Взаємозвязок музики та хореографії як засіб формування професійних якостей педагога-хореогра

Знання та розуміння  цих основ елементарної теорії музики, музичної грамоти сприяє успіху в навчанні і в результаті доводить майстерність педагога-хореографа.

О. П. Рудницька визначала педагогічну майстерність як професійну характеристику здатності педагога знаходити ефективні засоби впливу на учнів з метою досягнення освітнього ефекту. Вона стверджувала, що “нерідко педагогічну майстерність зводять до умінь і навичок педагогічної техніки. Однак – це лише один з компонентів майстерності, що проявляється зовні. Вчитель-майстер вигідно відрізняється від просто досвідченого вчителя не тільки вміннями конструювати педагогічний процес, але й поєднанням глибоких знань та особистісних і професійних якостей. Досягнення найвищих педагогічних результатів завжди було пов’язане і подоланням професійної обмеженості, здатністю розглядати спеціальні питання з широких філософсько-методичних і соціально-культурних позицій. Адже специфіка педагогічної освіти передбачає опанування майбутніми фахівцями різнобічного кола гуманітарних наук, поглиблене вивчення конкретної галузі знань у контексті ознайомлення із загальнолюдською культурою, різними видами мистецтва, сучасними способами наукової діяльності в їх розмаїті” [34, с. 11].

Осмислення  теоретичних та практичних засад  педагогічної майстерності найбільш повно  представлене в концептуальних положеннях розроблених колективом педагогів-дослідників Полтавського педагогічного інституту під керівництвом академіка І. А. Зязюна (Г. В. Брагін, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос, Н. І. Пивовар, В. А. Семиченко, Н. М. Тарасевич та інші). Виходячи з того, що майстерність розкривається тільки в ефективній діяльності, вчені розглядають цей феномен як вияв педагогом свого “Я” у професії, як самореалізацію особистості вчителя у педагогічній діяльності, що забезпечує саморозвиток учня. “Сутність майстерності – в особистості вчителя, в його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу на ґрунті реалізації власної системи цінностей. Майстерність – вияв найвищої форми активності особистості вчителя в професійній діяльності, активності, що базується на гуманізмі і розкривається в доцільному використанні методів і засобів педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації навчання і виховання” – як зазначає І. А. Зязюн [30, с. 29].

Концептуальне дослідження сутності педагогічної майстерності ґрунтується на засадах особистісно-діяльнісного підходу до підготовки майбутнього вчителя, широкому залучені у навчально-виховний процес педагогічних університетів творчих видів роботи, елементів театральної педагогіки та ораторського мистецтва, ефективної взаємодії вчителя та учнів. Подана концепція розглядає майстерність хореографа як “вищу, творчу активність учителя, що виявляється в доцільному використанні методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній конкретній ситуації навчання й виховання” [30, с.  6].

Таким чином, специфіка організації професійної підготовки спрямованої на особистісний розвиток майбутніх вчителів та на самореалізацію у подальшій практичній діяльності дозволяє розглядати феномен майстерності як найвищий рівень педагогічної діяльності та як вияв творчої активності особистості педагога. “Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі” [30, с. 30].

У структурі  педагогічної майстерності як системи творчого фактора професійної підготовки І. А. Зязюн виокремив наступні взаємопов’язані елементи, котрим властивий саморозвиток, а не лише зростання під впливом зовнішніх чинників: гуманістичну спрямованість діяльності вчителя, його професійну компетентність, педагогічні здібності та педагогічну техніку. При чому, гуманістичну спрямованість автори виділяють як найголовнішу характеристику майстерності, вкачуючи на те, що ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації вчителя повинні бути спрямованими на особистість учня, стверджуючи словом і ділом найвищі духовні цінності та моральні норми поведінки. Цей аксіологічний аспект майстерності є одним з провідник у його структурі бо він є виявом здатності вчителя розвивати професійне творче мислення, створювати конкретні психолого-педагогічні умови для професійного зростання, конструювати та прогнозувати характер ефективної спільної діяльності у процесі творчої взаємодії.

О. П. Рудницька зазначала, що “майстерність використовується у двох значеннях: як певний вид ремесла та як характеристика рівня володіння уміннями у тій чи іншій галузі діяльності, ступінь її досконалості, неповторності, тобто мистецтва. Саме такому змісту відповідає поняття педагогічної майстерності, що передбачає наявність елементів творчості у вирішенні різноманітних педагогічних завдань. Вона характеризує не тільки що робиться, тобто різні прийоми діяльності, її техніку та можливості використання, які можуть бути зафіксовані словами, символічними образами, відеозаписами і у подальшому засвоєнні шляхом тренувальних вправ, навіть до рівня набуття відповідних навичок. Майстерність характеризує як це робиться у реальній ситуації, тобто с ознакою непередбачених суб’єктивно неповторних педагогічних дій, які неможливо описати у всій їх повноті, бо спостереженню піддаються тільки окремі яскраві спалахи успіху” [30, с. 10-11].

Виходячи з  вищезазначеного можливо дійти  висновку про те, що у процесі  узагальнення науково-педагогічного  досвіду накопичено цінні ідеї та підходи до наукового осмислення феномену майстерності. Педагогічна майстерність хореографа – структурне утворення з численними елементами, багатопланове, багатоаспектне, поліфункціональне явище у педагогічній діяльності. Відповідаючи вимогам сьогодення педагогічна майстерність хореографа є системоутворюючим фактором професійної підготовки майбутніх учителів до практичної діяльності.

1.2. Умови формування професійних якостей у вищих навчальних закладах.

Новий підхід до розуміння  особистості дозволяє ставити перед  нею нові завдання: “сприяти всезагальному розвитку особистості, формувати її культуру, індивідуальний досвід, творчу інтуїцію і творчу самовіддачу, соціальну та екологічну відповідальність, глобальну самосвідомість” [10, с. 4] . Основне завдання вищої школи в сучасних умовах полягає в підготовці випускника, здатного до різнобічної творчої діяльності: професійної, суспільно-політичної, соціально-культурної. 
 Сучасна цивілізація, стрімке прискорення поступу у всіх галузях, що постійно потребують неординарних рішень, зробили необхідною активізацію креативних потенцій особистості. Перш за все це стосується розробки відповідних напрямків і програм у сфері освіти.

Однією з основних тенденцій щодо зміни сучасних методів навчання є перехід від концепції жорсткого управління до системи організації, підтримки та стимулювання самостійної пізнавальної діяльності студентів та створення умов для творчості.

Метою освіти є формування гармонійно розвиненої особистості. Цілі, які ставить перед собою освіта, збігаються з функціями мистецтва. Передача соціально-культурного досвіду не може бути ефективною, якщо не активізується особистісно-смислова сфера людини. Мистецтво як істотний компонент культури є єдиним видом діяльності, що створює цілісну картину світу в суцільності думки і почуття. Мистецтво є найважливішим засобом залучення людини до загальнолюдських, духовних цінностей через власний досвід, особисте емоційне переживання. Саме мистецтво виражає і формує ставлення людини до всіх явищ буття і до самої себе, а близькість педагога до мистецтва дозволить надати процесу навчання і спілкування з дітьми гуманно-особистісний характер [16, с. 8].

Викладач вузу – одна із найбільш творчих і складних професій. Актуальність проблеми художньо-естетичної освіти полягає у тому, що процес навчання майбутніх учителів хореографії у вищих педагогічних закладах має розосереджений характер, кожна зі спеціальностей все ще розв’язує свої вузькопрофесійні завдання поза орієнтацією на загальну мету підготовки пропагандистів художньої культури. Подолання складної ситуації ми бачимо в науковому підході до навчально-виховного процесу, розумінні ролі музично-теоретичних та естетичних знань в управлінні процесом пізнання і художнього сприйняття, в усвідомленні того, що метою художнього й естетичного виховання є формування у реципієнтів складних стереотипів соціально важливих почуттів, усебічний розвиток особистості.

Реформування національної системи  освіти неможливе без відтворення і трансляції культури у всій різноманітності вітчизняних та світових зразків. Залучення до здобутків різних видів мистецтв, надбань народної творчості забезпечує естетичний розвиток особистості, високу мистецьку освіченість підростаючого покоління, формує його художні почуття, смаки та погляди.

Практика свідчить, що до цього  часу зберігаються диспропорції у професійній  та загальнокультурній підготовці студентів  у вищих педагогічних навчальних закладах, недостатнє використання естетико-виховного потенціалу хореографічного мистецтва в розвитку особистості майбутнього вчителя. Зміст та організаційно-методичне забезпечення навчального процесу орієнтовані передусім на технологічні аспекти хореографії, що не дозволяє розкрити цілісне поле смислів хореографічної культури. Тому в сучасних наукових дослідженнях акцентується художньо-естетичний досвід як таке особистісне утворення, сформованість якого забезпечує інтегральність хореографічного професіоналізму, педагогічних умінь та загальнокультурної компетентності.

Художньо-естетичний досвід забезпечує можливість постійного духовного самовдосконалення  особистості, формування її інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації, має особливе значення в розвитку особистості, оскільки від його сформованості значною мірою залежить формування у громадян повноти соціального світогляду, ціннісних орієнтацій, ефективність залучення до активної художньо-творчої діяльності, загалом розвиток художніх традицій, відродження національної культури.

Художньо-естетичний досвід водночас є результатом художньо-естетичної діяльності особистості, її спілкування з художніми цінностями, відображення у її свідомості змісту та форми художніх явищ. Відповідно до концепції динамічної функціональної структури особистості К. Платонова [31] художньо-естетичний досвід можна розглядати як підструктуру особистості, яка охоплює знання, вміння й навички, що стають складниками особистості на основі навчання. Але, хочемо зазначити, що художньо-естетичний досвід містить у собі не лише художньо-естетичні знання й уміння, у ньому знаходить відображення емоційно-ціннісне значення художніх явищ для особистості.

На думку О. Шевнюк, художньо-естетичний досвід – це “інтегроване особистісне утворення, яке є результатом художньо-естетичної діяльності та змістовою стороною якого виступає естетичне ставлення до мистецтва” [39]. У майбутнього вчителя хореографії такою діяльністю є залучення учнів до хореографічного мистецтва.

Накопичений мистецтвом досвід потрібно використовувати для цілеспрямованого моделювання навчально-виховного процесу, зокрема, при розробці нових перспективних технологій. Мистецтво виступає ідеальною моделлю цілісного духовного впливу на особистість. Головним педагогічним потенціалом мистецтва є об’єднання всіх видів виховної діяльності, оскільки воно виступає моделлю комплексного підходу до виховання особистості і відповідає головній потребі людини в універсальній діяльності та спілкуванні, а також уможливлює постійний безперервний усебічний духовний розвиток.

Генетичний зв’язок художньої і педагогічної діяльності дозволяє говорити про більш глибоке застосування закономірностей мистецтва у цілеспрямованому формуванні та розвитку особистості, використовуючи всі основні функції мистецтва: художню, гедонічну, ілюстративну, пізнавальну, комунікативну, виховну. Ізольований підхід до розгляду різновидів мистецтва як замкнених галузей нерідко призводить до обмеженості художнього мислення, вузькості образно-асоціативних уявлень, недостатньої наукової компетентності у розумінні стильової атрибутики творів. Тому “зміст предметного навчання мистецтва слід розглядати в інтегративному контексті – як спорідненість різних елементів знань про особливості розкриття багатоаспектності навколишнього світу, відображення реальності “мовою” ліній, барв, звуків, які людина сприймає за допомогою зору, слуху та інших органів чуття” [34, с. 113].

Кожен вид мистецтва має свої особливі засоби гуманістичного впливу на особистість. Література впливає  через канал свідомості могутністю мовних засобів, за допомогою цього вона передає різноманітні переживання життєвого досвіду іншої людини, думки і почуття художніх образів, виховуючи ті чи інші особистісні якості. Образотворче мистецтво (скульптура, живопис, графіка) розвиває емоційно-значеннєві сприйняття кольору і форм предметного світу. Ці зорові образи (поряд з тактильними) формують уявлення людини про красу навколишнього світу. Образотворча діяльність розвиває зорову пам’ять, спостережливість, просторову уяву, уміння зосередитися, почуття ритму і гармонії, стимулює повноту і синтетичність сприймання життя. Хореографія – мистецтво вираження думок і почуттів мовою рухів людського тіла. Вона розкриває насамперед красу і гармонію людського тіла, зв’язок естетичного і морального витоків, народжує поняття про жіночість і мужність. Істотна особливість музики як виду мистецтва складається в яскраво вираженому емоційному, психофізіологічному характері впливу. Музика не вчить і тим більше не повчає, а “пропонує” моделі емоційно-чуттєвого сприйняття навколишнього світу, духовного досвіду людей.

За словами відомого психолога-музикознавця Б. М. Теплова, музика є особливим видом пізнання – емоційним пізнанням, вона перетворює всі зовнішні впливи на переживання й емоційний досвід. Особливо велике значення має музика для дитячого періоду розвитку людини, коли емоції є генетичними формами регуляції поводження [37, с. 234] . Під впливом музики відбувається формування естетичного смаку як ядра ціннісних орієнтацій у художній картині світу, розвивається здатність естетичного споглядання і самозаглиблення. Музика несе в собі не тільки емоції; у процесі музичної діяльності дитина знайомиться з історичними епохами, особистостями, засвоює кращі зразки поезії, літератури, навіть деякі математичні і фізичні поняття, пов’язані зі звуком, при цьому формується спрямованість на пізнання світу і самого себе. Освоєння музики допомагає розвинути мислення – образне і логічне, абстрактне і конкретне; музика формує почуття ритму і гармонії, спостережливість, пам’ять, уяву, голосовий апарат, моторику пальців. Музика здатна чарівним образом допомогти у розвитку, розбудити почуття, забезпечити інтелектуальний зріст.