Теория массовой коммуникации

Суть міфу Ролан Барт бачить в "викраданні їм мови", ймовірно, маючи на увазі  повтор як структурної організації  мови в міфі, так і змістовне  використання одиниць мови. Якщо подивитися на цільове призначення міфу, то "задача міфу полягає в тому, щоб  надати історично зумовленим інтенціям статус природних, звести історично минущі факти до рангу вічних" [14, с. 111]. Тобто міф з нагоди робить правило, обов'язкове для всіх.

Ще одне визначення міфу, дане Роланом  Бартом, яке як би суперечить використанню міфу в паблік рілейшнз: "Міф є  деполітизоване слово" [14, с. 112]. Але  він сам же і обмовляється, що політика розуміється їм на самому глибинному рівні як реальне роблення світу, подібне вищезгаданої революції. І тим самим виникає суперечність знімається.

Говорячи про міфи лівих і  правих, він зауважує:

"Міфотворчість не є сутнісним  ознакою лівих сил" [14, с. 117]. Доказ  цього твердження, ймовірно, корениться  в звуженні області тематизації,  властивої революційним ідеологіям, які не особливо зацікавлені  в ідеологізації буденного. "Повсякденне  життя їм недоступна; в буржуазному  суспільстві немає" лівих "міфів,  що стосуються сімейного життя,  приготування їжі, домашнього  господарства, правосуддя, моралі і  т.п." [14, с. 117].

І тут ми можемо абсолютно безумовно  заперечити, коли ці ліві сили не є панівною ідеологією, оскільки в нашому суспільстві  все це в значній мірі ідеологізованою. З прикладів повсякденного вжитку можна згадати боротьбу з краватками, вузькими брюками, джинсами, довгими  волоссям, міні-спідницями, з зачіскою з начосом і т.д., все це відразу  сприймалося як відсилає на буржуазне  суспільство.

Торкаючись правих міфів, він говорить, що гноблений творить світ, тому мова його активна, а гнобитель прагне зберегти мир, тому мова його театральна, вона є міфом. Одним з таких  глобальних міфів є міф Порядку. Різницю двох типів мов він  виявляє також на пареміологіческом  рівні:

"Народні прислів'я більше  пророкують, ніж стверджують, це  мова людства, яке постійно  творить себе, а не просто існує.  Буржуазні ж афоризми належать  метамови, це вторинна мова з  приводу вже готових речей.  Його класична форма - це максима.  В ній констатація фактів спрямована  не на творений світ, навпаки,  вона повинна приховувати вже  створений світ "[14, с. 125].

Тобто розкриваючи функціонування міфів у сучасному суспільстві, Ролан Барт центральним для них  вважає міфологію порядку, консервації  існуючого.

28. Модель комунікації Ю. Лотмана.
29. Модель Юрія Лотмана
30. Цей відомий професор Тартуського університету (Естонія) вважав модель Р. Якобсона надто абстрактною. На його думку, для комунікації потрібна нееквівалентність адресантів, себто того, хто говорить і хто слухає. А сам процес комунікації розглядався ним як переклад тексту з мови мого "я" на мову твого "ти". Такий переклад, вважав Ю. Лотман, побудований на невідповідності кодів обох учасників комунікації, які, втім, створюють множини, що перетинаються [35].
31. Ю. Лотман виокремлював дві комунікативні моделі:
32. "Я — ВІН"; "Я — Я".
33. У першому випадку він наголошує на активному і пасивному видах споживання інформації.
34. Співставте скульптуру і ляльку (іграшку). Скульптура — інформативний монолог автора, який хоче бути почутим, але не потребує відповіді. А лялька потребує гри. Себто — фольклорної комунікації, коли можна активно втручатися в її просторові просування.
35. У другому випадку модель називається ним автокомунікацією, коли повідомлення набуває нового змісту (перекодовується за новим кодом).
36. Передача повідомлення самому собі виглядає як перебудова особистості.
37. І справді, уявіть собі, що ви прочитали роман "Майстер і Маргарита" М. Булгакова в 14 років, а потім перечитали його в 30 років. Один і той самий текст, що наклався на різний життєвий досвід, дає дуже різні емоції та інформацію.
38. Ще один, на наш погляд, характерний приклад. Скажімо, покоління 60-70-х років XX ст. у Радянському Союзі виховувалися на обожнюванні "дідуся Леніна", який дбав про дітей, любив звірів тощо.
39. Чи змінився цей імідж, коли з'явилися історично підтверджені факти, що В. Ульянов на полюванні прикладом рушниці (щоб не витрачати набоїв) добивав зайців, які забралися на острівець, з усіх боків залитий водою? Або прочитали написані ним слова: "Інтелігенція — г... нації"? — напевно, відповідь не потребує подальшого тлумачення... Особливе значення Ю. Лот-ман надавав візуальній комунікації. На шляху до неї він виокремлював етап первинного кодування (етикет, ритуал).
40. Скажімо, французький імператор Наполеон, започатковуючи власний придворний церемоніал, орієнтувався не на попередній королівський придворний етикет, а на осучаснену французьку версію етикету двору римських імператорів.
41. На нашу думку, це цікавий приклад, оскільки подібний символізм в етикеті простежується в багатьох цивілізаціях, країнах, часових вимірах.
42. Згадаймо лише, що етимологія слова "король" пов'язана з іменем Карла Великого, "цар" — Цезаря.
43. Філософія побудови російської імперії базувалася на постулаті "Москва — третій Рим".
44. Очевидно, Наполеон, який узяв титул імператора, навіть на рівні придворного етикету прагнув наслідувати велич Великого Риму, а не повторювати етикет французького королівського двору, що "профукав" владу й набув зневажливого ставлення серед широких верств тамтешнього суспільства.
45. Зауважимо, що Ю. Лотман розглядав культуру як генератор кодів. Всі явища культури, на його думку, є своєрідними комунікативними механізмами, себто різними мовами. І культури, побудованої на одному коді, в принципі не повинно бути, оскільки остання зацікавлена у наявності великої кількості таких кодів.
46. У цьому плані важливою є також роль природної мови та лінгвістичного механізму кодування. Відтак — і первинної (мова), і вторинної (література, театр, кіно) моделюючих систем як об'єктів семіотики.
47. Цей видатний естонець, надаючи великого значення лінгвістичному інструментарію, узасадив основи комунікативного аналізу культури через аналіз останньої в якості специфічного, комунікативного механізму передачі інформації. І в цьому його незаперечна заслуга перед наукою.

 Інформаційне суспільство. нформаційне суспільство (англ. Information society) — теоретична концепція постіндустріального суспільства, історична фаза можливого еволюційного розвитку цивілізації, в якій інформація і знання продукуються в єдиному інформаційному просторі. Головними продуктами виробництва інформаційного суспільства мають стати інформація і знання.

Характерними рисами теоретичного інформаційного суспільства, є:

• збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;
• зростання числа людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті;
• зростання інформатизації та ролі інформаційних технології в суспільних та господарських відносинах;
• створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Станом на кінець 2005 року європейські  дослідники статистики «інформаційного  суспільства» зробили висновок, що «концептуальне визначення інформаційного суспільства лишається неясним. Це видно за практичними роботами: не гармонізовані формати даних, різна кількість і діапазони  показників, різні методологічні  підходи у збиранні даних»^[1]. Тому поняття «інформаційне суспільство» і концепція вимагають уточнення і наразі придатні для опису лише теоретично можливих майбутніх змін в суспільстві.

Існує багато варіантів визначення сенсу «інформаційного суспільства», наприклад:

• суспільство, орієнтоване на людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток, в якому кожний може створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися і обмінюватися ними, даючи змогу окремим особам, громадам і народам повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму сталому розвитку і підвищуючи якість свого життя^[2].
• суспільство, економіка якого базується на інформаційних технологіях і яке соціально трансформується з метою допомогти індивідам та спільнотам використовувати знання та ідеї, що допомагає людям втілити їх потенціал та реалізувати їх прагнення^[3];
• суспільство, яке створюється внаслідок нової індустріальної революції на базі інформаційних і телекомунікаційних технологій та на базі інформації, яка є виразником знання людей. Завдяки технологічному прогресу в такому суспільстві оброблення, накопичення, отримання і обмін інформацією в будь якій її формі — звуковій, письмовій або візуальній — не обмежені за відстанню, часом і обсягами. Ця революція додає великих можливостей людському інтелекту і створює ресурси, що змінюють спосіб суспільної праці і суспільного життя^[4];

Вважається, що в «інформаційному  суспільстві» створення, розповсюдження, використання, узагальнення і маніпулювання  інформацією становить значну частину  економічної, політичної та культурної діяльності. Економіка знань стає економічною копією цієї діяльності, оскільки добробут суспільства створюється через експлуатацію знань або розуміння суті речей та процесів. Люди які мають засоби і можливості для участі в такому суспільстві отримують певні додаткові вигоди, порівняно з тими, хто таких можливостей або засобів не має. «Інформаційне суспільство» вважається наступником «індустріального суспільства».

Оскільки сучасні інформаційно-комунікаційні  технології працюють з інформацією  в дискретній, цифровій формі, то часто  для позначення «інформаційного  суспільства» використовується синонімічний термін «цифрове суспільство», а різницю  між членами в можливостях  і засобах участі в такому суспільстві  позначають як «цифровий розрив».

Bизначено велику кількість ознак,  які можуть характеризувати настання  «інформаційного суспільства»^[5]. Ознаки нових швидких змін у суспільстві можуть мати технологічний, економічний, праце-орієнтований, просторовий, культурний або комбінований характер^[6].

Тісно пов'язаними з концепцією «інформаційного суспільства» є  концепції «постіндустріального суспільства» (Деніел Белл), «пост-фордизму», «постмодернізму», «суспільства знань», «телематичного суспільства», «інформаційної революції», «революції білих комірців» та «мережного суспільства»^[7].

[ред.]Історія появи і застосування терміна

Можна вважати, що історія виникнення концепції «інформаційного суспільства»^[8] бере свій початок з робіт австрійсько-американського економіста-дослідника Фріца Махлупа, який в 1933 році почав вивчати вплив патентів на наукові дослідження. Його робота досягла вершини в 1962 році проривною публікацією «Виробництво і розподіл знань в Сполучених Штатах»^[9]. Махлуп ввів поняття «індустрії знань», до якої він включив п'ять секторів інформаційної діяльності у суспільстві: освіта, наукові дослідження і розробки, засоби масової інформації, інформаційні технології та інформаційні послуги. Базуючись на цій класифікації і статистичних даних США, Махлуп вирахував, що в 1959 році 29 % валового національного продукту США було вироблено індустрією знань.

48.  Інформаційні війни. 

Інформаці́йна війна́ (англ. Information War) — використання і управління інформацією з метою набуття конкурентоздатної переваги над супротивником. 
Інформаційна війна може включати в себе

• збір тактичної інформації,
• забезпечення безпеки власних інформаційних ресурсів,
• поширення пропаганди або дезінформації, щоб деморалізувати військо та населення ворога,
• підрив якості інформації супротивника і попередження можливості збору інформації супротивником.

Часто ІВ ведеться в комплексі з  кібер- та психологічною війнами  з метою ширшого охоплення  цілей, із залученням радіоелектронної боротьби та мережевих технологій.

Основним засобом ведення ІВ є інформаційна зброя.

ІВ ведеться шляхом інформаційних операцій.

Сьогодні інформація набирає матеріальної форми і володіння нею стає дуже жаданим. Будь-які, цілком «матеріальні», рішення до їх реалізації апробовуються  в інформаційній області. І результати апробації стають вирішальними.

Виходячи зі змісту та ролі інформації у сучасному світі, американський  дослідник М. Маклуен виводить цікаву тезу, що звучить так: «Істинно тотальна війна — це війна за допомогою інформації». Саме Маклуен першим проголосив, що в наш час економічні зв'язки і відносини все більше приймають форму обміну знаннями, а не обміну товарами. А засоби масової комунікації самі є новими «природними ресурсами», що збільшують багатства суспільства. Тобто боротьба за капітал, простори збуту та інше відходять на другий план, а головним постає доступ до інформаційних ресурсів, знань, що призводить до того, що війни ведуться вже більше в інформаційному просторі та за допомогою інформаційних видів озброєнь.

Вперше це поняття було закріплене в директиві Міністерства оборони  США DOD S 3600.1 (від 21 грудня 1992 року), де воно вживалося у вузькому значенні і  розглядалося як різновидрадіоелектронної боротьби. В подальшому, в звіті американської корпорації «Ренд» MR-661-0SD «Strategic Information Warfare. А new face of War» (1996 p) вперше з'явився термін — «стратегічна інформаційна війна (інформаційне протиборство)». Вона визначалася як війна з використанням державного глобального інформаційного простору й інфраструктури для проведення стратегічних військових операцій і зміцнення впливу на власний інформаційний ресурс^[1].

Різниця в перекладі слова «warfare», що може бути перекладене і як війна, і як боротьба, спричинила паралельне вживання понять «інформаційна війна» та «інформаційна боротьба (протиборство)». Друге поняття є широковживаним в Росії, де воно означає «суперництво соціальних систем в інформаційно-психологічній  сфері з приводу впливу на ті чи інші сфери соціальних відносин і  встановлення контролю над джерелами  стратегічних ресурсів, в результаті якого одні учасники суперництва  отримують переваги, необхідні їм для подальшого розвитку, а інші їх втрачають»^[2].