансових послуг; захисту інтересів споживачів фінансових послуг; створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг; регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється способом ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; нагляду за діяльністю фінансових установ; застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

 

 

 

 

ІІ Стан міжнародної  торгівлі фінансовими послугами

    

2.1 Аналіз динаміки  та структура міжнародної   торгівлі фінансовими послугами

Фінансові послуги складають  великий і зростаючий сектор фактично у всіх розвинених економіках і таких, що розвиваються. Темпи зростання  цього сектора особливо високі в тих економіках, які зазнають стрімкої модернізації. Торгівля фінансовими послугами також зростає швидкими темпами внаслідок комбінації нових і зростаючих ринків у країнах, що розвиваються та з перехідною економікою, лібералізації фінансів і торгівлі, використання нових фінансових інструментів і стрімких технологічних змін.

Торгівля  фінансовими послугами у 2010 р. сконцентрована у Північній Америці, Азії і Європі (складаючи 15, 24 і 50 відсотка відповідно повного обсягу експорту фінансових послуг).

Торгівля послугами у межах Євросоюзу склала більш ніж чверть світової торгівлі. Однак, частка ринку цих регіонів або не змінилася, або зменшилася (у випадку Північної Америки) в останні роки, через те що інші регіони - головним чином СНД, Африка й Близький Схід, - збільшили власну частку експорту фінансових послуг, не дивлячись на те що це складає саму маленьку частку в обсягах світової торгівлі (2-3 відсотка).

Частка США  у світовій торгівлі послугами збільшилася  на 75 відсотків у порівнянні з 2000 р.. Це сталося здебільшого завдяки торгівлі Росії й України, а також імпорту Казахстану, що став другим найбільшим комерційним імпортером послуг в США після Росії.

            

Рис 1Структура міжнародної торгівлі фінансовими послугами

Отже, як бачимо, структура міжнародної торгівлі фінансовими послугами зосереджена по регіонам нерівномірно. Це зумовлено багатьма чинниками. Серед них основні: географічне розміщення; економічний розвиток країн, політична ситуація.

Обсяги міжнародної  торгівлі фінансовими послугами у 2010 році становили понад 3 трлн доларів. Динаміку зростання експорту та імпорту можна побачити у табл.2. Міжнародна торгівля фінансовими послугами є одним з секторів світового господарства, що найшвидше зростають. За оцінками фахівців, міжнародна торгівля послугами подвоюється кожні 7—8 років порівняно з 15 роками, необхідними для аналогічного збільшення обсягу експорту товарів. Сфера фінансових послуг набуває розвитку в усіх регіонах світу. Це стосується також країн, що розвиваються, й найменш розвинутих країн. Їх роль у міжнародній торгівлі фінансовими послугами зростає як з погляду експорту, так і імпорту. У міжнародній торгівлі фінансовими послугами важливу роль відіграють США, Канада, Республіка Корея, Індія. Європа є провідним регіоном у світовій торгівлі фінансовими послугами, на який припадає близько половини світового експорту та імпорту фінансових послуг. Друге та третє місця, відповідно, посідають такі регіони як Азія та Північна Америка. Частка ж інших країв становить близько 10 %. Регіонами, що продемонстрували зростання в міжнародній торгівлі послугами в 2005—2009 рр, є країни Європи, Азії, СНД та Африки. Водночас, країни Центральної та Південної Америки втрачають свої позиції на світових ринках фінансвих послуг, як в експорті, так і в імпорті.

Отже, аналізуючи дані табл. 3, можна зробити такі висновки. У високорозвинутих країнах частка фінансових послуг збільшується внаслідок зростання продуктивності праці та за рахунок пропозиції нових послуг. Для країн, що розвиваються, сукупна питома вага не перевищує 6 % за чітко вираженої переважаючої частки держав Азії.

Великими експортерами фінансових послуг з групи держав, що розвиваються, є Китай з питомою вагою 3,3 %; Індія —2,7%; Гонконг —2,6 %; Сінгапур — 2,1 %; Південна Корея — 1,8 %; Тайвань (Китай) — 1,0 % та Туреччина — 0,9 %.

Для країн, що розвиваються, характерною є наявність від’ємного сальдо у зовнішній торгівлі фінансовими послугами; проте, це не виключає того, що деякі з них є великими експортерами фінансових послуг. Так, наприклад, Сінгапур є великим фінансовим центром.

Необхідно зазначити, що в цілому країни Центральної та Східної  Європи та СНД володіють потенційними резервами для розвитку потужного сектора фінансових послуг, але їх широкому експорту заважають недостатня матеріально-технічна база та створення нових основних фондів у цій сфері. Індустрія послуг країн СНД перебуває в стадії розвитку. Цей стан потребує зваженого підходу до стратегії розвитку, регулювання та особливо лібералізації сфери фінансових послуг. У цих країнах цілковита «відкритість» економіки може стати руйнівним чинником, якщо не супроводжуватиметься системою обґрунтованого протекціонізму, а торговельні відносини не базуватимуться на узгодженні та координації економічної політики.

Можна зробити висновок, що торгівля фінансовими послугами зосереджена нерівномірно по країнах, що зумовлено багатьма чинниками. Країни лідери серед фінансових послуг по експорту та імпорту - США, країни ЄС. В наступні десять років прогнозується значний ріст торгівлі фінансовими послугами за рахунок збільшення кількості фінансових послуг, фінансових інститутів та потреб у торгівлі фінансовими послугами.

    

 

 

 

 

 

 

2.2 Регіональні  особливості світового ринку  фінансових послуг

Особливістю регіонального  ринку фінансових послуг є його умовна відокремленість через багатогранність взаємопов'язаних та взаємодіючих сегментів і тих конкретних цілей і завдань, які ними вирішуються.

У зв'язку з цим прийнято розрізняти регіональний ринок короткострокових кредитів, або грошовий ринок, ринок капіталів, або середньострокових і довгострокових кредитів, тобто ринки, сформовані за принципом обслуговування руху основного та оборотного капіталів.

Поряд з цим критерієм  до регіонального фінансового ринку  можуть бути застосовані і інші відмітні ознаки: характер оформлення відносин суб'єктів фінансового ринку (ринку банківських кредитів і ринку цінних паперів); принцип повернення кредиту (облігації, векселі, заставні і т.п. - ринок зворотних фінансових ресурсів; акції, пайові внески, частки тощо - ринок неповоротних ресурсів).

Регіональний фінансовий ринок, незважаючи на свою економічну визначеність, має досить умовний  характер, межі та заощадження, конкретність або визначеність яким надають ті цілі і завдання, які покликані  вирішити сформовані в них фінансові відносини.

Найбільшого розвитку в  системі регіонального фінансового  ринку отримали ринок банківських  кредитів і ринок цінних паперів.

Регіональний ринок  банківських кредитів своїм функціональним призначенням має обслуговування грошової потреби суб'єктів господарської діяльності регіону. Виконання цієї функції можливе за умови наявності тимчасово вільних грошових ресурсів у регіоні.

Джерелом формування грошових, кредитних ресурсів у регіоні  є кошти федерального і регіонального  бюджетів, підприємств і організацій різних форм власності, фінансово-кредитних установ, грошові заощадження населення та іноземний капітал, що визначають масштаби пропозиції грошових ресурсів.

Попит на регіональному  ринку банківських кредитів визначається наступними обставинами:

- Діловою активністю;

- Масштабами розвитку;