Стає очевидним, що за судженням Франка про релігійну поезію стоїть передусім не грецький чи індійський, а єврейський, біблійний, матеріал. "Наївна віра", "безпосередниій вилив чуття", що їх письменник називає серед ознак релігійної поезії, стосується передусім біблійних текстів. Нам не хотілося б, однак, пояснювати меншу увагу Франка до індійської релігійної поезії порівняно з грецькою чи єврейською лише більш поверховим знанням Франка "Ріґведи" (хоча такий аргумент зовсім не виключається). Можливо, справа зовсім не у Франковій обізнаності, а у специфіці самої "Ріґведи" як зразка релігійної поезії, адже між гомерівськими гімнами і біблійними піснями та псалмами, з одного боку, та ведичними гімнами, з другого, — існує суттєва, принципова різниця, що й зумовила, на нашу думку, саме таку Франкову рецепцію цієї пам'ятки.

6. Давні писемні пам’ятки в науково-дослідницькій  та художній практиці Івана Франка

   Давні писемні пам'ятки, на думку І. Франка, повинні рано чи пізно відродити  в широких народних масах "те почуття національної суцільності та солідарності, що проривалося в великих хвилях XVII віку, та не могло довго встоятися".

   У збиранні, публікації та дослідженні  писемних пам'яток минулого І. Франко вбачав одне з важливих своїх завдань. У  цій галузі своєї діяльності учений досяг значних успіхів. У результаті невтомної праці у рукописних відділах бібліотек багатьох міст, зокрема Львова, Перемишля, внаслідок постійних поїздок у села Галичини, Прикарпаття, Буковини і Закарпаття, завдяки постійним відвідуванням книжкових виставок, організованих Львівським Ставропігійським інститутом, та тісним зв'язкам з антикварами, багатьма освіченими людьми, вченими, дослідниками старовини Франкові вдалося розшукати, зібрати й опублікувати велику кількість рукописних та маловідомих або й зовсім невідомих пам'яток, увести їх до наукового обігу, розширивши відтак джерелознавчу базу для майбутніх дослідників.

   У полі зору Великого Каменяра були різні  за стилем і жанрами та мовою пам'ятки, вчений цікавився давніми писемними  пам'ятками не лише української мови, а й церковнослов'янської, давньоруської, російської, польської, німецької та інших мов.

   Заслуговують  на увагу методи дослідження І. Франком  давніх пам'яток. Крім описового методу вчений найчастіше користувався порівняльним. Зокрема, до останнього автор вдавався при висвітленні проблем, пов'язаних з історією та походженням апокрифів і легенд, духовних та світських пісень, пасхальних драм, інтермедій тощо. Особливо високо оцінював він апокрифічні оповідання та легенди, які, на його думку, мали великий вплив на пізнішу як друковану, так і усну літературу, на розвиток духовної драми, церковної проповіді, світської літератури, зокрема казок, колядок. Без текстів апокрифічної літератури дослідник, за словами І. Франка, "всегда должен будет только приблизительно й гадательно определять, имеет ли он в данном случае дело с прямым заимствованием или с какой-нибудь передачей из вторых или третьих рук, или, наконец, с созданием свободной фантазии автора".

   Публікації  апокрифів та легенд здійснені І. Франком на високому науковому рівні, з дотриманням майже всіх особливостей оригіналу. Багатий матеріал допоміг ученому грунтовно висвітлити питання про походження апокрифів, їх поширення, значення, мовні особливості та ін. Апокрифам І. Франко присвятив і спеціальні розвідки: "К истории апокрифических сказаний", "К истории южнорусских апокрифических сказаний". Історію апокрифічних оповідань та легенд учений розглядає на широкому фоні, у порівняльно-типологічному плані. Поруч з українським матеріалом він використовує також матеріал інших слов'янських і неслов'янських народів Заходу і Сходу. Це робить його студії не якимсь відірваним явищем, а складовою частиною духовного життя багатьох народів та їх літературних ідеії.

   Багато  уваги приділяв І. Франко також пам'яткам художньої літератури—пасхальним драмам, інтермедіям, поезії, пісням. Великому Каменяреві належить першість у публікації таких давніх пам'яток, як пасхальна драма "Банкет духовний", інтермедії "Розмова русина з поляком", "Розмова єврея з русином", вірші "Розмова мазура з русином", "Пісня про Адама", "Пісня про Віденщипу" 1683 р., пісні "Бъздна жъ моя голова", "Щаслива фортуно, где же ся подъла", "Пъснь о Савлъ цари й Давиду", пісня про святого Михайла, чотири пісні із Калуського співаника XVIII ст., декілька—із Закарпатського. На увагу заслуговують також публікації та детальний історико-літературний аналіз таких пам'яток, як "Пісня про Стефана воєводу", "Пісня про козака Плахту", пасхальна драма "Слово о збуренні пекла", "Містерія о страстях Христових". Дослідженню пам'яток драматичного мистецтва на Україні, зокрема інтермедій, І. Франко присвятив спеціальні розвідки "Нові матеріали для історії українського вертепу" та "До історії українського вертепу XVIII ст.".

   Високо  цінував І. Франко записи на полях книг, приписки наприкінці книг, на чистих сторінках або обкладинках, "їх збірка могла б мати,— зазначав учений,— немале значення і язикове, й історичне, і навіть чисто літературне, бо тоді ми могли би слідити, як протягом віків на території церковнослов'янської мови мінялися типи таких послісловій". Крім того, такі записи чи приписки, зокрема ті, що написані народною мовою, за словами І. Франка, "можуть мати вартість для дослідників нашої старовини, особливо тоді, коли їх буде зібрано багато і явиться можність їх систематичного укладу та опрацювання". І хоча І. Франкові не вдалося зібрати і видати такої збірки записів (опубліковано лише декілька записів, як, наприклад, запис на останній сторінці Октоїха з 1618 р., записи на полях Тріоді пістної за 1589 р., запис на полях Тріоді з 1570 р., запис на останній сторінці Дрогобицької мінеї з 1563 р., записи на полях Довжанського євангелія з 1596 р. та ін.), однак його ідея про систематизацію та видання записів на полях книг була втілена в життя його наступниками — І. Панькевичем та І. Свєнціцьким.

   Не  залишились поза увагою І. Франка і  пам'ятки ділового стилю. Щоб ознайомити широку наукову громадськість з  життям та діяльністю Костянтина Острозького, І. Франко публікує шість документів 1535—1540 рр. з передмовою, у якій характеризує мову цих пам'яток, підкреслює їхнє значення для вивчення історичного минулого народу та його мови.

   Увагу І. Франка привертали писемні пам'ятки і неслов'янських народів. Свідченням цього може бути його розвідка "Найстарші  пам'ятки німецької поезії IХ—XI вв.", у якій автор не тільки публікує дві найстаріші німецькі поезії "Вессобрунська молитва" і "Пісня про Гільдебранда й Гадубранда" та одну поему "Муспіллі" старонімецькою мовами, а й подає їх переклад сучасною німецькою і українською мовою. Крім того, І. Франко характеризує мовні особливості та поетичні форми цих творів.

   Як  своєю багатою публікацією давніх писемних пам'яток української, давньоруської, церковнослов'янської, німецької та польської мов, численними рецензіями на опубліковані пам'ятки, так і своєю активною дослідницькою роботою над писемною спадщиною минулого І. Франко збагатив не тільки історію української культури, а й світової взагалі, його публікації давніх писемних пам'яток та методи і методика їх досліджень не втратили свого наукового значення і успішно використовуються сучасними дослідниками. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Висновки

   Безперечно, внесок Франка у процес формування галицької інтелігенції, кристалізації  духовної еліти, а відтак і консолідації української нації є величезним і, можливо, досі не до кінця оціненим. Ще до смерті Франка з нього поспішили зробити образок, як свого часу з Тараса Шевченка. За схематичними образами "Великого Каменяра" та "українського Мойсея" приховувалися суперечності Франкової натури, нюанси його політичних переконань. Лише віднедавна літературознавці і критики почали тверезо підходити до оцінки культурної спадщини Франка. В усякому разі, його образ потребує деміфологізації, переоцінки, дослідження під абсолютно новими кутами зору.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Cписок літератури 

   1. Іван Франко у спогадах сучасників. - Львів, 1996.

   2. Франко І. Літературно-критичні статті. - Київ, 1980.

   3. Дмитрук В. Нарис з історії української журналістики ХІХ ст. - Львів, 1998.

   4.Євшан М. Критика, літературознавство, естетика. - Київ, 1998.

   5. Спогади про Івана Франка. - Київ, 1981.

   6. Єфремов С. О. Історія українського письменства. - Київ, 1995.

   7. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. - Київ, 1994.