Суть і призначення лізингу при фінансуванні інноваційної діяльності

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Навчально-науковий інститут економіки, менеджменту і права

Кафедра економіки підприємства

 

 

 

 

 

ІНДЗ

На тему:

«Суть і призначення лізингу при фінансуванні інноваційної діяльності»

 

 

 

 

 

                                                                                         Виконала:

                                                                                                Студентка 4 курсу,       

                                                                                                Групи ЕП-41

                                                                                                Набочук Т. І.

                                                                                                Перевірила:

                                                                                                Якимчук С. А.

 

 

 

Рівне 2014

 

 

Зміст

Вступ

1. Завдання системи фінансування інноваційної діяльності
2. Види і джерела фінансування інноваційної діяльності
3. Сутність, форми та особливості лізингового фінансування
4. Лізинг в розвитку інноваційної діяльності в Україні
5. Переваги і недоліки лізингу як виду фінансування інноваційної діяльності

 
Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Фінансування інноваційної діяльності визначає успіх чи невдачу інноваційних програм і проектів. Здатність підприємства-інноватора акумулювати достатньо коштів для реалізації інноваційних задумів впливає на швидкість виведення інновації на ринок, а отже — на її комерційний успіх. Однак не кожна підприємницька структура має достатньо власних коштів для цього, що зумовлює пошук інших джерел їх надходження. Інвестиції, залучені зрізних джерел, мають різну ціну. На їх вартість впливають, зокрема, організаційна форма фінансування і тривалість інвестиційного періоду. Вибір ефективних форм фінансування інноваційних програм і проектів забезпечує високу економічну віддачу інноватору та інвестору. Планування інноваційних процесів передбачає також визначення обсягу коштів, необхідних для здійснення усіх видів інноваційної діяльності та оцінювання можливості підприємства акумулювати їх у тих часових межах, які відповідають життєвому циклу інновації.

Суб’єктами фінансування інноваційних процесів можуть бути самостійні підприємства, інноваційні фонди, банківські установи, інтегровані фінансово-промислові структури, територіальні органи управління, а також приватні особи. Усі вони певною мірою беруть участь у відтворювальному процесі та формують кінцевий суспільний продукт, отже, зацікавлені в науково-технічному розвитку, який безпосередньо визначає розвиток соціально-економічний.

Одним з ефективних способів підтримки інноваційної діяльності є лізинг. Лізинг направлений на інвестування тимчасово вільних коштів за договором фінансової оренди. Орендодавець (лізинго-давач) зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у певного продавця і надати його лізингоотримувачу за плату у тимчасове користування.

Лізинг – це специфічна, додаткова форма перспективного фінансування капіталовкладень, альтернативна банківському кредитуванню, і передбачає використання своїх власних фінансових ресурсів. Ця форма фінансування дає можливість усім суб’єктам господарювання одержувати необхідні машини і обладнання без значних витрат, а також не мати проблем із старінням засобів виробництва. Лізинг є найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних країнах, тобто це - довгострокова оренда машин, устаткування. Вона є по суті новим способом фінансування та активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.

 

Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме й нерухоме майно, яке належить до основних засобів. Таким чином, лізинг представляє собою довгострокову оренду як із можливістю подальшого викупу орендованого майна так і без неї.

Лізингові компанії створюються як комерційні організації, фінансування придбання лізингового майна здійснюється за рахунок власних або залучених коштів. Для виробників основних видів лізингового майна, лізинг створює сприятливі умови для розширення ринків збуту.

У наш час широке використання лізингу стає дуже потрібним, виходячи з техніко-економічних передумов і формуванням державної політики, направленої на виробника, його фінансування, здійснення технічного обслуговування наданих в оренду засобів праці.

Для розвитку лізингу існують передумови, зокрема, історичні, соціально-економічні, наукові, юридичні тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Завдання системи фінансування інноваційної діяльності

Фінансування інноваційної діяльності визначає успіх чи невдачу інноваційних програм і проектів. Здатність підприємства-інноватора акумулювати достатньо коштів для реалізації інноваційних задумів впливає на швидкість виведення інновації на ринок, а отже — на її комерційний успіх. Однак не кожна підприємницька структура має достатньо власних коштів для цього, що зумовлює пошук інших джерел їх надходження. Інвестиції, залучені зрізних джерел, мають різну ціну. На їх вартість впливають, зокрема, організаційна форма фінансування і тривалість інвестиційного періоду. Вибір ефективних форм фінансування інноваційних програм і проектів забезпечує високу економічну віддачу інноватору та інвестору. Планування інноваційних процесів передбачає також визначення обсягу коштів, необхідних для здійснення усіх видів інноваційної діяльності та оцінювання можливості підприємства акумулювати їх у тих часових межах, які відповідають життєвому циклу інновації.

Навіть великі корпорації не завжди мають достатньо коштів, щоб самостійно фінансувати створення та впровадження нового продукту. Тому кожне підприємство, зважаючи на свої можливості, повинно розробляти оптимальну стратегію фінансування інноваційної діяльності. Це передбачає належне економічне обґрунтування інноваційних програм та проектів, визначення джерел і суб’єктів їх фінансування та своєчасне забезпечення надходжень коштів протягом періоду їх реалізації.

Суб’єктами фінансування інноваційних процесів можуть бути самостійні підприємства, інноваційні фонди, банківські установи, інтегровані фінансово-промислові структури, територіальні органи управління, а також приватні особи. Усі вони певною мірою беруть участь у відтворювальному процесі та формують кінцевий суспільний продукт, отже, зацікавлені в науково-технічному розвитку, який безпосередньо визначає розвиток соціально-економічний.

Створення ефективної системи фінансування інноваційних процесів є важливим і актуальним завданням. Однак способи та методи його вирішення мають істотні відмінності на державному рівні управління та на рівні окремих підприємств.

Система фінансування інноваційної діяльності на рівні держави. Покликана забезпечити вирішення таких завдань:

- створення необхідних  передумов для швидкого й ефективного  впровадження технічних новинок в усі ланки господарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови;

- збереження і розвиток  стратегічного науково-технічного  потенціалу в пріоритетних напрямах  економічної Діяльності;

- створення необхідних  матеріальних умов для збереження  і розвитку наукового потенціалу  країни, запобігання відпливу наукових  кадрів за кордон;

Ці завдання можуть вирішуватися шляхом прямого бюджетного фінансування, надання грантів недержавними організаціями та фондами, через створення інституційно-правових умов, за яких заохочувалося б фінансування науково-дослідних робіт комерційними структурами.

Система фінансування інноваційної діяльності на рівні окремих суб’єктів підприємницької діяльності. Націлена передусім на фінансування інноваційних проектів, що забезпечують зміцнення конкурентних позицій підприємств.

 

Фінанси будь-якого підприємства охоплюють грошові відносини:

- з іншими організаціями (оплата постачання сировини, товарів, інших матеріальних цінностей, реалізація  продукції, отримання кредитів, вкладення  капіталу тощо);

- із засновниками (розподіл  прибутку);

- з трудовим колективом (оплата праці, розподіл доходів  і прибутку, виплата дивідендів  з акцій, відсотків з облігацій  тощо);

- з державними органами  управління (сплата податків).

У межах цих відносин забезпечується і реалізація інноваційних програм і проектів. Однак інноваційна діяльність «відтягує» на себе ресурси, необхідні для виконання запланованих робіт з випуску основної продукції, що створює ситуацію протидії з боку відповідних служб і потребує втручання вищого менеджменту для узгодження та оптимізації структури фінансових витрат підприємства, розвиток ефективної фінансової політики.

 
Фінансова політика кожного підприємства має відповідати таким вимогам:

• бути узгодженою зі стратегією розвитку організації;
• забезпечувати гнучкість підприємства, його здатність до перерозподілу фінансових потоків згідно з визначеними цілями;
• забезпечувати фінансову стабільність організації;
• бути здатною до акумулювання фінансових ресурсів та їх ефективного використання.

Такі підходи до формування фінансової політики дають змогу підприємству фінансувати пошуково-дослідні роботи, спрямовані на створення і впровадження новацій, що забезпечать його розвиток разом із основною діяльністю. Водночас система фінансування інноваційної діяльності повинна бути дещо відокремленою, що виявляється у формуванні фінансової субстратегії щодо фінансування інноваційних програм і проектів.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких слід вибудовувати систему фінансування інновацій, є:

а) чітка цільова орієнтація, що сприяє швидкому й ефективному впровадженню інновацій;

б) логічність, економічна обґрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів залучення інвестицій;

в) множинність джерел фінансування;

г) комплексність і гнучкість, що передбачає здатність одночасно фінансувати заплановані технічні та технологічні нововведення, ефективно перерозподіляючи грошові потоки.

Впровадження інновацій, як і фінансовий менеджмент, має на меті підвищення результативності та ефективності господарювання. Отже, ефективне управління фінансами безпосередньо стосується і фінансування інноваційної діяльності, передбачаючи залучення інвестицій у ті інноваційні програми і проекти, які забезпечують високу фінансову віддачу.

 

2. Види і джерела фінансування інноваційної діяльності. 
   Інвестиції для фінансування інноваційних програм поділяють на три групи: прямі, супутні, фінансування науково-дослідних робіт.

Прямі інвестиції. Використовуються безпосередньо для реалізації інноваційного проекту. До них відносять інвестиції в основні засоби (матеріальні та нематеріальні активи) і в оборотні кошти.

 
Інвестиції в основні засоби включають:

• придбання (чи виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати на його постачання, встановлення і запуск;
• модернізацію діючого устаткування;
• будівництво і реконструкцію будівель і споруд;
• технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування;
• нове технологічне оснащення і модернізацію наявного устаткування 
  Інвестиції в оборотні кошти забезпечують:
• нові та додаткові запаси основних і допоміжних майнові та додаткові
• запаси готової продукції;
• збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність таких інвестицій обумовлена тим, що при збільшенні обсягу виробництва товарів автоматично збільшуються товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих і готової продукції. Крім того, через підвищення обсягу виробництва і продажу збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це — активні статті балансу, і їх позитивне збільшення має бути додатково профінансовано.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов’язані з придбанням нової технології (патенту чи ліцензії) і торгової марки.

Супутні інвестиції. Це вкладення в об’єкти, які пов’язані територіально і функціонально з інноваційним об’єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (під’їзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соціальна інфраструктура).

Інвестиції в НДР. Вони забезпечують і супроводжують проект. Це насамперед матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп’ютери і різноманітні прилади), необхідні для проведення досліджень, а також оборотні кошти, наприклад, для забезпечення поточної діяльності НДІ чи вищого навчального закладу на замовлення підприємства.

Плануючи інноваційну діяльність, слід визначити загальний обсяг інвестицій для реалізації інноваційного проекту чи програми. Його величина обумовлює комерційну вигідність інновації і має бути врахована при обґрунтуванні рішення щодо її реалізації.