Жанри осіннього циклу календарно-обрядової творчості

Жанри осіннього циклу календарно-обрядової творчості

Жниварські пісні — музично-поетичні твори, що оспівують початок, хід та завершення жнив.

Жниварські пісні співали переважно жіночі гурти або окремі виконавці одноголосно без інструментального супроводу. Нині виходять навіть із пасивного репертуару співаків старшого покоління і незабаром стануть реліктовим календарним жанром.

За обставинами виконання поділяються на три групи: 

• зажинкові, що виконуються під час зжинання першого снопа;

• жнивні — виконуються найчастіше під час ходьби в поле, повернення з нього й на перепочинку;

• обжинкові — оспівують ритуал зжинання останнього снопа.

Зажинкові пісні — ритуально-принагідні й тому формульні за структурою. В їх основі — переважно дворядкові строфи семискладової будови зі структуротворчим повторенням першого речення, що змістом розкривають процес зажинання першого снопа. Мелодика переважно речитативна, вузького ладового амбітусу.

Жнивні пісні здебільшого строфічної будови. У них поєднані заспів та приспівні елементи, що нагадують старовинний гуртовий спів. Мелодика, як правило, моторна, що відповідає обставинам виконання. В Жнивних піснях фігурують кілька мотивів — висміювання лінивих косарів чи женців, розкриття важкої фізичної праці під час жнив тощо. Тому вони мають багато спільних ознак із групою жартівливих і танцювальних пісень, особливо на рівні ритмічної та силабомелодичної будови.

Обжинкові пісні — близькі до колядкових, адже їхнє головне призначення — заворожувати щастя і багатство в родині. Серед мотивів — хвала ниві за щедрий врожай, величання господаря й господині, обжинкової «бороди», плетення вінка. За структурними компонентами обжинкові пісні близькі до весільних.

Там у полі криниченька,

Навколо пшениченька.

Там женчики жали,

Золоті серпи мали,

Срібнії юрочки,

Що в’язали снопочки.

Добрії були женці –

Дівчата й молодиці.

Дівчата — косаті,

А хлопці — вусаті,

Молодиці — білолиці.

 

Зажинкові (зажнивні) пісні — це твори календарної обрядовості осіннього циклу, які супроводжують ритуальні дійства, пов´язані із початком збору врожаю. Оскільки в минулому вони виконувалися як замовляння, в них збереглись мотиви звертання до сил природи та самої ниви (її образ персоніфікується): « Говорила нивка, щоб не боліла спинка. / Ні спина, ні голова, щоб була ціле літо здорова». При величанні ниви нерідко згадувались усі поперідні види праці на ній:

Чия то красна нивка? / А хто її зерном сіяв, —/Люба би му всяка днинка; /Золотом би любо віяв!/А хто їїрозно орав, —/А хто її подовж смичив, —/Гаразд би ся на все імав! /Солодко би ся випочив!

Поширеним у цих творах були мотиви прохання допомоги в тотемних птахів та сил природи, їх заворожування:

Там на горойці три панинойці ячмінь жнуть./ Рефрен: Гей милий боже, хто ж їм допоможе?/ Не вижнуть! Соненько низько, вечеройка близько, не вижнуть! Пташеньки літають, снопойки зношають, не знесуть! / (Рефрен) Сивий соколейко копойки складає, не зложить! (Рефрен) Зозулька кує, копойки рахує, не злічить! (Рефрен)

Зустрічаються також замовляння проти шкідливих рослин чи птахів: « Ти, червоний куколю, / Не родися на полю, / Родися при воблозі, / При кінці, при дорозі! ».

Часто ці твори, як і замовляння, виконуються у формі діалогу. Дехто з дослідників вважає, що діалогічна форма є більш давньою, ніж оповідна. Але, на думку Ю. Крутя, — форма діалогу — не вирішальний показник: «Головним критерієм старожитності тої чи іншої хліборобської пісні слід вважати її безпосередній зв´язок з обрядом, поширеність і варіантність, а також сюжетну й образно-поетичну спорідненість у різних слов´янських народів…»

По завершенні зажинок, ідучи з поля на ніч, прощалися із ланом до ранку. Деякі пісні є відгомоном цього ритуалу:

—  Ой добраніч, широкеє поле,

—  Приходьте завтра раненько, Жито-житечко! Як сонійко зійде,

—  Добраніч, на здоров´я,  Росиця опаде

Жнії молодії, серпи золотії! Та приносьте по бохону хліба…

Жнивні пісні — цикл творів, якими супроводжувалась праця на полі у період жнив. Тематично вони є образним продовженням зажинкових пісень. Найпоширенішими є мотиви описів поля, його величання, процесу жаття і самих женців:

Там у полі криниченька, /Золоті серпи мали, /Навколо пшениченька. /Срібнії юрочки, /Там женьчики жали, /Що в´язали снопочки.

Також зустрічаються мотиви допомоги тотемних птахів, що є втіленням духів поля (померлих предків):

Перепілочка — малий птах, малий птах, Попід межею літала, літала І колосочки збирала, збирала, І в снопочки в´язала, в´язала, І в копоньки складала, складала.

Втіленням духів померлих предків виступає й хмара, що символізує родючу вологу і сприяє кращому врожаєві:

Із бору темна хмаронька йде, 

Рідна матінка попереду.

Молода дівонька пшеницю жне. 

Не водою обіллє мене —

—  Чи не страшно тобі, дівонько, 

—  Щастя-долю принесе мені. Темної цієї хмароньки? Не водою мене намочить —

—  Чого ж мала б я боятись? 

Щастя-долю мені напророчить… У хмароньці — весь мій рід.

У жнивних піснях поряд з оспіванням роботи на ниві з´являються архетипні образи небесних світил, — сонця, місяця, ясних зірок, які супроводжували людей у їхній праці. Тут молодий місяць постає в образі срібного серпа, а зірочки на небі порівнюються з копами в полі — «скільки в небі зірочок — стільки в полі копочок». Поширеним є також образ веселки.

Древніми тут можна вважати мотиви, якими жниці закликали одна одну жати швидше до кінця. Дж. Фрезер пов´язує традицію змагання женців із ритуальним жертвоприношенням жниці (зав´язуванням у сніп), яка зжала останні колоски на полі і, як вважалось, на неї переходив дух поля. Згодом женці такими піснями підбадьорювали один одного, коли день наближався до завершення, співали про близький час відпочинку, смачної вечері:

Наша хазяічка дома домує 

Варила варенички в сметані,

Та женчикам вечероньку готує…

 

 Ідуть мої женчики кохані.

Такими ж древніми є мотиви, де пиття ритуального напою супроводжується закликами: «Будем, сестри, жито жати /їв житі бога шукати… / Знайшли бога при барильці / Та при красненькій горілці». Ці мотиви перегукуються з пошуками в колосках маленької дитини, де простежуються натяки на жертовні ритуали: «Нам потрібне дитятко, Як додому прийдемо, Щоб хазяйка злякалася, Злякалася — заплакала».

У жниварських піснях пізнішого періоду (часу панщини, кріпацтва, наймів) часто звучать нарікання на важку непосильну працю без відпочинку. Інколи женці співом докоряють сонцеві за те, що їх палить, або просять вітер їх освіжити. Анафоричні повтори наближають такі твори-звертання до замовлянь.

Обжинкові пісні — це твори, якими супроводжувались обряди, пов´язані із завершенням жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за виконані роботи, вдячності за врожай. Серед усіх творів осіннього циклу обжинковий обряд виявився найживучішим, — пісні, якими він супроводжувався, найкраще збереглися і характеризуються найбільшим образно-тематичним розмаїттям.

Значна частина вказаних творів відображає завершення праці женців: «До кінця, женчики, до кінця, Підемо додому за сонця…». Завершивши роботу, женці качалися по стерні, замовляючи до ниви:

Ой нивоноко, нивонько,

 

 Верни нашу силоньку.

Як ми тя зажинали.

То ми силоньку мали,

Тепер ми марнесенькі,

Як лебідь білесенькі.

Часто біля «бороди» імітували оранку, сівбу, скородження, що було символічним відтворенням цілорічного кола польових робіт і мало, за віруваннями, забезпечити безперервну родючість ниви. При цьому співали: «Вже-сьмо посіяли, поорали, поорали, / Бодай-єсьмо на без рок дочекали, дочекали». Тотемічними віруваннями позначені обжинкові пісні-звертання до польових птахів. Провідними їх мотивами є смуток за минулим літом, співчуття:

Перепілонько біла, 

Перепілонько мала,

Де ж ти будеш сиділа?

Де ж ся будеш ховала?

Нема жита ні пшениці

Ми жито вже пожали

На господарській нивці. 

І в снопи поскладали.

Частий мотив скликання пташкою (перепілкою, павою, соколом, яструбом тощо) своїх малих дітей додому із поля. Багато обжинкових пісень зберегли елементи описів обрядів плетення вінка із колосків, наряджання «княгині», процесії женців від поля до дому господаря:

..Женчики кружинають, 

В нашого господаря

Пшениці дожинають. 

Та золотая брама.

Кінець нивоньці, кінець, 

Мальовані одвірки,

Будемо плести вінець.

Зробим сьогодні обжинки.

То з жита то з барвінку 

Світи, місяцю, з гора,

На хорошую дівку. 

Щоб була видна дорога…

Часто символічний вінок постає у піснях персоніфікованим образом — духом поля, до якого звертаються женці: «Не лежи, віноньку, не лежи при зеленій межі; підведи головоньку, час тобі додомоньку». Нерідко в цих піснях вінок розмовляє із господарем, проситься до хати, розповідаючи про своє життя на полі:

…Хай я в стороні спочину, 

Буйного вітру начувся,

Ой поки піду на ниву.

Дрібного дощу напився.

Вже я в полі набувся, 

На хороших женців надивився.

У цих піснях зустрічаються звертання до сил природи, запрошення їх повернутись у поле: замовляється вітер повіяти на вижату ниву, хмара з дощем — повернутися, щоб «покропити віночок». Ідучи з ниви, женці прощалися з нею до наступного року, співаючи: «Бувай, нива, здорова, Я тебе поборола».

Значна кількість обжинкових пісень призначалася для співу по дорозі від поля до дому господаря. Вони зберегли елементи обряду котіння віночка, величання кращої жниці:

Наші женчики з поля йдуть,

То не голосок, то женці

На двір голосок подають: 

Привели дівоньку у вінці.

Серед обжинкових пісень можна виділити окрему групу творів величального характеру, які за формою, структурою, поетикою, художньо-образною системою дуже подібні до відповідних колядок, щедрівок, веснянок. Частина цих творів призначена для виконання на полі господареві, який присутній при завершенні праці:

Наш пан молоденький, /В щасливу годиноньку./Під ним кінь вороненький,/ Добрую долю має/Виїхав на нивоньку /

За сонця обжинає.

Нерідко такі пісні виконуються у формі діалогу:

А в нашого господаря сивий кінь, — Ой женчики, женчики, ви мої,

Ой літає він по полю, як сокіл.  Чи дожали житечко ви мені?

Ой літає він по полю, літає.  — Ой дожали житечко, дожали,

Та й все своїх женчиків питає:  Щоб здорові на другий рік діждали.

Інша група величальних обжинкових пісень призначалася для виконання їх при воротях, у дворі та в домі господаря. Цими творами похід женців сповіщав володаря жнив про те, що його робітники повертаються з поля: «Ой одчини, господарю, новий двір, Несем тобі вінчика на вибір…». Женці у цих величальних творах викликали всю родину господаря на двір радіти успішному завершенню врожаю: