Аналіз відтворення стилістичних засобів тектсу в перкладі

ВСТУП

Цю роботу присвячено вивченню та аналізу відтворенню стилістичних засобів тектсу в перкладі.

Надзвичайна зацікавленість процесом перекладу й особлива актуальність перекладознавства в контексті  гуманітарних наук зумовлена цілою  низкою причин. Передусім величезним розмахом перекладацької діяльності у всьому світі, інтенсивним розширенням міжмовних, міжлітературних і міжнародних зв’язків. Той факт, що українська та англійська мови перебувають у відносно тривалому й плідному культурно-історичному контакті, є передумовою для порівняльних досліджень.

Як відомо, англійська і українська мови належать не тільки до різних гілок індоєвропейської родини мов (перша — до германської, друга - до слов'янської), а й до різних структурних типів мов: перша — переважно аналітична мова, де граматичні відношення у реченні передаються вільними граматичними морфемами, а друга — флективна мова, де граматичні значення й відношення передаються за допомогою зв'язаних граматичних морфем — флексій. Саме розбіжності в будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і становлять труднощів при перекладі.

Практична діяльність перекладача пов’язана з проблемами, які можна назвати власне стилістичними. Йдеться про ті випадки, коли свідомо  використовуються виражальні засоби, щоб зробити текст образним і яскравим, домогтися значного емоційного впливу на читача. Цієї мети можна досягти, вживаючи лексичні образні засоби і стилістичні прийоми, а також шляхом особливого поєднання фраз чи речень.

З лінгвістичної  точки зору мовленнєві жанри мають багато спільних ознак у різних мовах, бо в основі їх виділення лежать однакові критерії. А перекладач повинен добре знати особливості жанрів мовлення в англійській і українській мовах і бути ознайомленим із принципами передачі цих особливостей під час перекладу.

Актуальність роботи визначається необхідністю дослідження специфіки включення перекладів творів світової літератури у контекст україномовного літературного простору. Оскільки цей твір є складовою частиною сучасного літературного процесу, переклад його українською мовою робить міцнішими зв’язки між сучасними національними літературами.

Мета даної дипломної роботи – дослідження відтворення стилістичних засобів тексту в перекладі (на перекладі твору Д.К. Роулінґ «Гаррі Поттер і Таємна Кімната») українською мовою та встановленні його особливостей на лексичному та стилістичному рівнях.

Реалізація поставленої  мети передбачає розв’язання наступних завдань:

1. розглянути сутність художнього перекладу;
2. дослідити стилістичні особливості художнього перекладу;
3. проаналізувати особливості перекладу лексичних та синтаксичних стилістичних засобів у творі.

Для розв'язання поставлених  завдань в роботі застосовано  комплексну методику дослідження. Для  лінгвістичного аналізу використовувались  описовий, порівняльний, контекстуальний та структурно-семантичний методи. Порівняльно-перекладознавчий аналіз передбачає зіставлення оригінального тексту англійською мовою з текстом перекладу українською мовою. Таке зіставлення дозволило отримати дані про ступінь близькості на рівні змісту оригіналу та перекладу, визначити прийоми досягнення еквівалентності та прийоми відтворення стилістичних особливостей при перекладі оригінального тексту.

Об’єктом дослідження є лексика та образні художні засоби мови твору Д.К. Роулінґ «Гаррі Поттер і Таємна Кімната» та їх відповідники в українському перекладі.

Предмет дослідження – лінгвістичні інтерпретації слів, характерні для мови тексту перекладу, а також міжмовні трансформації як засоби виявлення лінгвокультурної специфіки художнього тексту, лексико-семантичних характеристик мови твору та його перекладу.

У вступі обґрунтовується  актуальність дослідження, його мета та завдання, описуються методи та об’єкт дослідження, використані у роботі матеріали та структура роботи.

У другому розділі досліджено особливості українського перекладу, специфіка перекладу стилістичних засобів.Також, проаналізовано особливості відтворення лексичних стилістичних засобів при перекладі, збереження індивідуальних рис мовлення персонажів при перекладі та переклад синтаксичних стилістичних засобів.

У висновку підбиваються підсумки, які було зроблено на основі теоретичного та практичного матеріалу  роботи.

РОЗДІЛ І. СПЕЦИФІКА  ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

1.1. Сутність перекладу та його характерні риси

Література займає особливе місце серед інших видів мистецтв. На відміну від музики та образотворчого мистецтва, які впливають на людей різних національностей безпосередньо, через зір і слух, що притаманні всім здоровим людям, література сприймається завдяки засобам мови, що є специфічною для кожного народу. Тому літературний твір інколи стикається зі значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм іншої мовної системи, ніж автор твору. А оскільки навіть полілінгвізм і білінгвізм не можуть вирішити цю проблему через існування великої кількості мов, то на допомогу приходить переклад, тобто такий вид творчості, в процесі якого твір, який існує в одній мові, відтворюється в іншій.

Переклад посідає особливе місце  у літературному процесі. Кожен вид літератури послуговується певним видом перекладу. Зокрема, художня література послуговується художнім перекладом. Художній переклад – один з найбільш наглядних проявів міжлітературної (і тому певним чином міжкультурної) взаємодії. Фактично він є важливою частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами, без нього неможливо було б говорити про міжлітературний процес у всій його повноті. Художній переклад – особливий вид перекладу, це переклад – відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови.

Художній переклад має справу не лише з комунікативною функцією мови, але й з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як “першоелемент” літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій. Тому перекладач повинен мати якщо не ґрунтовні, то принаймні достатні для перекладу знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки в деяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки, мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін. Ідейно-образна структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи”.

Інша проблема художнього перекладу  – співвідношення контексту автора і контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту першого. Критерієм співпадіння, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Письменник іде від дійсності і свого її сприйняття до закріпленого словами образу. Іншими словами, якщо переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність. Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності через її “вторинне”, “наведене” сприйняття до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу. Тобто, якщо переважають дані літературного походження, то йдеться про контекст перекладача. Таким чином, художній переклад обумовлений не лише об’єктивними факторами (конкретно-історичним літературним каноном, нормативним існуванням), але й суб’єктивними (поетикою перекладача). Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об’єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об’єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при перекодуванні тексту обов’язково випустить щось із змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу [11, c. 53]. У художньому перекладі до усіх цих факторів домішується ще й особистість перекладача який, як уже зазначалося, у цій ситуації є більшою чи меншою мірою й автором. Твір не можна вирвати із стихії рідної мови і “пересадити” на новий ґрунт, він повинен народитися наново у новій мовній ситуації завдяки здібностям і талантові перекладача. Кожний мовний елемент, послуговуючись найтоншими асоціативними зв’язками, впливає на образне мислення носія цієї мови і витворює конкретно-чуттєвий образ. Закономірно, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв’язки значною мірою руйнуються. Щоб твір продовжував жити як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора і певною мірою повторити творчий процес його створення і наповнити твір новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, властиві даній мові.

Наступна, співвідносна з попередньою, проблема художнього перекладу –  проблема точності і вірності. Що з  цих двох критеріїв важливіше  і чи можливо їх поєднати в одному перекладі? Ще Максим Рильський з  приводу поетичного перекладу писав: “Вважаю неможливим, як дехто цього вимагає, щоб автор поетичного перекладу, отже й сам поет, цілком забув про себе, цілком підкорився індивідуальності іншого поета. Це навіть, здається мені, небажано: таким способом можна стерти пилок з крилець того метелика, що зветься поезією. Художній твір повинен перекладатися «не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу». У поетичному перекладі чіткіше відображається ця перекладацька концепція. Поетичний твір – єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов’язково спричинює зміну усієї системи. Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору, отже необхідно визначити які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші. Свого часу В.Брюсов запропонував “теорію істотного елемента” (назву запропонував Ю.Левін). Ця теорія якраз і зводилася до виокремлення найважливішого елемента (чи елементів) в поетичному творі і свідомим принесенням в жертву інших її елементів. Жертва у будь-якому випадку неминуча, а якщо вона буде осмисленою, тоді вона буде меншою. «Прекрасне рідко переходить з однієї мови в іншу, зовсім не втрачаючи своєї довершеності: що ж має робити перекладач? Знаходити у себе в уяві такі красоти, які могли б служити заміною, отже виробляти власне, як і краще.» (В.Жуковський)

Мистецтво поетичного перекладу знаходиться  у владі двох суперечливих тенденцій: з одного боку перекладні вірші повинні  справляти на читача безпосереднє емоційне враження, а з іншого вони повинні вносити в літературу щось нове, збагачувати читачів невідомими до того часу поетичними образами, ритмами, строфами. У першому випадку вони покликані пристосувати чуже мистецтво до сприйняття вітчизняного читача, у другому – розкрити перед читачем різноманітність мистецтва, показати йому красу відмінних національних форм, історичних нашарувань, індивідуальних творчих систем. Як зазначає В.Левик, переклад повинен звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета. Він порівнює перекладача з талановитим актором. Яку б роль не грав актор, його завжди впізнають, і в той же час публіка захоплюватиметься тим, як вдало йому вдалося перевтілитися в образ. Залишаючись самим собою він повинен з кожною новою роллю пропонувати своїм глядачам щось нове, а подекуди й чуже для себе особисто. Так само й у творчості перекладача: він повинен пропонувати своїм читачам з кожним новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, але водночас в кожному перекладі повинен вгадуватися його особистий стиль. За Коптіловим, перекладач має йти “вшир і вглиб” – залучати нові широкі верстви читачів до шедеврів світової літератури й заглиблюватись в поетичні простори світів їх авторів.

Художній переклад має двоїсту  природу: з одного боку він є продуктом  міжлітературної комунікації, але  в той же час він багато в  чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну (посередницьку) і творчу.

1.2. Стилістичні особливості перекладу художніх творів

Одним з найбільш цікавих  аспектів теорії перекладу є проблема передачі стилістичних прийомів на приймаючому мовою. Дана проблема привертає увагу вчених-лінгвістів, але є недостатньо розробленою. Важливість вивчення перекладу образних засобів обумовлена ​​необхідністю адекватної передачі образної інформації художнього твору на приймаючу мову, відтворення стилістичного ефекту оригіналу в перекладі. [1, с. 54] Але для початку, визначимо, що ж таке переклад.   
Переклад - це складне багатогранне явище, окремі аспекти якого можуть бути предметом дослідження різних наук. У рамках перекладознавства вивчаються психологічні, літературознавчі, етнографічні та інші сторони перекладацької діяльності, а також історія перекладацької діяльності в тій чи іншій країні чи країнах. У залежності від предмета дослідження «можна виділити психологічне перекладознавство (психологію перекладу), літературне перекладознавство (теорію художнього чи літературного перекладу), етнографічне перекладознавство, історичне перекладознавство» [2, с. 89] і т.д. Провідне місце в сучасному перекладознавстві належить лінгвістичному переводоведению (лінгвістиці перекладу), що вивчає переклад як лінгвістичне явище. Окремі види перекладознавства доповнюють один одного, прагнучи до всебічного опису перекладацької діяльності.  
При передачі стилістичних фігур мови - порівнянь, епітетів, метафор, прислів'їв і т.п. - Перекладачеві кожен раз потрібно вирішити: чи доцільно зберегти лежить в їх основі образ або в перекладі його слід замінити іншим. Причиною заміни можуть бути особливості українського слововжитку, сполучуваність слів і т.п.

В наш час лінгвісти  приділяють велику увагу ролі емоційно-оцінювальної лексики в структурі художнього твору. Художній текст є поліфункціональним. У ньому естетична функція нашаровується на цілий ряд інших - комунікативну, експресивну, прагматичну, емотивну, але не замінює їх, а навпаки, посилює. Мова художнього текста живе за своїми власними законами, відмінними від загальної мови, «вона має особливі механізми породження художніх смислів». Про специфіку слова у художньому тексті писали А.А. Потебня, В.В. Виноградов, Г.О. Винокур та інші дослідники. Вони підкреслювали, що слово у художньому тексті, завдяки особливим умовам функціонування, семантично перетворюється, отже містить в собі додатковий смисл. Гра прямого та переносного значення породжує естетичний та експресивний ефекти художнього тексти, робить цей текст образним та виразним. Взагалі вчені визнають, що неекспресивних текстів не існує, будь-який текст потенційно здатний здійснювати певний вплив на свідомість та поведінку читача, тому що саме експресивність сприяє меті мовного повідомлення, забезпечуючи вплив тексту на реципієнта. Отже, кількість експресивних мовних засобів в тексті ще не визначає експресивний ефект його сприйняття, а лише підвищує ймовірність його виникнення. Більш того, окрім спеціальних мовних засобів, а саме емотивних, образних, стилістично маркованих, експресивною може виявитися будь-яка нейтральна мовна одиниця в залежності від авторської мети та контекстуальної ситуації.