Тоталiтарна держава в сучасному спiвтовариствi

Основною вадою тоталітарної моделі партії була її повна залежність від  волі верхівки, власне однієї особи. В  цьому проявлялася партійно-державна унітарність. У 1946-1952 рр. відбулося лише чотири пленуми ЦК ВКП (б). В Україні  ж за цей час - близько ЗО пленумів, на яких обговорювалися в основному економічні питання. XVI з'їзд КП (б) У було скликано тільки 1949 р.- через 9 років після попереднього. Всі досягнення українського народу на з'їзді приписувалися «мудрому керівництву великого вождя і вчителя».

В Україні панувала централізація  управління. Кожен крок узгоджувався з Москвою, на все треба було просити  дозволу центру. Політика тоталітарного  насильства над життям та діяльністю людей вимагала від партійно-державних  кадрів певних якостей, готовності виконати будь-який наказ, виходячи з положення, що «партія завжди права», «вчення  К. Маркса всесильне, тому що воно правильне» тощо.

Одним із жупелів системи ідеологічного  тоталітаризму був націоналізм. У країні розгорнулася шалена ідеологічна  боротьба проти всього національного, вінцем якої було масове переселення  цілих народів. Сталін боявся вільних, незалежних республік. Щонайменший  прояв патріотизму в Україні  розглядався як український націоналізм. М. Хрущов у своїй доповіді на XX з'їзді КПРС, говорячи про виселення цілих  народів, зауважував, що українці уникли цієї долі лише тому, що їх було надто  багато й нікуди було їх вислати. В 1945-1953 рр. за різного роду «антирадянські політичні злочини» в Україні  було заарештовано 43 379 чоловік віком  до 25 років, із них 36 340 чоловік - у західних областях України. В 1946- 1949 рр. було відправлено  в заслання близько 500 тис. західних українців.

30 років Сталін та його «орден  мечоносців» стояли біля керма  держави на чолі створеної  ними адміністративно-командної  системи, 30 років спрямовувався розвиток суспільства за накресленим Сталіним шляхом.

 

2.3.  Тоталітарна система  в Німеччині в період ХХ  століття

 

     Будь-яка тоталітарна  система створює культ. Але  справжнім і головним об'єктом  його виступає не стільки людина, скільки влада як така. Культ  влади - в цьому полягає суть  тоталітарної системи. Влада виявляється  над цінністю - цінністю абсолютного, вищого порядку. Хто має владу - має все: розкішне життя, підлесливість тих, що оточують, можливість висловлювати думки по будь-якому приводу, задовольняти кожну свою чудасію і так далі Хто не має влади, не має нічого - ні грошей, ні безпеки, ні пошани, ні права на свою думку, смаки, відчуття. Створюючи свій культ, тоталітарна влада містифікує всі владні функції, безмежно перебільшуючи їх значення, засекречуючи ті, що забезпечують їх величезні засоби і заперечуючи роль будь-яких об'єктивних обставин. А точніше, для влади не існує нічого об'єктивного, нічого, що відбувається само собою, без її керівництва, втручання і контролю.

  Перша спроба перевороту в Німеччині була зроблена Адольфом Гітлером і його партією 8-9 листопада 1923 року - так званий пивний путч, який завершився поразкою. Саме ці листопадові події стали поворотним пунктом в політичній кар'єрі Адольфа Гітлера, бо після них він залишив всяку думку, як говорив сам Фюрер, про насильницьке скидання конституції.

Гітлер заявив, що тепер йдеться про сумні методи боротьби, тобто про завоювання парламентських мандатів [10, 89].

Вийшовши з в'язниці 20 грудня 1924 року, Гітлер об'єднав роз'єднану партію, укріпивши в ній свої позиції. Протягом 1925-27рр. партія знову отримала свободу дій на території всієї держави, а Гітлер - право публічно виступати на мітингах і зборах.

Фюрер був дуже активний після виходу з в'язниці. Він роз'їжджав по країні, виступаючи на мітингах. Його прибічники пропагували особу Гітлера з кращих сторін. Проте, в 1924-28 рр. нацистам не удалося завоювати значне число голосів. На виборах в рейхстаг в 1924 р. вони отримали 6.5%, в 1928г. - 2.6% голосів (що дало їй всього 12 місць).

Швидше за все, це було пов'язано з тим, що друга половина 20-х рр. - це час виходу країни з економічної кризи. Люди стали краще жити, тому потреба в популістських гаслах нацистів зменшилася.

Проте Гітлер не збирався здаватися. Він зміцнював свої позиції в партії, і якраз в цей період усередині руху остаточно затвердився куль фюрера, що поширився на початку 30-х років на все ширші круги виборців. Цьому сприяла широка мережа партійних осередків, створена нацистами. Вона охоплювала всю країну, що дало можливість об'єднати декілька тисяч місцевих співтовариств і вести в них нацистську агітацію.

Багато в чому успіху нацистів сприяла сильна економічна криза, таких, що обрушилися на країну в 1929р. Він дуже сильно ударив по ще ослабленій країні, до того ж в республіці Веймарської позначилася і політична парламентська криза: спостерігалася поступова поправка в поглядах виборців.

Гітлер прекрасно розумів, що у міру поглиблення кризи вся  більша кількість людей прагнутиме знайти лідера, який пообіцяє не програму економічних або соціальних реформ, а відродження нації і переконає  всіх в тому, що воля і віра здатні здолати всі труднощі. І Гітлер швидко навчився говорити те, що хотіли від нього почути люди. Що коренилося в свідомості мільйонів німців.

Він звертався до німців, що бажали національної єдності всіх станів, і в той же час залишав  надію на те, що таке єдність не суперечить класовим або груповим інтересам кожної окремої особи. Загальною для всіх німців була ідея боротьби проти "червоної небезпеки", євреїв і за чистоту арійської раси. Створюючи ще і силовий тиск через терор і розбій, фюрер вселяв всім, що нацизм - носій сили і потужності. Гітлер зміг добитися довіри мільйонів, завдяки своїй упевненості в тому, що він і лише він з партією заразом, здатний припинити лихо і звеличити Німеччину [11, 124].

Прийшовши до влади 30 січня 1933г. А.Гітлер почав будувати свою державу, яка була просочена і пройнята нацистською ідеологією.

Ідеологія була тим цементом, який скріпляв і НСДАП, і взагалі  всіх прибічників Гітлера. Суть фашистської  ідеології поміщена в гіпертрофованому інстинкті влади. Основними постулатами  нацистської ідеології були антисемітизм, антидемократизм і фюрер-принцип, антимарксизм, расизм, націоналізм і шовінізм, а інструментами політики і ідеології НСДАП були терор і пропаганда.

Специфічним при фашистській  пропаганді є використання прихованої завуальованої і небезпечної  зброї проти тих, хто не підкоряється її ученню. І пізніше масове вбивство, як винних, так і невинних. Терор  же - це здійснення внутрішнього закону руху; його головна мета - забезпечити  силам природи або історії  свободу в середовищі людства. Саме рух відбирає ворогів людства, проти  яких необхідний терор. Він, як виконавець закону руху, знищує індивідів в  ім'я роду, приносить в жертву годинник на благо цілого.

Хвиля терору повинна була створити в країні атмосферу паніки, паралізувати противників нацизму. Спочатку основу апарату терору складали СА, але після "ночі довгих ножів" їх значення в ієрархії нацистських  організацій впало. Головним інструментом вже державного терору стали добірні  бійці СС. Множилися концтабори, що перетворювалися поступово на невід'ємну частину нацистського режиму. З 30 січня впродовж декількох місяців Германію знаходилася у владі терору, характер якого багато в чому відрізнявся від систематичних, але одиничних актів насильства, СС, що робляться, надалі. За своєю природою він нагадував вибух ненависті і злості.

Система кривавого терору накладала вирішальний відбиток на все життя країни, на всю суспільну  атмосферу. Всім було відомо, сто будь-яка  антиурядова діяльність каратиметься жорстоко і нещадно.

Прийшовши до влади в січні 1933 року, спираючись на терор і пропаганду, Гітлер розвернув боротьбу за абсолютну владу в країні. Найнебезпечнішими ворогами фашистів завжди були ліві сили, тобто комуністи, соціал-демократи, профспілки. Конкурентами в структурі влади з'явилися буржуазні партії і генералітет. Якщо другу групу виявилося можливим підпорядкувати, то першу - лише знищити або загнати в підпіллі.

Провокацією з підпалом Рейхстагу 27 лютого 1933 року нацисти розв'язали  собі руки в проведенні терору проти  комуністів. Почалися їх масові арешти. Після виборів в Рейхстаг 5 березня 1933 року нацистам все ще як і раніше заважали комуністи. Мандати останніх були анулюванні. Арешти, тортури і вбивства політичних опонентів, що проводилися силами СА у в'язницях і таборах, стали нормою. Всі депутати - комуністи були в ув'язненні або убиті, а КПГ була вимушена піти в підпіллі, хоча не один закон формально не забороняв комуністичну партію.

Будуючи свою державу, фюрер дотримувався якогось певного курсу в економічній і соціальній політиці, ні чого істотного в них не змінивши. Не намагався Гітлер реформувати і законодавчо-правову систему, користуючись нею у вигляді, що склався. В ході "захвату влади" нацисти не проводили знищення або заміни існуючих форм правління.

Базуючись на старих основах, Гітлер висунув лише нову ідею, ідеологічну  оболонку цих основ, повсюдно проповідуючи її: що бідує німецькій нації покликані  були забезпечити не політичні, економічні і соціальні перетворення в країні, а завоювання додаткового життєвого  простору, яка стане можливою, як тільки в Німеччини з'явитися  достатня для цього потужність. Так  вперше привселюдно Гітлер заявив про  свої плани, що далеко йдуть, направлені на завоювання світу.

У цей період фюрер дуже активно співпрацював з промисловими магнатами і рейхсвером. Особливо Гітлер загравав з генералітетом, постійно йдучи йому на поступки, оскільки саме на армію фюрер робив ставку в своїх зовнішньополітичних планах, що далеко йдуть.

Фактично до 1938 року майже  повністю завершилося відособлення Гітлера від традиційного апарату  уряду і адміністрації. Підпорядковувавши державу, Гітлер поступово поневолив і все суспільство. Звичайно ж, велика в цьому роль пропаганди. Необхідність пропаганди завжди диктується зовнішнім світом. Дійсною її метою є не переконання, а організація - накопичення влади без вживання зусиль.

 

2.4.  Фашизм, як різновид  тоталітаризму

 

Фашизм — ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу  сутності нації як вічної та найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму [13, 216]. Історично фашизм сформувався на ідеях расової та національної винятковості, антисемітизму. Як політична течія найповніше реалізувався в Італії часів правління Беніто Муссоліні (1883—1945) та Німеччині за режиму Адольфа Гітлера (1889—1945).

У фашистській ідеології цінності демократії, лібералізму нічого не варті, бо вони, на думку її адептів, розбурхують «давні інстинкти» людини. Через політичну конкуренцію, боротьбу за владу демократія «гальмує єдність  нації». Ідеал суспільного ладу для  фашизму — тоталітарна держава, позбавлена «хиб ліберальної демократії», здатна до всеохопного контролю за особою й суспільством в ім´я єдності та процвітання «великої раси», а також вести війну. Війна робить націю сильною і загартованою, запобігає її «гниттю». Кожне покоління мусить мати свою війну. Той народ, який не зможе завоювати собі життєвий простір, має загинути, — заявляв Гітлер. Бо «хто хоче жити, той бореться, а хто не хоче в цьому світі безкінечно змагатися, не заслуговує права на життя». Фашисти будь-якої національності формували свою ідеологію на засадах національної винятковості, месіанської ролі свого народу. Політична доктрина фашизму заперечувала поняття «клас» і «класова боротьба», для нього головні поняття — «раса», «нація», оскільки класи роз´єднують вищу і вічну спільність людей — націю [12, 94]. Фашистська держава не визнавала жодних прав робітників, службовців, вважала, що профспілки збурюють «стадні інстинкти» працюючих. Тому в країнах, де функціонували фашистські режими, професійні спілки заборонялись.

Неофашизм — різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології  і політичної практики фашизму, соціальну  базу яких становлять маргінальні верстви  населення.

Стрижнем неофашистської ідеології  є расизм як невід´ємна складова фашизму, яка модифікувала гітлерівський расизм, відсунувши на задній план його тезу про перевагу німців над іншими європейськими народами.

Певне забарвлення характерне для  неофашизму в СІЛА. Його ідеологи висловлюють  расистську ідею про «вищу» і «нижчу»  раси в таких концепціях, як «перевага  англосаксонської раси», «расова війна». Один із «теоретиків» американського неофашизму М. Рут головними перевагами англосаксів вважав «здорове почуття нерівності», «загострену недовіру до демократії»; пролетаріат і службовців визначав як «дві неповноцінні маси людей, що борються за привілеї, розмножуючись, забруднюючи планету». Ідеологи неофашизму постійно звертаються до витоків фашистської доктрини, намагаються виступати під гаслом відродження «справжнього», «первісного», «чистого» фашизму, зовні відмежовуючись від його злочинів. Вони охоче підхопили теорію «нового», «гуманізованого» фашизму французького письменника М. Бардіна, який трактує фашизм лише як психологічну схильність людей до рішучих дій, незалежно від соціальних інтересів. Твердження, що людина — хижа і зла, неофашисти використовують для виправдання воєнних злочинів фашистів. «Так було і так буде» — мотив їх виступів з цього приводу. З куряви століть вони витягують приклади жорстокості Атілли, Чингісхана, Тимура, звірства прадавніх володарів, щоб реабілітувати гітлерівських злочинців.

Неофашизм як політична течія виник  у 60-х роках XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні  структури. З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти. 80-90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі. Неофашистські організації діють в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та країнах Африки. Резиденція світового координаційного неофашистського центру - Всесвітнього союзу нацистів - знаходиться у США. Людство вже виробило потужні політичні та правові важелі для боротьби з насиллям, тому неофашизм як реакційна та ідеологічна течія приречений на поразку [14].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.  ТОТАЛІТАРИЗМ У СУЧАСНОМУ СПІВТОВАРИСТВІ

 

Розглянувши в попередніх розділах все що стосується поняття «тоталітаризм» і «тоталітарна держава», їх історію і розвиток, можна передбачити що, в сучасному суспільстві є вірогідність виникнення двох нового вигляду доктрин. Їх називають глобізм, і толерізм.