Класифікація журналів

Об'єм журналу на відміну від газети вимірюється в різних показниках. Наприклад, у вихідних відомостях "Журналіста" вказано, що його об'єм 9,33 умовних друкарських аркушів, або 15,15 обліково-видавничих аркушів. Умовний друкарський аркуш прийнятий для обліку і зіставлення об'ємів видань, віддрукованих на паперових листах різних форматів. За одиницю прийнятий паперовий аркуш формату 60×90 см, що має площу 5400 см2. Обліково-видавничим аркушем називається одиниця вимірювання об'єму друкарського видання, рівна 40000 друкарських знаків, або 700 рядкам віршованого тексту, або 3000 см2 ілюстраційного матеріалу.

Завершуючи розмову про основні розмірні характеристики журналу, ще раз підкреслимо, що вони не вибираються довільно, а визначаються типом видання, його типоформуючими ознаками. Кожна розмірна характеристика повинна бути оптимальною, сприяючою якнайповнішому сприйняттю читачем змісту газетних і журнальних матеріалів.

Таблиця 1

Формат журнальних видань [23, 204]

Примітка. Допускається випуск малооб'ємних журналів форматом 270×350 мм без обрізання з трьох сторін, що друкуються форматом 70×108/8 на спеціалізованому устаткуванні.

2.2. Шрифти та їх застосування

Одним з найважливіших елементів оформлення друкованих видань є шрифт – графічна форма знаків алфавітного листа. За допомогою шрифту читач знайомиться із змістом видань. Від використання того або іншого шрифту залежать легкість для читання, якість художнього оздоблення і поліграфічного виконання видань.

Шрифт формує графічне обличчя видань. Застосовуючи той або інший шрифт, оформлювачі газет і журналів керують увагою читача, диференціюють текст, дозволяючи легко відшукати той матеріал, з яким необхідно познайомитися в першу чергу. У зв'язку з цим вивчення особливостей шрифтового оформлення газет і журналів, специфіки шрифтів і практики їх застосування має особливе значення [20, 37].

Малюнок сучасних шрифтів, використовуваних газетою і журналом, скла­да­вся поступово, в процесі багатовікового розвитку писемності і друкарської справи.

Сучасні друкарські шрифти беруть свій початок від рукописних шрифтів, що використалися з ХI по ХVII ст. [20, 48].

Для того, щоб шрифт у журналі відповідав своєму призначенню, він повинен відповідати ряду вимог, найважливішою з яких є легкість для читання. Він повинен також відповідати виробничо-технічним умовам і бути економічним, убористим. У зв'язку з цим, на відміну від книги, головні естетичні вимоги до оформлення журналу залежно від їх типу пред'являються не стільки до малюнка шрифту, скільки до його легкості для читання, до єдності оформлення, що створює журналу певну зовнішність відповідно до їх призначення.

Естетичні, художні якості шрифту додають зовнішній формі журналу витонченість, красу, легкість для читання, а економічність – високу місткість друкарського аркуша. Кожен малюнок шрифту має свою графічну зовнішність, яка впливає на художній образ друкарської продукції. Ось чому малюнок шрифту стилістично повинен бути пов'язаний з іншими графічними елементами видання (ілюстраціями, орнаментом, малюнком лінійок).

Легкість для читання – це висока якість сприйняття при читанні тексту, набраного тим або іншим шрифтом. Малюнок шрифту, його розмір, співвідношення висоти і ширини літери, контраст, особливості засічок, загальна простота або складність малюнка літери – все це так чи інакше впливає на легкість для читання. При цьому необхідно відзначити, що вимоги до легкості для читання різні залежно від віку і кваліфікації читача.

Легкість для читання різних кеглів шрифту певної гарнітури залежить від кваліфікації читача, а також від довжини рядка набору і характеру читання. Найбільш легкий для читання кегль при читанні суцільного тексту кваліфікованим читачем – 10-й (корпус). Цілком легкі для читання при короткому рядку набору кеглі 8 і 9, саме ці шрифти використовуються для набору тексту журналів. Необхідно відзначити при цьому, що шрифт кегля 6 також може бути легким для читання за певних умов – вибіркове читання, набір невеликих за об'ємом матеріалів на вузьку колонку і т.д.

Характер шрифтового оформлення залежить від типу і профілю видання, від можливостей поліграфічної бази і традицій, що склалися в редакціях [20, 51].

Відомо, що сила, виразність і ясність заголовків неабиякою мірою залежать від розмірів шрифтів. Кегль шрифту визначається багатьма чинниками: значенням матеріалу, до якого відноситься заголовок, місцем його на смузі, об'ємом матеріалу, кількістю колонок, на які він розверстаний, а також видом самого заголовка. При оформленні заголовків враховують і певну залежність розміру шрифту для їх набору і формату самого видання, типу журналу.

Оформлення складних заголовних комплексів, як правило, будується за принципом контрасту, зіставлення шрифту основного заголовка і, наприклад, підзаголовка або рубрики. Контраст може виражатися в щільності шрифту, зображеннях, розмірах.

Для журнальних заголовків в основному характерний багатогарнітурний стиль. Поширений, наприклад, у науково-популярних журналах ("Природа", "Здоров'я", "Вокруг света", "Наука и жизнь" та ін.).

Багатогарнітурна строкатість, як доведено психофізіологічними дослідженнями, знижує легкість для читання журналів і часто порушує композиційну цілісність смуг. Останнім часом все більше журналів переходять на одногарнітурний або малогарнітурний стилі оформлення текстових матеріалів, що приводить до системного, впорядкованого сприйняття їх читацькою аудиторією. Оформлювачі журналів, що використовують в текстах одну шрифтову гарнітуру, широко застосовують різноманітні композиційно-графічні прийоми і акценти для управління читацькою увагою.

Ряд журналів використовує для набору тексту три-чотири гарнітури. Проте в різних виданнях цей багатогарнітурний стиль має свої відтінки. Деякі журнали мають дві основні, в рівній мірі використовувані гарнітури, і одну-дві додаткові.

Для багатьох журнальних видань характерна тенденція систематизувати (більшою чи меншою мірою) використання тієї або іншої гарнітури, закріплювати шрифт певного малюнка за конкретною рубрикою, тематичним напрямом.

Найчіткіше в журналах відпрацьована система застосування текстових шрифтів. Вузька спеціалізація деяких видань і строга побудова за розділами, що супроводжуються рубриками, полегшує це завдання. Складніше систематизувати використання шрифтів в універсальному журналі.

Тип журналу, його своєрідність пред'являють певні вимоги перш за все до текстових шрифтів. Наприклад, науково-популярні, масові ілюстровані журнали використовують в основному шрифти кегля 8 нейтрального малюнка, в дитячих же журналах застосовується шрифт кегля 12, 16 простої будови літер і знаків.

2.3. Заголовний комплекс

Носієм істотних ознак оформлювального стилю того або іншого видання виступає його заголовний комплекс – певна сукупність літературних і графічних засобів і прийомів, що дає читачу попередні відомості про зміст номера і окремих матеріалів (публікацій) [20, 56].

У процесі випуску номера його заголовний комплекс може складатися двома шляхами: стихійно – як проста сума заголовних частин окремих публікацій і планомірно – як чітка система попередньої інформації про номер, що виникає в результаті ретельно продуманої оформлювальної політики. Другий шлях, безумовно, ефективніший і характерніший для тих видань, де провідним методом створення оформлювального стилю є метод моделювання.

Графіка заголовного апарату найтіснішим чином взаємодіє з його смисловою структурою, дозволяючи виділити, відтіняти, а деколи і замінити собою окремі смислові елементи, скріпляючи воєдино всю заголовну частину матеріалу, смуги, номера. Інакше кажучи, в заголовній частині відбувається органічне злиття літературного і графічного оформлення, яке в концентрованому вигляді виражає і особливості змісту видання, і особливості прийнятого в ньому оформлювального стилю.

Таким чином заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям розділення, диференціації матеріалів, але й цілям їх об'єднання.

Зростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несе в собі і головні типологічні характеристики цього видання.

Так само виявляються типологічні особливості конкретного журналу. По-книжковому оформляється заголовний комплекс майже всіх літературно-художніх, спеціальних, відомчих журналів і бюлетенів. А по-газетному – ті журнали, які відрізняються великою тематичною і жанровою різноманітністю, адресовані масовій аудиторії [20, 58].

Типологічні особливості стають початковими при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного і графічного оформлення.

Щоб зробити правильний вибір заголовних елементів, треба достатньо точно представляти їх можливості в передачі інформації про матеріал, добірку. Інакше кажучи, потрібно добре бачити призначення того або іншого елемента. Тут можна виділити три основні ознаки.

Перш за все, вибір залежить від характеру і об'єму інформації, що передається. В сучасному заголовному комплексі можна представити всі інформаційні властивості публікації: предмет розмови, авторські й редакційні оцінки, час і місце дії, жанр, хто її автор і кому вона адресована. Зрозуміло, далеко не завжди необхідне таке широке сповіщення. Єдине, без чого не можна обійтися, – вказівка на тему публікації: інакше зникне база спілкування з читачем. Тому тематична характеристика публікації, як правило, виноситься в зорово-смислове ядро комплексу – в заголовок і рубрику. Причому нерідко переважають оцінні формули. Але навіть якщо в заголовку, рубриці міститься достатньо чітка вказівка на тему, то через свою стислість, афористичності ці елементи дають лише узагальнений образ публікації. Для замітки, невеликої кореспонденції цього буває досить, але середні і великі матеріали потребують ширшого і детальнішого представлення. Це робиться за допомогою підзаголовка, анонса, введення.

2.4. Фотоілюстрація в журналі

Фотоілюстрація – невід'ємна частина масових журналів. Вона грає різну роль на сторінках періодичної преси, зокрема роль засобу художньо-технічного оформлення, причому їй відводиться особливе місце. Це зумовлено специфічні­стю фотографічного зображення: знімок є візуально-образною копією фрагментів дійсності. Некодована, графічно уподібнена самій дійсності "мова" знімка не просто виділяє фотоілюстрацію серед інших елементів художньо-технічного оформлення періодичних видань, він і розширює можливості оформлення [20, 69].

Не менш важлива відмітна особливість фотоілюстрації – швидкість сприйняття укладеної в ній інформації. Якщо в текстовому матеріалі описуваний об'єкт розгортається від строчки до строчки і його образ відтворюється в свідомості читача поступово, то засвоєння візуальної інформації знімка відбувається практично миттєво.

Наочність, документальність і швидкість прочитання фотографій – усі ці особливості наділяють фотоілюстрацію великою привабливою силою. При знайомстві з номером газети і журналу саме на фотографічних знімках в першу чергу затримується погляд читача.

Особливості фотоілюстрацій вимагають відповідного підходу до використання їх в періодичній пресі. Перш за все необхідно враховувати двоєдину роль фотоілюстрацій в газеті і журналі: вони беруть участь як у формуванні графічного обличчя друкованого видання, так і в його змістовному наповненні. Це – наріжне положення в практиці ілюстрації. Без взаємного пов'язування названих двох моментів не можна досягти планованого ефекту фотопублікацій. Як елемент оформлення вона виділяє публікований на смузі матеріал, привертаючи до нього увагу читача, а змістовне її наповнення задовольняє потребу пізнання і оцінки відображеного факту або явища. У злитій і практичній одномоментності двох потоків – указівного, що направляє увагу читача, і пізнавального – відмінність і перевага фотоілюстрації перед текстовими елементами смуги.

Безумовно, можливості фотознімку і тексту розкривати дійсність не можуть бути рівнозначними. Слову властива універсальність, воно здатне передати не тільки реальне, конкретне, але й відвернене, абстрактне. Можливості фотографії обмежені, вона поступається пріоритетом слову в понятійно-образній сфері, але найповніше проявляє свої можливості в конкретно-наочній. У названих межах вона ефективніше впливає на читача, ніж слово.

Цю обставину слід ураховувати при розробці номера газети і журналу: відповідно повинні плануватися тематика фотопублікацій і їх місце на смузі.

Як елемент художньо-технічного оформлення журналу фотоілюстрація набуває ряду значень.