Виховання вокальноi культури учнiв середнього шкiльного вiку на уроках музики

Основою вокальної культури – є всебічне вивчення музики. Настроєний голосовий  апарат легко піддається керівництву, але заставити себе слухати, принести насолоду слухачам можна тільки тоді, коли звук змістовний. Щоб отримати можливість тісного психологічного зв’язку з творчими думками композитора, народної пісні, необхідно дати дітям  певні музичні знання, які допоможуть їм зробити своє виконання більш  осмисленим, наповненим багатими почуттями. Для формування вокальної культури школярів, здоров’я та довголіття їх голосового апарату, велике значення має робочий режим, направлений на охорону голосу. Голосова втома буде меншою, якщо весь комплекс м’язів буде добре натренований. У початковому періоді вокального виховання дітей, поряд з ознайомленням з їхніми голосовими даними, педагог повинен знати найбільш природний і якомога короткий шлях до глибокого вивчення кожної індивідуальності. Про поступовість вокального виховання чудово висловився А. Доліво, який підкреслював, що перша стадія вокального виховання найчастіше буває вирішальною, нерозумною буде позиція того учня, який спокуситься привабливістю коротких шляхів до успіху[19].

Таким чином, у формуванні вокальної культури необхідно керуватись наступними методичними  настановами:  мікстове формування співацького звуку; висока позиція  звучання голосу – постановка звуку  в резонатори; мішане співацьке дихання  – постановка дихання; вільне положення  гортані – постановка гортані, дещо занижена відносно природного; розкріпачення  артикуляційного апарату від  напруження; досить глибокі загальні музичні знання; дотримання гігієни  голосу і певного голосового режиму.У результаті аналізу психолого-педагогічної літератури, ми прийшли до висновку, що вокальна культура – це сукупність вокальних норм і цінностей, сформованої потреби людини до вокального мистецтва, здібностей до сприйняття і відтворення вокальної музики.

1.2. Психофізіологічні особливості  розвитку дітей середнього шкільного  віку

У процесі  формування вокальної культури важливо  враховувати вікові, психофізіологічні  особливості учнів середнього шкільного  віку, їх готовність до навчальної діяльності. Формування вокальної культури школярів пов’язане з роботою над багатьма компонентами, а саме: диханням, звуком, чистотою інтонації, дикцією, фразуванням  тощо. Як зауважила музикознавець  Н. Орлова, кожен вчитель намагається  покращити звучання хору, та не кожен  усвідомлює, що якість дитячих голосів  виховується поступово, і що для  природного їх розвитку необхідно опиратися  на характерні особливості, притаманні підліткам.

Саме  у цьому віці закладаються основи світогляду, формуються морально-естетичні  переконання, принципи та ідеали, художні  смаки, складається система ціннісних  ставлень, визначається загальна спрямованість  соціальних установок. О. Ростовський  визначає особливості цього періоду  в назвах: “перехідний”, “важкий”, “критичний” [45, с. 18]. Діти цього віку починають критично підходити до людей, помічати сильні і слабкі риси, певним чином оцінювати їх, порівнювати з собою. Важливим моментом у розвитку підлітка є формування самосвідомості, потреби усвідомлювати себе як особистість. Психолого-фізіологічні зміни у дітей з особливою гостротою відбиваються на їхньому співацькому розвитку.

Приблизно у 11-12 років діти вступають у період статевого дозрівання, під час  якого відбуваються глибокі зміни  в організмі, зокрема, в голосовому апараті. Цей період має назву  мутаційного. Встановлено, що зміни  в голосовому апараті хлопчиків  більш значні ніж у дівчаток. Мутація  найчастіше починається в 13-14 років (7-8 кл.). Але у фізично розвинених учнів мутація може наступити  раніше, і, навпаки, в ослаблених дітей  – із запізненням. На перебіг і  тривалість мутації впливають кліматичні умови, стан здоров’я дитини, розвиток психіки.

Як ми вже вказували раніше, мутація  у хлопчиків і дівчаток протікає неоднаково. У хлопчиків період мутації  характеризується втратою верхніх  крайніх звуків, появою низьких звуків у малій октаві. Стає незручно співати, з’являється сиплість і хрипота  при співі, часто виникає потреба  відкашлятися. Змінюється тембр голосу, з’являються тьмяні звуки, голос  грубішає, поступово втрачає легкість і дзвінкість. Інтонація стає нестійкою, спостерігається швидка втома голосу. З посиленням сипливості і хрипоти, можуть з’явитися болісні відчуття. У цей період хлопчики можуть співати двома голосами: дитячим і більш низьким, близьким до дорослого чоловічого голосу, - під час співу можуть бути неконтрольовані переходи від одного до іншого голосу.

Для дівчаток теж типовим є ріст гортані  і голосових складок. Їх голоси набувають  тембрової визначеності, розширюються в діапазоні. Однак, ознаки перехідного  періоду (сиплість, хрипота, неточність інтонації, неприємні відчуття при  співі, звуження діапазону) дівчатка відчувають також, хоча й меншою мірою. Голосовий  апарат дівчаток не може нормально  функціонувати під час менструальних  днів, тому що в ці дні слабнуть нервові  і фізичні сили організму, голосові складки втрачають свою пружність  і еластичність, тобто зникають умови, необхідні для вільного звукоутворення. Співацьке виховання у підлітковому віці ускладнене тим, що учні можуть перебувати на різних стадіях мутації. В педагогічній літературі зустрічаються різні думки щодо співу дітей під час мутації. Одні фахівці пропонують повністю припинити спів від початку мутації до її закінчення. Інші вважають, що слід обережно продовжувати спів, це, навіть, корисно, якщо дотримуватися всіх правил гігієни голосу. Ми вважаємо, що в період мутації школярі співати можуть, але не втомлюючи голосовий апарат великим навантаженням.

У період мутації слід дотримуватися такого режиму: учні не повинні зловживати силою голосу, а співати слід помірним і спокійним звуком; співати слід тільки в обмеженому діапазоні, уникаючи звуків, які вимагають голосового напруження; слід частіше робити перерви  між співом, щоб не втомлювався  голос; категорично забороняється  співати під час захворювань  голосового апарату, а також дівчаткам  у період менструальних днів. Якщо найкращими ліками при всіх гострих  захворюваннях голосового апарату  є спокій і режим мовчання до повного  одужання, то найдійовішим засобом  охорони дитячих голосів є  професійне навчання співу. Отже, слід зробити висновок, що вокальну роботу з дітьми середнього шкільного віку слід будувати з урахуванням вікових, психолого-фізіологічних, співацьких особливостей школярів.

1.3. Педагогічні умови виховання  вокальної культури учнів середнього  шкільного віку на уроках музики

Виховання вокальної культури учнів – одне з основних завдань уроку музики. На основі дослідження педагогічних теорій і шкільної практики ми розробили педагогічні умови, що сприяють вихованню вокальної культури учнів середнього шкільного віку на уроках музики, це такі умови, як: диференційний та індивідуальний підхід до учнів; майстерність учителя у використанні вокальних вправ, направлених на охорону і гігієну дитячого голосу; високі професійні і особисті якості вчителя музики.

 Значне місце у нашому дослідженні займає диференційний та індивідуальний підходи до учнів при формуванні вокальної культури на уроках музики. Диференційний підхід передбачає вивчення індивідуальних особливостей учнів, а також, організацію вокальної роботи з урахуванням цих особливостей; підбір диференційних завдань з обов’язковим оцінюванням результатів роботи. В педагогічній роботі слід враховувати умови, які сприяють ефективності використання диференційного підходу, а саме: визначення часу здійснення диференційного підходу (на уроці чи поза уроком); послідовність застосування (на всіх чи окремих етапах навчального процесу); добір дидактичного матеріалу з урахуванням індивідуальних можливостей дітей; характер навчання (поглиблене чи прискорене); диференціація завдань за змістом, ступенем складності, темпом оволодіння матеріалом, характер допомоги, що надається учням під час виконання роботи. Ми вважаємо, що дотримання цих умов підвищить ефективність застосування диференційного підходу до виховання вокальної культури учнів 5-7 класів. Диференційовані завдання пробуджують інтерес до співу, а їх успішне виконання сприяє активному вокальному розвитку учнів. Оцінюючи результати, допомагаючи чистіше інтонувати під час співу або вірно виконувати ритмічний малюнок, вчитель розвиває у дитини самоконтроль. Щоб учні, у яких виникають труднощі, особливо це стосується “гудошників”, були впевнені у своїх силах, необхідно відзначити та всіляко підкреслювати їх, навіть, незначні успіхи в роботі. Оцінка результатів навчальної роботи учнів, у якій би формі вона не виражалась (цифровій чи словесній), є важливим засобом не тільки навчального, а і виховного впливу. Вона може задовольнити учня і спонукати його до нових досліджень, або, навпаки, викликати розчарування, зневіру в своїх можливостях, негативно впливати на його ставлення до музики. Метою вчителя має бути не оцінювання учнів, а залучення їх до музичного мистецтва, активізуючи їх позитивною оцінкою.

Другою  педагогічною умовою, що сприяє  вихованню  вокальної культури учнів середнього шкільного віку є майстерність вчителя  у підборі і використанні вокальних  вправ, направлених на охорону і  гігієну дитячого голосу. Підбір вокальних  вправ, направлених на охорону дитячих  голосів, повинен будуватися на таких  основних принципах: невимушеність (природність); доступність; поступовість (від легкого  до складного); систематизація. При  підборі вокальних вправ, доцільно враховувати принцип поступовості. Навчальний процес з будь-якого предмету передбачає поступове та послідовне викладення матеріалу. Цей принцип  допомагає уникнути перенапружень, сприяє більш глибокому і усвідомленому  сприйняттю матеріалу. Вокальні вправи за своєю сутністю передбачають поступове  набуття певних вокальних вмінь  та навичок. Від систематизації, в  значній мірі, залежить ефективність навчального процесу. Комплекс вокальних  вправ являє собою систему, в  якій враховані різні види вокальної  техніки, що допоможуть розвинути голосові можливості дитини. Систематизований матеріал сприймається швидше і більш  глибоко, адже в його основі лежить логіка. Таким чином, використання принципу систематизації є запорукою успішності навчального процесу, а значить, і виховання вокальної культури школярів. Вагомий вклад в проблему впливу вправ на співацький голос  внесли: В. Ємельянов (фонопедичний підхід до виховання голосу); Д. Огороднов (музично-співацьке виховання дітей у загальноосвітній школі), Г. Алчевський (таблиця дихання для співаків) та інші. В основі кожної з цих методик лежить виконання вокально-технічних вправ, направлених на охорону і розвиток голосу. Майстерність вчителя музики при вихованні вокальної культури школярів, полягає в тому, що глибоко проаналізувавши вокальні методики розвитку співацького голосу, зробивши певні висновки, використати кращі напрацювання видатних методистів у комплексі в практиці загальноосвітньої школи, спираючись при цьому на принципи підбору вокальних вправ.

Наступною педагогічною умовою ефективного виховання  вокальної культури дітей середнього шкільного віку є високі професійні і особисті якості вчителя музики. О. Ростовський зазначає, що “ефективність  музичного виховання школярів багато в чому залежить від особистості  вчителя, його світогляду і професійної  підготовки, педагогічного таланту  і майстерності, високого рівня інтелекту  і душевної чуйності. Він повинен  не лише любити музику, а й уміти  зацікавити нею дітей, знати й  розуміти її в значно більшому обсязі, ніж хоче навчити цьому своїх  вихованців, бути поінформованим у  питаннях педагогіки і психології, естетики і мистецтвознавства, постійно збагачуватися новими знаннями [45, с. 36]. Учитель музики повинен бути хорошим  музикантом. Відмінне володіння голосом, інструментом, тонкий музичний слух, вміння читати з аркушу, імпровізувати –  багато в чому визначають успіх його діяльності. На думку Д. Кабалевського, серед всіх умінь, якими повинен володіти вчитель музики, слід відзначити живе виконання твору. Це дуже важливо: по-перше, живе виконання завжди створює в класі більш емоційну атмосферу; по-друге, при живому виконанні вчитель може, якщо потрібно, зупинитися у будь-який момент і повторити необхідний епізод; по-третє, учитель, який співає і грає на музичному інструменті, являє собою взірець для своїх вихованців, як важливо і цікаво самому вміти виконувати музику [21, с. 17]. 

При вихованні  вокальної культури учнів, важлива, також, і музично-теоретична підготовка вчителя. Він повинен добре знати  музичну літературу, історію музики, вміти розбиратися в особливостях і закономірностях музичної мови. Всебічна музична підготовка дає  педагогу, перш за все, глибоке знання свого предмету. Спираючись на сучасні  дослідження в педагогіці і психології, можна назвати наступні важливі  сторони діяльності вчителя музики: дослідницька (вивчення наукової та методичної літератури, використання її в роботі); проектувальна (формування вокальних  навичок та вмінь); конструктивна (побудова уроків та позакласних занять); комунікативна (завоювання авторитету у школярів); організаторська (практичне рішення навчально-виховних задач). Учитель музики повинен володіти мистецтвом спілкування. Його професійні якості не можна відділити від особистісних. Як відзначає О.Пермяков: “До останніх можна віднести: працелюбність, дисциплінованість, відповідальність, стійкість, людяність, доброту, терпимість, порядність, чесність, повагу до людей, високі моральні якості, оптимізм, добродушність, самокритичність, стриманість, принциповість і багато інших” [25, с. 225]. На наш погляд, особистісні якості вчителя музики, поряд з професійними, є найважливішими у вирішенні проблеми виховання вокальної культури школярів. Таким чином, розглянувши кожну з педагогічних умов окремо, а саме: диференційний та індивідуальний підхід до учнів; майстерність учителя у використанні вокальних вправ, направлених на охорону і гігієну дитячого голосу; високі професійні і особисті якості вчителя музики; ми вважаємо, що виховання вокальної культури учнів середнього шкільного віку буде проходити більш ефективно, якщо дані умови будуть реалізовані якісно і в комплексі.

Висновки до розділу 1

Аналіз  психолого-педагогічної та музично-методичної літератури з проблеми виховання вокальної культури учнів середнього шкільного віку показав наступне: незважаючи на те, що проблема вокального виховання, розвитку співацького голосу розглядалася в працях багатьох учених, вона залишається актуальною. Ми визначили поняття “вокальної культури”, як сукупність вокальних норм і цінностей, сформованої потреби людини до вокального мистецтва, здібностей до сприйняття і відтворення вокальної музики. Вокальна культура – це комплексне поняття, складовими якого є: професійне вивчення музики, освоєння різних видів вокальної техніки та робочий режим, який забезпечує високу якість співу, створює умови для виконавського довголіття.

У процесі  виховання вокальної культури необхідно  враховувати вікові, психофізіологічні  особливості учнів середнього шкільного  віку, їх готовність до навчальної діяльності. Протягом підліткового віку продовжується ріст і розвиток організму дитини, тому не можна перевантажувати організм школярів, необхідно дбати про гігієну та охорону співацького голосу, адже це передмутаційний і мутаційний періоди. Питанням виховання музичної і вокальної культури приділялось багато уваги в дослідженнях психологів, педагогів, методистів, але в практиці загальноосвітньої школи дана проблема не розв’язана у достатній мірі, на наш погляд, вирішення цієї проблеми буде можливе лише при створенні наступних педагогічних умов: диференційний та індивідуальний підхід до учнів; майстерність учителя у використані вокальних вправ, направлених на охорону і гігієну дитячого голосу;  високі професійні і особисті якості вчителя музики. Ефективність зазначених педагогічних умов залежить від якості їх реалізації, та комплексного їх застосування на уроках музики.