Робота редактора над навчальними виданнями для вищої школи

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Ноября 2014 в 16:16, курсовая работа

Краткое описание

Мета роботи – розглянути методику роботи редактора з навчальною літературою. Для досягнення мети вирішуються такі завдання:
1) розглянути специфіку навчальної літератури за цільовим призначенням і характером інформації;
2) розглянути етапи роботи редактора з навчальним виданням;
3) дослідити специфіку роботи редактора з навчальною літературою.

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ І. Специфіка навчальної літератури за цільовим призначенням і характером інформації. ……………………………………………………………. 5
1.1 Загальна типологічна характеристика навчальних видань………….. 5
1.2. Роль і значення навчальної літератури………………………………. 10
1.3. Предметна область навчальних видань…………………………….... 11
1.4. Цільове призначення навчальних видань…………………………….. 13
1.5. Читацька адреса навчальної літератури……………………………….16
1.6 Види навчальних видань за цільовим призначенням і характером інформації………………………………………………………………………….. 18
РОЗДІЛ ІІ. Загальна методика редагування навчальних видань……………23
2.1 Загальна методика написання……………………………………………25
2.2.Структурування змістової частини………………………………………26
2.3. Забезпечення належного навчально-методичного рівня тексту………29
2.4. Забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу.30
2.5. Приховані помилки в навчальних виданнях……………………...…….31
2.5.1. Неправильний переклад усталених лексем та мовних конструкцій наукового стилю……………………………………………………..35
2.5.2. Неточності у використанні термінології……………………….35
2.5.3. Помилки в абревіатурах та скороченнях………………..…….36
2.5.4. Помилки при перекладі власних імен………………….………37
2.5.5. Неправильне вживання дієприкметників………………………37
2.5.6. Помилки у цифрах, які виникли у результаті сканування……37

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………40
СПИСОК використаної ЛІТЕРАТУРИ …………………………………..46

Вложенные файлы: 1 файл

Готова курсова.docx

— 82.26 Кб (Скачать файл)

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Загальна методика редагування навчальних видань

 

Навчальні видання - особливо складні тексти. Така складність обумовлюється як змістовою, так і структурною їх специфікою. З одного боку, тексти для навчальних видань виконують чи не найвідповідальніші функції: інформаційну, пізнавальну, виховну - вони мають безпосереднє відношення до формування в читача не лише базових знань, а й основних етичних норм, моральних засад особистості. З іншого - такі видання потребують складнішої внутрішньої конструкції, будова якої значною мірою залежить саме від умінь і навичок як автора, так і його майбутнього редактора. Приступаючи до створення навчальних видань, авторові належить передусім розібратися в розмаїтій їх типології. Типологічний ряд кожного виду видань найкраще виокремлювати за адресністю читача (споживача) та характером інформації. Це дає змогу з'ясувати специфічні характеристики, які властиві тому чи іншому виданню найперше з точки зору методики редакторської підготовки. У науці про видавничу справу та редагування існують різні підходи до формування типологічного ряду навчальних видань. Так, московські дослідники О. Гречіхін та Ю. Древс, взявши за основу функціональний аспект навчальних видань, розділяють їх на такі групи: програмні, теоретичні, популярні, методичні, інформаційні. Інші російські вчені (авторський колектив за редакцією С. Антонової) пропонують згрупувати навчальні видання за цільовим призначенням. За цією методикою сформовані чотири блоки: програмно-методичні, навчально-методичні, навчальні, допоміжні. Ми ж, прагнучи зобразити типологію навчальних видань простішою і зрозумілішою для редактора-практика, спробуємо вибудувати її за місцем і поширеністю кожного з цих видів видань у редакційно-видавничій діяльності. Отож, навчальні видання поділяються на такі види: - підручник; - навчальний посібник; - наочний посібник; - курс лекцій; - практикум; - збірник вправ (або задач); - хрестоматія; - книга для читання. Слід пам'ятати, що існують й інші види навчальних видань, які менш поширені у видавничій практиці: - навчальний план; - навчальна програма; - методичні вказівки; - методичні рекомендації. Мала поширеність таких видань в оперативних планах діяльності видавництв пояснюється кількома причинами: мізерний обсяг (здебільшого брошури), обмежений наклад (від 50 до 300 примірників), службовий характер користування (необов'язковість вміщення вихідних відомостей), спрощеність художньо-технічного оформлення (шрифтове одноколірне вирішення). Як правило, така видавнича продукція твориться силами кафедр навчальних закладів, ними здебільшого розповсюджується серед студентів та бібліотек й істотно не впливає на тематику, зміст і характер навчальних видань. Специфіку навчальних видань легко помітити, якщо порівнювати їх зміст і структуру, скажімо, з науковими чи науково-популярними. Для перших характерні: - послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого); - доступність викладу, зорієнтована на вікові особливості та освітній рівень читача; - чітка й детальна структурованість усіх складових змістової частини; - відповідність змісту та проблематики затвердженій програмі; - відібраний і перевірений практикою фактаж; - відсутність полеміки; - наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ; - регламентоване державними стандартами художньо-технічне та поліграфічне виконання. Акценти, таким чином, робляться на навчальних, методичних і виховних аспектах пропонованої до друку праці. Найпоширенішими видами цього ряду є підручник і навчальний посібник. За новим українським держстандартом, підручником прийнято називати навчальне видання зі систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджено як таке. Натомість, навчальний посібник є своєрідним додатком до підручника. Призначення навчальних посібників - розширювати, доповнювати, поглиблювати знання, передбачені програмою нормативного курсу. Структура цього видання не така строга, як у підручнику. Оскільки часто навчальні посібники покликані висвітлювати актуальні проблеми, сучасні тенденції галузі чи маловивчені аспекти цілісного нормативного курсу, тут виправдані, до певної міри, і монографізм, і полемічність викладу. Навчальні посібники, в результаті значного доопрацювання і переробки авторами, нерідко "переростають" згодом у підручники з нових нормативних курсів. Зовнішньою ознакою підручника чи навчального посібника є наявність грифа Міністерства освіти та науки (або іншого міністерства, в компетенції якого перебуває підготовка спеціалістів відповідного профілю - медичного, культурологічного тощо) про затвердження видання як підручника чи навчального посібника. Гриф розміщують на титульній сторінці після назви видання, а на звороті титулу зазначається номер і дата рішення відповідного міністерства. Авторові слід також пам'ятати, що існує спеціальний порядок надання навчальній літературі спеціальних грифів, а також вимоги до видавництв, які самостійно готують оригінал майбутнього видання та всі необхідні документи для подання на отримання грифа.[5]

 

2.1 Загальна методика написання

 

Навчитися розрізняти специфіку різних видів навчальних видань перед початком їх створення вкрай необхідно. Адже структурно-змістові особливості, скажімо, підручника зовсім відмінні від хрестоматії чи практикуму. Водночас один і той же вид видання нерідко потребує зовсім інших редакторських прийомів під час редагування залежно від адресного призначення. З цієї причини не можна сліпо застосовувати одні й ті ж прийоми, скажімо, до підготовки підручника для першокласника, десятикласника і студента-старшокурсника. Проте, незважаючи на специфіку різних видів навчальних видань, практика видавничої справи виробила загальну методику роботи над підготовкою їх до друку. Способи застосування цієї методики під час роботи над оригіналом доцільно розглядати в такій послідовності: а) структурування змістової частини; б) забезпечення належного навчально-методичного рівня тексту; в) забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу; Коротко розглянемо кожну з означених тез.

 

 

 

 

2.2.Структурування  змістової частини

 

Найперше важливо виробити таку структуру видання, яка б відповідала типовій схемі навчального видання: зміст, вступ (або передмова), основний текст, інформаційно-пошуковий текст.

Зміст. На відміну від радянської практики видавничої справи, зміст у навчальному виданні доцільно розміщувати на його початку, відразу після звороту титульної сторінки. Це відразу орієнтує читача і в загальній проблематиці видання, і в пошуку потрібної теми. До речі, цей елемент у закордонних виданнях завжди вміщується на початку. Заголовки змісту мають точно відтворювати такі ж заголовки, подані в тексті. Не належать до змісту лише заголовки, набрані впідбір тексту. Заголовки змісту не можна редагувати, скорочувати чи подавати в абревіатурі, якщо це не зроблено в основному тексті.

Вступ, або передмова , є обов'язковим для навчального видання. Тут зазначається його актуальність, місце курсу серед інших дисциплін; формулюються основні завдання, що ставляться перед тими, хто вивчатиме предмет; подаються поради щодо самостійного опрацювання підручника.

Основний текст. На цьому етапі робота над текстом полягає в чіткому і рівномірному розділенні його структурних елементів згідно з обраною автором системою рубрикації. Скажімо, може бути така послідовність рубрикації: частина, розділ, параграф, "ліхтарик". Якщо головним структурним елементом підручника обрано розділ, то в цілому зміст його має бути певною сходинкою для школяра чи студента в оволодінні матеріалом усієї книги й охоплювати завершений об'єкт вивчення. Відпрацювавши за визначеною схемою перший розділ, важливо витримати таке підпорядкування тексту (і в приблизно такій пропорції за обсягом) в усіх наступних розділах майбутнього видання. У видавничій практиці існує класичний і сучасний варіанти оформлення тексту в межах певної структурної одиниці. Проілюструємо це на конкретному прикладі. Для розгляду візьмемо редакторське відпрацювання (класичний варіант) одного розділу підручника "Історія видавничої справи" (К.: Наша культура і наука, 2003. - 496 с.):

Тема 1. Історичні витоки видавничої справи в світі (від ІІ тисячоліття до н. е.)

1. Попередники  сучасних видань.

  • Виникнення письма й алфавіту як предтеча книгописання.
  • Первинний видавничий матеріал.
  • Форми книг.

2. Ранні осередки  рукописної книги.

  • Ассирія.
  • Єгипет.
  • Китай.
  • Індія.
  • Палестина та Ізраїль.
  • Греція і Рим.

3. Роль рукописного  книготворення в суспільному  поступі.

  • Причини поширення рукописання.
  • Становлення книгозбірень.
  • Книга в долях Горація та Овідія.
  • Вимоги до переписувачів книг.

 У випадку, коли б редактором був обраний  сучасний варіант відпрацювання  структури розділу, він мав би  такий вигляд:

І. Історичні витоки видавничої справи в світі (від ІІ тисячоліття до н. е.)

   1. Попередники  сучасних видань.

       1.1. Виникнення письма й алфавіту  як предтеча книгописання 

       1.2. Первинний видавничий матеріал 

       1.3. Форми книг

   2. Ранні  осередки рукописної книги 

        2.1. Ассирія 

        2.2. Єгипет

        2.3. Китай 

        2.4. Індія 

        2.5. Палестина та Ізраїль 

        2.6. Греція і Рим 

3. Роль рукописного  книготворення в суспільному  поступі 

        3.1. Причини поширення рукописання 

        3.2. Становлення книгозбірень 

        3.3. Книга в долях Горація та  Овідія 

        3.4. Вимоги до переписувачів книг.

На запитання: який варіант кращий, однозначної відповіді бути не може. Обидва мають право на існування. Все залежить від побажання автора, смаків редактора, виробленого в кожному видавництві власного стилю представлення тексту. Тут ми не торкаємося технічного боку редагування цього фрагмента тексту. Взаємозв'язок і підпорядкованість заголовків у межах одного розділу можна зримо відтворити за допомогою застосування різних розмірів шрифтів, їх жирності, а також курсиву, розрядки тощо.

Інформаційно-пошуковий текст. Йдеться про добре продуману систему покажчиків та додатків, наявність яких свідчить про високий методичний рівень підготовки навчального видання. Бажаними в підручнику є іменний, предметний, географічний покажчики, глосарій, список умовних скорочень. Ці структурні підрозділи видання створюються, як правило, після останньої верстки, оскільки вони остаточно "прив'язуються" до конкретних сторінок. Незалежно від того, хто виконує цю чорнову, але вкрай потрібну роботу, - автор чи редактор - за достовірність покажчиків несе відповідальність редактор видання. Будь-які зміни в тексті підручника після завершення формування покажчиків (скорочення, додавання, правки, що неминуче призводить до зміни пагінації сторінок) становлять загрозу їхньої правдивості. Про це автор постійно має пам'ятати на останніх стадіях доведення оригіналу до кондиції.[3]

 

 

 

 

2.3. Забезпечення належного навчально-методичного  рівня тексту

 

Працюючи над текстом, автор має пам'ятати про найважливіші завдання конкретного навчального видання: по-перше, дати учневі (студентові) певну систему знань; по-друге, допомогти йому легко засвоїти нормативну дисципліну; по-третє, активізувати творчий потенціал; по-четверте, сприяти формуванню особистісних начал. Виконанню цих завдань має підпорядковуватись відпрацьований належним чином навчально-методичний рівень тексту. Досягнути його не можна, не опираючись на такі критерії, як системність викладу, науковість, цілісність, повнота, логічність, доступність. Тут, як і у випадку з підготовкою енциклопедичних чи довідкових видань, важливо відпрацювати в усіх розділах і параграфах єдиний стиль представлення тексту. Особливо це стосується введення в текст і використання термінів та понять, визначення контрольних запитань і завдань, постановки проблем та розгортання міркувань довкола них, наявності сюжетного розвитку розповіді, формулювання висновків. Так, подвоєну увагу мають викликати терміни і поняття, які вводяться до того чи іншого параграфа майбутнього видання. Чи не несе в собі даний термін двозначність (а то й багатозначність), яка форма визначення терміна (скорочена чи повна) використана, чи доцільно в одному параграфі вводити таку кількість термінів? - ось запитання, які не просто має поставити перед собою автор, а й дати на них однозначну відповідь. Визначенням переліку контрольних запитань і завдань має завершуватися кожна тема (розділ, частина) навчального видання. Функції цього структурного елементу видання досить вагомі й відповідальні. Пошук відповідей на поставлені запитання чи виконання завдань спонукають учня (студента) до уважного прочитання теми, виділення в ній головного, вироблення звички самоконтролю, формують навички самостійного мислення, пошуку й читання додаткової літератури. Уважний аналіз у випущених різними видавництвами навчальних видань цих своєрідних розділів, які нерідко називаються "Запитання і завдання для самоконтролю" і виділяються відмінними від основного тексту шрифтом та шириною набору шпальти, дає підстави робити висновки про неоднакове ставлення авторів та редакторів до цього важливого елементу внутрішньої частини видання. Прикладом легковаження обох сторін можна вважати вибір після кожної теми однотипної форми запитань, яка передбачає всього лиш запам'ятовування прочитаного матеріалу: які, коли, скільки, хто? Натомість правильно роблять ті автори, які розбавляють запитання й завдання складнішими формами, що спонукають того, хто вивчає дисципліну, застосовувати складніші мисленнєві та практичні дії, а отже, глибше й повніше розуміти проблему, залучати більшу кількість самостійно опрацьованих джерел. Йдеться про постановку запитань і завдань у форматах: чому, як, назвіть характерні тенденції, дайте порівняльну характеристику, аргументуйте тезу..., ваша думка з приводу... тощо. [10]

 

2.4. Забезпечення взаємозв'язку текстового  та ілюстративного матеріалу

 

Не вдаючись до детальної характеристики типологічного ряду ілюстративного матеріалу, лише наголосимо, що в навчальних виданнях найпоширенішими є такі види ілюстрацій: репродукції, малюнки, фотографії, карти, діаграми, схеми, таблиці, графіки, рисунки. Функції, які виконують ілюстрації в навчальному виданні, - найрізноманітніші. З-поміж найголовніших варто виділити наочну, доповнювальну, поглиблювальну, пояснювальну, виховну, естетичну. Про кількість і характер ілюстрацій у майбутньому виданні слід вести мову ще на підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу. Робота на цьому етапі полягає в такому:

  Визначення критеріїв відбору  ілюстративного матеріалу.

Залежно від адресного призначення видання визначається концепція зображального ряду: в підручниках для початкових і частково для середніх класів домінувати будуть образні малюнки, зображення предметів, виконані в кольорі. У підручниках з літератури й історії доцільно використовувати портрети авторів і героїв, репродукції відомих художників. Для вузівських підручників більше властивий комбінований підхід до подачі ілюстративного матеріалу. В них домінуватимуть схеми, таблиці, графіки.

  Визначення місця розташування  ілюстрацій по тексту.

Важливо, аби ілюстрації були максимально "прив'язані" до тексту. Ця вимога є абсолютною для шкільних підручників. Тут картинка і пояснювальне слово чи фраза мають однозначно збігатися. Для вузівських підручників ця вимога є бажаною. Нерідко видавці, аби не мати мороки з різноформатним ілюстративним рядом по тексту, вміщують його окремими блоками (чи аркушами) в середині або наприкінці книги. Такий підхід може бути виправданим тоді, коли подані ілюстрації доповнюють суть викладеного матеріалу. У випадках же, коли фотографії конкретизують, поглиблюють розповідь, їхнє місце безперечно повинно бути саме на тих сторінках тексту.

Окремої уваги заслуговує редагування текстівок. Вони мають бути лаконічними, конкретними і точними. Кінець останнього речення текстівки, як і автономного від тексту заголовка чи підзаголовка, не виділяється крапкою.

 

2.5. Приховані помилки в навчальних виданнях

 

Становлення вітчизняної науки і трансформація системи вищої освіти є факторами поширення наукового та навчального книговидання. У гуманітарних науках змінюються концептуальні ідеологічні підходи, точні та природничі науки постійно збагачуються новими теоріями та даними. Освіта, зокрема вища, потребує нового навчально-методичного забезпечення (підручників, навчальних посібників, навчально-методичних комплексів, довідкової літератури тощо). Раніше, за радянських часів, проблема створення нової навчально-наукової літератури не була такою нагальною, посібники видавалися, по-перше, централізовано, по-друге, "навіки", бо були усталеними, консервативними. З одного боку, це мало позитивні риси: підручник укладався тривалий час кваліфікованим колективом авторів, видавався з дотриманням усіх норм, відповідно до стандартів. З іншого боку, авторитарна держава мала авторитарну науку та освіту, плюралізм наукової думки був неприпустимий.

Информация о работе Робота редактора над навчальними виданнями для вищої школи