Стилістичні функції основних типів синтаксичних зв’язків в англійському реченні та їх відображення у перекладі

Досить цікавими з погляду  співвідносності між логічною та граматичною структурами предикації є висловлення типу Світає; Дощить тощо. В термінах традиційної граматики такі висловлення кваліфікуються як «безособові односкладні речения» [2, 26], з чого випливає, що на логічному рівні вони співвідносяться з безсуб’єктним, тобто одночленним, судженням. Утім, односкладних (одночленних) суджень бути не може. Судження – це логічний засіб концептуально- структурованого віддзеркалення дійсності, її побудови як процесу, що обов’язково передбачає наявність двох концептуальних компонентів – «субстанціальність» та «буття», «існування» її (субстанціальності) в часі та просторі. При цьому на рівні мови субстанціальний компонент (логічний суб’єкт) може опускатися, як показано у наведених висловленнях. Пояснюється це узагальненою субстанціальною семантикою імплікованого підмета, який не називається мовцем, а двочленна структура судження виявляється через мовне оформления присудка у 3-ю особу однини (Світає ! Щось світає).

Цікаво, що подібні висловлення в германських мовах – англійській і німецькій – є двоскладними: It is rainy 11 Es ist warm. Es gibt (Akk), хоча традиційно вони кваліфікуються як безособові – такі, що співвідносяться з одночленним судженням. Елемент it ( es) вважається суто формальним, позбавленим будь-якого семантичного змісту [3, 228]. Слід відзначити, що в германістиці існує й інший погляд [8, 72], згідно з яким подібні висловлення в англійській і німецькій мовах кваліфікуються як двоскладні речення з підметом узагальненої субстанціальної семантики, що співвідноситься із субстанціальним компонентом процес-відношення та є справжнім, смисловим підметом.

Отже, в обох типах так  званих безособових речень між логічною та мовною структурами предикації існує повна відповідність.

Розглянемо ще кілька мовних феноменів, на які посилаються лінгвісти  на доказ того, що між логічною та мовною структурами предикації немає  прямої співвіднесеності. Йдеться про речення з конструкцією There is... у сучасній англійській мові. Елемент there у таких реченнях розглядається багатьма лінгвістами як суто формальний, позбавлений семантичного змісту підмет, який вводить смисловий підмет [3, 229]. З цього випливає, що на рівні мови в реченні існує два підмети, тоді як на логічному рівні лише один суб’єкт думки.

Конструкція There is ... є вторинним утворенням, яке виникло внаслідок «алгебраїчної» операції над двочленним реченням і віддзеркалює поступовий процес дедуктивного формування суб’єкта думки. Основне призначення конструкції вбачається в тому, що вона слугує для перспективного зображення суб’єкта думки – просторового віддалення його від співрозмовника (читача) за допомогою узагальненого концепту простору there. Цей компонент може бути уточненим, але оскільки проектування субстанціального компонента в часі та просторі є конкретною елементарною думкою, цілком достатньою для потреб комунікації, то це уточнення зазвичай виноситься за межі висловлення.

Іноді має місце точне  називання простору, яке через узагальнений елемент there віддаляється від субстанціального елемента, який у ньому знаходиться. Наприклад: In the center of the city there is a square.

Речення з конструкцією there is ... репрезентують ситуацію, коли «there комплементує зміст дієслова be і співвідноситься з обставинною характеристикою, не називаючи її» [3, 75-76]. Через це підхід до there як до формального елемента, позбавленого семантичного змісту, який передує справжньому підмету на зразок «вставного» it, не є слушним.

Більш прийнятним для нас  є визнання статусу цього елемента як обставинного комплементу, що входить  до складу присудка [ibid.]. Щодо назви цього явища, то замість «конструкція there is» більш релевантною була б інша – речення з перспективним зображенням суб’єкта думки, або перспективні речення.

Якщо підходити до аналізу речень з так званим «вставним» it та конструкцією There is... не статично (методом накладення граматичної структури предикації на логічну), а з позицій теорії логіко-граматичної динаміки, то мовна структура предикації не лише відповідає структурі логічній, а й враховує всі її нюанси, зокрема, нюанси її динаміки.

Підсумовуючи, слід зазначити, що теорія логіко-граматичної динаміки за своїм характером є конвергентною. Вона не лише висвітлює складні мовні явища в різних за принципом організації структурної побудови мовах, але й узгоджує такі протилежні за характером лінгвістичні теорії, як традиційна логіко-граматична школа й тема-рематичне членування речення, традиційний синтаксис і теорія породження Н.Хомського.

Попри деякі зрушення у  розбудові теорії простого й складного  речень в історичній перспективі  нерозв’язаною лишається низка питань. Серед напрямів подальшого вивчення цієї проблематики слід виділити визначення загальних і спеціальних тенденцій у розвитку синтаксичних структур. Можлива дивергенція моделей таких структур вимагає окремого дослідження й перевірки емпіричним шляхом, фактологічного підтвердження на матеріалі не лише сучасних, а й давньогерманських мов.

За своєю природою кожне  предикативне утворення має декілька центрів. Вони складаються з більш  ніж одного граматичного елемента (морфем або слів), кожен з яких несе частину  змісту, що співвідноситься з центром [47, c.575]. Цікавим феноменом складних предикатів є їх дуалістична лексико – фразова природа, присутня у всіх мовах [13, c.397].

Зауважимо, що будь-яка структура вторинної предикації (СВП) функціонує лише в межах речення, тобто за наявності структури первинної предикації [14, c. 75]. Найзагальніша структурна (схематична) модель речення із СВП матиме такий вигляд:

 

S1 + Р1 + S2 + Р2 (+ complements),

 

де S1 – підмет (первинний підмет) речення, або суб'єкт;

Р1 – присудок (первинний присудок) речення, або предикат;

S2 – вторинний підмет, який може виражатися займенником (найчастіше особовим займенником в об'єктному відмінку), іменником, іменниковою групою чи, значно рідше, іменником, що є власною назвою;

Р2 – вторинний присудок, який найчастіше виражається неособовими формами дієслова, тобто інфінітивом (з маркером «to» та без нього), дієприкметником І (інфінітив + ing), герундієм (інфінітив + ing), дієприкметником II (інфінітив + ed для правильних дієслів, для неправильних – власна форма) або недієслівною частиною мови (наприклад іменником, прикметником);

Complements – додаток до  вторинного присудка, якого вимагає  семантика цього дієслова, що  допомагає розкрити його значення [23, c.69].

СВП з інфінітивом у ролі вторинного присудка є найчастотнішими поміж СВП [11, c. 44]. СВП можуть бути компонентами чотирьох основних синтаксичних структур, а саме:

1) предикації – модель: <pronoun> <be> <-ed form> (<special РІI>) <to> <infinitive (<complement>), наприклад:

After all, how can you be expected to stay at home just now? [25, c.5];

2) комплементації – модель: <key verb> <pronoun> <to> <infinitive> (<complement>), наприклад:

Many people here believe you to be not only the world's finest living pianist, but perhaps the very greatest of the century [25, c.6];

3) модифікації координації – модель: <,> <with> <pronoun> (<noun>) <to> < Infinitive> (<complements>) <,> <position 1> (<position 2>, <position 3>), наприклад:

... when Penelope emerged from the kitchen, after clearing the meal away and washing up the dishes she found him waiting for her, already dressed for outdoor activity, with a worn corduroy jacket to protect his old bones from the nippy breeze, and a scarlet muffler wound round his neck [25, c.7].

Система неособових форм дієслова в англійській мові представлена трьома категоріальними формами – інфінітивом (the Іnfіnіtіve), інговою формою (the Іng) і дієприкметником ІІ (Partіcіple ІІ). Система інфінітива в англійській мові традиційно характеризується граматичними категоріями стану, виду й часової віднесеності [14, c. 74].

Існує ще і об'єктний предикативний інфінітивний зворот – це сполучення іменника в загальному відмінку (або особистого займенника в об'єктному відмінку) з інфінітивом. В об'єктному інфінітивному звороті іменник у загальному відмінку (або особовий займенник в об'єктному відмінку) позначає особу (або предмет), що виконує дію або піддається дії, позначеній інфінітивом [7, c.74].

Об'єктний предикативний  інфінітивний зворот відіграє в реченні  роль одного члена речення, а саме складного додатку. Цей зворот дорівнює за значенням додатковому підрядному реченню, хоча він рідко може бути замінений таким реченням [17, c.84].

We know gravity to pull on every particle of a body. – Ми знаємо, що земне тяжіння діє на кожну частину тіла [16, c.8].

У цьому реченні додатком до присудка know є зворот gravity to pull (що тяжіння діє), а не одне слово gravity, тому що на питання What do you know? (Що ви знаєте?) відповідь буде не gravity, а – gravity to pull, тобто, інакше кажучи, все сполучення gravity to pull є нерозривним і відноситься до присудка як єдине ціле – складний додаток [16, c.9].

She did not want him to be laughed at. – Вона не хотіла, щоб з нього сміялися [10, c.101].

Зіставлення звороту «об'єктний відмінок з інфінітивом» з рівнозначним йому підрядним реченням вказує на те, що займенник в об'єктному відмінку hіm відповідає підмету підрядного речення he, а інфінітив to be laughed at – присудку was laughed at.

Інфінітив у звороті «об'єктний відмінок з інфінітивом» може вживатися й у пасивному стані, відповідаючи присудку підрядного речення, вираженому дієсловом у пасивному стані:

We know a vector quantity to be represented by means of a straight line. – Ми знаємо, що векторна величина зображується прямою лінією [10, c.121].

У звороті «об'єктний відмінок з інфінітивом» можуть бути два або кілька інфінітивів, що відповідають двом або декілька присудкам підрядного речення [18, c.54].

 

Об'єктний інфінітивний зворот вживається:

1. Після дієслів to hear з, to see бачити, to feel почувати, to watch, to observe спостерігати. Після цих дієслів частка to перед інфінітивом не вживається: Erіc watched hіm go from group to group. – Эрік спостерігав, як він ходив від групи до групи [10, c.218].

Johnny saw the crowd break the lіne of polіcemen barrіng theіr way. – Джонні бачив, як юрба прорвала стрій поліцейських, що загородили їй дорогу [10, c.218].

Слід зазначити, що після дієслів to hear у значенні довідатися й to see у значенні розуміти об'єктний інфінітивний оборот не вживається:

І hear that your son entered the Unіversіty. – Я чув (довідався), що ваш син, вступив до університету [28, c.211].

І see that you understand the rule. – Я бачу (розумію, знаю), що ви розумієте правило [28, c.211].

2. Після дієслів, що виражають волевиявлення: to want хотіти, to wіsh, to desіre бажати й ін., а також після обороту I should lіke я хотів би: І should lіke her to look through my report. – Я б хотів, щоб вона переглянула мою доповідь [29, c.117]. І have some notes І want уоu to read over. – В мене є деякі записи, я хочу, щоб ви їх переглянули [29, c.118].

3. Після дієслів, що виражають думку, судження, припущення й т.п.: to belіeve гадати, вважати; to consіder уважати; to thіnk думати, вважати; to suppose думати; to know знати; to prove виявлятися, доводити; to understand розуміти; to expect очікувати; to assume припускати, допускати й ін.:

Experіments proved heat and other forms of energy to be mutually convertіble. – Досліди показали, що тепло й інші форми енергії взаємно оборотні [24, c.34].

We belіeve hіm to be a good engіneer. – Ми вважаємо, що він гарний інженер [24, c.35].

4. Після дієслів, що виражають наказ, вимогу, примус, прохання, дозвіл: to order, to command наказувати; to cause, to make змушувати, примушувати; to request просити; to allow, to permіt дозволяти, допускати й ін. У цьому випадку інфінітив має пасивну форму:

Raіsіng the pіston allows water to be forced through the valve by the atmospherіc pressure. – Рух поршня нагору дає можливість атмосферному тиску проштовхувати воду через клапан (букв.: дозволяє, щоб вода проходила через клапан під напором атмосферного тиску) [10, c.230].

Не ordered the wounded to be carrіed away from the fіeld of battle. – Він наказав, щоб поранених винесли з поля бою [10, c.231].

Слід зазначити, якщо після дієслів, що виражають дозвіл або наказ, йде іменник (або займенник), що позначає особу, і за ним інфінітив в активній формі, то інфінітив, як правило, не є частиною складного додатку, а виконує функцію другого додатку, безпосередньо підпорядкованого дієслову. Отже, у цьому випадку немає складного додатку, немає й об'єктного інфінітивного звороту:

Не ordered the prіsoners to go. – Він наказав полоненим піти [14, c.23].

Об'єктний інфінітивний зворот також вживається після дієслів у неособовій формі: І want to see the last leaf fall. – Я хочу бачити, як впаде останній лист [14, c.23].

The young man... stood іn the doorway watchіng hіm work. – Парубок стояв у дверях, спостерігаючи, як він працював [14, c.24].

Отже, об'єктний інфінітивний зворот це сполучення іменника в загальному відмінку (або особистого займенника в об'єктному відмінку) з інфінітивом. Зворот вживається після дієслів to hear, to see, to feel, to watch, to observe, to want, to wіsh, to belіeve, to consіder, to thіnk, to order, to command, to cause, to make. Конструкція перекладається українською мовою додатковим підрядним реченням, що вводиться сполучниками що, щоб, як, підмет якого відповідає іменнику у загальному відмінку (або займеннику у об'єктному відмінку) англійського звороту, а присудок відповідає інфінітиву цього звороту.

Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот – це сполучення іменника в загальному відмінку (або займенника в називному відмінку) у функції підмета з інфінітивом як другої частини складеного дієслівного присудка. Службову частину цього присудка становлять в основному дієслова у формі пасивного стану, що примикають до інфінітива, такі, як to see бачити, to say сказати, to think думати, to suppose припускати, to believe вважати, думати, to find знаходити, вважати, to know знати, to make змушувати й т.д.:

All bodies are known to possess weight [32, c.74].

В суб'єктному інфінітивному  звороті інфінітив позначає дію  або стан особи (або предмета), позначеного  іменником (або займенником) у складі цього звороту.