Проблема торгівлі людьми

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………	ст. 2
РОЗДІЛ I. ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ЯК ЗЛОЧИНУ ПРОТИ ВОЛІ ОСОБИ …………………………………	ст. 7
1.1. Основні тенденції  торгівлі людьми. Причини та умови  її виникнення………………………………………………………………	ст. 11
1.2. Україна: країна-донор і країна-транзит. Основні шляхи транспортування “живого товару” та країни - реципієнти………	ст. 35
РОЗДІЛ  ІІ. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ АБО ІНШОЇ НЕЗАКОННОЇ УГОДИ ЩОДО  ЛЮДИНИ…………………………………………………….	ст. 38
2.1. Аналіз об’єктивних  ознак злочину………………………………..	ст. 39
2.2. Аналіз суб’єктивних  ознак злочину………………………………	ст. 44
2.3. Кваліфікуючі ознаки злочину……………………………………...	ст. 45
РОЗДІЛ IІІ. ВІДМЕЖУВАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ АБО ІНШОЇ НЕЗАКОННОЇ УГОДИ ЩОДО ЛЮДИНИ ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ ……………………………….	ст. 50
РОЗДІЛ VI. КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОТИДІЇ  ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ АБО ІНШОЇ НЕЗАКОННОГО УГОДИ ЩОДО ЛЮДИНИ……………………………………………………..	ст. 54
ВИСНОВОК ……………………………………………………………	ст. 62
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..	ст. 63

 

 

 

ВСТУП

 

 

Проблема торгівлі людьми – одного з найнегативніших  явищ сучасного суспільства –  уперше була піднята правозахисниками на початку ХХ століття. У той  час особлива увага приділялася  жінкам з Великобританії, яких змушували до проституції в країнах континентальної Європи. Так з'явився термін ”біле рабство”, який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми.

З тих пір  феномен торгівлі людьми піддається постійному аналізу і є предметом  багатьох суперечок і дискусій. Однак якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів з проблеми, то стане очевидно, що часто поняття ”торгівля людьми” обмежується ”торгівлею жінками”. При цьому в більшості випадків мова йде про торгівлю жінками з метою використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо. Безумовно, торгівля жінками є складовою частиною злочину ”торгівля людьми”. Однак поняття ”торгівля людьми” є більш широким: об'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, незалежно від статі і віку.

Метою торгівлі жінками може бути насильницький  шлюб, примусова праця, використання в домашньому господарстві і промисловому чи сільськогосподарському секторах, народження дитини примусово чи за замовленням, використання в сексуальному бізнесі. Чоловіків переважно використовують на будівництвах, у промисловості, сільському господарстві, дітей – у жебрацтві, осіб будь-якої статі і віку – для вилучення і трансплантації органів.

У даний момент найбільш повне визначення торгівлі людьми дає ”Протокол з попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми”, який доповнює Конвенцію ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю. Протокол є основним сучасним документом, спрямованим на боротьбу з цим злочином. Він визначає торгівлю людьми як: Здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховання чи отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю стану або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.

З приведених вище визначень випливає, що торгівля людьми – це сукупність таких ознак: вербування, перевезення, передача, продаж, усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу, використання шантажу, погроз, насильства.

Актуальність  теми. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини є злочином, що грубо порушує передбачені Конституцією України права на свободу, волю та особисту недоторканність людини. Щороку у світі жертвами торгівлі людьми стають близько 4, 5 млн. осіб. При цьому, згідно останньої доповіді Державного департаменту США про торгівлю людьми від 05.07.2012 р., Україна є державою походження, транзиту й призначення чоловіків, жінок, дітей для сексуальної експлуатації і примусової праці, та, незважаючи на здійснювану в країні з 1998 р. протидію торгівлі людьми, заходи цієї протидії є неналежними.

У 1998 р. Кримінальний кодекс (далі – КК) України було доповнено  ст. 124¹ «Торгівля людьми», але  вже під час дії цієї норми притягнення винних осіб до відповідальності за вчинення вказаного злочину викликало проблеми, що спонукало законодавця до внесення змін, спрямованих на її удосконалення. З 1 вересня 2001 р. набув чинності новий КК України, у ст. 149 якого встановлювалася відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини. Однак, і нова норма не була досконалою, що зумовило внесення до неї у 2006 р. суттєвих змін.

Вивчення слідчо-прокурорської  та судової практики підтверджує, що під час кваліфікації торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини виникають певні труднощі, причому кількість таких злочинів, хоча й має тенденцію до зменшення, залишається значною. Так, у 1998 році було зареєстровано 2 такі злочини, у 1999 р. – 11, 2000 р. – 42, 2001 р. – 91, 2002 р. – 169, 2003 р. – 289, 2004 р. – 269, 2005 р. – 415, 2006 р. – 376, 2007 р. – 359, 2008 р. – 322, 2009 р. – 279, 2010 р. – 250, 2011 р. – 311, 2012 р.  – 459.

Проблеми торгівлі людьми або іншої незаконної угоди  щодо людини досліджували О. Бандурка, В. Батиргареєва, І. Богатирьов, В. Борисов, Т. Возна, Н. Гуторова, Т. Денисова, О. Житний, В. Іващенко, М. Клейменов, О. Козак, В. Куц, Я. Лизогуб, А. Орлеан, В. Пясковський, Т. Матвеєва, В. Навроцький, О. Наден, М. Підгородинський, П. Фріс, М. Хавронюк, С. Шуршалов та ін. Останніми комплексними теоретичними дослідженнями, в яких розглядалися питання кримінальної відповідальності за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини за ст. 149 КК України в редакції 2006 р. є кандидатські дисертації А. Політової «Кримінально-правова характеристика злочинів проти свободи за законодавством України» (2007 р.) та Д. Негодченко «Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми в Україні та інших країнах: порівняльно-правовий аналіз» (2011 р.). Проте, згідно змісту, мети та завдань зазначених досліджень не всі питання цієї проблематики знайшли своє теоретичне розв’язання. Потребують подальшого осмислення й вирішення проблеми вироблення поняття торгівлі людьми на підставі його історичного та міжнародного аналізу, вивчення об’єктивних та суб’єктивних ознак основного, кваліфікованого та особливо кваліфікованого складу цього злочину, їх поглиблена характеристика, розв’язання проблем застосування ст. 149 КК, які перебувають у площині способів, форм об’єктивної сторони та мети передбаченого нею злочину. Необхідність розгляду цих, а також інших питань обумовлює актуальність та новизну одержаних результатів дослідження.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини.

Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини в міжнародному та національному аспекті.

        Метою роботи є комплексний аналіз ознак складу торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини.

Відповідно  до поставленої мети були поставлені та вирішені наступні завдання:

- розглянути  історію виникнення кримінальної  відповідальності за торгівлю  людьми або іншу незаконну  угоду щодо людини;

- виявити об’єктивні ознаки торгівлі людьми;

- визначити  суб’єктивні ознаки торгівлі  людьми;

- надати кваліфікуючи  ознаки торгівлі людьми;

- здійснити  порівняльно-правовий аналіз  кримінальної відповідальності за торгівлю людьми та за інші суміжні злочини;

- проаналізувати генезис  прийняття ключових законів та підзаконних актів у сфері торгівлі людьми;

- визначити  міжнародно - правові та організаційні  аспекти співробітництва України  у боротьби з торгівлею людьми;

Методи  дослідження. У процесі дослідження застосовувались такі методи: діалектичний – при вивченні юридичної природи кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 149 КК України, як кримінально-правового явища, визначенні його ознак та структурних елементів; історичний – під час виявлення генезису кримінального законодавства України стосовно встановлення відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 149 КК України; логіко-граматичний метод сприяв встановленню змісту ряду понять КК України, зокрема «торгівля людьми», «інша незаконна угода щодо людини», «переміщення» тощо; статистичний метод застосований для опрацювання статистичних даних та вивчення кримінальних справ за вчинення торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини; конкретно-соціологічний метод використовувався при анкетуванні 47 потерпілих від торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини осіб.

Теоретичною основою дослідження стали праці відомих вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і кримінальній відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності особи, за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини.

Нормативну  базу дослідження становлять Конституція України, КК України, Кримінально-виконавчий кодекс України, Закони України, а також міжнародно-правові акти.

 

РОЗДІЛ I. ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ЯК ЗЛОЧИНУ ПРОТИ ВОЛІ ОСОБИ

 

Торгівлю людьми не можна вважати лише надбанням  сучасності. Проституція та рабство, як відомо, явища давні. Проте, якщо до проституції ставлення сучасних громадськості та законодавців неоднозначне, то рабство вважається злочином в усіх державах світу.

Боротьбу зі злочинністю держави, як правило, здійснюють шляхом застосування внутрішньодержавних  санкцій. Але злочини, які порушують основні права та свободи людини, передбачені нормами міжнародного права. Однією з перших спроб запобігти торгівлі людьми була декларація, прийнята на Віденському конгресі 1815 р., яка містила спроби обмежити торгівлю невільниками. Увагу міжнародної громадськості торгівля людьми, особливо жінками, привернула в кінці ХІХ –– початку ХХ ст. у зв’язку із загрозливим поширенням цього явища. Результатом стало скликання в Лондоні Міжнародного Конгресу з питань боротьби з торгівлею жінками, пов’язаної з проституцією. Учасники Конгресу звернулися із закликами до всіх держав про створення національних комітетів для боротьби з торгівлею жінками, про необхідність укладення міжнародних договорів з цього питання. Наступним кроком було скликання у Франції міжнародної конференції у 1902 р. Її учасниками стали 16 держав. Саме нею вперше в історії було розроблено низку правових заходів щодо боротьби з торгівлею жінками, до яких належать:

1) створення  на території кожної держави  центрального органу по збору  та систематизації повідомлень про факти схиляння жінок і дівчат до розпусти;

2) прийняття  необхідних мір для виявлення  осіб, які займаються торгівлею  жінками.

Ці положення  були викладені у Міжнародному договорі про боротьбу з торгівлею білими рабинями від 18 травня 1904 року. Уперше проблему транснаціонального характеру торгівлі жінками і дітьми було вирішено на правовому рівні Міжнародною конвенцією про боротьбу з торгівлею білими рабинями, схваленою 4 травня 1910 року. Так, держави-учасниці зобов’язувалися встановити кримінальну відповідальність за торгівлю жінками і дівчатами і в тому разі, коли окремі дії, що складали цю діяльність, були вчинені на території різних країн.

Міжнародна  конвенція про боротьбу з торгівлею  жінками та дітьми від 30 вересня 1921 року містила зобов’язання держав щодо розробки законопроектів, які б встановлювали кримінальну відповідальність осіб, які втягують жінок у проституцію та займаються торгівлею жінками та дітьми. У цьому документі вперше була виділена відповідальність не лише за звідництво для заняття проституцією, але і за власне торгівлю жінками та дітьми.

Першим самостійним  міжнародно-правовим документом, що містить  норми про торгівлю дітьми, стала  Женевська декларація прав дитини, прийнята Лігою Націй у 1924 році. Ці норми стосувалися боротьби з торгівлею людьми та закабаленням їх в непосильні праці.

Згідно Женевської конвенції відносно рабства 1926 року при Лізі Націй створювався спеціальний  Дорадчий комітет з боротьби з  торгівлею жінками. Інформація про  професійних торговців жінками, за Міжнародною конвенцією про боротьбу з торгівлею повнолітніми жінками, потрапляла в сферу обміну між державами-учасницями. Подальша законотворча діяльність по боротьбі з торгівлею людьми втілилась у Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року. Україною вона була ратифікована 15 лютого 1955 року.

Вона стала  підсумком попередньої нормотворчої діяльності по торгівлі людьми на міжнародному рівні. Конвенцією були визнані злочинними такі діяння:

1) звідництво, схиляння  до проституції або розбещення  з цією метою іншої особи,  навіть за згодою цієї особи  (п.1 ст.1);

2) експлуатацію проституції  іншої особи навіть за згодою  цієї особи (п.2 ст.1);

3) утримання будинку  розпусти або управління ним,  а також свідоме фінансування та участь у фінансуванні будинку розпусти (п.1 ст.2);

4) передачу в оренду  або найом будівлі чи іншого  місця, чи його частини за  умови, що особа знала про  цілі їхнього використання для  проституції третіми особами  ( п.2 ст.2);