Отчет по практике в суде

 Вважаємо  дуже слушною думку Є.В. Васьковського, який ще у 1893 р. писав про сутність адвокатури: "На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми є настільки простими і нескладними, що доступні для розуміння всіх і кожного, позивач має можливість вести справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури життєві відносини стають усе більш різноманітними та заплутаними, а разом з тим ускладнюються і відповідні юридичні норми. Знання та застосовування їх стає складнішим для більшості громадян; позивач, не маючи спеціальної підготовки, вже неспроможний сам вести справи, йому необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріального права та формами процесу; виникає потреба в особливій групі осіб, які б спеціально займалися вивченням законів і могли б надавати юридичну підтримку або здійснювати правозаступництво. Саме ці спеціалісти-право-знавці одержали назву адвокатів. Отже, адвокатура у власному розумінні слова — правозаступництво, правозахист, тобто, іншими словами, — юридична допомога, що надається тим, хто її потребує, спеціалістами-правознавцями".

 О.Д.  Святоцький пише, що за своєю природою адвокатура є громадською, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян та організацій.

 Серед  юридичних засобів захисту прав  людини чільне місце належить  адвокатурі. Про це свідчить, зокрема,  те, що на УШ Конгресі ООН,  що відбувся у серпні 1990 р. в  Нью-Йорку, було прийнято спеціальний  документ — "Основні положення  про роль адвокатів"[13].

 Сприяти  забезпеченню належного рівня  захисту покликані приписи "Основних положень", які стосуються загальних обов'язків адвокатів. У них, зокрема, зазначено, що такими обов'язками є: консультування клієнта про його права й обов'язки; надання допомоги клієнту законним способом і здійснення певних дій для захисту його інтересів; надання клієнту допомоги в судах, трибуналах, адміністративних органах.

 Важливі  приписи вміщено в "Основних положеннях" щодо забезпечення доступності юридичної допомоги, яку покликані надавати адвокати, а саме: обов'язок державних органів гарантувати реальний і рівний доступ до адвокатури для всіх осіб, які проживають на території держави, зокрема забезпечити фінансування юридичної допомоги незаможним людям. Особлива увага приділяється проблемам забезпечення юридичної допомоги у кримінальному провадженні.

Головна соціальна місія, фундаментальне призначення  адвокатури — це захист прав людини. Це положення має бути визначальним у вирішенні проблеми досконалого  функціонування цього надзвичайно  важливого право забезпечувального інституту.

 Е.  Пікар писав, що адвокатура створена не для насолоди тих, хто до неї належить, а для суспільного служіння, тяжкого, суворого і серйозного. Звернення до нас клієнтів — не прохання, а вимога, від якої ми можемо лише тоді ухилитися, коли очевидно, що законна підтримка і суперечка з приводу їхніх вимог неможливі.

 Реальна  здійсненність і надійна захищеність  прав людини — найвищий критерій  гуманістичності, прогресивності, "якісності" адвокатури. Будь-які системи організації та діяльності адвокатури, що існують нині в різних країнах, будь-які пропозиції щодо їх поліпшення, удосконалення мають оцінюватися саме під кутом зору їх здатності забезпечити права людини.

 Отже, поняття і сутність інституту  адвокатури можна сформулювати  так: адвокатура — це незалежна  самостійна громадська організація  професійних юристів, яка у  встановленому законом порядку  виконує важливу суспільну функцію  — захист прав і законних  інтересів громадян і організацій,  а також надає їм необхідну правову допомогу[6, c.103].

Адвокатура  України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Ч.1 ст.4 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає принципи діяльності адвокатури. Згідно зі ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Оскільки закони повинні відповідати Конституції, а її норми є нормами прямої дії, то принципом діяльності адвокатури слід вважати принцип верховенства права. У відповідності зі ст. З Статуту Ради Європи вимога про визнання принципу верховенства права є складовою частиною національної правової системи. Визнаючи принцип верховенства права, Конституція України створила належні умови ефективного захисту прав і свобод людини, ствердила, що національне законодавство не повинно суперечити природнім правам людини, зокрема, на життя, свободу, безпеку, власність, рівність тощо. Для адвокатів принцип верховенства права набуває особливого значення, оскільки вони мають спрямовувати свою діяльність на захист загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, основним пріоритетом якого є права і свободи людини і громадянина. Визнання і дотримання принципу верховенства права є однією з основних і невід'ємних ознак правової держави, у побудові якої бере активну участь адвокатура, керуючись своїм конституційним призначенням.

Принцип незалежності є основоположним у  діяльності адвокатури, оскільки завдяки  йому виконуються професійні повноваження адвокатів, спрямовані на захист прав і свобод людини, забезпечення конституційного  права кожного на правову допомогу. Саме при реалізації завдань адвокатури, котрі полягають у сприянні людині захистити свої права від порушень, що допускаються, в тому числі й  посадовими особами та державою, адвокатура має керуватися принципом незалежності. Без цього неможливо здійснювати  професійну адвокатську діяльність, протистояти тим, хто діє поза правовим полем, порушує чинне законодавство, посягає на права і свободи  людини і громадянина, на законні інтереси юридичних осіб тощо.

Статут  ООН підтверджує право людей  на створення умов, за яких законність буде додержуватися. У Загальній  декларації прав людини утверджується  принцип рівності перед законом. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права  наголошує на обов'язку держав сприяти  загальній повазі й додержанню прав людини і основних свобод. Інші міжнародні документи також містять норми  щодо необхідності дотримання прав і  свобод людини. Отже, адвокатська діяльність є одним із найважливіших механізмів сприяння виконанню цих норм[13].

В Основних положеннях про роль адвокатів, прийнятих VIII Конгресом 00Н по запобіганню злочинам у серпні 1990 року, стверджується, що належне забезпечення прав людини і  основних свобод вимагає, щоб усі  люди мали адекватну можливість користування юридичною допомогою, здійснюваною професійними юристами. У цьому документі  наголошується також на ролі професійних  асоціацій адвокатів у захисті  своїх членів від переслідувань, необґрунтованих обмежень і посягань, наголошується на обов'язку уряду країни забезпечити адвокатам можливість здійснювати професійні обов'язки без залякування, перешкод, завдання турботи і недоречного втручання.

ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює певні гарантії принципу незалежності в адвокатській діяльності. Зокрема, п.1 ч.1. ст. 23 закону містить заборону будь-якого втручання в адвокатську діяльність, п.4 ч.1 ст. 23 - заборону розголошування документів, пов'язаних із здійсненням адвокатської діяльності. У Кримінальному кодексі України ст.397 передбачено відповідальність за будь-яке втручання в діяльність захисника чи представника особи[18].

Правила адвокатської етики розглядають  як необхідну умову належного  здійснення адвокатської діяльності незалежність адвоката у виконанні своїх професійних  прав, обов'язків. Це, як зазначено у  ст. 5 Правил, «передбачає його свободу  від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також впливу своїх особистих  інтересів». Правилами встановлюється обов'язок адвоката протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність. Про дотримання принципу незалежності йдеться у багатьох статтях Правил, які регулюють взаємовідносини  адвоката з клієнтом, учасниками судового процесу, судом, іншими особами, державними органами[16].

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства передбачає, що для членів суспільства існування вільної, незалежної професії поряд з додержанням правових норм є найважливішою гарантією захисту прав людини перед державною владою та іншими інтересами суспільства.

Принцип демократизму є притаманним адвокатурі за самим її призначенням, змістом  діяльності та організаційними формами. Про демократичні принципи організації  та діяльності адвокатури свідчать: вільний  вибір адвокатської професії і доступність набуття статусу адвоката, добровільний вибір організаційних форм здійснення адвокатської діяльності, зокрема вступу в адвокатське об'єднання і виходу з нього; забезпечення громадських інтересів та соціальних і професійних прав адвокатів; свобода здійснення професії; колегіальність у вирішенні проблем діяльності адвокатури, яка закладається у статути адвокатських об'єднань і якою керуються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури та Вища кваліфікаційна комісія адвокатури; самоврядування адвокатських об'єднань; вільне обрання органів, які надають право доступу до адвокатської діяльності і припиняють його, притягають до дисциплінарної відповідальності, здійснюють контроль за якістю виконання професійної діяльності; висування кандидатів на посади голів адвокатських об'єднань, членів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури і обрання їх на альтернативній основі шляхом таємного голосування при вільному висуненні кандидатів, їх змінюваність і підзвітність адвокатам; самоврядування; захист професійних прав адвокатів; дотримання гарантій адвокатської діяльності[9, c.43].

Принцип гуманізму - характерний для адвокатської діяльності, проявляється перш за все  у конституційних завданнях адвокатури щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та подання  правової допомоги. Існування адвокатури як інституту правової системи, який покликаний професійно захищати права  і свободи людини, представляти інтереси громадян у різних організаціях та перед фізичними особами свідчить про особливу гуманну роль цієї інституції. У Правилах адвокатської етики особливо підкреслюється саме цей аспект адвокатської діяльності, побудований на принципі гуманізму: функціональне навантаження адвокатури, специфіка цього інституту  обумовлюють необхідність збалансування  служіння адвоката інтересам окремого клієнта із служінням інтересам суспільства в цілому.

Про особливу роль, яка відведена в будь-якому  правовому суспільстві адвокату, йдеться і в Загальному кодексі  правил для адвокатів країн Європейського  Співтовариства: «Адвокат має діяти  в інтересах права в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати».

Принцип конфіденційності - один з найважливіших  принципів, котрий має визначальний вплив на здійснення адвокатської професії, на стосунки між клієнтом і адвокатом  та адвоката з іншими як фізичними, так і юридичними особами. Специфічність стосунків, що виникають у процесі подання адвокатом правової допомоги, здійснення захисту і представництва, покладають на адвоката певні зобов'язання щодо нерозголошення інформації, яка стає йому відомою у зв'язку з виконанням професійної діяльності. Адже особа, котра звертається за правовою допомогою, має бути впевнена у нерозголошенні даних про неї, її близьких родичів, у неї мають бути гарантії збереження таємниці тих розмов, що велися з адвокатом, суті правових консультацій тощо. Втаємничення такої інформації відповідає духу Конституції, у ст. 63 якої закладено право особи відмовитися від дачі показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Довіряючи адвокату такі відомості, громадянин має бути впевненим, що вони не будуть ним розголошені або доведені до відома певних органів чи посадових осіб[12, c.297-305].

Гарантії  збереження адвокатом таємниці такої  інформації закріплені в чинному законодавстві. Так, ст. 22 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає, що адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю і визначає її предмет  на який поширюється заборона розголошення відомостей, що складають адвокатську таємницю.  Існує також заборона огляду, розголошення, вилучення у адвоката без його згоди документів, пов'язаних з виконанням доручення, прослуховування розмов адвоката без спеціального на те дозволу.

У Правилах адвокатської етики як один з основних принципів професійної поведінки  адвоката розглядається принцип  конфіденційності. При цьому слушно зауважується, що дотримання конфіденційності є необхідною передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне  надання правової допомоги. Зазначається, що дія принципу конфіденційності інформації не обмежена в часі і може бути відмінена  тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями чи правонаступниками)[16].

Відповідно  до ст. 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську  діяльність»  професійні права, честь  і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим  Законом та іншими законами, зокрема:

1) забороняються  будь-які втручання і перешкоди  здійсненню адвокатської діяльності;

2) забороняється  вимагати від адвоката, його помічника,  стажиста, особи, яка перебуває  у трудових відносинах з адвокатом,  адвокатським бюро, адвокатським  об'єднанням, а також від особи,  стосовно якої припинено або  зупинено право на заняття  адвокатською діяльністю, надання  відомостей, що є адвокатською  таємницею. З цих питань зазначені  особи не можуть бути допитані, крім випадків, якщо особа, яка  довірила відповідні відомості,  звільнила цих осіб від обов'язку  зберігати таємницю в порядку,  передбаченому законом;

3) проведення  стосовно адвоката оперативно-розшукових  заходів чи слідчих дій, що  можуть проводитися виключно  з дозволу суду, здійснюється  на підставі судового рішення,  ухваленого за клопотанням Генерального  прокурора України, його заступників,  прокурора Автономної Республіки  Крим, області, міста Києва та  міста Севастополя;

4) забороняється  проведення огляду, розголошення, витребування  чи вилучення документів, пов'язаних  із здійсненням адвокатської  діяльності;

5) адвокату  гарантується рівність прав з  іншими учасниками провадження,  дотримання засад змагальності  і свободи в наданні доказів  та доведенні їх переконливості;