Сюжети “Панчатантри” в “Шукасаптаті”

 

Міністерство освіти і науки України

КНУ ім.Т.Шевченка

Кафедра слов’янської філології, полоністика

 

 

 

 

Реферат

на тему «Сюжети “Панчатантри” в “Шукасаптаті”»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка першого курсу

Судакова Наталія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2009

 

                                    Зміст

 

 

І. Вступ.

 

    ІІ. «Панчатантра».

 

1. Опис книги.
2. П’ять частин «Панчатантри».

 

  ІІІ. «Шукасаптати».

 

1. Опис книги.
2. Цитати.

 

  ІV .Сюжети «Панчатантри» в «Шукасаптаті».

 

   V . Використана література.

 

   VІ . Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. ВСТУП

В давнину і в середні  віки індійський народ створив багату літературу, об'єм і зміст якої справді  невичерпні. Досить назвати такі грандіозні твори па санскриті, як Веди — збірки якнайдавніших гімнів, молитов і  заклинань, Упанішади— стародавні філософські твори, «Рамаяна» і «Махабхарата»  — два величезні епічні цикли, численні Пурани — історичні перекази. У числі кращих творі світової літератури почесне місце займають творіння великого Калідаси.  На жаль,  велика   частина  пам'ятників  старої індійської літератури недоступна російському читачеві через відсутність перекладів.

На літературу і  фольклор народів  Азії і Європи значний вплив зробили  стародавні індійські збірки казок  і розважальних розповідей. Ці казки  і розповіді мають, як правило, фольклорне походження і створювалися на різних пракритах, тобто народних мовах або діалектах. Згодом ці твори редагувалися, оброблялися, в них вкладали ту або іншу тенденцію, використовували для популяризації релігійних ідей. Так виник, зокрема, цикл розповідей про переродження Будди—джатаки і деякі інші книги буддистів і джайнов, написані переважно на пракритах. Проте велика частина таких збірок перероблялася на санскриті. Найбільш відомі серед них «Панчатантра», «Хитопадеша», «Веталапанчавімшатіка» (Двадцять п'ять розповідей Ветали), «Бріхаткатха»(Велика збірка розповідей), «Синхасанадватрімшика»(Розповіді   тридцяти  двох статуй трону пануючи Вікрамадітьі), і, нарешті, «Шукасаптаті» (Семдесят розповідей папуги).

 

ІІ. «ПАНЧАТАНТРА»

Панчатантра (санскр. п'ять принципів) - канонічна збірка староіндійських казок про тварин у віршах та прозі. Початковий санскритський текст давно втрачений. Його компіляцію відносять до 3-го століття до початку літочислення і приписують Вішну Сармі. Однак, ймовірно, казки ще набагато раніше передавалися з уст в уста й розповідалися казкарями та оповідачами.

Панчатантра перекладалася  різними мовами світу, починаючи з перської та арабської, багато казок отримали незалежне існування в фольклорі інших країн.

«Панчатантра» справді  книга про Розум, який для її творця чи творців був насамперед уособленням  житейської мудрості. Складається вона з п'яти частин (тантр): «Втрата дружби», «Придбання друзів», «Про війну ворон і сов», «Втрата набутого» та «Несподівані діяння».

Індійська казка , муза якої винахідлива, непокірна, весела і глузлива. Невгамовне жадання життя не раз  прославляло індійську казку над іншими жанрами фольклору. Доля індійської казки незвичайно цікава.

Найвідоміша збірка казок стародавньої Індії «Панчатантра» («П’ятикнижжя») композиційно оформилася на рубежі наший ери. Казковий вступ до «Панчатантри» пов'язує її з політичними і дидактичними  трактатами свого часу.

У місті Махилароп’я у царя були три сини, надзвичайно дурних: Бахушакті (Украй могутній), Уграшакті (Страшно могутній) і Ананташакті    ((Безмежно   могутній).    За порадою наближених цар призвав вісімдесятирічного брахмана Вішнушармана і доручив йому «збудити розум» царевичів. Вішнушарман відповідав цареві: «Якщо я не досягну, щоб протягом шести місяців твої сини в науці управління всіх інших перевершили, то хай не зможе мій бог мені шляхи до богів вказати» (пер. Р. О. Шор).

Намічена радниками програма виховання царських синів близька до круга наук, які політичні трактати вважають необхідними для царя. Так, наприклад, знаменитий трактат «Артхашастра» («Наука управління», ок. III ст. до н.е.) називає в зв'язку з цим філософію, веди, знання ремесел і «науку управління». Проте «Панчатантра», мета якої, як її проголошує легендарний Вішнушарман, — навчання царевичів дипломатії і хорошому санскриту, — насправді не тільки не має нічого спільного з «наукою політики», але і прямо протистоїть їй. Прихований натяк на це міститься вже в пишномовних іменах придуркуватих царевичів і в згадці того, що опісля шість місяців до радості пануючи його сини ніби стали вченими мужами. Явно протистоять «науці політики» ідеї, втілені в образах героїв прославленої збірки, — тварин і людей.

Тварини в «Панчатантрі» олюднені. Вивченням музики займається осел — і як би людина. На троні сидить лев — і як би людина. Довговухі, хвостаті і рогаті герої «Панчатантри» говорять і діють розумніше або безглуздіше, ніж людські істоти.

Перша книга «Панчатантри» починається алегоричною картиною інтриг при дворі деспота. Дурний, боязкий правитель лев, ставши слухняним знаряддям в руках пройдисвітів, шакалів Каратаки і Даманаки, по помилковому звинуваченню вбиває свого мудрого вчителя, вола Санджіваку. Вже сам по собі такий сюжетний хід різко виділяє «Панчатантру» з литератури свого часу, для якої подібний мотив (торжество вискочки, вбивство нерозумним монархом свого радника) був незвичайним.

Мораль другої книги  «Панчатантри» виражена в завершальних рядках її:

Союз між тваринами  і той гідний похвали. Що вже про  людей говорити, розумом тих, що володіють?

(Переклад А. Сиркина)

Бесіди ворони Лагхупатанаки, миші Хираньяки, черепахи Мантхараки і газелі Читранги складають обрамлення другої книги. Головна думка автора цієї казки про тварин, що уклали оборонний союз і що зуміли врятуватися від мисливців: слабкі люди, об'єднавшись, здатні приборкати деспота. Похмурій атмосфері двору    протистоїть невинна   природа, легке дихання лісів і полів, дзюрчання річки. Царський замок— притулок заздрості і злості, а на лоні природи розцвітає дружба. Друга книга «Панчатантри», пронизана ідеєю дружби, направлена своїм вістрям і проти релігії, що закликала до повної ізоляції душ і вигідної для деспотії роз'єднаності людей, що сприяла тим самим.

З третьої книги виявляється, що в певних умовах і при дворі можлива дружба, наприклад між мудрим монархом і його вірним придворним. Правда, в більшості випадків вона. обмежується довірою раджі до придворному і виявляється тільки в цінній раді; щирість і теплота їй чужі. Таким чином, дружба, що народилася під зведеннями княжих палат, неміцна і ненадійна. А ось дружба звірів, що рятуються від підступів мисливця, зцементована рівністю всіх тварин. Кожен з них слабкий, поки діє поодинці, але в союзі вони здатні перехитрити небезпечного ворога; тому вірність в дружбі — запорука їх успіху.

Мотиви двох останніх книг перекликаються з сюжетами інших казкових історій «Панчатантри». Наприклад, розповідь про невдячного крокодила нагадує читачеві, що і в світі звірів дружба не завжди бездоганна.

«Панчатантра» відноситься  з симпатією до середніх станів, але не ідеалізує їх. Дійсний герой '«Панчатантри» — заповзятливий  купець, що добивається місця під  сонцем, уміє накопичити багатство і насолодитися «п'ятьма родами відомих світу:   насолод, в яких суть всього земного».

«Панчатантра» ставила  в безвихідь багатьох дослідників. Індологи давно вже помітили, що пристрасні заклики до людинолюбства, дружби і єднанню поєднуються на сторінках «Панчатантри» з проповіддю цинізму, нерозбірливості в засобах досягання успіху.

Пояснювати суперечність збірки тільки суперечністю епохи, минувши  ідейну сторону (як це роблять деякі  дослідники), — неправильно. Розгадку слід шукати в соціальній спрямованості «Панчатантри». Німецький учений В.Рубен на основі багатющого фактичного матеріалу показав, що «Панчатантра» бере свій початок від двох груп джерел, ворожих один одному по світогляду, — від політичних трактатів, що виражали інтереси правителів, і казок, що утілювали сподівання народних мас.

Творці «Панчатантри», бажаючи додати твору характер політичного  трактату, призначеного для деспота, використовували властиві такого роду трактату (наприклад, «Артхашаєтре») повчання про застосування насильства, про віроломство і цинізм, коротше кажучи, подібні повчання потрібні були творцям «Панчатантри» для маскування, для критики брахманів і царів. Відкрита проповідь братерства, любові   і людинолюбства була небезпечною. Заклик до дружби, будучи одній з форм протесту проти пригноблення нижчих станів вищими, побічно підривав релігійні встановлення, ослабляв владу деспотів.

Цікаво, що витоки оповідей про переродження Будди і витоки «Панчатантри» слід шукати в одних  і тих же казках, осудних знати. Але буддисти витравляли з цих казок критичний елемент, а в «Панчатантрі» критична спрямованість значною мірою збережена.

«Панчатантра» завоювала Схід і Захід. Її перекладали арабською, сірійською, персидською та іншими мовами. Знайома зовнішність її казок уловлюється то в «Кентерберійських розповідях» Чосера, то в «Рейнеке Лисиці» Гете. Дослідників вражає безприкладна популярність цих казок в різних країнах земної кулі; проте не буде переконливим пояснення такого широкого розповсюдження «Панчатантри» лише народним корінням її і високими художніми достоїнствами. Адже крім «Панчатантри» в Індії величезна кількість казкових збірок і багато з них відмічені друком народного генія. Проте жодна казкова збірка не може бути поставлена в ряд з «Панчатантрою». Ідея дружби, об'єднання і єдність не знайшла в них такого яскравого і повного виразу, як в «Панчатантрі». А тим часом і на Сході і на Заході ідея ця відображала інтереси купецтва, ремісників, городян, що страждали від утисків феодалів.

Соціально-критична спрямованість  «Панчатантри» виявилася співзвучною настроям міського стану середньовічного Заходу. У європейських фабльо — бойовому «низькому» жанрі міської літератури — творчо перероблено багато мотивів і сюжети «Панчатантри». Чужоземні казки «ожили», висміюючи лицарів, ченців і попів.

Увсіх п'яти  книгах «Панчатантри» витриманий один і той же композиційний прийом, а саме включення окремих розповідей в загальне оповідання. У здійсненні зв'язку між розповідями дуже істотні віршовані переходи «Панчатантри». Кожній розповіді «предпосланы» віршовані рядки, в яких міститься, як правило, мораль розповіді і натяк на наступну розповідь. У «Панчатантрі», так само як і в джатаках, проза чергується з віршем. Сталь прозаїчного оповідання чіткий і простий, і місцями він нагадує розмовну мову, значну частину розповіді займають монолог і діалог, описи всякого роду майже відсутні. Вірші в «Панчатантрі» зосереджують увагу на суті оповідання. Таким чином, вірш узагальнює приватне, зображене в розповіді.

 

 

 

 

ІІІ. «Шукасаптаті»

«Шукасаптаті» («Сімдесят розповідей папуги») — збірка санскритских новел, розвиваючий закладену традицію староіндійської літератури. Час його складання точно невідомий; часто його остаточне оформлення відносять до XII веку. У основі розповідей лежать фольклорні сюжети, відомі в Індії ще в глибокій старовині і що неодноразово піддавалися літературній обробці. Предметом обробок і переробок стали і самі «Сімдесят розповідей папуги».

70 новел, складових  «Шукасаптаті», об'єднано «рамкою». Легковажна купецька дружина Падмаваті у відсутність чоловіка, що виїхав на чужину, бажає зустрітися з коханцем. Але кожного разу, коли вона збирається вийти з будинку, її утримує папуга, такий, що розповідає цікаві історії. Так продовжується до тих пір, поки не повертається чоловік.

Більшість новел присвячена невірним дружинам, які удаються до різних прийомів, щоб приховати свою зраду, і незмінно досягають успіху. Розповіді «Шукасаптаті» відверто, часто містять фантастичні або сатиричні елементи. У прозаїчне оповідання включені віршовані вставки.

Санскритський текст  збірки відомий в двох редакціях  — «спрощеною» (лат. simplicior) і «прикрашеною» (лат. ornatior), стилістичних прикрас, що розрізняються кількістю, і оповідною технікою. Багато хто з розповідей «Шукасаптаті» має паралелі в, «Океане сказаний» і інших збірках староіндійських повістей. У XIV столітті автор Нахшаби створив книгу розповідей, запозичуючу «рамку» і частину сюжетів з «Шукасаптаті». У цьому персидському ізводі «Сімдесят розповідей папуги» стало відомо з Середньої Азії і вєвропейських країнах.

 «Розповіді папуги» широко поширені і улюблені на Сході. Проте відомі лише різні переробки цього стародавнього індійського пам'ятника, оригінал же — початкова редакція - вважається поки що втраченим. Найближче до першоджерела коштує санскритський текст, що зберігся в двох редакціях: одна написана простою, простою мовою,  інша — більш   літературним,   прикрашеним. Ці редакції не можна розглядати як стародавнішу і пізнішу,   перероблену. Очевидно, перша є тільки витяганням з втраченого повного тексту, оскільки в деяких частинах він по своїй стислості мало зрозумілий. Що ж до другої, то він повинен стояти ближче до первинного варіанту, оскільки, не дивлячись на пізню обробку і численні  прикраси і вставки, він містить розповіді, викладені докладніше, ніж в іншій редакції.

Можна з великим ступенем вірогідності припускати, що цей твір може сходити до індійського джерела, що не збереглося, загального з «Шукасаптаті» . Частина розповідей з «Шукасаптаті» знайшла віддзеркалення в монгольській казковій збірці «Арджі Бурджі», яка є обробкою перекладу Тибету «Синхасанадватрімшика» («Тридцять дві розповіді статуй трону пануючи Вікрамадітьі»).