Організація транспортного і складського обслуговування виробництва

Важливими ознаками класифікації складів  є кількість поверхів та висота приміщень. За цими ознаками розрізняють 

одноповерхові низьковисотні з  робочою висотою до 7,2 м,

середньовисотні з висотою від 7,2 до 12,6 м,

висотні з висотою понад 12,6 м  та багатоповерхові склади.

За транспортними умовами, тобто  за розміщенням поблизу залізничних  чи водних шляхів сполучення, склади називають:

· прирейковими (біля магістральних  залізничних шляхів або тих, що мають  під'їзні дороги);

· пристаньськими (на річкових пристанях, що мають причали), портовими (біля морських портів);

· не-прирейковими (внутрішньоміські), що не мають безпосереднього зв'язку з транспортними шляхами.

Складські будівлі за конструктивними  особливостями бувають:

· закритими;

· напівзакритими;

· відкритими.

Закриті склади переважають серед  складських будівель. Як правило, будівлі, поділені на окремі приміщення, призначені для виконання різних видів робіт (приймання, зберігання, розфасовування, комплектування партій товарів та ін.) і розташовані у певній послідовності. Закриті склади розрізняють за утепленістю, кількістю поверхів, матеріалами, з  яких зроблено стіни, вогнестійкістю (неспалимі, важкоспалимі, спалимі). До напівзакритих  належать склади з навісами. За конструкцією вони можуть бути або зовсім без  стін, або мати одну, дві, три стіни. Висота їх досягає 4-6 м. Довжина може бути різною, але не більш як 100 м. Фундаменти навісів асфальтують  або бетонують. Відкриті склади –  це різні майданчики з незначним  нахилом до країв для стоку  дощових і талих вод. На них  зберігаються матеріальні цінності, стійкі проти температурного й атмосферного впливу.

Залежно від температурного режиму чи утепленостізакриті склади поділяють  на

неутеплені (неопалювані), утеплені (опалювані)

 та склади-холодильники.

Важливою ознакою класифікації складів є форма власності. Згідно з Законом України «Про власність» (1991) склади можуть бути:

· державними;

· колективними;

· приватними;

· спільними.

Нині склади є переважно державною, а також колективною власністю  підприємств та організацій. Склади в оптовій торгівлі в перспективі  стануть власністю трудових колективів. Певну частку мають становити  невеликі приватні склади, викуплені  із складського фонду, — здебільшого  в роздрібній торгівлі або побудовані на власні кошти приватних осіб. Набули розвитку спільні склади із змішаною формою власності (державна, колективна, приватна юридичних та фізичних осіб України та інших держав). Поступово, із впровадженням Програми приватизації в життя, частка складської мережі у власності держави зменшуватиметься.

У складських приміщеннях широко використовують спеціальне обладнання, яке дає змогу  зберігати матеріали (товари) різних видів, типів і різного призначення. Воно також підвищує ефективність використання площі та об'єму сховища, сприяє найбільш раціональному використанню вантажно-розвантажувальних  і транспортних засобів.

Це обладнання за фізико-хімічними  властивостями матеріальних цінностей, що зберігаються, можна поділити на 3 основні групи:

· для зберігання штучних і затарених  матеріалів (металу, інструменту, різних виробів);

· для зберігання сипких матеріалів (цементу, вугілля, алебастру);

· для зберігання нафтопродуктів та інших рідин (бензину, гасу, дизельного палива).

Для зберігання продукції спеціального призначення, наприклад барабанів  з кабелем, використовують пірамідальні стелажі. Досить поширені також автоматизовані елеваторні стелажі для зберігання і зручного комплектування дрібноштучних  вантажів широкої номенклатури.

На складах використовують вантажні піддони різних конструкцій (розбірні й нерозбірні). За будовою виділяють  піддони: плоскі — без надбудов над  верхньою площиною настилу; стоякові —  з постійними або знімними стояками; ящикові — з постійними, знімними або відкидними стояками. Виготовляють піддони з дерева, металу, пластмаси, пресованого паперу, а також комбіновані  — дерев'яно-металеві.

Для зберігання різних сипких матеріалів використовують бункери, засіки, траншеї, естакади.

Бункери — це ємкості різної форми (круглі, прямокутні, конічні), що мають  зверху завантажувальний, а знизу  — розвантажувальний отвір з  механічним затвором. Затвор може бути зв'язаним з автоматичним дозатором, ваговим пристроєм, що дає змогу  відпускати споживачеві певну кількість  металу.

Для зберігання нафтопродуктів на складах  використовують резервуари і дрібну тару (бочки, бідони тощо). Резервуари бувають  металеві й неметалеві (залізобетонні, бетонні та цегляні).

У складському господарстві використовують ваги загального призначення. За конструкцією вони бувають гирьові, шкальні, шкально-гирьові, циферблатні, автоматичні, напівавтоматичні. За використанням та установкою розрізняють  ваги настільні, товарні (платформні), пересувні та стаціонарні, автомобільні стаціонарні та пересувні, вагонні, кранові, конвеєрні, бункерні (порційні).

Розділ. 2 організація та планування роботи транспортного та складського обслуговування на виробництві.

2.1 Організація, планування і диспетчеризація роботи транспортного господарства

Планування роботи транспортного  господарства поділяється на техніко-економічне й оперативно-календарне та диспетчеризацію.

Техніко-економічне планування полягає  в розробці річного плану з  розбивкою за кварталами. Як правило, цей план включає: виробничу програму випуску продукції заводом; план праці; ліміти матеріально-технічного забезпечення; план собівартості транспортних робіт; план організаційно-технічних  заходів; зведення техніко-економічних  показників.

Під час планування визначають: вантажообіг  і обсяг вантажно-розвантажувальних  робіт, потребу в транспортних і  вантажно-розвантажувальних засобах (шахова відомість, вантажні потоки і  розрахунки потреб в транспортних засобах); потребу в кадрах і фонди заробітної плати; потребу в паливі (пальному) і мастильних матеріалах; обсяги ремонтних  робіт і потребу в матеріалах та запасних частинах; цехові витрати (кошторис витрат).

Крім того, складають кошторис витрат транспортного господарства і калькуляцію  собівартості транспортних послуг. Останню  визначають у вигляді двох показників: собівартості транспортування 1 т вантажу  і собівартості навантаження та вивантаження 1 т вантажу.

Розрахунки з планування проводять  на основі технічно обґрунтованих норм роботи транспортних засобів, матеріальних витрат й інших планових нормативів. Послуги транспортного цеху, що надаються  іншим цехам, розраховуються за цеховою  собівартість. Роботи, виконувані транспортним цехом для свого господарства, оцінюються, виходячи тільки зі статей основних витрат без включення цехових  і загальногосподарських витрат.

Оперативно-календарне планування роботи транспортного господарства полягає  в розробці місячних програм і  змінно-добових завдань на перевезення  та вантажно-розвантажувальні роботи, а також у поточному регулюванні  роботи транспортних засобів. Місячна  програма складається на основі квартального плану і додаткових місячних заявок на перевезення вантажів, що надходять  з цехів, складів, відділів (постачання і збуту) до початку планового  місяця.

Залежно від типу виробництва організація  і змінно-добове планування транспортних робіт змінюються.

У великоеєрійному і масовому виробництвах вантажопотоки с відносно стійкими відповідно до шахової відомості. Це дає змогу організовувати перевезення  вантажів постійними маршрутами, а  роботу транспортних засобів — за графіком (стандартний план міжцехових перевезень вантажів).

У серійному виробництві вантажопотоки  не такі стійкі, як у великоеєрійному  і масовому, тому перевезення вантажів організуються як за постійним, так  і за разовими маршрутами. На разові маршрути цехи, склади і відділи  напередодні планової доби подають  транспортному цехові заявки на перевезення  вантажів (у рахунок місячного  плану), що повинні бути виконані протягом наступного дня. На основі цих заявок диспетчер складає змінно-добове завдання з перевезення вантажів наступного дня, вказуючи в ньому, як розподіляються транспортні засоби за окремими ділянками роботи і разовими маршрутами. На перевезення за постійними маршрутами заявки не подаються, а транспортні  засоби працюють за графіком.

В одиничному і дрібносерійному  виробництвах за відсутності стійких  вантажопотоків перевезення вантажів здійснюють в основному за разовими маршрутами. Змінно-добове завдання складається  на основі заявок, і що надійшли в  транспортний цех з основних цехів  заводу, відділів і складів.

Робота зовнішнього транспорту планується на основі зведень про  надходження і відправлення вантажів, що надсилаються відділами постачання і збуту.

Диспетчеризація транспортної роботи полягає в складанні графіків і зміни о-добових завдань з  перевезення вантажів, оперативному регулюванні і контролі за їхнім  виконанням. У своїй роботі диспетчер  транспортного господарства тісно  пов'язаний з диспетчерською службою  заводу і диспетчерами цехів. До технічних  засобів, які він використовує, належать: диспетчерські табло, схеми, графіки, радіо і телефонний зв'язок, сигналізація та ін.

Оперативне регулювання зводиться  до контролю за виходом на лінію  визначеної графіком і змінно-добовими завданнями кількості транспортних засобів, за виконанням добового плану  перевезень, ліквідації аварій, заміни транспорту в разі поломок.

Оперативний облік за роботою транспортного  господарства здійснюється в добовому і місячному розрізах: добовий  рапорт про роботу транспортного  цеху і місячний звіт про виробничу  та господарську діяльність транспортного  господарства в цілому.

У зведення техніко-економічних показників включають:

— коефіцієнт використання парку  транспортних засобів за часом (кількість  годин фактичної роботи парку, поділену на фонд робочого часу парку);

— коефіцієнт використання пробігу (пройдена відстань з вантажем у кілометрах, поділену на повний пробіг з вантажем і порожняком);

— коефіцієнт використання тоннажу (фактична кількість перевезеного вантажу  в тоннах, поділену на номінальну амортизацію  устаткування, помножену на кількість  поїздок);

— собівартість 1 машино-години;

— собівартість переробки 1 т вантажу;

— витрати енергії (палива) — норми  і відхилення; витрати мастильних і обтиральних матеріалів — норми  і відхилення.

2.2Організація складського обслуговування виробництва 

 
Складське господарство підприємства є складною системою, що складається із мережі складів із спеціальними пристроями та обладнанням для переміщення, складування і зберігання матеріалів, ваговим та вимірювальним обладнанням, обчислювальною технікою та протипожежними засобами. 
Функціями складського господарства є:

• приймання матеріальних цінностей;
• попередня підготовка матеріалів до виробничого споживання;
• забезпечення збереження матеріальних цінностей;
• забезпечення виробництва усіма необхідними матеріалами, комплектація дільниць і робочих місць;
• відвантаження готової продукції.

Найважливішим елементом  складського господарства є склади.  
Склади – це будови, споруди та пристрої, призначені для приймання, розміщення і збереження товарів, підготовка їх до споживання та передачі їх до споживача.  
Склади наявні практично на усіх стадіях виробництва, що схематично показано на рис. 13.3.

 
Рис. 13.3. Матеріальні склади у системі  виробничого процесу промислового   підприємства: 1 – постачальницькі; 2 – виробничі; 3 – збутові;  
–  напрям матеріальних потоків

У постачальницьких складах  зберігається сировина і матеріали, призначені для забезпечення виробничого процесу. Підпорядковані вони службі матеріально-технічного постачання. 
До виробничих складів належать склади напівфабрикатів та склади проміжкові цехові. Підпорядковані вони керівникові цеху. 
У збутових складах зберігається готова продукція перед відвантаженням споживачам. Підпорядковані службі збуту підприємства. 
За видами перероблюваних матеріалів склади поділяються на спеціалізовані і універсальні. 
Спеціалізовані склади призначені для зберігання певних видів матеріалів, а універсальні – для зберігання різних видів матеріалів. 
За конструктивними особливостями склади бувають: закриті (в окремих приміщеннях), напівзакриті і відкриті. 
За ступнем механізації складських операцій розрізняють: немеханізовані, механізовані, комплексно-механізовані, автоматизовані і автоматичні. 
Склади, які мають підведену залізничну колію для подачі вагонів, називаються прирельсовими. 
До складського господарства входять також спеціальні пристрої: бункери для зберігання сипучих матеріалів, резервуари для зберігання рідин тощо. 
Складські операції умовно поділяються на дві групи:

• власне складські (вивантаження і приймання вантажів, розміщення і зберігання продукції, відпуск її споживачам та ін.);
• допоміжні виробничого характеру (розпакування, сортування, комплектування, складання матеріалів та обладнання у партію для відправки, упакування готової продукції тощо).

На складських операціях  може бути задіяна значна кількість  працівників. 
Організація складського господарства охоплює такі роботи:

• визначення номенклатури і типу необхідних складських приміщень;
• організація обліку і контролю руху через склади матеріальних потоків;
• аналіз забезпеченості виробництва складами з урахуванням особливості виробничих процесів;
• розроблення оперативно-календарних планів роботи складських приміщень;
• організація зберігання матеріалів, видачі і доставки вантажів споживачам;
• розроблення заходів з удосконалення роботи складського господарства та стимулювання праці складських працівників;
• розроблення пропозицій з вибору та розміщення нових складських приміщень.