Ярослав Мудрый

Несторовій «Повісті временних літ» та в Новгородському першому літописі

старшого й молодшого ізводів. На давньоруських землях тоді виникло

багато шкіл, у яких дітей  навчали грамоті. Дехто з істориків  припускає,

що в Києві, напевне, при  монастирях існували й навчальні  заклади вищого

типу, де студіювали історію, літературу, богослов'я, природничі науки.

 

Високий злет давньоруської  культури й книжності в роки князювання

Ярослава оспівується  Нестором у таких словах: «Великою буває користь від

навчання книжного. Це —  річки, що напоюють всесвіт, це — джерела

мудрості. Адже у книжках глибина невимірна, ними ми втішаємось у журбі.

Якщо сумлінно пошукати в  книжках, то знайдеш велику користь  для своєї

душі». Можливо, саме ці слова, та й уся загалом розповідь літописців про

любов Ярослава до вченості та мудрості, дали привід прийдешнім

поколінням наректи його Мудрим.

 

Проспівавши панегірик книжкам і книжковій мудрості, Нестор далі вмістив

слова, над якими досі ламає голови не одне покоління вчених і любителів

старовини: «Ярослав же цей, як ми сказали, любив книжки й, багато їх

переписавши, поклав до церкви святої Софії». Це книгозібрання не дійшло

до наших днів. Понині не вщухають карні, на нашу думку, спроби відшукати

бібліотеку Ярослава Мудрого в баштах чи мурах Софійського собору. Одні

дослідники вважають, що вона загинула під час навали орд Батия на Київ у

грудні 1240 р. Тоді сильно постраждав і Софійський собор. Інші гадають,

що Ярославові книжки були розділені між кількома церковними та

монастирськими бібліотеками. Ми приєднуємося до такої думки. На її

користь існує-кілька аргументів. Наприклад, арабський мандрівник Павло

Алепський, що побував у  Києві влітку 1654 р., занотував: у чудовому

зібранні книжок Печерського  монастиря йому трапилися написані на

пергаміні, яким налічувалося не менше 500 років. Швидше за все, це й

були книжки з бібліотеки Ярослава, що після смерті князя перейшли

немовби у спадок заснованому  ним Печерському монастиреві. Але  Печерська

бібліотека загинула під час страшної пожежі Києва 1718 р., а з нею —

одна з таємниць бібліотеки Ярослава.

 

Отже, часи князювання Ярослава Мудрого в Києві позначилися  посиленням

держави, зміцненням кордонів Київської Русі, інтенсивним будівництвом і

прикрашанням міст, піднесенням сільського господарства й ремесла,

сільських та міських промислів, внутрішньої й міжнародної торгівлі. Ці успіхи ознаменувалися підвищенням авторитету Давньоруської держави в

середньовічному світі. А це, в свою чергу, позначилося на династичних

зв'язках дому Ярослава Володимировича з правлячими династіями Європи.

Поріднитися з київським  князем бажали численні королівські  родини

Заходу. Три дочки Ярослава стали королевами! Анна — французькою,

Єлизавета — норвезькою, Анастасія — угорською. Сестра самого Ярослава

Добронєга була видана за польського князя Казимира, що забезпечило на

довгі роки Русі безпеку західного рубежу.

 

Ярослав Володимирович проводив гідну великої держави зовнішню політику,

вступивши в повноправні  стосунки з головними імперіями  середньовіччя:

Германією та Візантією. Тоді пожвавилися дипломатичні взаємини між

Київською Руссю та Германською  імперією. В 1030—1031 і 1040—1043 рр.

держави обмінялися повноважними посольствами. Це знайшло вияв і  в

матримоніальних справах. Один з синів Ярослава Святослав одружився з

дочкою штаденського (саксонського) графа Леопольда і сестрою  трірського

єпископа Бурхарда Одою. Інший, Ізяслав, — з родичкою імператора Генріха

III Гертрудою. Хтось із  родини Ярослава (не названий  джерелами на ім'я)

взяв шлюб з дочкою саксонського маркграфа Оттона. Провадячи дружню

політику щодо могутньої  Германської імперії, Ярослав, ймовірно, мав на

меті використати цю козирну  карту в стосунках з Візантією, що

напружилися з початком 40-х  рр. XI ст.

 

1043 р. спалахнула русько-візантійська  війна, причину якої історики

вбачають у зміні політичного  курсу щодо Києва новим імператором

Константином IX Мономахом. Невдача  морського походу руського війська  на

Царгород не збентежила Ярослава. Він заходився збирати коаліцію з

кількох європейських країн  проти Візантії; помітне місце в ній

відводилося Германії. А  тут ще Константину Мономаху, що потерпів від

навали орд печенігів, потрібна була допомога Русі, й він  пішов на

зближення з нею. Візантія відшкодувала збитки, яких зазнали  руські купці

у Константинополі й руський  монастир на Афоні.

 

Щоб остаточно задобрити  Ярослава, візантійський імператор  видав свою

дочку Анастасію за улюбленого сина київського князя Всеволода. Від  цього

шлюбу народився один з  героїв нашої книжки, видатний державний  діяч і

полководець Володимир Мономах. Нова русько-візантійська угода

передбачала подальшу службу у Візантії союзного руського корпусу. В

1046—1048 рр. руські воїни  допомагали візантійським воювати  в Італії. А

1050 р. відбірне руське  військо завдало поразки печенігам,  що обступили

Константинополь.

 

Ярослав дожив до похилого віку, що було рідкісним явищем у суворі

середньовічні часи. Він помер у зеніті своєї могутності та слави,

величезного, міжнародного авторитету у віці 76 років 20 лютого 1054 р.

Ця дата зафіксована в  літописах; вона підтверджується поминальним

записом (граффіто) на стіні Софійського собору в Києві, Де йдеться про

смерть руського царя. Дійсно, Ярослав був самодержцем всієї Руської

землі, як казали в таких випадках літописці. У роки його князювання

ранньофеодальна імперія  — Київська Русь — досягла чи не найвищої точки свого економічного злету й політичної міці. Тому ім'я Ярослава, шанували

на Русі протягом наступних  століть.