Тоталiтарна держава в сучасному спiвтовариствi

Глобізм може виникнути із-за напруги глобалізації, із-за наростання несправедливості розподілу світових ресурсів по осі "Північ-південь". Дана напруга породжує несприятливі для країн "Півночі" політичні виклики у вигляді тероризму, і неконтрольованої імміграції, а також перспективу зниження рівня життя країн "Золотого мільярда" в світлі необхідності вирівнювання ресурсозабезпечення в світі. У цьому плані в країнах "Золотого мільярда" виникає попит на фундаменталістський режим, що гарантує збереження status quo. Відповідна пропозиція (глобізм) може виникнути на основі концепції "зіткнення цивілізацій". При цьому глобізм в такій інтерпретації конкуруватиме із спробами управління позначеними ризиками на національному рівні західних країн - з різними варіантами національного фашизму.

Глобізм може виникнути як в пасивній, так і в активній модифікаціях. Пасивний варіант глобізма характеризується обмеженням політичної активності лише країнами "Золотого мільярда", тобто тільки обороною "оазису" від "мерзенності" навколишнього світу, "зведенням захисної стіни". Активний варіант глобізма активно нав'язуватиме домінування Заходу по всьому світу, зокрема, намагатися ліквідовувати що всі виникають на периферії світового порядку центри сили.

ВУСП (ВУСП - великий утопічний соціальний проект) толерізма пов'язаний з простою ідеєю: "Швидке викорінювання усілякого Зла в світі". Дана ідея заснована на успіхах, досягнутих західною елітою, по зменшенню конфліктності західного суспільства через планомірну роботу по створенню/заміні ментальних структур в свідомості людини. Основа даної практики була створена працями структуралістов/постструктуралістов, відповідно до яких поведінка людини визначається текстами, "зашитими" в його свідомість в процесі соціалізації. Встановлення причинно-наслідкових зв'язків між умовами соціалізації, і засвоюваними людиною ментальними структурами дозволило міняти вміст "несвідомого" через зміну умов соціалізації людей. Дана концепція була добре розкрита Дж. Оруеллом в його романі "1984" під терміном "новояз" .

Очевидно, що ментальні структури різних типів конкурують між собою. Тому виникає спокуса прискорити процес створення "нової" людини через обмеження конкуренції структур, тобто через тоталітарізацiю суспільного дискурсу і суспільної освіти. Це і забезпечує пропозицію толерізма. Попит на толерізм може виникнути із-за соціальної напруги, різних антисоціальних груп, що викликаються діями. Дані групи виникають із-за специфічних висококонкурентних умов на на західному ринку праці. У цих умовах частина населення вибирає свою десоциалізацию як альтернативи своїй боротьбі за участь в системі суспільного виробництва. Даний вибір багато в чому полегшується високим рівнем соціальної підтримки населення в західних суспільствах. Утворення замкнутих співтовариств цих людей - гетто - може супроводитися створенням агресивної антисистемної субкультури, яка створює ризики безпеки життя і майна системного населення країни. Саме так виникає та сама соціальна напруга, яка може породити попит на толерізм.

Тоталітаризм в його комуністичній формі виявився найбільш живучий. У окремих країнах він існує і сьогодні. Історія показала, що тоталітарна система володіє досить високою здатністю мобілізації ресурсів і концентрації засобів для досягнення обмежених цілей, наприклад перемоги у війні, оборонного будівництва, індустріалізації суспільства і так далі. Деякі автори розглядають тоталітаризм навіть як одну з політичних форм модернізації слаборозвинених країн.

В Україні сильним суспільним рухом є український націоналізм, в рамках якого є і фашистська альтернатива. Є також пропозиція фундаменталізму радянського зразка.

Та все ж, можна сказати, що тоталітаризм - історично приречений устрій. Це суспільство - самоїд, не здібне до ефективного творення, дбайливому, ініціативному господарюванню і що існує головним чином за рахунок багатих природних ресурсів, експлуатації, обмеження вжитку більшості населення. Тоталітаризм - закрите суспільство, не пристосоване до сучасного якісного оновлення, обліку нових вимог світу, що безперервно змінюється.

Його адаптивні можливості обмежені ідеологічними догмами. Самі тоталітарні керівники є полоненими утопічної за своєю суттю ідеології і пропаганди. Як вже наголошувалося, тоталітаризм не зводиться лише до диктаторських політичних систем, протистоячих західних демократій, що ідеалізуються. Тоталітарні тенденції, що виявляються в прагненні заорганізовати життя суспільства, обмежити особисту свободу і цілком підпорядкувати індивіда державному і іншому соціальному контролю, мають місце  в країнах Заходу.

Що стосується саме України, то можна сказати, що починаючи з перших років незалежності України, практично всі найвищі керівники держави або дотримувалися засад нейтралітету і співіснування з тоталітарною комуно-радянською ідеологією, або відкрито загравали з нею, демонструючи де-факто, що сучасна Україна є просто іншою формою політичного буття УРСР, а зовсім не продовжувачкою Київської Русі, Галицько-Волинської держави, держави Війська Запорізького, УНР, тобто тисячолітньої традиції українського державотворення, як це записано в Акті про Незалежність і в Конституції України [15, 12].

Не було дано рішучої і принципової оцінки тому, що відбувалося на українських землях від 1917 до 1991 року, а також у попередні періоди. В Україні не зробили те, що було зроблено в Німеччині після 1945 року. Намагалися розбудувати демократичну, цивілізовану європейську країну, не викинувши тоталітарного скелета з шафи. Укази Леоніда Кравчука і Віктора Ющенка про ліквідацію тоталітарної монументальної і топонімічної пропаганди було проігноровано, а президенти навіть не наполягали на їхньому виконанні. Жодної відповідальності не понесла комуністична партія та її репресивні структури. Навіть не спробували провести люстрацію і засудити тих, хто коїв злочини проти українського народу. Отже, залишилася потужна живильна сфера комуно-тоталітаризму, ідеологічні консерванти, що можуть бути використані в будь який момент, ураховуючи ностальгію певної частини населення за відносною забезпеченістю найелементарніших потреб часів державного патерналізму. Ці ідейні комплекси підживлюються масованим впливом ЗМІ Російської Федерації, де оспівування радянського минулого є частиною державної політики, що, як незрідка визнають тамтешні очільники, спрямована на відновлення «спільного простору», новітнього СРСР, незалежно від його сучасної назви.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

За останніх 20 років дуже багато недемократичних: тоталітарних і авторитарних режимів розпалося або трансформувалося в демократичні республіки або держави  на демократичній основі. Загальний  недолік недемократичних політичних систем полягає в тому, що вони не були підконтрольні народові, а значить, характер їх взаємин з громадянами  залежав перш за все від волі правителів. У минулі століття можливість свавілля з боку авторитарних правителів істотно  стримувалася традиціями правління, відносно високою утвореною і вихованістю монархів і аристократії, їх самоконтролем на основі релігійно-етичних кодексів, а також думкою церкви і загрозою народних повстань. У сучасну епоху ці чинники або взагалі зникли, або їх дія сильно ослабіла. Тому надійно приборкати владу, гарантувати захист громадян від державного свавілля може лише демократична форма правління. Тим народам, які готові до індивідуальної свободи і відповідальності обмеженню власного егоїзму, пошані закону і прав людини, демократія дійсно створює найкращі можливості.

Отже, виконавши дану курсову  роботу можна зробити висновок що, поставлені цілі і задачі щодо визначення загальної характеристики тоталітаризму, його поняття та історичного започаткування, питання тоталітаризму на прикладі таких держав як Україна та Німеччина в період ХХ століття та щодо стану сучасних держав відносно тоталітаризму в ході виконання роботи, виконано. Написання цієї курсової роботи, дало мені можливість більш детально розібратися в таких питаннях як: сталінізм, гітлеризм, фашизм, нацизм і т.д., і саме головне зрозуміти, що як би не прикладали зусиль представники влади щоб повністю контролювати і підпорядковувати під сою думку суспільство, всеодно цей шлях буде приречений на занепад, тому що, аналізуючи історію тоталітаризму приходимо до висновку, чим далі людство розвивається, тим демократичніше воно стає, але звичайно ж є і винятки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

 

1.Дьяконов И.М. Ранние деспотии в Месопотамии./История Древнего мира. Ранняя Древность.- М.:Знание, 1983. – 268 с.

2. Пути развития древних обществ http://www.mystic-chel.ru

3. Зайцев А.И. Избранные статьи. Т. 2. - СПб.: Филол. ф-т СПбГУ, 2003.- 416 с.

4. Якушик В. Різновиди політичних режимів. //Віче, 1995, №9.

5. Дьяконов И., Неронова В., Свенцицкая И. История Древнего мира http://www.gumer.info

6. Арендт Х. Джерела тоталітаризму. - М.: ЦентрКом, 1996. – 586 с.

7. Великий довідник історії/ під ред. Н.А. Полторацької. – М.:Дрофа. 1998. – 365 с.

8. «Одним отрицаньем… бороться нельзя...» http://bakunista.nadir.org

9. Игрицкий Ю. Концепция тоталитаризма: уроки многолетних дискуссий на Западе // История СССР.-1990.-№6. – 210 с.

10. Руге Г. Как Гитлер пришел к власти. - М.: Наука, 2003.- 302с.

11. Желев Ж. Фашизм: тоталитарное государство. - М.: Мысль, 1991.- 215 c.

12. Семыкина Т. В. Политические режимы. - М.: Приор, 2004. – 169 c.

13. Мазуров И. Фашизм как форма тоталитаризма. //Общественные науки и современность, 1993, N 5. – 325 c.

 14. Кузнецов Ю. 2004–2010г. «Новий погляд на фашизм» http://ideo.ru/fascism.html.

15. Горовський В.П. Влада при переході від тоталітаризму до демократії. Вільна думка. - К.: «Просвіта» 2003 - 288 с.