Криміналогічне дослідження

У літературі робилися неодноразові спроби ввести якийсь один загальний  кількісний показник як універсальний  критерій оцінки стану справ. Автори вважали, що це мало б значення при  порівняльної оцінки злочинності в  різних регіонах і в різні періоди.

Однак, якщо виходити з того, що і в регіонах з найбільш сприятливого кримінальної ситуацією необхідно  подальше вдосконалення боротьби зі злочинністю, що злочинність - складне, різноманітне явище, доцільно не «усереднювати» дані про неї, а враховувати особливості  комплексу якісних і кількісних характеристик злочинності. При  дослідженнях, наприклад, виявлялося, що за порівняно благополучними загальними показниками числа зареєстрованих злочинів у ряді регіонів ховалася дуже висока економічна злочинність, але  нижче, ніж в інших регіонах, була злочинність, пов'язана з пияцтвом. За рахунок цього загальна кримінальна  картина даного регіону виглядала  краще у порівнянні із іншими.

Кінцевою метою аналізу  злочинності є вдосконалення  боротьби з нею на основі виділення основних її напрямків, чіткої формулювання цілей тих чи інших акцій, складання програм їх забезпечення, вдосконалення попереджувальної та правоохоронної діяльності. Відповідно й вивчення злочинності в цьому випадку носить багатоаспектний характер.

Не можна ототожнювати оцінку злочинності і оцінку діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. Стан та зміна злочинності визначаються значною мірою загальними соціальними умовами, що не залежать от правоохоронних органів. Тому збільшення злочинності не можна автоматично оцінювати як ослаблення діяльності правоохоронних органів по боротьбі з нею. Відповідно і зниження злочинності - це далеко не завжди успіх тільки правоохоронних органів. Потрібно всебічний поглиблений аналіз причин змін кримінальної ситуації. У той же час характеристики злочинності, зрозуміло, підлягають обліку при аналізі роботи органів прокуратури, суду, внутрішніх справ та інших правоохоронних органів. На злочинність діяльність цих органів, безсумнівно, впливає. Що таке, наприклад, нерозкриту злочин? Це знаходження злочинця на волі і нерідко скоєння ним серії нових злочинів.

При вивченні злочинності  важливо знаходити не лише найбільш розповсюджені характеристики, не тільки подібне в злочинності різних регіонів, представників різних соціальних груп, різних видів злочинності, але  враховувати й відмінності, особливо, для того щоб диференційовано, з  урахуванням цих особливостей забезпечувати  практичну діяльність.

Слід також звертати увагу  на одиничне, неповторне і потім  з'ясовувати його природу. Неповторне може бути випадковим результатом збігу обставин, і тоді при аналізі злочинності як масового явища ним можна знехтувати. Але не виключено інше: це неповторне і несподіване служить проявом якоїсь нової, що народжується тенденції. Якщо навіть до досліджуваний період в регіоні було здійснено якийсь один злочин, не зовсім звичайне по мотивації, об'єктом посягання, способу злочинної діяльності, його треба ретельно проаналізувати. Це дозволить вчасно помітити нові явища в злочинності і вжити заходів до припинення небажаних змін.

В іншому випадку такі зміни  будуть проявлятися все ясніше і  до протистояння із ними не вдасться вчасно підготуватися. Кримінологи на рубежі 70-80-х роках. в результаті досліджень конкретних зробили висновок про  наростання організованої злочинності  в країні. Вони виявили високоорганізовані злочинні формування та нову кримінальну  спеціальність - організатор злочинної  діяльності у широких масштабах  з використанням державних структур. Однак цій оцінці одні державні діячі  взагалі не надали належного значення, інші вважали її перебільшенням. Ніяких адекватних заходів відповідно прийнято не було. Потім було бурхливий розвиток організованої злочинності у  країні, що супроводжується доведення  частиною кримінологів факту її існування.

Аналіз злочинності повинен  носити перспективний характер, іншими словами, не зводитися тільки до фіксації її минулих станів, але і давати підстави для прогнозу. Прогнозування необхідно для програмування боротьби зі злочинністю.

Отже, важливо забезпечувати  цілеспрямованість аналітичної  діяльності, правильно визначати  її завдання, формулювати гіпотези вихідні, бажано не одну, задавати цього  аналізу певний програмний характер і зберігати готовність до отримання  нових, часом несподіваних, не програмованих даних.

Вивчення злочинності, її змін, регіональних відмінностей - це початковий пункт кримінологічного дослідження.

Саме по собі виявлення  фактичної злочинності картини  та її розвитку ще не дає відповідь  на запитання, що ж робити. Нерідко  на практиці буває так: встановили зростання  кількості умисних вбивств і  відразу ж приступають до написання  плану заходів щодо боротьби саме з умисними вбивствами. Якщо, приміром, відзначають, що чимало вбивств відбувається в громадських місцях, те ставиться  завдання посилити охорону громадського порядку в парках, на вулицях, площах. Якщо серед убивць виявляються мігрантів, плануються заходи щодо посилення контролю за приїжджими.

Іншими словами, програмування боротьби з злочинністю в подібних ситуаціях ґрунтується тільки на аналізі проявів останньої. Але цього недостатньо, бо скоєння вбивства в громадському місці не означає ще, що причина - погана охорона порядку в громадських місцях. Якщо це навмисне убивство, то воно, навіть при поліпшенні охорони правопорядку, все одно може бути здійснено, але в іншому зручному для цього місці: у під'їзді житлового будинку або за місцем роботи жертви. Важливо в першу чергу зрозуміти, чому відбуваються вбивства, кому це вигідно. Зниження числа «замовних» убивство, навіть якщо вони вчинені в громадських місцях, вимагає в першу чергу прийняття цілеспрямованих заходів по боротьбі з організованою і професійною злочинністю.

Отже, тим етапом пізнання, оцінки злочинності та етапом організації  боротьби з нею обов'язковий етап виявлення детермінації і причинності  злочинності. Впливати необхідно в першу чергу на те, що породжує зумовлює злочинність та її розвиток.

З іншого боку, нерідко пропонується починати кримінологічне саме дослідження  з виявлення причин і умов, але  тоді виникає питання: причин і умов чого, який саме злочинності, яких конкретно  її тенденцій?

Не існує якийсь загальної, «основний», «головною» причини, яка  вичерпно пояснювала б походження злочинності  в конкретних умовах в усьому її розмаїтті. Як немає і єдиного  вигляду злочинності «усіх часів  і народів".

Не можна розраховувати  також на створення якого-небудь універсального «каталозі причин». У кримінологічної літературі наводяться дані про найбільш поширених, типових  обставин, що породжують злочинність. Але у різних своїх сполученнях  і проявах зазначені обставини  можуть породжувати різні види злочинності, по-різному визначати її якісні та кількісні характеристики.

Тому слід завжди аналізувати  конкретні умови життєдіяльності  людей в різних регіонах, зміни  цих умов, що а також попередні  стану злочинності.

При організації боротьби із злочинністю важливою є не стільки  сама по собі констатація зв'язку якогось  обставини з злочинною поведінкою, скільки виявлення характеру  зв'язку з цим: у яких своїх конкретних проявах, у сукупності з якимись  іншими факторами і в яких ситуаціях  та чи інша обставина породжує злочинну поведінку. Саме це дозволяє цілеспрямовано розробляти запобіжні заходи з урахуванням конкретних умов часу і місця.

Наприклад, давно відома взаємозв'язок пияцтва та злочинності. Але ж  не кожен п'яниця вчиняє злочин і  далеко не завжди. Тому була б наївною, наприклад, така загальна рекомендація кримінолог, як взагалі ліквідувати  пияцтво. Благородство цього гасла  важко заперечити, але можна досягти  чи це в досяжний період - ось в чому питання. А якщо недосяжне, то виникає інше питання: чи є можливість зниження злочинності, взаємозв'язаної з пияцтвом? При його вирішенні кримінолог з'ясовує, за яких умов, в яких взаємозв'язках пияцтво визначає злочинну поведінку і де, отже, треба поставити перепони, які системи захисту ввести з метою зниження криміногенного потенціалу пияцтва.

Отже, необхідне вивчення не лише конкретної злочинності, але  і конкретних процесів її детермінації і причинності.

Особі злочинця, як складовому елементу предмету кримінології, заслужено  приділяється одне з центральних  місць у боротьбі зі злочинністю. Цінність дослідження особи злочинця полягає в глибокому вивченні та осмисленні конкретних обставин, що так чи інакше впливають на формування злочинної поведінки суб’єкта злочину, адже саме він є тією ключовою постаттю, від якої залежить ступінь тяжкості злочину, спосіб його вчинення та, звичайно, наслідки злочинних діянь. А це, в  свою чергу, дає кримінологічну основу для попередження вчинення злочинів як тими, хто вже їх вчинив, так і іншими, схильними до цього, особами, а також дає можливість оцінити як і саме злочинне діяння, так і того, хто його вчинив.

Кримінологія, вивчаючи особу  злочинця, не може обмежуватися лише констатацією тих демографічних, рольових, психологічних  особливостей, які характеризують людей, що вчинили злочин, а повинна створювати наукові основи і методи практичної реалізації заходів боротьби зі злочинністю. Уже саме оцінка стану та динаміки злочинності, прогноз та її тенденції, залежать від узагальнених даних  про тих осіб, які скоїли злочин від їх характеристики, враховуючи вік, сімейний стан, культурний та освітній рівень.

Проте, як зазначає відомий  кримінолог Головкін Б., - „вітчизняні  кримінологічні дослідження проблеми особистості злочинця мають відверто соціологічний ухил, із масовим використанням статистичних та конкретно-соціологічних методів пізнання. Такий підхід - каже він - швидше дозволяє аналізувати наслідки кримінальної активності населення, конкретні форми її прояву в соціальній реальності, детерміновані об’єктивними соціальними протиріччями відтворення злочинної практики, ніж розкрити дійсну природу причинності злочинної поведінки”[2, с. 78].

Що по своїй суті представляє  собою особа злочинця?  Аналіз наукової юридичної літератури показав, що усі вчені, що досліджували дане питання, в принципі, сходяться на визначенні терміну „особа злочинця”, як на відображенні дійсності в цілому. Так, Гринчак В. М., вважає, що під поняттям „особа злочинця” необхідно розуміти сукупність соціально значимих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону [3, с.72]. Іванов Ю. Ф. дещо розширює це поняття і зазначає, що в кримінології під особою злочинця слід розуміти „сукупність соціально значимих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на ЇЇ злочинну поведінку” [4, с. 85]. Однак, ми бачимо, що суть зазначених тверджень полягає в одному і тому ж: - в поєднанні цілої системи негативних соціальних психічних властивостей особи з тією обстановкою, в якій ця особа опинилася та яка сприяла вчиненню нею злочину.

Зрозуміло, що поняття „особа злочинця” повинне розглядатися, як із юридичної точки зору, так і з соціологічної, адже будь-яка особа є прямим відображенням  соціальних і психічних властивостей суспільства, під впливом якого тривалий час формувалися погляди, ідеї, цінності, переконання особи, тощо.

Соціально-психологічні особливості  особи знаходять своє відображення в усіх, без винятку, сферах суспільного життя. Мова іде як про відношення до оточуючих, так і про відношення до навколишнього середовища та суспільства в цілому. Неабиякий прояв такі особливості знаходять і по відношенню до тих обов‘язків та правил, які особа повинна виконувати та дотримуватися.

Безумовно, формування особистості - процес складний і тривалий. В залежності від того які позитивні чи негативні  складові переважають при цьому  процесі, і визначається остаточна  поведінка особи.  Б. Головкін пише, що поведінка особи ніколи не буває  спонтанною, „вона завжди проходить  ціннісно-смислову регуляцію. Будь-який вчинок глибоко осмислюється, узгоджується із модусом буття, структурою ціннісних  орієнтацій, життєвою філософією. Особистий  смисл дозволяє піднестися над зовнішніми обставинами, чітко прогнозувати і  оцінювати свою поведінку”. [2, с.82]. „Особа злочинця відрізняється від законослухняної особи суспільною небезпекою, так як являє собою систему властивостей особи у вигляді криміногенних інтересів і мотивації, що породили відповідну злочинну поведінку”. [5, с. 84.]. Формується суспільно небезпечна особа не в момент вчинення злочину чи правопорушення, а ще задовго до того. На її формування в кінцевому результаті, так чи інакше,  вливають безліч чинників, в тому числі і власний життєвий досвід. А звідси випливає необхідність проведення чіткого послідовного аналізу всіх періодів розвитку та формування особи, починаючи від її народження і до того моменту, коли вона вчинила злочин. І лише після цього, тобто після вчинення нею злочинних діянь і визнання її судом винною, можна говорити про особу злочинця, як про юридичний факт.

Як бачимо, вчинення особою злочинних  діянь, дає нам право розглядати її  вже з кримінально-правової позиції і називати  особою злочинця. Проте, кримінологічне вчення особи  злочинця є дещо іншим, а ніж її кримінально-правове значення.

Відомо, що у кримінально-правовому розумінні про особу злочинця можна говорити з моменту визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і до моменту,  відбуття покарання або зняття чи погашення судимості. Проте, деякі науковці правильно зазначають, що по завершенні цього періоду, не можна  ще говорити про повне виправлення особи. Людина звільняється від покарання не тому, що виправилася, а тому, що минули строки, а вона ще повною мірою може представляти суспільну небезпеку. Справжнє її виправлення настане лише тоді, коли відбудеться процес перебудови усієї системи моральних і психологічних особливостей [5, с.84.]

З точки зору кримінології, необхідність вивчення особи злочинця полягає  в виявленні та вивченні детермінантів, які сприяли її формуванню та злочинним  намірам.  В даному випадку мова йде про близьке оточення та ширше  коло знайомих, спосіб життя та соціальну  орієнтованість, освітній рівень та зайнятість особи, до злочинну поведінку та причини злочину. Особа, як відомо, не народжується, а стає злочинцем на певному етапі свого життя. Проте, кримінологічному дослідженню необхідно піддавати усі періоди життя особи злочинця, в тому числі і внутрішньоутробний. Саме цей період часто не потрапляє в поле зору   вітчизняних дослідників. Так, наприклад, Батліна Л.В. у своїй праці „Основи людинознавства”, розглядаючи етапи розвитку особистості в соціальному середовищі, пропонує наступну класифікацію таких етапів: раннє дитинство, перед шкільний вік, дошкільний вік, молодший шкільний вік, підлітковий період, юність.[6, с.111]. Як бачимо, внутрішньоутробний період життя індивіда несправедливо залишений поза увагою. Але ж, не секрет, що якраз у цей час успадковуються генетичні його особливості. Більше того, А.Ф.Зелінський пише, що саме від генетичного успадкування темперанту залежить така особливість особи, як залежність поведінки від сторонніх факторів[7, с. 58]. А відомий кримінолог  С. М. Іншаков, в одній із своїх праць описує дослідження міністра юстиції США Рамсея Кларка, де останній приводить ряд незадовільних побутових умов майбутніх матерів під час вагітності, і стверджує, що саме вони стали причиною розумових відхилень у 25% злочинців [8, с. 194]. Отже, період внутрішньоутробного розвитку індивіда, поряд з іншими періодами соціалізації особистості, повинен зайняти належне місце при здійсненні  кримінологічного аналізу особи злочинця.