Проблема торгівлі людьми

Відповідно  до наказу Міністра внутрішніх справ  України від 29.08.2005  року створено самостійний структурний підрозділ Центрального апарату МВС України – Департамент боротьби зі злочинами,  пов’язаними з торгівлею людьми, який входить до блоку кримінальної міліції.  Створенням цієї структури визнана серйозність і масштабність проблеми та необхідність вжиття комплексних заходів щодо обмеження поширення цього явища.  Протидія торгівлі людьми на національному рівні – це комплексна проблема, до вирішення якої залучені співробітники багатьох міністерств та відомств, але з часу створення в МВС України цього Департаменту та аналогічних управлінь в обласних Управліннях МВС, які підкоряються винятково керівникам регіональних Управлінь, головна роль у протидії цьому виду злочину відводиться саме цим структурам. Основні зусилля Департаменту спрямовуються на організаційне та практичне за-безпечення виконання завдань з попередження та протидії торгівлі людьми,  незаконній міграції, злочинам у сфері суспільної моралі  (створенню або утриманню місць розпусти і звідництву,  сутенерству,  примушуванню чи втягненню до заняття проституцією,  розбещенню неповнолітніх),  незаконним діям щодо усиновлення  (удочеріння), порушенню встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, насильницькому донорству, виготовленню та розповсюдженню продукції порнографічного характеру, у тому числі в мережі Інтернет, а також протидії легалізації (відмиванню)  до-ходів, одержаних від таких злочинів [9, ст.199].

Найбільш важливим щодо протидії торгівлі людьми в Україні  є наступне. По-перше,  жертви злочинів від торгівлі людьми не звертаються в правоохоронні органи, а також не бажають свідчити в суді через побоювання несприятливих наслідків для себе та своїх близьких.  По-друге,  доступність і дешевизна транспортування  “живого товару”  з Центральної та Східної Європи до країн Західної Європи, величезні прибутки обумовили монополізацію цього вигляду злочинної діяльності з боку організованої злочинності.  Злочини скоюються організованими злочинними групами з чітким розділенням ролей між учасниками, що значно ускладнює процес розкриття вчинених ними злочинів.   До того,  на жаль, на даний момент відсутня системність у заходах із розкриття даного виду злочину щодо порядку взаємодії правоохоронних органів країн походження  “живого товару”  і правоохоронних органів країн транзиту і призначення.  Серед інших проблем -  недостатня кількість кваліфікованих співробітників,  що протистоять злочинності,  пов’язаній з торгівлею людьми. [20, ст. 157]

Торгівля людьми – це недопустиме суспільне явище,  якому необхідно рішуче протидіяти, і в першу чергу, на законодавчому рівні.  З метою створення умов для протидії торгівлі людьми та пов’язаній з нею злочинній діяльності, 07.03.2007  року постановою Кабінету Міністрів України було затверджено Державну програму протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, якій передувала Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002-2005  роки.  Однак, аналіз результатів її виконання показав,  що економічні проблеми,  незадовільний стан справ на ринку праці,  високий рівень безробіття та низька якість життя населення і далі змушують громадян шукати роботу за кордоном.  За цей проміжок часу,  з якого діє ця Програма,  виявилася також низка недоліків,  зокрема, в роботі окремих міністерств і відомств. Має місце невиконання міністерствами Державної програми протидії торгівлі людьми. На жаль, на реалізацію згаданої Держпрограми багатьма міністерствами не закладено коштів.  Також існує нерозуміння того,  що результати виконання програми повинні бути обов’язковими,  і подаватись кожним міністерством по пункту заходу, за який вони відповідають. На мою думку, існує необхідність здійснення міністерствами та відомствами координації роботи з протидії торгівлі людьми та постійного надання зацікавленими відомствами пропозицій стосовно внесення змін до Державної програми щодо наповнення її кількісними та якісними показниками. 

Наступна проблема –  це відсутність в Україні єдиних державних положень про методи роботи, а тому якість та функціонування механізмів взаємодії на регіональному рівні відрізняються в кожній області. Так само відрізняється і рівень залучення державних установ до існуючих схем співробітництва на національному та регіональному рівнях. Можна сказати, що у багатьох випадках партнерство залежить від особистих стосунків співробітників таких установ. Окрім того, існує нагальна потреба у розробці певного механізму, який регулював би порядок дій щодо протидії торгівлі людьми, виявлення жертв,  надання їм допомоги та реінтеграції -  це питання можна вирішити, насамперед, створенням міжвідомчої робочої експертної групи.

Таким чином,  сьогодні є нагальним подальше вдосконалення  законодавства, форм і методів практичної діяльності правоохоронних органів та інших державних та міжнародних організацій щодо протидії торгівлі людьми. 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Злочин торгівлі людьми є серйозним порушенням прав людини, що вимагає у боротьбі з  ним підходу, заснованого на повазі до прав людини. Права людини мають  бути визначальною та інтегруючою частиною будь-якої реакції на вчинення злочину  торгівлі людьми на політичному, законодавчому, виконавчому та судовому рівнях. Зокрема, прокурори та представники судової влади повинні мати уявлення про потреби потерпілих від торгівлі людьми.

Захист основних прав жертв торгівлі людьми, таких  як право на особисту безпеку, право на отримання дозволу на проживання, право на допомогу, повинен бути гарантованим беззастережно, принаймні на початковій стадії розгляду. Цей підхід повинен бути пов'язаним із судочинством, втім, підтримка жертви не повинна залежати від згоди жертви на співпрацю у ході кримінального судочинства. Це важливо для прокурорів та представників судової влади, оскільки вони повинні знати потреби жертв при прийнятті рішення щодо надання чи ненадання їм дозволу на проживання чи отримання від них свідчень у ході кримінального судочинства.

Досвід свідчить, що в країнах, де ефективно працюють програми захисту жертв, помітно  вищі показники успішного розслідування  випадків торгівлі людьми та засудження злочинів.

Торгівля людьми не визнає державних кордонів, зважає на відмінності між розвинутими державами і державами, що розвиваються. Вона легко адаптується як до бідності, так і до розкоші, є актуальною майже для всіх народів. Тому для боротьби проти торгівлі людьми повинні об'єднатися всі країни та громадськість кожної із них.

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

1. Загальна декларація  прав людини від 10.12.1948р.// http://www.un.org/russian.

2. Міжнародний  пакт про цивільні та політичні  права та свободи від 16.12.1966р. // http://www.un.org/russian.

3. Конвенція  Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (995_789), прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї ООН від 15.11.2000 р. // http://www.un.org/russian.

4. Протокол про  запобігання і припинення торгівлі  людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї (995_791), що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятий резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї ООН від 15.11.2000 р. // http://www.un.org/russian.

5. Конвенція  Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16.05.2005р.// http//:www.vi-leghas.ua

6. Кримінальний  кодекс України від 5 квітня 2001 року: Офіц. вид-ня. – К., 2009. – ст.. 222 .

7. Про заходо  щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян. Указ Президента України від 18.02.2002 №143// www.president.gov.ua

8. Про утворення  комплексної програми протидії  торгівлі людьми на 2002-2005рр.: Постанова КМУ від 5.06.2002р.// www.kmu.gov.ua

9. "Про затвердження  типового положення про реабілітацію  для осіб,що потерпіли від торгівлі людьми" Постанова КМУ від 27.06.2003р.// www.kmu.gov.ua.

10.Іщенко В.О. Торгівля жінками та дітьми (кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби): Монографія. – К.: Атіка, 2004. – ст.. 247

11.Торгівля людьми в Україні. Оцінка заходів, спрямованих на протидію. ЮНІСЕФ, ОБСЄ, АМР США, Британська Рада. Київ. 2004. – ст. 247 .

12. Обзор механизмов, средств и правоохранительных  мер для борьби с торговлей  людьми в Украине / С. Кривошеев,  В. Куц, В. Соболев. – К.: МОМ, 2006. – ст..111 .

13. Про внесення  змін до Кримінального кодексу  України щодо вдосконалення відповідальності  за торгівлю людьми та втягнення  в заняття проституцією: Закон України від 12 січня 2006 року № 3316-IV ""// www.rada.gov.ua

14. Науково-практичний  коментар до Кримінального кодексу України: У 2-х ч. / Під заг. ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка – К.: МП "Каннон", 2008. – .ст. 1103 .

15. Кримінальне  право України: Особлива частина:  Підручник / М.І. Бажанов, В.Я.  Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко  та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; Харків: Право, 2007. –ст. 496 .

16. Стрекалов Є.Ф., Орлеан А.М. Теоретичні аспекти застосування ст. 149 КК України//Вісник Верховного Суду України.-2006.-№9.-с30-35

17. Козак В.А. Поняття, критерії та ознаки уразливого стану особи за кримінальним правом України//Кримінальне Право України.-2007.-№1.-с.т. 27-34

18. Щодо розкриття та розслідування торгівлі людьми :  методичні рекомендації / уклад. :  О.  М.  Литвинов та ін. ;  Харк.  нац. ISSN 1995-613496 ун-т внутр. справ, Науково-дослідна лабораторія з проблем розкриття злочинів. –  Х. : ХНУВС, 2006. –ст..73 . 

19. Возна Т. І. Діяльність правоохоронних органів і неурядових організацій та їх взаємодія щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми:  дис. ...  канд.  юрид.  наук: 12.00.07 / Т. І. Возна ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2003. – ст..207

20. Указ Президента України  “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” :  від 18.02.2002 р.,  № 143/2002 //  Офіційний вісник України. – 2002. – № 8. – Ст. 331.