Історія створення Європейського Союзу

- перший етап (1.07.90 –  31.12.93): вільний рух капіталу між  країнами ЄС, тісніша координація  економічної політики та співпраця  центральних банків;

- другий етап (1.01.94 –  31. 12. 98): зближення економічної та монетарної політики країн-членів (заради забезпечення стабільності цін і систем державних фінансів), і створення Європейського валютного інституту та Європейського центрального банку (1998 року);

- третій етап (з 1.01.99): остаточне визначення обмінних  курсів та запровадження єдиної  валюти на валютних ринках  і в безготівкових розрахунках;  від 1 січня 2002 року введення готівкового євра. „А саму назву “євро” було узгоджено 15-16 грудня 1995 року на Мадридському саміті”[30].

1 січня 2002 року банкноти та монети нової валюти були запроваджені в обіг у дванадцятьох країнах ЄС, поступово замінюючи національні валюти. 28 лютого 2002 року завершився перехідний період подвійного обігу національних валют і євра. Тепер євро – єдина валюта для понад 300 мільйонів європейців.

Згідно з Договором  про ЄС, для участі в третьому етапі ЕВС держави-члени  повинні  відповідати кільком критеріям, так званим “критеріям конвергенції”, які є цілком прозорі і грунтуються виключнона валютних параметрах. Перший критерій конвергенції стосується сталої цінової ефективності, визначеної у спеціальному протоколі як ситуація, коли темп інфляції не перевищує темпів інфляції у трьох найефективніших державах-членах більш як на 1,5 відсоткових пункти. Другий критерій повязаний зі сталістю фінансового становища уряду: фактичний або плановий дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП, тоді як сукупний державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП. Згідно з третім критерієм, національна валюта повинна утримуватись в межах „нормальних” коливань у рамках МВВК протягом принаймні двох років до ухвалення рішень про участь у заключному етапі. При цьому не повинно відбуватися девальвацій та будь-яких інших серйозних негараздів. І останні критерій стосується тривалості конвергенції: як критерій було вибрано середню номінальну відсоткову ставку по довготермінових державних облігаціях; вона не повинна перевищувати ставки, що діє у трьох найефективніших державах-членах, більш як на 2 відсоткові пункти.

З дванадцяти країн, які  висловили бажання брати участь у третьому етапі ЕВС, 1 січня 1999 року виконали вимоги критеріїв конвергенції тільки 11. Греція приєдналася до них пізніше, 1 січня 2001 року. Три “старі” держави ЄС поки що залишаються поза межам зони євра: Сполучене Королівство і Данія скористалися правом на неприєднання, що засвідчив протокол до Договору про ЄС, Швеція ж відклала рішення. Десять нових членів, які вступили до ЄС 1 травня 2004 року, автоматично стали членами ЕВС, але з обмеженим статусом – до зони євро вони поки що не приєдналися.

Економічний та валютний союз (ЕВС) передбачає ретельне погодження економічних політик всіх країн-членів, що потребує спільних дій. Практично це відбувається так: на основі рекомендацій Комісії Рада міністрів кваліфікованою більшістю ухвалює проект і надсилає його Європейській Раді.

Висновки

Європейський Союз (European Union) – унікальне об’єднання країн Європи, які через створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики й діяльності мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість країн-учасниць. Держави Європейського Союзу (ЄС) створили спільні інституції, яким делегували частину своїх національних повноважень так, що рішення в певних сферах загальних інтересів можуть ухвалюватись демократичним шляхом на загальноєвропейському рівні. Таке усуспільнення суверенітетів називають також ,,європейською інтеграцією”.

В своєму розвитку Європейський Союз пройшов сім етапів розвитку, в одному з яких було створено ,,економічний і валютний Союз в Європі – один із найвизначніших експериментів ХХ століття. Ніколи досі на стільки значуща і сильна група країн не перетворювала свою економіку в єдиний багатонаціональний організм”]. 

Інституційна структура Європейського Союзу має наступний вигляд:

Європейський Парламент, Європейська Рада, Європейська Комісія, Рада Міністрів (Рада ЄС), Суд ЄС.

Список використаної літератури:

1. Вільям Волес і Гелен Волес “Творення політики в Європейському Союзі”/ Пер. з анг. Р.Ткачук – К.: Основи, 2004.
2. “Где кончается Европа?” [Європейський простір, кордони ЄС] // Миг, 2004, № 31 ст.40-41, Источник: United Press International.
3. Горбик Р. “Євроінтеграція після виборів: між бажаним і дуже бажаним” // Фонд „Європа ХХІ” (12.04.2006).
4. Грицяк І.А. “Право та інституції Європейського Союзу”: Навчальний посібник – К.: „КІС”, 2006.
5. Дарпінянц В. „Усі до ЄС. Україна платить” // Галицькі контракти, 2004,   26 квітня (№17) ст.8-9.
6. Друзенко Г. „Європейська криза: українські рефлексії” // Дзеркало тижня, 2005, 25 червня (№24) ст.5.
7. Духович Є. „На перетині паралелей” // Критика, 2004, №4 ст.6-8.
8. Загоруйко Ю. „Ласкаво просимо баз ознак привітності” // Дзеркало тижня, 2004, 14-20 лютого (№6) ст.6.
9. Загоруйко Ю. „Свіжа кров для старої Європи: десять країн Центральної та Східної Європи вступили в Європейський Союз” // Дзеркало тижня, 2004, 29 травня-4 червня (№21) ст.11.
10. Ковалевський В.В. „Міжнародні організації”: Навч. посібник для вищих навчальних закладів – К.: ЦУЛ, 2003.
11. Ковальова О.О. „Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України”/ Ін-т політ. і етнонац. дослідження АН України – К., 2003.
12. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. “Європейський Союз: заснування та етапи становлення”: Навч. посібник – К.: Ін Юре, 2001.
13. Кучик О.С. „Міжнародні організації”: Навч. посібник – К.: Знання, 2005.