Биография О.Стороженко

Олекса (Олексій) Петрович Стороженко  — український письменник, етнограф, художник, дядько Дмитра та Левка  Ревуцьких. 

Біографічні відомості 

Походив із старовинного козацького роду Стороженків. Народився 24 листопада 1805 року у селі Лисогорах  на Чернігівщині в родині дрібного поміщика. Дитинство провів на Полтавщині. Вчився в Харківському пансіоні для дворянських дітей (1821—1823), потім служив у війську (1824—1850). Служба проходила на Україні, військова частина Стороженка часто переїжджала з місця на місце. Такі подорожі дали йому змогу добре вивчити побут і життя простих людей, познайомитися з колишніми січовиками. Саме в цей період Стороженко починає збирати фольклорні твори. Далі працював чиновником особливих доручень при київському генерал-губернаторі. 1868 оселився на хуторі Трішин коло Берестя і тут прожив останні роки життя, захоплюючись музикою, малюванням і скульптурою.Помер О.Стороженко 18 листопада 1874р. на своєму хуторі .Похований у м.Бресті У родинному літописі Стороженків була відведена окрема позиція для Олекси Петровича. Історик роду писав: «Видатною в роді особистістю, як за своїми талантами, так і за літературною і службовою діяльністю, був нещодавно померлий Олексій Петрович Стороженко. Незважаючи на найрізноманітніші впливи освіти на життя, він зберіг свою національну фізіономію до кінця своїх днів. Його немалий талант не дістав ще належної оцінки, а його белетристичні твори не всі відомі в друкові; його багатолітня службова діяльність у Царстві Польському, в центрі вищого управління, залишається майже невідома. Помер він здаля від рідних, і до них не перейшов його просторий портфель. Значна частина його паперів, як ми чули, перебуває в когось у Бресті; безліч листів переховується в інших різних місцях та руках». Загалом постать Олекси Стороженка як особистості є досить суперечливою, адже він більшу частину свого життя намагався поєднати у собі російського офіцера-чиновника, який мав чітко виконувати свої обов"язки, та українського письменника, що всією душею вболівав за долю Батьківщини. Україномовні твори Стороженка виходили лише тоді, коли були змога для їх легального розповсюдження. Після царського указу 1863 року про заборону української культури, Олекса Петрович припиняє друкувати свої оповідання.

Творчість 

Творча спадщина Олекси Стороженка — сучасника Тараса Шевченка — невелика. Сам митець не вважав себе письменником-професіоналом, не був активним учасником літературно-мистецького життя України й не претендував на всенародне визнання. Іван Франко справедливо підсумував його письменницьку долю так: «Без сумніву, талановитий оповідач і добре володіє українською мовою, але брак вищої освіти і життєві обставини не дозволили йому виробити настільки ідейного способу думання і настільки глибокого розуміння людського життя, щоб із талановитого анекдотиста він зробився дійсним художником.» У той же час найбільший твір Олекси Стороженка «Марко Проклятий» свідчить про великий потенціал митця, тому Богдан Лепкий назвав його одним «із кращих козацьких патріотів» 

Розповіді старих людей, зокрема запорожця Микити Коржа  і власні спостереження в роки перебування у війську послужили  матеріалом для оповідань і повістей Стороженка. Почав писати російською мовою, друкувався у 1850-х pp. у журналах «Северная пчела» і «Библиотека для чтения». Тут опубліковані «Рассказы из крестьянского быта малороссиян» (1858), роман-хроніка «Братья-близнецы» (1857) та інші. 

З появою журнала «Основа» Стороженко почав писати українською мовою. Україномовна спадщина тематично дуже різноманітна: побут, звичаї, фантастика і демонологія тогочасного українського селянства; романтична туга за героїчним минулим України. Малу прозу можна поділити на такі групи: 1) твори на історичну тематику:

 а) реальні  сюжети ("Голка")

 б) легендарно-фантастичні  ("Закоханий чорт") 

2) твори етнографічного  характеру ("Два брати", "Скарб", "Дурень") 3) твори-анекдоти ("Вуси") 1863 видано двотомник його творів: «Українські оповідання».Твори Стороженка відзначаються своєрідним українським гумором, знанням народився міфології, образністю народної мови.