Порівняльний стилістичний синтаксис української та англійської мови

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Мая 2013 в 02:57, курсовая работа

Краткое описание

Мета роботи — ознайомити студентів із основними напрямками розвитку сучасної стилістики; розкрити поняття стилістичного синтаксису, функціональної стилістики, компонентів стилістичного синтаксису, стилістичних фігур синтаксису та навчити розрізняти їх у тексті та мовленні.
Реалізація мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
- теоретичне узагальнення основних здобутків стилістичного синтаксису;
- з’ясування шляхів і способів використання стилістичних фігур синтаксису та виражальних засобів синтаксису.

Содержание

ВСТУП …………………………………………………………….……..3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ…….…...6
1.Поняття стилістики………………………………………….…….6
2.Стилістичний синтаксис. Стилістичні фігури синтаксису……..8
РОЗДІЛ ІІ 2. ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ СИНТАКСИСУ………….....10
2.1. Виражальні засоби, побудовані на редукції вихідної моделі……11
2.2. Виражальні засоби, побудовані на експансії вихідної моделі…..15
2.3 Виражальні засоби, побудовані на зміні порядку компонентів вихідної моделі…………………………………………………………………………...19
РОЗДІЛ ІІІ3. СТИЛІСТИЧНІ ПРИЙОМИ СИНТАКСИСУ…….……21
3.1. Стилістичні прийоми, засновані на формальних та смислових взаємовідносинах декількох синтаксичних конструкцій чи речень у визначеному контексті…………………………………………………………22
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………..26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….29

Вложенные файлы: 1 файл

Стилістика - КУРСОВА.doc

— 159.00 Кб (Скачать файл)


 

 


 




 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Виражальні засоби, побудовані на редукції вихідної моделі

 

Еліпс(ис) як стилістична фігура у літературі полягає в опущенні певного члена речення чи словосполучення, які легко відновлюються за змістом поетичного мовлення.

 Відомий приклад  еліпсу — рядки з поеми Т.  Шевченка «Перебендя», де пропущено  додаток: «Орлом сизокрилим літає, ширяє, Аж небо блакитне широкими (крилами) б'є».

Та найчастіше в еліптичних конструкціях випадає присудок:

(…) Одна нога в стременах…

Сніги. Вітри. Зима.

Розрубані ремена,

І голови нема…

Ще вчора був веселий:

Не думав, що — кінець…

Сьогодні ж — леле!

Мрець…

Еліпсис може посилювати динамічність фрази, напруженість зміни  дії, підкреслювати лаконізм, ліричну  схвильованість, розмовні інтонації. Еліпсис часто трапляється в прислів'ях і приказках. Фігура еліпса може лежати в основі цілого художнього твору або значної його частини, як, наприклад, у новелі

М. Черемшини «Парубоцька  слава», де увага читача інтригується тим, що ім'я персонажа довго не називається:

Такий, гей ясінь, високий  та кучерявий.

А бгачкий, гей жереповий  прут,

Лице, гей зарькою мальоване, на бачках обертається,

під шовковим вусом замикається, як братчиків цвіт.

Бровами плете дрібні віночки над голубим морем.

Як моргне, то днинка сміється.

Як гляне, то душа потопає.

Як заговорить, то сріблом  розкидає...

Еліпсис може бути механізмом утворення нових лексичних одиниць, наприклад, «пропозиція» у значенні «пропозиція одружитися».

В англійській мові можна  виділити три основні сфери використання еліптичних речень:

    1. розмовна, насамперед діалогічна мова;
    2. наукова та офіційно-ділова мова;
    3. художня мова, насамперед авторська розповідь.

Характерною ознакою  еліптичних конструкцій у всіх випадках їх використання є компактність структури, яка проявляється в збільшенні семантико-стилістичної загрузки на кожен виражений елемент. В повних реченнях кожен елемент несе свій об’єм інформації.

В процесі усного спілкування, яке характеризується високим темпом мови, спонтанністю, лаконічністю, люди, які говорять широко використовують еліптичні  конструкції, що обумовлено економією мовних засобів та вимовних зусиль.

Так як і в українській  мові, в англійській мові еліпсис  використовується для лаконічності та логічного підкреслення вимовленого. Але в розмовній мові еліптичні конструкції не мають стилістичного значення, вони для даних сфер мови є своєрідною нормою.

Експресивного значення еліптичні конструкції набувають, головним чином, в художній прозі.

Вони використовуються автором  як засіб реалістичного  відтворення живої розмови, яка характеризує емоційний стан героїв:

“Matty’ll never touch cutter-handles again. To much to expect. A pity. They were a good. They were a good set of lads. Took a pride in their work, and that’s rare now. Broken up now. Finished”.

(S. Chaplin).

 

 

Еліпсис може використовуватись  і як засіб динамічного опису:

Then came rows of houses with little vane surmounted masts upbearing themselves from among the scarlet beams. Then ditches. Then pollard willows. Then more ditches (…) (Ch. Dickens).

Замовчування як стилістична фігура являє собою обірване речення. Автор свідомо не закінчує думки, залишаючи читачеві можливість здогадатися, домислити, про що йдеться. Цією фігурою послуговуються для передачі напруженого психологічного стану мовця: «А там…а там…сину, сину!!! Та й  не доказала» (Т. Шевченко)1;

Гуде!... В очах огонь…На мозок наче мур

Який наліг!...Нічого не вбачаю…

О! Це вже смерть!...За тебе помираю!

А? Чорт?...По душу вже?..Тривай:

Неси мене… ти перше… в рай,

А там…уже… Ух! Високо як!

(М. Старицький)

В англійській мові замовчування (stop-short, pull-up) – обрив речення, викликаний почуттями або небажанням продовжувати розмову. Зустрічається в усному мовленні, коли мовець перериває розмову через наплив почуттів. Така обірваність може бути викликана тільки емоційним станом мовця.

В художньому тесті автор, передаючи реальний характер мови, раптово перериває його:

“I do apologise, Madam, I feel so. I wouldn’t have troubled. ” (S. Hill)

Замовчування також  використовується в музиці, живописі та кінематографі, коли автор не доводить свій твір до логічного кінця.

Асиндетон  (грец.  asyndeton   — незв'язане), або безсполучниковість, — це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова й частини фраз.

 

 

 Наприклад:

 «Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби  чарами зникла»

(І. Нечуй-Левицький).2

 Безсполучниковість посилює  виразність мовлення, акцентує в  ньому динамічний аспект, служить  для виділення окремих слів:

«Пружнаста віхола — прудка підпора крилам. Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка... Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття».

(М. Бажан)

Асиндетон посилює виразність фрази  і тому широко застосовується в поезії:

Fathers, mothers, uncles, cousins,

Cocking tails and pricking whiskers,

Families by tens and dozens,

Brothers, sisters, husbands, wives –

Followed the Piper for their lives

(R. Browning).

Безсполучникове поєднання в розмовній  мові посилює її експресивність, придаючи висловлюванню характер поспішливості, часто незакінченості:

“Who makes fame? Critics, writers, stockbrokers, women”

(S. Maugham).

Відсутність сполучників  показує, що перечислення не завершене, а введення сполучника вказує на закінчення перечислення.

Отже, редукція висхідної моделі речення створює стилістично марковані моделі речення. Редукції можуть підлягати не тільки компоненти моделі, але і засоби зв’язку між ними.

 

 

2.2 Виражальні засоби, побудовані на експансії вихідної моделі

 

В англійській мові слід вирізняти  два види експансії: розширення та ускладнення.

Розширення моделі речення  відбувається через повторення її компонентів  або через перечислення однорідних членів речення.

Ускладнення пов’язане  з включенням в її структуру додаткових елементів.

Повтор (англ. repetition) – повторення якого-небудь члена речення, словосполучення, розташованих близько один до одного.

Види повторів в англійській  мові:

а) простий контактний повтор – повторення мовної одиниці, яка розташована контактно:

“Tears, tears that nobody could see, rolled down her chicks ”.

(S. Maugham)

б) кільцевий повтор – повторення мовної одиниці на початку та в кінці висловлювання:

“Nothing ever happened in that little town, left behind by the advance of civilization, nothing”.

(S. Maugham)

в) розширений повтор –  повтор мовної одиниці з додатковими  компонентами, які доповнюють її зміст:

I don’t think Art heard. Pain, even slight pain, tends to isolate. Pain, such as he had to suffer, cuts the last links with society.

(S. Chaplin)

Повтор, як виразний засіб  синтаксису, широко застосовується у всіх сферах мови: публіцистичній, діловій, науковій, в розмовній мові та в художній прозі.

В розмовній мові повтор часто зустрічається в рамках двох взаємопов’язаних реплік, а також  у висловлюванні одного розмовляю  чого. Спільними для них є вираження  експресивно-окрашеної реакції мовця на сказане (подив, радість, задоволення та різні відтінки негативної реакції):

He said, “I want something in a cage”.

“Something in a cage?”, Mr. Parcell was a bit confused. You mean some sort of pet?”

“I mean what I said!” snapped the man.

“Something in a cage. Something alive that’s in a cage”.

(L. Reeve)

Повтор слугує засобом  емоційного та логічного підсилення змісту мовлення.

В українській мові повтор – це нагромадження однотипних мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) у певній синтаксичній одиниці:

Моє, моєньке миле ясне-мі

Спи, золотава вовно,

Летить-леліє літень в  ви-со-ті,

    • Кімната весен повна.

(М. Йогансен)

З-поміж повторів виділяється  посилюваний повтор. Суть цієї фігури в тому, що повторюється та сама лексема, але в супроводі інших слів, котрі посилюють її виразові якості:

Дерева мене чекають,

І падає листя на стежку,

І падають зорі в долині,

І падає сон у траву.                          (І. Драч)

Синтаксична тавтологія (англ. Syntactic tautology) – повторення тотожних по смислу та граматично синонімічних одиниць в складі речення.

Тавтологія використовується в розмовній мові для посилення емоційності:

That Jimmy Townsend – he and the job were made for each other (J. Twain).

 Іноді тавтологія свідчить про стилістичну недбалість мови, як, наприклад, у відповідях студентів:

The subject, it is expressed by a noun, oxymoron, it is a stylistic device….

Синтаксична тавтологія часто використовується в народних піснях , баладах та дитячих віршах для створення рифми та ритму.

В українській мові тавтологія (дав.-гр. — те ж саме та дав.-гр. — мова) — у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

Тавтологію іноді вважають різновидом плеоназму, або називають «хибним плеоназмом» — тобто таким плеоназмом, який не є виправданим ані з логічної, ані з експресивної та стилістичної точки зору (наприклад, «більш тепліший» замість «тепліший» чи «більш теплий», або «популярні шлягери», «відомі зірки естради», «одноголосний консенсус», «прайс-лист цін» та ін.). Здебільшого, вживання таких тавтологій є проявом недостатньої логічної та мовної грамотності.

Тавтологічні конструкції  входять також до експресивно-стилістичних плеоназмів, які активно використовуються в образній народній та художній мові: «плакати гіркими сльозами», «думу думати», «гори воно вогнем».

Іноді дублювання змісту використовується для того, щоб підсилити  або зробити наголос на певному  аспекті висловлювання: наприклад, подарунок за визначенням є безкоштовним, але дуже часто говорять «безкоштовний подарунок», щоб наголосити, що немає жодних прихованих зобов'язань, фінансових або будь-яких інших.

Ще однією спільною для  двох мов стилістичною фігурою а полісиндетон (гр. polysyndeton «багатосполучниковість») являє собою нагромадження сполучників та інших службових частин мови для логічного й емоційного виділення кожного із складників висловлювання:

Я біг, та не застав…І, біжучи, спізнився:

Минуле відійшло…  і чути стук коліс.

Хоч з колеса часу повипадали шпиці,

Та проорався слід через життя навкіс…

І коло золоте попереду іскриться,

І покотьолом тінь біжить і відстає,

І ноги на бігу белькочуть, наче шпиці,

І котять, сніг рвучи, важке  ім’я моє...

(П. Мовчан)3

Основною стилістичною функцією полісиндетона є створення означеного ритму тексту:

The pain was gone and life was good and brave and honest and wholesome and true.

(Sh. O’Casey)

"The heaviest rain, and snow, and hail, and sleet, could boast of the advantage over him in only one respect."

(Ch. Dickens)

Таким чином, він  слугує засобом лематизації, засобом  виділення найбільш важливої, з точки  зору відправника, частини інформації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Виражальні засоби, побудовані на зміні порядку компонентів вихідної моделі

 

Ця група включає виразні засоби, пов’язані з порушенням порядку слідування компонентів нейтральної синтаксичної моделі чи ослабленням тісного зв’язку між різними компонентами висловлювання. До них можна віднести інверсію та відокремлення.

Інверсія (перевертання, переставляння) — одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову:

«Умовляють серця перебої» (В. Еллан).

 Інверсія вживається переважно в ліриці. Деякі поети виявляють посилену схильність до інверсованих сполучень, що певною мірою визначають їхній мовний стиль:

Наче весни усміх  перший є вірш і дівчина перша;

спомин — роса весняна, щастя забутого сон 

(Б.-І. Антонич).

Почасти інверсія, зумовлена  вимогами віршового розміру, впливає  на ритмомелодику поетичного твору, витворює своєрідні ритмічні нюанси, неможливі за нормативного синтаксичного  ладу.

Стилістична інверсія передбачає порушення порядку слів з метою виділення (емоційного та смислового) якого-небудь компонента.

Даний вид інверсії слугує звичайно для виділення смислового центру повідомлення – реми. Її функцією є зміна ритму речення. В англійській  мові розрізняють повну та часткову інверсію.

Информация о работе Порівняльний стилістичний синтаксис української та англійської мови