Отчет по практике в суде

 

МИНИСТЕРСТВО  ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ

ФЕОДОСИЙСКАЯ ФИНАНСОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ АКАДЕМИЯ

КИЕВСКОГО УНИВЕРСИТЕТА РЫНОЧНЫХ ОТНОШЕНИЙ

 

 

 

 

 

 

 

 

О Т Ч Е Т

 

О ПРОХОЖДЕНИИ  ПРОИЗВОДСТВЕННОЙ ПРАКТИКИ

 

 

 

 

 

Студентки группы ЮП6-41  Шаршембековой Гулзат Мелисовны

 

 

Срок прохождения учебной практики: с ______________ по _____________

 

 

Место прохождения практики:  ____________________________________

____________________________________

 

 

 

 

Руководитель от предприятия: ______________________________________

 

 

Руководитель от академии: ______________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

Феодосия – 2013

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ФЕОДОСІЙСЬКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА АКАДЕМІЯ

КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З В І Т

 

ПРО ПРОХОДЖЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ

 

 

 

 

 

Студентки групиЮП6-41 Шаршембекової Гулзат Мелісівни

 

 

Термін проходження виробничої практики: з ____________ по __________

 

 

Місце проходження практики: ____________________________________

                                                         ____________________________________

 

 

 

 

Керівник від підприємства: _________________________________________

 

 

Керівник від академії: ______________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

Феодосія – 2013

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..…3

РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ІНСТИТУТУ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………………………………………...4

                1.1Правове регулювання адвокатської діяльності…………………….4

                1.2Поняття, принципи і гарантії адвокатської діяльності……………...7

               1.3Організація сучасної адвокатури України………………………….17

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ  ПОЛОЖЕННЯ АДВОКАТА……………………………..20

               2.1Набуття права на зайняття адвокатською діяльністю……………...20

               2.2Професійні права та обов’язки адвоката…………………………24

               2.3Професійна етика та відповідальність адвоката………………….27

РОЗДІЛ 3.ОХОРОНА ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ………………………….37

               3.1 Правове забезпечення охорони праці…………………………….37

               3.2 Права працівників на охорону праці під час роботи

                     на  підприємстві…………………………………………………….38

               3.3 Відповідальність за порушення законодавства з охорони

                      праці…………………………………………………………………39

ВИСНОВОК……………………………………………………………………….41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..42

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Формування  правової держави і громадянського суспільства в Україні неможливо  без створення гарантій захисту  прав та законних інтересів людини та громадянина, без забезпечення умов для ефективного функціонування такого специфічного демократичного інституту, як адвокатура.

 Конституція  України закріплює право кожного  на захист від обвинувачення  і надання правової допомоги  при вирішенні справ у судах  та інших державних органах.

 Організація  та принципи діяльності адвокатури  визначаються Законом України  "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", прийнятим Верховною Радою України 05 липня 2012 року. Цей Закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гаранту забезпечення конституційних прав i свобод громадян.

Адвокатура в Україні як основний правозахисний інститут займає чільне місце у правозахисній системі. У Конституції України їй відведено місце в розділі II — “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” як інституту, який забезпечує право на захист від обвинувачення і надання правової допомоги у вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні.

У будь-якому  правовому суспільстві адвокату належить особлива роль. Він має  діяти не тільки в інтересах клієнта, а й у інтересах права в  цілому. Основні положення про  роль адвокатів, прийняті на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинам, що відбувся в серпні 1990 року, вказують на особливість адвокатської діяльності в суспільстві, яку має поважати й гарантувати уряд під час розробки національного законодавства та його застосування як адвокатами, так і суддями, прокурорами, членами законодавчої та виконавчої влади й суспільства у цілому.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ІНСТИТУТУ  АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

1. Правове регулювання діяльності адвокатури

 

Діяльність  адвокатури регулюється Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об’єднань.

Конституція України  проголошує, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Саме це конституційне положення закладає загальні законодавчі засади діяльності адвокатури в Україні, розкриває її роль, завдання та повноваження[15].

Зазначена норма — це єдина в Конституції  норма, в якій зустрічається слово  “адвокатура”. Втім, ще кілька статей Конституції в тому чи іншому аспекті  торкаються діяльності української  адвокатури з надання правової допомоги. Так, ч. 4 ст. 29 передбачає право заарештованого чи затриманого користуватися правовою допомогою захисника. Стаття 63 гарантує підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист. Слід також зазначити, що права і свободи, передбачені  ст. 29, 59, 63, не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану, тобто право на захист, згідно з Конституцією України, є правом абсолютним, і тому будь-яке втручання у здійснення цього права з боку держави має визнаватися неправомірним.

Ст.3 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить згадки про правове регулювання діяльності адвокатури іншими нормативними актами, окрім законодавчих. З цього можна було б зробити висновок, що ніяка нормотворча активність повноважних державних органів не може впливати на встановлені законами і лише законами регуляторні засади щодо адвокатської діяльності. Втім, слід зауважити, що з плином часу термін «законодавчі акти» дещо застарів, і в сьогоденній правничій мові більш коректним вважається вислів «акти законодавства», який охоплює не тільки власне закони, але й нормативні акти уряду, міністерств і відомств. Це не означає, що словосполучення, застосоване в цій статті, більше не використовується юристами, але свідчить, що трансформувався об'єкт, який описувався зазначеними словами, тобто відповідна цьому терміну правова реалія практично зникла, поступившись місцем більш сучасним юридичним феноменам та, відповідно, пов'язаним з ними юридичним термінам[18].

Таким чином, правове регулювання адвокатури в Україні в принципі може здійснюватись  як законами, так і Указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів, іншими підзаконними актами.

Особливе  місце в системі правового  регулювання діяльності адвокатури посідають Правила адвокатської етики.

Відповідно  до п. 25 Основних положень про роль адвокатів, прийнятих у серпні 1990 року VIII Конгресом 00Н по запобіганню злочинам, професійні асоціації адвокатів відіграють важливу роль у підтриманні професійних стандартів та етичних норм, професійні  асоціації  мають  кооперуватися з урядами для  забезпечення права кожного  на  рівний  та  ефективний  доступ  до  юридичної допомоги, з тим, щоб адвокати були здатні за відсутності недоречного стороннього втручання давати поради і допомагати своїм клієнтам згідно із законом та визнаними професійними стандартами й етичними правилами[19].

Оскільки  в Україні відсутня єдина професійна організація адвокатів, то таким  «відповідним органом адвокатури», про який йде мова у п. 25 Основних положень, котрий вправі схвалити правила адвокатської етики, визначено Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури.

Відповідно  до ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість  яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства  України». З цього випливає, що діяльність адвокатури в Україні регулюється  також і певними нормами відповідних  міжнародних договорів. У першу чергу слід звернути увагу на Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 р. Цей фундаментальний міжнародно-правовий документ передбачає низку прав і свобод людини, які безпосередньо стосуються адвокатури. Так, центральним з цієї точки зору є право кожного захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свій власний вибір або, за відсутності коштів для оплати правової допомоги, одержувати таку допомогу безкоштовно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя.

Крім  того, Конвенція містить й інші права, які торкаються адвокатської діяльності: це, по-перше, права, що можуть бути реально здійснені особою лише за професійної участі адвоката, і, по-друге, права людини, які відіграють роль гарантій для здійснення адвокатом своїх професійних повно­важень. До першої групи можна віднести, наприклад, право не бути позбавленим волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом; право на справедливий і безсторонній судовий розгляд тощо. До іншої групи належать, зокрема, такі права людини, як презумпція невинуватості; право мати достатньо можливостей та часу для підготовки до захисту; право допитувати свідків обвинувачення та вимагати викликати і допитувати свідків, які можуть свідчити на користь захисту, на тих самих умовах, що і свідків обвинувачення та ін. [11].

Ст. 3 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»  передбачає, що діяльність адвокатури, крім актів, зазначених вище, регулюється також статутами адвокатських об'єднань. Статут - це документ, який визначає правовий статус, внутрішню структуру та засади діяльності тієї чи іншої організації, повноваження її органів управління, права і обов'язки її членів, порядок реорганізації та ліквідації, інші питання. Слід зазначити, що  ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»  не встановлює кола питань, які мають обов 'язково включатися до статуту адвокатського об'єднання. Не існує також жодних вимог щодо форми статуту. Тому при підготовці статуту до подання на реєстрацію слід враховувати загальні підходи, які склалися на практиці щодо створення подібних документів, та приписів ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». У статуті мають бути визначенні порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання[13].

Як випливає з ч.6 ст.15 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське об'єднання може залучати до виконання укладених об'єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об'єднання зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

 Це  означає, що в установчому договорі  адвокати — члени адвокатського  об'єднання вільно можуть встановлювати  між собою майнові відносини,  закріплювати певні права чи  обов'язки майнового характеру  один щодо одного, вирішувати  інші питання, але з одним  принциповим обмеженням - положення  установчого договору  не можуть  обмежувати їх професійні права  як адвокатів - членів об'єднання,  не можуть втручатися у сферу  професійних взаємостосунків адвоката  з його клієнтом та/або державними чи іншими установами[16].

 

2. Поняття, принципи і гарантії адвокатської діяльності

 

Адвокатура  — найдавніша і водночас загальнолюдська  інституція. Саме слово "адвокатура" походить від латинського кореня "аdvосаге", "аdvocatus" ("закликати", "запрошений").

 Тривалий  час точаться дискусії між  юристами щодо визначення сутності  адвокатури, її основних завдань.  І справа тут зовсім не в  ідеології, як це може здатися  на перший погляд. Так, один  з найвідоміших процесуалістів  дореволюційного часу Є.В. Васьковський писав, що адвокат — це уповноважений суспільства, який зобов'язаний пильнувати суспільний інтерес. І навпаки, уже в сталінські часи цю позицію піддав критиці професор М.М. Полянський, який про сутність роботи адвоката висловився коротко і чітко: "Метою захисту і є захист". Аналогічні дискусії тривали і на Заході. Переважна більшість фахівців підтримує позицію, яку влучно й образно висловив Е. Пікар: "Як магнітна стрілка компаса вказує на північ, так і адвокат повинен перш за все захищати". Тож адвокат повинен керуватися насамперед інтересами клієнта. Однак при цьому є багато обмежень, які зобов'язують адвоката дотримуватися певної поведінки. М.Ю. Барщевський при цьому виокремлює основні її складові: чесність, компетентність і добросовісність[2, c.17].

 Розуміння  сутності адвокатури в наш  час набуло зовсім нового забарвлення.  Зокрема, якщо в радянські часи, не без впливу комуністичної  тоталітарної державної ідеології,  в суспільстві поширеним було  ставлення до адвокатів як  до людей, які захищають злочинців  і зрадників Батьківщини, то тепер таке "розуміння" сутності адвокатури змінилося на інше: адвокат — це ділок, який за шалені гроші обслуговує багатіїв, кримінальні структури та захищає службовців-злодіїв від справедливої кари. У такій ситуації потрібно шукати наукове, юридично обґрунтоване визначення, забезпечуючи практичне застосування його положень.