Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів та проблеми їх регулювання

У той же час  у країн-імпортерів робочої сили цей же показник знижується, якщо розраховувати його, опираючись на частку економічно активного тільки свого населення з 47,42% до 40,7% [27].

Таким чином, розрив в умовній частці економічно активного  населення між країнами-експортерами й імпортерами зменшується на 6,72% за рахунок країн-імпортерів робочої чинності й на 4,18%, тобто в 3, 2 рази. Враховуючи, що не по всіх країнах дані публікуються в міжнародній статистиці, можна припустити, що економічно активне населення у всіх країнах має тенденцію до гармонізації на якомусь загальносвітовому рівні 37-38% від загальної чисельності населення.

Згідно з  оцінками ООН, протягом 2000-2050 рр. населення Росії, Грузії та Латвії може скоротитися приблизно на 30%, України — на 40%, а Естонії — майже вдвічі. Частка людей старше 60 років у Росії може зрости з 18,5% в 2000 р. до 37,2% в 2050 р.

Другим істотним показником, безумовно, що впливають  на міжнародний трудовий обмін є  реальний дохід на душу населення. У  країнах-експортерах робочої сили він, як відомо, нижче, чим у країнах-імпортерах. За станом на середину 90-х років країни-імпортери мали особовий дохід на рівні 13 204 доларів США в рік, а країни-експортери 4 174 доларів, тобто в 3 рази нижче. І це притім, що в країни-експортери включені такі країни, як Алжир і Кіпр, з відносно високими рівнями реального особового доходу в 3 011 і 9 953 долара відповідно [29]. Тоді як у групу країн-імпортерів, навпаки, потрапили країни з відносно нижчим рівнем реального особового доходу, такі як Камерун (1646 доларів) і Гамбія (913 доларів) [25 ].

За рівнем зайнятості країни СНД і країни Балтії мають  аналогічні показники, близькі до групи  країн-імпортерів робочої чинності. Хоча усередині групи країн СНД  намітилося деяке розшарування й  такі держави, як Грузія, Туркменістан, Киргизстан, мають порівняно невисокі показники частки економічно активного населення ( від 26 до 40%), тоді як Азербайджан, Вірменія, Узбекистан, Молдова й Таджикистан не дають відповідних показників у міжнародну статистику. У той же час такі країни, як Росія, Білорусія, Україна, і всі Прибалтійські країни мають частку економічно активного населення навіть вище, чим у великих імпортерів робочої сили, таких як ФРН, Франція, Нідерланди, Бельгія — і інших [22].

Аналіз  груп країн — основних світових імпортерів робочої сили.

Група основних світових імпортерів робочої сили розбивається на дві підгрупи: перша підгрупа проводить асиміляційну імміграційну політику, тобто має на увазі в перспективі включити іммігрантів до складу свого населення — такі як США, Австралія, ПАР, Нова Зеландія, — веде заохочувальну імміграційну політику. Ті країни, які відносно пересичені імміграцією, формулюють свою політику так: імміграція задовільна, потрібне державне втручання з метою її збереження ” (США, Австралія, ПАР).

Ті ж країни, які не виконали своїх державних імміграційних програм, формулюють її більш твердо: еміграція занадто низька, потрібне державне втручання з метою її посилення (Нова Зеландія), або імміграція задовільна, але потрібне державне втручання з метою її посилення ” (Канада).

Таблиця 2.3.

Основні країни-імпортери  з асиміляційним типом імміграції

Країна	Тип політики
	Імміграційної	Еміграційної
Австралія	4	5
Канада	3	5
Новий. Зеландія	2	8
США	4	5
ПАР	4	5

 

Країни, що ведуть відходничеську імміграційну політику, тобто робочу силу, що ухвалює іноземну, на строго певні строки, дотримуються, політики стримування імміграції, в основному у твердій формі: імміграція занадто висока, потрібне державне втручання для її зниження ”.

Таблиця 2.4.

Основні країни-імпортери  з відходническим типом імміграції

Країна	Тип політики
	Імміграційної	Еміграційної
Австрія	7	5
Бельгія	7	5
Великобританія	7	5
Германія	7	5
Данія	4	4
Бахрейн	5	5
Катар	4	4
Нідерланди	7	5
Франція	7	4
Швейцарія	7	5
Швеція	4	5
Кувейт	6	5
Саудівська Аравія	7	4

 

До даної групи належать всі основні імпортери іноземної робочої сили (Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, Австрія, Саудівська Аравія). Ті країни, які використовують іноземну робочу силу, але в набагато менших обсягах, дотримуються більш ліберальної політики: імміграція задовільна, потрібне державне втручання для її збереження ” (Швеція, Данія, Катар).

Цікаво розглянути в  якості особливої групи країни СНД  і деякі країни колишнього й нинішнього соцтабору. Майже всі країни цієї групи дотримуються наступної політики: імміграція задовільна, потрібне державне втручання для її збереження ”. Її дотримуються всі країни СНД, крім Таджикистану й України, а також колишні соцкраїни, такі як Болгарія, Польща, Монголія, і нинішні соцкаїни — Куба, Китай. Що стосується України й Таджикистану — вони формулюють свою імміграційну політику трохи інакше: імміграція задовільна, державного втручання не потрібно ”. Такої ж політики дотримуються В'єтнам, Югославія, Словенія. З вищесказаного видне, що більшість країн, що побували або стосовних до соцтабору, мають у принципі однакове або схоже відношення до імміграції й формуванню імміграційної політики.

Єдиною країною  з посткомуністичного простору, що веде політикові агресивної замкнутості  стосовно міжнародного ринку праці, є Російська Федерація. Треба зауважити, що із усіх країн світу подібну позицію, тобто потребуючу державного втручання для зменшення, як імміграції, так і еміграції, які оцінено обидві як занадто високі, оголосила ще тільки одна країна у світі — Мікронезія (група островів у Тихому океані з незначним населенням). На наш погляд, подібна позиція викликана відсутністю науково обґрунтованої концепції у формуванні української державної міграційної політики. У цілому ж досить ліберальна міграційна політика країн світу, як правило, чітко обумовлена їхнім положенням у світових міграційних потоках і впливом цих потоків на їхню економіку. Вплив основних економічних показників на міжнародні міграційні потоки. На міграційну політику країн світу не можуть не впливати основні економічні показники цих країн

 

Таблиця 2.5.

Державна міграційна політика країн соцтабору, що був

Країна	Тип політики
	Імміграційної	Еміграційної
Азербайджан	4	4
Вірменія	4	4
Білорусь	4	6
Болгарія	4	5
Угорщина	6	5
В'єтнам	5	5
Грузія	4	4
Казахстан	4	4
Киргизія	4	4
Китай	4	4
Куба	4	4
Молдавія	4	4
Монголія	4	5
Польща	4	8
Росія	7	7
Словаччина	6	5
Словенія	5	7
Таджикистан	5	8
Узбекистан	4	4
Україна	5	7
Югославія	5	7

 

Відомий учений В. Бенінг — керівник департаменту міжнародних міграцій МОТ — приводить у якості основних параметрів країн — учасниць світового ринку робочої сили в числі інших і такі, як обсяг ВНП, обсяг грошових переказів, чисельність іноземного населення й населення цих країн за рубежем. Однак він не аналізує багатьох залежностей цих економічних показників і міжнародної міграції й тим більше не стосується питань міграційної політики країн миру.

Враховуючи, що в Бенинга приводиться список з 88 країн миру, що мають точні  дані по ВНП, загальної чисельності робочої чинності та реального доходу на душу населення, доцільно скоротити розглянуту групу країн до цього рівня.

Економічні  показники можуть виявити глибинний  вплив на тип державної міграційної  політики тієї або іншої країни. Розгляд усієї сукупності аналізованих країн світу по міграційній політиці підказало об'єднати їх у групи по типу проведеної міграційної політики й розглядати економічні показники як середні по даній групі, відзначаючи залежності, що виявилися. Країни-Імпортери робочої сили, як правило, входять у групу країн з високим реальним доходом на душу населення в країні. У цих країнах ( крім ПАР і Росії) цей показник коливається від 3 до 14,5 тис. доларів у рік ( за станом на початок 90-х років).

Таблиця 2.6.

Країни миру по типах імміграційної й еміграційної політики

Країна	Тип політики
	Імміграційної	Еміграційної
Австралія	4	5
Бангладеш	4	4
Греція	7	6
Індію	4	4
Йорданія	6	5
Іспанія	6	6
Італія	4	5
Ємен	6	3
Марокко	5	5
Мексика	6	7
Пакистан	5	2
Польща	4	8
Португалія	6	5
Туреччина	6	4
Філіппіни	6	5
Югославія	5	7

 

Крім того, основна  група країн-імпортерів робочої сили характеризується високою долею національного доходу у ВНП. У таких країн, як США, Канада, Швейцарія, Німеччина, Швеція, ОАЄ, Бельгія, Австралія, Великобританія, Нідерланди, Кувейт, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Бахрейн, Оман, цей показник коливається від 20 до 29%. В інших країн настільки високий показник реального доходу зустрічається вкрай рідко.

Слід зазначити, що в країн-імпортерів робочої сили, як правило, дуже висока економічна активність населення (тобто доля економічно активного населення в загальній чисельності). Цей показник коливається в даної групи від 34 до 56%. З інших країн подібний високий показник зустрічається в основному в країн СНД, незалежно від того, яка їхня позиція на міжнародному ринку робочої чинності. У кількісному вираженні це можна побачити в наступній таблиці.

Тепер розглянемо реальний дохід на душу населення  в інших країн (експортерів і  експортерів-імпортерів). Усі країни-експортери робочої чинності мають реальний прибуток на душу населення нижче середнього ( крім Португалії й Ірландії, у яких він перевищує середній рівень на чверть і третина відповідно). У більшості країн-експортерів робочої сили цей показник значно нижче середнього (Бангладеш, Судан, Пакистан, Марокко, Єгипет, Гватемала, Сальвадор), але є й такі, у яких він лише на третину нижче середнього (Уругвай, Колумбія, Польща, Мексика та ін.).

Що стосується групи, позначеної як експортери/імпортери  робочої сили, то показник реального доходу на душу населення в цій групі має великий розкид: від Іспанії з доходом більш 11 трлн. дол. у рік до Буркіна-Фасо — більше 600 дол. у рік, що не дозволяє виявити однорідної тенденції в цій групі за даною ознакою.

Це підводить  до висновку про те, що експортом робочої сили займається аж ніяк не тільки найбідніші країни миру.

Розглянемо  вплив відібраних основних економічних  показників на імміграційну політику країн світу. Тут можна побачити наступні тенденції й перспективи.

Країни, що здійснюють різну міграційну політику, мають приблизно однакові показники економічної активності свого населення по групах. Однак ті країни, які проводять імміграційну політику по типу 3: “Імміграція задовільна, але потрібне державне втручання для її поліпшення ”, як правило, мають показник економічної активності населення трохи вище середньосвітового. У той же час, для тієї групи країн, які проводять імміграційну політику по типу 5: “Імміграція задовільна, державного втручання не потрібно”, характерна трохи знижена економічна активність населення. Таким чином, загальна економічна активність у країні, що доходить до стадії посилення економічної активності населення, викликає посилений інтерес до імміграції, а зниження економічної активності нижче середньосвітової в країн-імпортерів викликає і пасивну імміграційну політику.