Хвороба Ньюкасла птахів

МІНЕСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТЕХНЕКО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ БНАУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хвороба Ньюкасла Newcastle disease (Азійська чума птиці , псевдочума птиці) гостро високо контагіозна хвороба птиці ряду курячих ,що характеризується вірусемією ,явищами геморогічного діатезу , ураженням травного каналу, дихальних органів і центральної нервової системи.

Історична довідка. Хворобу вперше встановив у 1926р. Краневельд на о. Ява в Індонезії . В тому ж 1926 р. хвороба спалахнула у Великій Британії  , містечку Ньюкаслі ,швидко і майже зі  100%-ю летальністю поширилась в 11 регіонах країни  . Була описана під назвою «Ньюкасльська хвороба» Т.Дойлем , який виділив збудник хвороби (Фільтрівний вірус ) і довів його відмінність від вірусу чуми птахів . У наступні десятиріччя хвороба Ньюкасла постійно поширювалась на все нові континенти. В 1966-1973 рр. вело генна вісцеротропна нькаслська хвороба , що була спричинена високо патогенними азійськими штамами вірусу , зумовила панзоотичне поширення хвороби в Європі та США зі 100%-ю летальністю птиці .

Нині захворювання реєструється в більшості країн світу .В  Україні захворювання  вперше було виявлене М.І.Горбанем та І.І.Вороніним у Луганській області  в 1943р.

Складна епізоотична  ситуація відносно ньюкаслскої хвороби  є серйозною перешкодою для обміну генетичним матеріалом свійської птиці в різних країнах світу.

Збудник хвороби.

РНК-геномний вірус із родини Paramyxoviridae,роду Paramyxovirus, має сферичну або ниткоподібну форму , ікосаедричну симетрію , розмір 120-300 нм , вкритий зовнішньою ліпопротеїновою оболонкою, з поверхневими виступами завдовжки 8-10 нм. Вірус локалізується в паренхіматозних органах , головному і кістковому мозку . м’язах , трахеальному слизі , тонкому і товстому відділах кишок , звідки його можна виділити тільки на початку хвороби . За ступенем вірулентності розрізняють лентогенні , високо-патогенні ,азійські штами вірусу , які в разі експериментального зараження зумовлюють загибель усієї птиці ,мезогенні штами, подібні до вакцинного штаму Н, призводять до летального кінця тільки у курчат до 45 -60 денного віку і у 25 -30%дорослої птиці , а також штами (B1,F, La-Sota, Bop 74 /ВНДКІ), які зумовлюють легку  або інапарантну  форму хвороби , не призводять до загибелі курчат і курячих ембріонів , їх використовують як вакцину .

Вірус ньюкаслської хвороби культивують  у курячих ембріонах , у першій культурі фібробластів курячого ембріона , у деяких перещеплюваних лініях клітин . Вірус аглютинує еритроцити птиці , людини , миші , морські свинки. 

Вірус досить стійкий у  зовнішньому середовищі: при 18-20 ⁰С і вологість повітря 64 -76 %залишається життєздатним до 50 діб . При інкубації    яєць вірус руйнується на поверхні шкаралупи через 21 год.,однак усередині яйця не змінює своєї патогенності , спричинюючи загибель зародка .В питній воді при 10-15 ⁰С зберігається 165 діб , у буферному розчині рН=7.2 – 320 діб, у заморожених тушках – до 6 міс, а при -20⁰С – більше року . Пряме сонячне проміння вбиває збудник через 48 год. За температури 65-75 ⁰ С вірус інактивується через 30 хв.,  при кип’ятінні  - миттєво.

Вірус інактивується  під дією 0.5% -го розчину їдкого натру  через 20 хв., 1-2% -го розчину формаліну  – через 30 хв., 1%-го розчину лізолу – через 20 хв., 5 %-го розчину карболової кислоти – через 20 хв., 3%-го розчину хлорного вапна або 4-5 % -го розчину ксилонафту – за кілька хвилин.

Різновиди збудника . Основні відмінності між штамами вірусу ньюкаслської хвороби виявляються тропізмом і вірулентністю. Лабораторні методи  in vivo I in vitro (внутрішньо церебральний  індекс патогенності , середній летальний час, внутрішньовенний індекс патогенності і тест на формування цитопатичного ефекту )були розроблені з метою характеристики вірулентності різних штамів . Характеристика вірулентності і визначення тканин-мішеней вірусу (тропізму ) дозволило розділити PMV 1 вірус на 5 головних патотипів :

1. Вісцеротропні  велогенні штами : висока смертність з гемологічними кишковими пошкодженнями .

2. Нейротропні велогенні штами : висока смертність з респіраторними і нервовими симптомами .

3. Пневмотропні мезогенні штами : висока смертність серед молодих птахів (але не дорослих ) з респіраторними симптомами і в деяких випадках з нервовими симптомами .

4. Респіраторні лентогенні штами : легкі респіраторні симптоми або безсимптомний перебіг , без летальності .

5. Ентеротропні апатогенні штами, які розмножується в кишечнику , не викликаючи симптомів.

 

Епізоотологія . До хвороби Ньюкасла сприйнятлива птиця з роду курячих – кури всіх порід і будь-якого віку , індики , цесарки ,фазани, павичі .

Водоплавна птиця не хворіє. Описані випадки захворювання людини , яке супроводжувалось кон’юнктивітом  . Джерелом збудника інфекції є хвора птиця. Що через 2 доби після зараження з ротової порожнини . фекаліями , яйцями , а також птахи-вірусоносії впродовж 2-4 міс після перехворювання . Носіями вірусу можуть  бути пасивно імунні курчата , інфіковані в перші дні життя , та доросла птиця з низьким імунним фоном.

Факторами передавання збудника можуть бути трупи , інкубаційні яйця , м'ясо , пір’я , одержані від персоналу . Висловлюється припущення про можливість передавання вірусу  через деяких паразитів (E.tenella, E.noccatrix, Ascaridiae galli , кокцидї), мух та пташиних кліщів. Вірус заноситься у благополучне господарство транспортними засобами , бродячими собаками, дикими птахами , гризунами.

Зараження відбуваються  через корм та воду респіраторним  і аліментарним шляхами при спільному  її утриманні з інфікованим поголів’ям , а також через ушкоджені шкірні покриви й слизові оболонки. У  разі первинного виникнення хвороба Ньюкасла проходить у вигляді епізоотій , з гострим перебігом та значним охопленням поголів’я (до 100 % ) і високою (до 60-90 %)летальністю. Внаслідок значної стійкості збудника в зовнішньому середовищі , постійної персистенції в організмі недостатньо імунної птиці й пасивно імунних курчат у деяких господарствах хвороба може набувати стаціонарного характеру.

Патогенез. Після проникнення в організм збудник хвороби швидко розмножується в крові , сприяючи септецимією, інтоксикацією, крововиливи, набряк. Через 24-36 год. Після зараження вірус виявляється в серці ,  печінці , селезінці , нирках , головному мозку , кишках, шлунках , зумовлюючи дистрофічні та застійні процеси в різних органах і тканинах.

Симптоми. Залежить від тропізму й вірулентності штаму, що спричинив захворювання , та давності неблагополучного стану господарства щодо хвороби Ньюкасла.

У разі захворювання , спричиненого вело генними штамами , відмічається класичний прояв хвороби з  одночасним ураженням дихальної , травної ,  та нервової системи і надзвичайно високою летальністю. Мезогенні штами вірусу  зумовлюють клініку ураження органів дихання і летальний кінець у молоді 45 – 60 – денного віку. Лентогенні штами вірусу спричинюють незначні  зміни в респіраторних та гермінативних шляхах ( оофорити , сальпінгіти , зниження несучості).

Інкубаційний період триває 2-15 діб.

Перебіг хвороби – надгострий  , гострий , підгострий  та хронічний.

Спостерігається  висока температура  тіла (43-44 ⁰С), млявість , ціаноз гребеня й сережок , сонливість , втрата апетиту , часто пронос , фекалії водянисті , зеленувато-жовтого кольору , іноді  з домішкою крові . Дихання утруднене , з хрипами , птиця дихає з відкритим дзьобам , під час видиху чути характерне киркання  та хрипи .

 Розвивається нервові явища , судоми , порушення координації рухів , повний або частковий параліч ніг і крил , скручування шиї, загинання пальців   усередину. Тривалість хвороби 1-4 доби. Летальність дуже висока  90-100%. У стаціонарно неблагополучних господарствах серед  щепленої птиці й у пасивноімунних  курчат клінічні ознаки хвороби малопомітні й нехарактерні , спостерігаються лише  серед окремих груп курчат , дуже рідко – у дорослої птиці. Частіше захворюють 20-30 денні курчата , коли зникають материнські антитіла і ще не встигає сформуватися післявакцинальний імунітет. У хворих курчат виявляються пригнічення , розлад дихання , птиця витягує шию і відкриває дзьоб , чути характерні крикання та хрипи .В перші 4-5 діб серед курчат відмічаються дуже висока летальність .У дорослих курей захворювання триває 2-3 тижні , супроводжується зниженням несучості на 50% і більше . Летальність незначна.

Патологічні зміни . При розтині трупів виявляють загальний гемологічний діатез , крапчасті крововиливи на епікарді , ендокарді , серцевому м’язі. Характерні добре вираженні крововиливи на сосочках залозистого шлунка та геморагії у вигляді  «пояска» на слизовій оболонці залозистого шлунка при переході його у м’язовий  шлунок. Стінка залозистого шлунка потовщена , сосочки набряклі .

 

Показове також гостре катаральне запалення кишок з чисельним  и крововиливами та фібринозно-некротичними нашаруваннями , особливо в дванадцятипалій , прямій , сліпій та товстій кишках. Після знімання фібринозних нашарувань виявляють виразками , що є важкою діагностичною ознакою. Гіперемія , дрібні крапчасті крововиливи , а також дифтеритні плівки виявляються також на слизовій оболонці гортані й трахеї . Легені світло-рожевого  кольору , часто з явищами застійної гіперемії й набряку , в повітроносних мішках – накопичення гноєподібної маси.

Діагноз. Установлення діагнозу при характерному перебігу хвороби Ньюкасла не становить труднощів . Однак уразі спалаху захворювання на фоні пасивного або поствакцинального імунітету  , а  також у стаціонарно неблагополучних господарствах виникає необхідність проведення аналізу епізоотичної ситуації , симптомів хвороби й патологоанатомічних змін виявлених при розтині . Вирішальне значення при цьому мають результати лабораторних  досліджень.

Лабораторна діагностика  передбачає виділення вірусу в курячих  ембріонах , його індикацію  та індетифікацію  за РГА ,РЗГА , РЗГА д, РІФ , РН (на курячих  ембріонах і в  культурі клітин ) та ІФА, визначення  вірулентності вірусу на курчатах , а також виявлення специфічних антитіл у сироватках крові перехворілих і вакцинованих курей за РЗГА , РН, РНГА, РДП, та ELISA-методом. У лабораторію для дослідження направляють у термосі з льодом трупики птиці , загиблої в перші  3-5 днів ензоотій , або голови та внутрішні органи ( легені,трахею , селезінку ,печінку, нирку), взяті від забитої з діагностичною метою птиці в перші дні хвороби . Для ретроспективної діагностики надсилають не менше ніж 25 проб сироваток крові птиці.

Лабораторна діагностика. У лабораторії проводять зараження патологічним матеріалом 9-11 денних курячих ембріонів , після загибелі яких відбирають навколоплідну рідину і досліджують її за РГА з курячими еритроцитами . Зазвичай польові ізоляти мають низьку гемаглютинувальну активність (1:16-1:28) , а вакцинні штами , навпаки , аглютинують еритроцити у високих титрах (1:256 – 1:2048). Вірус хвороби Ньюкасла можна виділити також на не імунних 2-4 місячних курчатах , яким патологічний матеріал інокулюють внутрішньом’язево . У разі появи характерних для хвороби симптомів курчат забивають , відбирають від них проби головного мозку та селезінку для подальших вірусологічних досліджень . Виділенні штами вірусу ідентифікують за РЗГА (найбільш високо специфічна і проста у виконанні ), за реакцією нейтралізації в курячих ембріонах та реакцією імунофлуоресценції. Останній метод використовують також для виявлення вірусного антигену в мазках-відбитках  з паренхіматозних органів захворілої  або загиблої птиці , а також заражених курячих ембріонів.

З  метою індетифікації  виділеного вірусу від вакцинних  штамів вірусів проводять визначення індексу його внутрішньомозкової вірулентності  на одноденних  курчатах , з’ясування строків загибелі 10-денних курячих  ембріонів , інфікованих мінімальною летальною дозою , а також дослідження польового вірусу за реакцією зв’язування комплементу з високо специфічними діагностичними сироватками .

Серодіагностику і ретроспективну діагностику хвороби Ньюкасла здійснюють шляхом визначення титрів специфічних антитіл за допомогою реакції затримки гемаглютинації та реакції нейтралізації в парних сироватках крові від одних і тих самих птахів , одержаних на початку хвороби та через 15-20 діб після зараження . Антитіла досягають максимальних показників через 25-30 діб , а через 8-12 міс майже не виявляються. Визначення в стадії птиці анти гемаглютинінів у титрах 1:1024 -1:2048 через 12-25 діб  після щеплення живими вірус вакцинами свідчить про високу реактивність птиці на вакцину. Випадки , коли титри 1:2048 виявляються в стадії через 4-5 міс після вакцинації , вважають наслідком контакту птиці з вірулентним вірусом або загострення епізоотичної ситуації в стаціонарно неблагополучному господарстві.

Диференційний діагноз. Включає необхідність відрізняти ньюкаслську  хворобу від грипу , інфекційного ларинготрахеїту ,  інфекційного бронхіту та пастерельозу .

На грип частіше хворіє доросла птиця , інкубаційний період значно коротший , пронос буває рідко , переважають ознаки утрудненого  дихання , швидко (через 3-4 доби ) настає її загибель. Вирішальне значення мають результати лабораторних досліджень з використанням стандартних діагностикумів. Інфекційний ларинготрахеїт подібний до хвороби Ньюкасла тільки клінічною ознакою утрудненого дихання , характерним є виділення під час кашлю слизу зі згустками крові , патологоанатомічні зміни зовсім різні. При біопробі курчатах підшкірна чи внутрішньом’язева  інокуляція патологічного матеріалу не спричинює захворювання на ларинготрахеїт.

Інфекційний бронхіт  проходить у вигляді ензоотії ,частіше хворіють курчата до 30-деного віку , захворювання супроводжується різким набряком та лімфоїдною інфільтрацією слизової оболонки трахеї , а також ураженням нирок і яйцепроводу. Летальність невисока . Остаточний діагноз установлюють на підставі результатів лабораторних досліджень зі стандартними діагностикумами.

Пастерельоз птиці  безпомилково встановлюють на підставі результатів мікроскопічних , бактеріологічних та біологічних досліджень патологічного  матеріалу.

Лікування не проводять .

Хворобу й підозрювану  щодо захворювання птицю забивають  безкровним методом і спалюють , щоб запобігти поширенню збудника інфекції.