Народно-поетичний романтизм, творчість Гюго, історичний роман "Айвенго"

Гюго вважав основною особливістю драми - реальність, закликав руйнувати кордони між жанрами, єднати комічне і трагічне, піднесене і низьке, відмовитися від єдності дії, місця і часу. Він розробив теорію гротеску як повної протилежності піднесеному і контрастному. Головне призначення гротеску у романтичному творів драматург вбачав у відтінені прекрасного життя. Теорія романтичної драми послужила письменнику для створення новаторської драми.

Драматургія Гюго пронизана  вільнолюбством і демократизмом.

Риси драматургії В.Гюго:

1. В основі майже  всіх драм лежав конфлікт між  представниками третього стану (простими людьми) і феодальною аристократією та монархією.

2. У кожну драму  Гюго заклав певну соціальну,  політичну чи моральну ідею.

3. Драматург уникав  будувати сюжети своїх драм  на реальних історичних подіях. Сюжети його драм повністю вигадані, і якщо в них вплетені реальні історичні особистості, то їхні дії та вчинки у драмах - це легенди, а не історія у точному значенні слова.

4. Дійові особи чітко  розподілені на позитивних і  негативних, носіїв добра і зла;  кожен персонаж наділений домінуючою пристрастю, що визначила його характер і долю.

5. Поєднання у драмах  елементів та прийомів "високих"  і "низьких" жанрів. Одним  із кращих драматичних творів  В.Гюго є його драма "Рюї  Блаз".

В основі сюжету такі події: лакей Рюї Блаз закохався в іспанську королеву. Неочікуваний поворот подій дозволив Рюї під іменем знатного дворянина дона Сезара де Базана добитися прихильності королеви, стати міністром. У цій ситуації розкрила романтична винятковість особистості Рюї Блаза. Лакей став визначним державним мислителем. Його рішення вражали дотепністю, гуманністю і розумом. Але підвищення Рюї Блаза було лише частиною інтриги обуреного королевою дона Саллюстія де Базана. Інтрига проти королеви не вдалася. Вона дізналася правду про Рюї Блаза і відштовхнула його, після чого він отруївся. Тріумф цієї п'єси засвідчив утвердження романтичної драми на сцені.

 

ІІІ. «Айвенго»  В.Скотта як романтичний історичний роман.

ВАЛЬТЕР СКОТТ (1771-1832) - один із англійських письменників-романістів, який разом з Байроном справив величезний вплив на розвиток світової літератури, зокрема на розвиток жанру історичного роману.

Новаторство В. Скотта полягало в тому, що він створив жанр історичного  роману, "до нього не існуючий" (за визначенням В.Г. Бєлінського). В  основу світогляду і творчості прозаїка ліг величезний політичний, соціальний і моральний досвід народу Шотландії, який протягом 4 століть боровся за свою національну незалежність проти економічно розвиненої Англії.

Історичний роман В. Скотта став не лише продовженням літературних традицій, а невідомим до того художнім синтезом мистецтва та історичної науки, що відкрило новий етап у розвитку англійської і світової літератури.

Особливості історичного  роману В. Скотта

o Поєднання правдивого  зображення минулого життя і  цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої були великі людські пристрасті - заздрість, ревнощі, мстивість, зажерливість і любов до свого краю, роду, сім'ї та ін.

o Опис, оповідь, діалог - 3 компоненти роману - які у своєрідному  співвідношенні поєднані в єдине ціле.

Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного  коментаря до подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку подій, письменник закликав свого читача до нової ролі - не лише учасника подій, а й сторонньої людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики. Відсторонення автора від розповіді дало можливість персонажу самостійно пересуватися, мислити і говорити.

o У романах В.Скота  поєднано романтичні пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв, які керувалися у своїх вчинках часто протилежними мотивами.

o Усіх героїв поділено  на кілька груп:

- реальні історичні персонажі - не стояли у центрі оповіді;

- люди з народу - брали активну участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий образ - народ, який включив у себе різні соціальні групи;

- молода людина - з нею пов'язана фабула - не мала надто виразних індивідуальних рис, але відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і здоровим глуздом.

o Виховання героя шляхом  важких переживань, страждань, перевірки  на мужність у пригодах і  подорожах, сповнених випробувань  і загроз.

o У романі відчутний  тісний зв'язок історичного життя  з особистим, історичної події  з долею героя; але центральне  місце у творі зайняло зображення історії, її руху і розвитку, розуміння письменником історичного процесу.

o Письменник далекий  від ілюзій. Введений у розповідь  авторський текст підводив читача  до правильних суджень про  цю епоху.

За тематикою і проблематикою  всі прозові твори В. Скотта можна поділити на 3 групи:

o романи шотландського циклу, написані в основному до 1820 р. ("Уеверлі, чи 60 років тому" (1814), "Гай Маннерінг" (1815), "Антикварій" (1816), "Пуритани" (1816), "Роб Рой" та ін.);

o романи, присвячені середньовічному історичному минулому Англії ("Айвенго" (1819), "Монастир" (1820), "Абат" (1820), "Вудсток" (1826)).

o романи, присвячені історії  інших європейських країн ("Квентін  Дорвард" (1823)).

Письменник прийшов  до історичного роману, детально обдумавши  його естетику, відштовхнулись від добре відомих і популярних у його час готичного та антикварного романів. Готичний роман навчив романіста співвідносити події з конкретним історичним і національним підґрунтям, розкривати драматизм історичного часу. Антикварний роман, у свою чергу, навчив уважно ставитися до місцевого колориту, відтворювати правдивість і своєрідність, головним чином, духовного обличчя епохи.

Скотт своїми романами вирішив  задачу зв'язку історичного життя  з особистим; він подавав історичні  події не як низку випадковостей, а як явища соціально обумовлені. У його романах реалістичне зображення історичних процесів поєднане з романтичними пригодами, високими почуттями і ницістю окремих героїв. Введений у розповідь авторський коментар підводив читача до правильних суджень про цю епоху. Кожна епоха, до якої звертався письменник постала перед нами не закінченим процесом, а наступним етапом суспільного розвитку. Цей погляд на історію став межею між романом XIX ст. і сучасним історичним романом.

Основу художнього методу В.Скотта складав романтизм. Письменник постійно повторював, що митець не може обмежитися лише фактами історії, він зобов'язаний поєднувати правду з вигадкою, фантазією, мета якої схвилювати і захопити читача, змусити його співпереживати героям роману.

З метою утвердження  місця особистості в історичному  процесі написано роман"Айвенго" (1819). У ньому ожило історичне минуле Англії - доба Середньовіччя: 1194 рік - повернення короля Річарда Левине Серце до Англії. На престолі - його брат принц Джон, на чолі з яким нормани заволоділи англосаксонськими землями. Саксонці не могли змиритися з участю підкорених, не могли вибачити втрату своїх маєтків і жорстокого знищення співвітчизників. Конфлікт твору розгорнувся між двома ворогуючими таборами.

В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної і політичної інтриг. У центрі розповіді перебувала закохана пара - лицар Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежало від розвитку історичних подій. Герой діяв на тлі історичних подій, він був відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводився відповідно до почуття обов'язку й зберігав вірність прекрасній коханій.

Тема роману: панорама життя Середньовічної Англії в період зміцнення країни як єдиної монолітної держави.

Ідея: оспівування благородності, сміливості і справедливості демократичного короля та його прихильників.

2 сюжетні лінії: любовна і авантюрно-пригодницька.

Під маскою паломника - пілігрима - головний герой постав на перших сторінках  роману. Він єдиний, хто зглянувся на слабкого старця - старого Ісаака, поступився йому місцем біля вогнища. Анонімно він викликав на бій лицаря Храму нездоланного Буагільбера; заступився за честь сина Седріка (тобто за свою власну), врятував Ісаака від пограбування та смерті, переміг у кількох поєдинках лицарів-тамплієрів, змагався разом із Річардом Левове Серце, врятував красуню Ревекку. Протягом твору Айвенго жодного разу не зрадив лицарським поняттям честі.

Характеристика  Айвенго:

o Наділений великою  силою, мужністю, хоробрістю. Майстерно вправлявся на полі бою і в турнірах.

o Віддано служив королю  Річарду, патріот своєї країни.

o Простий пілігрим, чесний  і безкомпромісний, цінував справжню  святиню, віру у Христа.

o На щиті мав напис: "Позбавлений Спадку". Це його  девіз, ніколи не вдавався до ганебних вчинків з метою збагачення.

o Вірний законам лицарства,  поспішав на допомогу ображеним.

o Кохання - вірність. Чисте  і палке. Кохав віддано, не  сподіваючись на відповідь.

o Здійснив багато подвигів, за які народ прославив його  ім'я в піснях та баладах.

Крім Айвенго у романі присутній ще один справжній лицар. Звичайно ж, це Річард Левине Серце. Річарда понад усе цікавило життя простого мандрівного лицаря, для нього найдорожче - слава, яку він здобув самостійно своєю твердою рукою й мечем, ніж перемога, здобута на чолі стотисячного війська. Це про нього Ревекка, яка спостерігала з башти за поєдинком, сказала: "Він іде на битву, мов на веселий бенкет. Не тільки сила м'язів керує його ударами - здається, ніби він усю свою душу вкладає в кожен удар, що наносить ворогу. Це страшне й величне видовище, коли рука й серце однієї людини перемагає сотні людей". Хоча історичний образ Річарда не був романтичним лицарем без страху й догани.

Особливу увагу у  творі привернули жіночі образи. Якщо білява леді Ровена являла собою досить типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснював свої подвиги, і яка у фіналі блискуче грала роль заслуженої винагороди, то образ красуні - єврейки Ревекки - більш складний. Через своє походження вона поставлена в особливе становище. Смілива й великодушна Ревекка висловила своє ставлення до подій, що відбувалися. Вступаючи у суперечку з Айвенго, в якого вона таємно закохана, Ревекка назвала лицарські подвиги пожертвою демону марнославства, само спалюванням перед Молохом. Ревекка також мала власні поняття про честь. Саме вона в ситуації вибору між життям і смертю вела філософські суперечки з непокірливим храмовником про роль долі. Вона здатна була об'єктивно оцінити характер свого жорстокого викрадача Буагільбера. Вона приречена бути щасливою: Ревекка втілила ідею автора про те, що "самовідречення і самопожертва пристрастями в ім'я обов'язку рідко бувають винагородженні і що внутрішня свідомість виконаних обов'язків дає людині справжню винагороду - душевний спокій...".

Роман закінчився весіллям Айвенго та Ровени, і присутні під  час весілля знатні нормани й  сакси зрозуміли, що "мирними засобами могли досягти набагато більших  успіхів", "побачили в союзі  цієї сім'ї запоруку майбутнього  миру і згоди двох племен; з того часу ці ворогуючі племена злились і втратили свою відмінність".

 

Література

1. Давиденко Г. Й., Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст. – 2011.

2. Евнина Е.М. Виктор Гюго. - М., 1976.

3. Трескунов М.С. Виктор Гюго. - Л., 1965.

4. Жук Є.Л. Залучати набуті раніше знання. Традиції історичного роману В.Скотта у творчості В.Гюго // Всесвітня література в середніх начальних закладах України. - 2006. - № 3. - С. 35-36

5. Самарін Р. / Вальтер Скотт та її роман "Айвенго" / Р. Самарін. - М., 1989. -с.3-14

6. Орлов С.А. / Історичний  роман Вальтера Скотта/ С.А. Орлов  - М.: Вид-воХудож. літ., - 1965. - 222-240 з.