Виявлення семантико-стилистичних особливостей перекладу документів міжнародних організацій у царині професійного спорту

Зміст

         Вступ

Розділ І. Теоретичні особливості перекладу тексту 

                   міжнародних документів             

1.1   Теоретичні  засади аналізу текстів міжнародних  угод

1.2   Характеристика  і поняття міжнародних угод,  їх укладання 

1.3   Класифікація  перекладу по жанровій приналежності   оригіналу.

1.4   Адекватність  перекладу як лінгвістична проблема

1.5   Терміни  як особливі лексичні одиниці  міжнародних договорів

         Висновки до першого розділу

Розділ  ІІ. Особливості перекладу текстів  документів     

                   міжнародних угод

2.1   Перекладацькі  трансформації як частина функціонального                 

         способу перекладу

2.1.1 Лексико-семантичні  трансформації

2.1.1.1 Модуляція, або смисловий розвиток

          2.1.1.2 Антонімічний переклад

          2.1.1.3 Експлікація і компенсація

          2.1.1.4 Додавання і вилучення

          2.1.1.5 Контекстуальна заміна

          2.1.1.6 Конкретизація і генералізація

2.1.2 Граматичні трансформації

 2.2  Стилістичні особливості перекладу офіційно-правових  

         документів.

         Висновки до другого розділу

 

Розділ  ІІІ. Аналіз особливостей перекладу Європейських  

конвенцій: конвенція про насильство та неналежну поведінку з боку глядачів під час спортивних заходів та антидопінгова конвенція

3.1 Модуляція

3.2 Лексико-семантична  заміна

3.3 Експлікація

3.4 Вилучення

3.5 Розширення

3.6 Генералізація

3.7 Рекатигорізація

3.8 Конкретизація

3.9 Контекстуальна заміна

3.10 Додавання  та заміна

3.11 Граматична трансформація

3.12 Рекотигорізація  і генералізаці

Висновки до третього розділу 

Загальні висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

 

У сучасному суспільстві  міжнародний спорт набув рис  глобального феномену завдяки діяльності міжнародних спортивних організацій та проведенню всесвітніх спортивних змагань.

При цьому розвиток сучасного спорту на національному та міжнародному і глобальному рівнях проявляє цілий ряд проблем та протиріч, що потребують не тільки всебічних досліджень та критичного аналізу, пошуку та використання засобів практичного їх вирішення.

Тому, існують міжнародні конвенції в галузі спорту. Оформлення багатосторонніх договорів відбувається однією або декількома мовами. На інші мови робляться офіційні переклади, що завіряються депозитарієм договору і потім передаються учасникам договору.

 Для їх виконання Кабінет Міністрів України затвердив «порядок  здійснення офіційного перекладу  багатосторонніх міжнародних договорів   України на українську мову».

 В якості об'єкта дослідження визначені і офіційно-ділові  тексти Європейських конвенцій.

Предметом дослідження  виступають лексико-семантичні та стилістичні питання французько-українського перекладу таких текстів:

1. Конвенція про  насильство та неналежну поведінку з боку глядачів під час спортивних заходів

2. Антидопінгова конвенція

Метою дослідження є виявлення семантико-стилистичних особливостей перекладу документів міжнародних організацій у царині професійного спорту. 
          Для досягнення даної мети необхідно вирішити наступні завдання:

1)    охарактеризувати види перекладу і текст як об'єкт перекладу;

2) визначити стилістичну приналежність і особливості текстів конвенцій;

3) визначити значимість  лексично - симантичної адекватності при перекладі текстів офіційних документів;

4) виявити особливості  перекладу лексики  офіційних документів.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Загальний обсяг  дипломної роботи – 75 сторінок основного тексту; кількість таблиць – 30; у списку використаних джерел  107 позицій.

 

 

Розділ  І. Теоретичні особливості перекладу тексту в міжнародних документах

1. Теоретичні засади аналізу текстів міжнародних угод

Предмет теорії перекладу  представляється однією з найважливіших  дисциплін в ході роботи перекладача. У щоденній роботі доводиться стикатися  з питанням вибору способу перекладу  для адекватної передачі повідомлення, стилістичного забарвлення, емоційних особливостей тексту. [17] Для якісного виконання своєї роботи, перекладачеві необхідні як глибокі знання в області теорії перекладу, так і відмінні практичні навики.

Переклад має  довгу історію. Своїм корінням він  сягає до тих далеких часів, коли мова  почала розпадатися на окремі мови і виникла необхідність у  людях, які знали кілька мов і  здатні були виступати в ролі посередників при спілкуванні представників  різних мовних громад.[18; с.189]

Тим не менше з  ряду причин, зокрема в силу його міждисциплінарного характеру, в умовах розширення міжнародних зв'язків  та обміну інформацією перекладознавство  стрімко розвивалося і в даний  час користується статусом самостійної  наукової дисципліни з своїми теоретичними базами, концептуальним апаратом і  термінологічною системою.[7]

Описуючи предметну  ситуацію, французька мова може вибрати  іншу, ніж українська, відправну точку в описі. Для неї, зокрема, характерне переважно використання дієслівних форм. Українській мові, навпаки, властиво більш широке використання опредмеченої дії та ознаки, що проявляється в більш частому, ніж в французькому, використанні іменників.

Причиною перекладацьких перетворень можуть служити і  внутрішні мовні чинники, такі як сполучуваність і комунікативна  структура висловлювань.

У даній роботі розглянуті основні типи перекладацьких трансформацій, тобто моделі того, як можна зробити  переклад, розглянуті ситуації застосування того чи іншого виду перекладу, наведені приклади.

Одне з основних завдань загальної теорії перекладу  полягає у розкритті суті еквівалентних  відносин між змістом оригіналу  та перекладу. Теоретична модель перекладацької діяльності повинна перш за все грунтуватися на вивченні смислової сторони тексту оригіналу і перекладу. Розмірковуючи теоретично, можна стверджувати, що еквівалентність змісту двох текстів (у тому числі і двох текстів на різних мовах) припускає ідентичність чи достатньо близьку подібність всіх або деяких смислових елементів, що становлять зміст цих текстів.

А. Нойберт говорить про переклад як про процес міжмовної міжкультурної комунікації, при якому на основі цілеспрямованого перекладацького аналізу вихідного тексту створюється вторинний текст, який замінює вихідний в мовному та культурному середовищі. Інакше переклад означає розширення кола сприйняття повідомлень, його завданням є при цьому збереження характеру впливу (прагматичного ставлення), для чого можуть знадобитися зміни в самому повідомленні.[19; с.70]

Будь-яка семантична модель перекладу, яка передбачає зіставлення  елементів змісту оригіналу та перекладу, неминуче припускає аналіз структури  цього змісту, вміння виділяти в  ньому якісь елементарні одиниці  або компоненти.

У тексті оригіналу  виділяються смисловий зміст  і експресивно-стилістичні особливості. Перше об'єднувало всю фактичну інформацію а друге - емоційно - оціночні елементи і характеристику одиниць тексту з точки зору їх приналежності до певного функціонального стилю мови чи жанру мовлення.

Нееквівалентність однакових повідомлень, переданих  за допомогою мовних знаків, що належать до різних стилістичних верств мови, незаперечна.

Зміст (значення) будь-якої одиниці мови розглядається як набір  більш елементарних смислів, семантичних  множників або сем.

Виділення окремих  сем у змісті мовної одиниці проводиться  шляхом визначення диференціальної  ознаки, за якою зміст даної одиниці  протиставляється близькою за значенням  другій одиниці даної мови.

Семантична теорія перекладу засновує перекладацьку  еквівалентність у змісті оригіналу  і перекладу. [8; с.131-137]Завдання перекладача полягає в тому, щоб відтворити в перекладі саме ті елементарні смисли, які комунікативно-релевантні в оригіналі.

 Основна функція міжнародних договорів - регламентаційно-директивна: вони накладають певні зобов’язання, надають чи обмежують права. Саме тому при їх укладанні виникають дві проблеми. По-перше, укладачі повинні брати до уваги той факт, що сторони можуть збільшувати свої права та звужувати коло обов’язків. Отже, фахівці, готуючи тексти договорів, намагаються звести до мінімуму будь-які випадковості й визначити ідеальну модель зобов’язань і прав, дозволів та заборон настільки точно, докладно та однозначно, наскільки це дозволяють мовні засоби. По-друге, ці договори стосуються регламентації поведінки, нюанси варіантів якої важко передбачити. Тому укладачі, моделюючи різні ситуації, намагаються не оминути жодного непередбаченого випадку, що, своєю чергою, надає документам рис всеохоплюваності.

Щоб запобігти ймовірності  виникнення будь-яких  непорозумінь чи двозначностей, адже кожне окреме тлумачення буде визначатися, залежати та обмежуватися чинниками конкретного  випадку, події чи факту, що створює  контекст для тлумачення, укладачі докладають величезних зусиль, щоб  положення документів були не лише чіткими, зрозумілими, недвозначними, але й всеохоплюючими. Саме це завдання: досягнути подвійної характеристики - точності, лапідарності та однозначності, з одного боку, й  всеохоплюваності - з іншого,  робить  тексти договорів  мовно своєрідними.

Взаємозалежність  і взаємозв’язок  змісту та структури  документа посідає вагоме місце  в офіційно-діловому стилі мови загалом  та у дискурсі міжнародних договорів  зокрема. Залежно від типу документа  та поставлених завдань, його текст  має ту чи іншу форму організації  на всіх мовних рівнях, що є визначальним при доборі лексичних засобів  вираження. Форма міжнародних договорів  на структурному рівні є інваріантною, ці документи складаються з назви, преамбули, матеріальної і заключної  частин.

Назва договору переважно  побудована за моделлю (d)+Nлтг+WCl (значно рідше WCl+Nлтг), де d - визначник (International, Organisation des Nations Unies, Européen, Vienne тощо), Nлтг -  іменник із семою домовленості (Accord, Covention, Pacte, traité тощо), WCl - словосполучення, що визначає предмет кожного окремого договору.[9; с.172-180] Як визначник переважно  виступають іменники або прикметники, що вказують на діапазон домовленості (International, européen, américain, Inter-américaine, africaine), місце підписання угоди (Vienne, Genève, Tokyo, La Haye, Montréal), тип договору (Cadre général, Universal, complémentaire), організацію (Nations Unies), хоча його вживання є факультативним.

Преамбулі  властива чітка текстова організація: зачин, основна та заключна частини. У зачині називають сторони договору. В  основній частині наголошують на необхідності підписання договору, виражають  бажання сторін досягти домовленості, а також називають інші міжнародні акти, які служать підставами для  легітимності документа. Заключна частина  вказує на те, що сторони договору дійшли згоди, вона є засобом когезії  структурних елементів тексту.

Перекладацькі концепції зарубіжних дослідників, зокрема Лейпцізької школи, розвивалися в тісному співробітництві з радянськими перекладознавцями і багато в чому співзвучні з їхніми роботами. Німецький лінгвіст О. Каде визначає переклад як найважливішу частину двомовної комунікації.[20; с.66]

Швейцер А.Д.ттрактує переклад як важливий допоміжний засіб, що забезпечує виконання мовою його функції спілкування, коли люди висловлюють свої думки на різних мовах. Переклад - це акт міжмовної комунікації.[21; с.4]

Особливістю преамбули  є функціонування ввідних слів. У  розділі здійснена їх диференціація  за функціями у тексті. Усі ввідні слова умовно поділяємо на три  групи: а) слова на позначення необхідності укладання та підписання договору (Reconnaissant ,notant ,compréhension, mettant l'accent sur); б) маркери, що вказують на зв’язок із нормами  міжнародного права та посилання  на вже існуючі міжнародні документи (en gardant à l'esprit, affirmant, guidé, rappelant, inspiré, réitérant, en observant); в) лексеми, що позначають рішучість  досягти поставленої мети ( désirant, ((être) très) intéressés, alarmé, (être) résolu, convaincu, vous êtes invité, déterminé). Проте зауважимо, що цей поділ є дещо відносним. Увідні слова - засіб текстової зв’язності у межах преамбули. Розглядаючи  їх у цій макроструктурі із синтаксичної точки зору, помітимо, що для преамбули  характерний такий стилістичний прийом, як паралелізм. Його функція  зводиться до наголошення на семантичній  рівнозначності всіх частин. Преамбулі  властивий паралелізм, що грунтується  на повторі одного слова чи синонімів.  Повна структурна модель матеріальної частини нетипова для текстів  міжнародних договорів.          Здебільшого їм властивий редукований  варіант, що базується на випущенні  певних структурних елементів. Але  завжди ця модель складається з пронумерованих статей. У цій частині договору переважають складні речення. В  аналізованих текстах продуктивні  лексичний та синтаксичний повтор, ланцюжковий та наскрізний типи зв’язку. У міжнародних договорах синтаксичний паралелізм може вживатися у межах  статті, або ж охоплювати фрагмент тексту. Паралельні синтаксичні конструкції  можуть функціонувати у різних місцях абзацу, а отже, бути анафорою, епіфорою, вживатися всередині та безпосередньо  одна за одною. Цей засіб синтаксичного  зв’язку укладачі застосовують з  метою досягти чіткості та логічності викладу положень, належного акцентування вагомих компонентів. Однотипна, одноструктурна побудова початку речень - свідчення  того, що різні  підтеми, висвітлені у тексті, мають однакову форму  репрезентації, а отже, однаково вагомі. Синтаксичний паралелізм, будучи продуктивним засобом когезії текстів міжнародних  договорів, виконує також функції  переліку багатьох рівнозначних принципів  та тверджень: розвиває й уточнює  певні положення, сприяє творенню текстового рисунка - рамки, мета якого - досягти  зв’язності окремих фрагментів тексту. Рекурентність паралельних конструкцій  у текстах договорів пов’язана  з глибинним структурним взаємозв’язком речень у межах не лише статей і  розділів, але й інколи глобальної текстури.