Способи та засоби словотвору (іменник)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ «КПІ»

Факультет лінгвістики

Кафедра теорії, практики та перекладу французької мови

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

            «Способи та засоби словотвору (іменник)»

 

 

 

Викладач:

Демиденко Наталія Вікторівна

                                                                                          

                                                                      Підготувала: студентка І курсу

                                                                                              групи ЛФ-11

   Наумець Анастасія

 

 

 

Київ

2012

 

План:

 

Вступ

1. Словотвір. Способи словотвору
2. Способи словотвору в українській мові. Морфологічні і неморфологічні способи словотвору
1. Морфолого-синтаксичний спосіб
2. Лексико-синтаксичний спосіб
3. Лексико-семантичний спосіб
3. Основні поняття та способи словотвору у французькій мові
4. Словотворення іменників в латинській мові
1. Словотворення першої відміни
2. Словотворення другої відміни
3. Словотворення третьої відміни
4. Словотворення четвертої та п’ятої  відмін

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Мета роботи - провести аналіз різних словотворчих систем української, французької та латинської мов та виявити їх відмінності. Поставлена мета конкретизується в наступних завданнях:

1. ознайомитися з основними поняттями словотворення;
2. розглянути різні способи словотворення в порівнюваних мовах.

 

1. Словотвір. Способи словотвору

 

Словотвір, або дериватологія (від лат. derivacio – відхилення, утворення), – це розділ мовознавства, який вивчає закони утворення похідних слів від інших спільнокореневих слів.

Способи словотвору - структурно різні шляхи і прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у цій мові словотворчих ресурсів.

 

2. Способи словотвору в українській мові. Морфологічні і неморфологічні способи словотвору

 

В українській мові виділяють морфологічні і неморфологічні способи словотвору, які встановлюються відповідно до того, які засоби використовуються для вираження словотвірного значення похідного слова.

До морфологічних способів словотвору належать:

-афіксальний:

-суфіксальний;

-префіксальний;

-постфіксальний;

-префіксально-суфіксальний;

-суфіксально-постфіксальний;

-префіксально-постфіксальний;

-префіксально-суфіксально-постфіксальний;

-безсуфіксний.

-основоскладання – творення слова від основ двох або більше слів: високосортний, фотолюбитель, верстатоскладаль- ник.

-абревіація – творення складноскорочених слів шляхом:

-усічення кількох основ:  облвиконконком (обласний виконавчий  комітет);

-усічення одного чи більше слів і додавання іншого повного слова: сільрада (сільська рада), райдержадміністрація (районна державна адміністрація);

-складання початкових  букв твірних слів: УТН(Українські  телевізійні новини), ЛПУ (Ліберальна  партія України);

-складання початкових  частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно (обласний відділ народної  освіти), СУ-15 (Сухий - прізвище конструктора).

До неморфологічних способів словотвору належать:

-морфолого-синтаксичний;

-лексико-синтаксичний (зрощення);

-лексико-семантичний.

 

1. Морфолого-синтаксичний спосіб

 

Морфолого-синтаксичний спосіб – це спосіб творення слів, при якому  слово утворюється внаслідок  переходу однієї частини мови в іншу. Причиною такого переходу стає зміна  словом синтаксичної функції у реченні: якщо слово, що первинно є прикметником, а отже виступає в реченні означенням і відповідає на питання який? яка? яке? (Військовий чоловік зупинив  машину.), змінює свою синтаксичну функцію  і виступає у ролі підмета або додатка та відповідає на питання хто? що? або кого? чого? (Військовий зупинив машину. Машина проминула військового.), що характерно для іменника як частини мови, то в такому разі фіксується перехід прикметника у іменник. Для української мови такий спосіб словотвору найхарактерніший для іменників та прислівників:

- перехід прикметників  в іменники: хворий (який?) → хворий (хто?), набережна (яка?) → набережна (що?), майбутнє (яке?) → майбутнє (що?), головатий (який?) → Головатий (прізвище, хто?). Новоутворений іменник переймає флексію мотивуючого прикметника.

 

2.  Лексико-синтаксичний спосіб

 

Лексико-синтаксичний спосіб, або зрощення, – це спосіб творення нових слів шляхом зрощення двох або більшої кількості слів одного словосполучення: добра ніч → добраніч, не чуй вітер → Нечуйвітер (прізвище). Результатом лексико-синтаксичного способу словотвору є складне слово, оскільки воно має два і більше коренів. Твірною базою у такому способі творення виступає не будь-яке сполучення слів, а тільки синтаксична одиниця – словосполучення: два або більше слів, між якими встановлюється залежний зв'язок, тобто від одного слова до іншого можна поставити питання: добра яка? ніч, не чуй кого? що? вітер. Складне слово, утворене лексико-синтаксичним способом, переймає флексію другого слова словосполучення, тому флексія не визначається у словотвірній структурі мотивованого: перекоти поле → перекотиполе.

 

3. Лексико-семантичний спосіб

 

Лексико-семантичним називається  такий спосіб, при якому звукова  оболонка твірного слова залишається  незмінною, набуває нового значення і стає похідним, наприклад: лебідь (птах) і Лебідь (прізвище). Лексико-семантичним способом утворюються переважно іменники, серед них:

-терміни: лопатка;

-найменування нових предметів, понять: супутник;

-власні назви (закладів, установ, періодичних видань, дитсадків,  цукерок тощо): “Киянка” (назва швейної  фабрики), “Дзвін” (журнал) та ін.

 

3. Основні поняття та способи словотвору у французькій мові

 

Перед тим, як розглянути способи  словотвору у французькій мові, слід зазначити, що поняття словотворче моделі є основним в теорії словотворення. Під цим терміном мається на увазі закономірне розташування елементів слів (морфем або еквівалентів морфем), якому відповідає типове лексичне значення.

 Модель - це «зразок», «шаблон», «типова структура». М.Ф. Степанов дає наступне визначення словотворчої моделі: словотворча модель – це стабільна структура, що має лексико-категоріальним значенням і здатна наповнюватися різним лексичним матеріалом. Словотворча модель відображає подвійну природу слова – мовного знака, що включає план вираження (що означає) і план змісту (означає).

 Отже, словотворча модель  являє собою морфологічно і лексико-семантично зумовлену структурну схему, за якою можуть бути утворені серії словотворчих конструкцій з однаковою структурою.

 Так, наприклад, слова  chanteur, danseur, crieur об'єднуються спільністю формальної структури «дієслівна коренева морфема + суфікс-eur», тобто формулою rad. verb +-eur, а також загальним категоріальним значенням

«Виробник дії, вираженого дієслівної кореневої морфеми».

Наприклад: un danseur est celui qui danse, un chanteur est celui quichante.

Словотворча модель може включати, як це видно з наведених вище прикладів, різнорідні, різнофункціональних елементи - знаменний і службовий. У похідному слові chanteur знаменним елементом є коренева морфема chant, яка виражає лексичне значення, службовим ж елементом є суфікс-eur, що виражає граматичні категорії роду і числа. Модель може також будуватися за іншою схемою, наприклад: rad. verb + rad. nom: porte-parole.

Отже, одні словотворчі типи можуть співвідноситися з іншими словотворчими типами.

 У словотворчій парадигмі представлена реалізація сполучуваності основи з дериваційних формант.

Наприклад: argentier - срібних  справ майстер; argenterie - срібний посуд, столове срібло; argentite - срібний блиск; argentique - містить срібло;argent argentin - сріблястий, посріблений;

(срібло, argentifіre – срібноносний, гроші) argentage - сріблення; argentation – сріблення.

Словотворчі парадигми розрізняються за кількістю членів, але ні в одній великій парадигмі ми не знайдемо повного набору афіксів,що з'єднуються з основою - іменником, дієсловом або прикметником. Всередині кожної частини мови діють свої обмеження на дериваційні сполучуваність, які визначаються особливостями лексичної семантики. Словотворчі типи, що входять до парадигми, позначають найбільш важливі та узагальнені семантичні категорії, що відображають відносини, існуючі в реальній дійсності.

 Словотворчі парадигми, словотворчі типи та їх конкретні прояви - різні словотворчі моделі – складають структуру словотворення. А взаємозв'язок словотворчих типів дає підставу говорити про систему словотворення.

 Системне дослідження  словотворення починається з  аналізу словотворчих гнізд.

Словотворче гніздо - це «впорядкована відносинами похідними сукупність слів, характеризуються спільністю кореня ». Словотворче гніздо включає однокореневі похідні всіх способів словотворення.

Словотворча парадигма включає  утворення одного способу словотворення (наприклад, суфіксальні парадигми). Але головна якісна відмінність словотворче парадигми в тому, що вона, як всяка парадигма, неконкретна, вона узагальнює кілька ланцюжків похідних.

 Слова із загальним  коренем можуть об'єднуватися  в словотворчі гнізда, наприклад: agrafe - гачок, застібка; agrafer - застібати на гачки;agrafage - застібання на гачки; agrafeuse - машинка для зшивання,скріплення скобами; désagrafer - розстібати. Слова із загальним дериваційним формантом (префіксом або суфіксом) складають словотворчі ряди,наприклад: relire - перечитати, réinviter - вдруге запрошувати, renouer --відновлювати, réorganiser - перебудовуються; glissade - ковзання, galopade

- стрибок, fusillade - перестрілка, стрільба, baignade - купання.

 Слід зазначити, що  словотворчі гнізда об'єднують  слова,висхідні до одного джерела;  словотворчі ряди - слова одногоспособу  утворення. 

 Гніздо і ряд можна  назвати двома вимірами лексикону,  які задають його дериваційну обумовлену системність.

 Наприклад: (аналіз) analycité (аналітичність); analyseur analyser (аналізатор) 

Словотворчі гнізда, що представляють лексику французької мови, неоднорідні як в кількісному, так і в якісному відношенні. Мінімальним гніздом можна вважати словотворчу пару, наприклад: appétit-appétissant, billet -billetterie, serment-assermenté.

 

4. Словотворення іменників в латинській мові

 

1. Іменникі першої відміни

Іменники першої відміни  утворюються від трьох основ: іменникових, прикметникових та дієслівних:

1. Іменникові основи.

Від основи іменника за допомогою  формантів:

а) -ŭla, -cŭla, -ŏla, -ella утворюються іменники із зменшувальним значенням:

lingua, ae, f – язик, мова – lingŭla, ae, f – язичок

forma, ae, f – вид, зовнішність – formŭla, ae, f – формула

pars, partis, f – частина – particŭla, ae, f – частинка

cutis, is, f – шкіра – cuticŭla, ae, f – шкірочка

arteria, ae, f – артерія – arteriŏla, ae, f – артерійка

filia, ae, f – донька – filiŏla, ae, f – донечка

capra, ae, f – коза – capella, ae, f – кізонька;

б) за допомогою форманта -īna утворюються іменники, які означають мистецтво чи заняття: officīna, ae, f – аптека, doctrīna – вчення, наука.

 

2. Прикметникові основи.

Від основи прикметника за допомогою формантів -ia, -itia утворюються іменники із значенням властивості, прикмети:

concors, concordis – згідний – concordia, ae, f – згода

miser, ĕra, ĕrum – нещасний – miseria, ae, f – нещастя

iners, inertis – бездіяльний – inertia, ae, f – бездіяльність

potens, potentis – сильний – potentia, ae, f – сила

avārus, a, um – жадібний – avaritia, ae, f – жадібність.

3. Дієслівні основи:

а) від основи інфекта  із словотвірними формантами -(e)ntia, ‑(a)ntia утворюються іменники із значенням якості чи стану:

consistĕre – гуснути, застигати – consistentia, ae, f – стан рухомості високов’язких рідин і напівтвердих речовин

differre – розрізняти – differentia, ae, f – різниця

intellegĕre – розуміти – intellegentia, ae, f – розуміння, здатність сприйняття

substāre – існувати – substantia, ae, f – суть, сутність;

б) від основи супіна за допомогою  словотвірних формантів ‑(t)ūra, -(s)ūra утворюються іменники із значенням результату дії:

struo, struxi, structum, ĕre – будувати – structūra, ae, f – структура

metior, mensus sum, īri – виміряти – mensūra, ae, f – міра, вимір.

Новоєвропейські мови, запозичуючи  латинські слова першої відміни, засвоїли також словотвірні форманти:

лат. natūra, cultūra, censūra, doctrīna, medicīna;

укр. натура, культура, цензура, доктрина, медицина;