Аналіз руху прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в Україні за 2012 рік

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА  ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМТСВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: Інвестування

На тему: «Аналіз руху прямих іноземних інвестицій

(акціонерного  капіталу) в Україні за 2012 рік»

                                                                                 Виконала: студентка

                                                                                 Групи ФК-10-5

                                                                                 Панасенко С.А.

                                                                                 Перевірила:

                                                                                 Дудчик О.Ю.

Дніпропетровськ-2013

План:

1. Теоретичні засади прямих іноземних інвестицій.

2. Аналіз руху прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в Україні за 2012 рік.

Висновок.

1. Теоретичні засади прямих іноземних інвестицій

Аналіз визначень прямих іноземних  інвестицій,пропонованих сучасною економічною  думкою, ілюструє кілька дещо відмінних  підходів. Але всі вони окреслюють ту саму сутність феномену ПІІ.

Основне визначення прямих іноземних  інвестицій сформулювали експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ) у 1977 р. та Організація  економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 1983 р.: "інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту  в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко-та довготермінових  міжфірмових позик". Неважко помітити, що таке визначення акцентує на кінцевій меті здійснення прямих інвестицій і  формулює мету як виробництво товарів (надання послуг) та їх переміщення  між країнами. У цьому визначенні за критерій береться той факт, що ПІІ  за своєю природою передбачають здійснення підприємницької діяльності.

З іншого боку, для здійснення підприємницької діяльності інвестору  необхідним є контроль над підприємством. Тому найбільшого поширення набув підхід до визначення ПІІ, який ставить за критерій наявність контролю інвестора над підприємством.

В українській економічній літературі наведено різні визначення ПІІ.

Наприклад, А.А. Пересада визначає їх так: «Прямі інвестиції зазвичай здійснюються без фінансових посередників у виробничі  фонди з метою одержання доходу і участі в управлінні виробництвом. Іноді інвестор послідовно збільшує прямі інвестиції з метою заволодіння  контрольним пакетом акцій (паїв)». У цьому визначенні, яке насамперед зорієнтовано на національні (внутрішньодержавні) інвестиції, характерним є акцентування уваги на меті інвестора: отримання  контролю над підприємством. Негативним є обмеження можливих форм та шляхів здійснення прямих інвестицій (зокрема, ПІІ). Треба також відзначити певний мікроекономічний характер визначення.

Б.В. Губський визначає термін «прямі інвестиції» як " вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), та вкладення, які  зумовлені довготерміновим економічним  інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування". Характерним моментом цього визначення є його лаконічність і концентрація на найістотніших особливостях досліджуваної  категорії.

За визначенням Міжнародного валютного  фонду, іноземні інвестицій є прямими  в тому випадку, коли іноземний власник  володіє не менше ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства. Держкомстат  України зараховує до прямих іноземних  інвестицій ті, що дають інвестору  право на участь в управлінні підприємством  і мають обсяг не менше ніж 10 % у власному капіталі підприємства, враховуючи внески до статутних фондів спільних підприємств. Відповідно до класифікації ЮНКТАД, до прямих іноземних інвестицій належить придбання іноземним інвестором пакета акцій підприємства, у яке  він вкладає свій капітал, у розмірі  не менше ніж 10-20% від сумарної вартості оголошеного акціонерного капіталу.

У практиці більшості країн десятивідсоткова (і вища) акціонерна участь у статутному капіталі іноземної компанії кваліфікується як прямі іноземні інвестиції. У  США цей поріг становить 10 %, у  країнах Європейської співдружності  – 20-25 %, а в Канаді, Австралії і  Новій Зеландії – 50 %. Через ці розходження  міжнародна статистика щодо прямих іноземних  вкладень не завжди відображає їх реальний стан.

В українському законодавстві визначення іноземних інвесторів дає Закон  України «Про режим іноземного інвестування». Кількісний критерій у визначенні прямих іноземних інвестицій у Законі запозичений  із господарсько-правової практики розвинених країн. Подібне визначення (10 % від  статутного капіталу) цілком відповідає економічній дійсності індустріальних держав з добре розвиненим фондовим ринком і великою розпорошеністю акціонерного капіталу. Відповідно до західних стандартів розподілу акціонерного капіталу в публічних акціонерних товариствах десятивідсотковий пакет акцій здебільшого є або контрольним, або близьким до нього, що дає його власнику реальні можливості впливу на процес прийняття рішень у рамках такого товариства.

За суб'єктами інвестування виділяють  такі найпоширеніші групи прямих іноземних інвесторів:

– приватні інвестори-підприємці;

– транснаціональні корпорації (ТНК);

– інституційні інвестори (зокрема, міжнародні фінансові організації,такі, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансова корпорація (МФК)).

За метою інвестування прямі  іноземні інвестиції поділяють на інвестиції для досягнення фінансової, підприємницької або іншої мети. Інвестиції, які вкладаються для досягнення фінансової мети – вкладення капіталу з метою отримання відсотків за користування кредитом, позикою та іншими формами позикового капіталу. Інвестиції, які вкладаються для досягнення підприємницької мети – вкладення капіталу з метою встановлення контролю над підприємством, отримання інформації про діяльність підприємства, недопущення конкурентів на ринок. Інвестиції,які вкладають для реалізації іншої мети – вкладення капіталу для встановлення впливу на суверенний суб'єкт, санація міждержавних економічних зв'язків.

Прямі іноземні інвестиції поділяються на дві групи:

– трансконтинентальні капітальні вкладення, спонукальним мотивом яких є кращі умови ринку, тобто коли існує можливість постачати товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни(континенту). При цьому вирішальним фактором розміщення виробництва на даному континенті є ємність ринку,а не витрати виробництва. Витрати виробництва є вирішальними при виборі країни даного континенту, в якій необхідно створити нові виробничі потужності;

– транснаціональні вкладення – прямі вкладення здебільшого в сусідній країні, основною метою яких є мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.

Актуальними є виділення таких  видів прямих іноземних інвестиції:

1) експорт за кордон власного капіталу (капітал батьківської компанії або інших філіалів):

– гроші, паї, акції, інші цінні папери;

– майнові внески, основні фонди;

– права на використання нематеріальних активів;

– права користування землею, водою та іншими ресурсами або майном;

2) реінвестовані прибутки (нерозподілені дивіденди, які належать іноземному інвестору);

3) внутрішньо фірмові трансфери (субсидії, кредити, позики батьківської компанії або однієї філії до іншої філії).

Українськими нормативно-правовими  актами передбачено такі форми здійснення іноземних інвестицій:

– створення спільних підприємств з різною часткою іноземної участі або придбання частки вже діючих підприємств;

– створення підприємств, що цілком належать іноземному капіталу,або придбання у власність діючих підприємств повністю;

– придбання нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання;

– майна та майнових комплексів або у вигляді цінних паперів (акцій,облігацій тощо);

– придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

– співробітництво з іноземними інвесторами на підставі договору із суб'єктами господарської діяльності України без створення юридичної особи (наприклад,на основі договору про виробничу кооперацію, спільне виробництво якоїсь продукції тощо);

– в інших формах, які не заборонені законами України.

На сьогодні вже добре відомі позитивні наслідки прямого інвестування як для країн-донорів, так і для країн-реципієнтів. Це і відновлення на основі «Плану Маршалла» економіки ФРН, здійснення технологічного прориву Тайванем та Південною Кореєю, пожвавлення умов економічного зростання постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи.

Проте можливі ситуації, коли очікувані наслідки залучення прямих іноземних інвестицій не відбуваються. Тому не можна оминати увагою тих потенційних загроз, які можуть нести для певної території чи держави загалом ПІІ. Головними проблемами для приймаючих країн при цьому є занадто велика роль міжнародних компаній в окремих сферах економіки, їх економічна сила, здатність до маневрування у міжнародному просторі, як і обмеження ними національного суверенітету країн-реципієнтів ПІІ. Зокрема, мотивуючи відсутність товарів виробничого призначення на внутрішньому ринку, іноземні компанії можуть їх імпортувати зі своїх зарубіжних філіалів за трансфертними цінами, а останні, зазвичай, не відображають реальних умов торгівлі і значно розходяться з ринковими цінами.

Треба назвати й інші можливі  недоліки ПІІ з погляду на економіку країни-об'єкта інвестування: усунення з ринку вітчизняних виробників і постачальників; зниження загального рівня добробуту населення та трансферт прибутків на користь іноземного інвестора, що зумовлено надмірними державними пільгами на користь інвестора (наприклад, надання права на безкоштовне використання інфраструктурних сфер, протекціоністські заходи, надання пільгових кредитів); сувора експлуатація місцевих сировинних ресурсів; збільшення залежності країни від іноземного капіталу;постачання (збут) неякісних, недосконалих і морально застарілих ресурсів і активів;модифікація структури економіки та їх пристосування до інтересів інвестора; погіршення платіжного балансу; деформація культури підприємництва.

Іншим проблемним питанням, яке часто  непокоїть громадськість, є питання рівня екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів. Наприклад, в Україні вже стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на українській території лише екологічно брудні підприємства, функціонування яких виснажує природні ресурси та завдає збитків довкіллю і здоров'ю громадян. Проте, на основі досвіду багатьох держав світу доведено, що ПІІ є не лише засобом отримання доступу до зовнішніх джерел фінансування чи сучасних технологій або передового менеджменту, але й виступають чинником сталого економічного зростання країни, засобом забезпечення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Особливого значення це набуває для транзитивної за характером розвитку економіки України, що вимагає досить значних ресурсів для її модернізації.

Досвід свідчить, однак, що переваги ПІІ набагато переважають їх недоліки. Усвідомлюючи певні витрати у разі залучення ПІІ, більшість країн-реципієнтів все-таки дійшла висновку про домінування їхнього позитивного ефекту в прискоренні економічної динаміки.

 

 

2. Аналіз руху прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в Україні за 2012 рік

Важливу роль в розвитку національної економіки будь-якої країни світу  відіграють іноземні інвестиції, Україна  в даному випадку не є винятком. З розвитком транснаціональних  корпорацій суспільство все більше уваги приділяє питанню їхнього  розміщення та освоєння в сучасній економіці. Та не дарма, адже їхня величина, доцільність галузевого та територіального  розміщення,все сильніше впливають  на підвищення економічної активності населення, створенню нових робочих  місць, а інколи цілих виробничих галузей національного господарства, що в кінцевому варіанті визначає структуру економіки держави  та формує її політику. Залучення коштів іноземних інвесторів сприяє активізації  інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу, зростанню  інвестиційного потенціалу та ін.

В Україні процес розміщення інвестицій відбувається не без участі держави, принаймні існує інвестиційне законодавство, яке адаптовано до норм ЄС, та діють 50 міжнародних угод, предметом яких є захист та сприяння інвестиціям, та це все на теоретичному декларативному рівні. На практиці, з метою розвитку вітчизняної економіки,міжнародні угоди та акти мають стимулювати  державний менеджмент по усій його вертикалі до освоєння іноземних  інвестицій (акціонерного капіталу транснаціональних  корпорацій), як локомотиву для розвитку тих галузей, об'єкти яких становлять собою значний не реалізований потенціал розміщення виробничих потужностей та капіталів. А яка ж ситуація з рухом іноземних інвестицій наразі в економіці нашої держави, яку динаміку вони показують, в яких галузях розміщуються та куди орієнтується вітчизняний капітал, які галузі іноземних держав опановує? Відповіді на вище порушені питання буде розглянуто в даному дослідженні.