Валютна система: України, світу, Європи

Центром цієї системи була європейська валютна одиниця  — ЕКЮ, яка замінила європейську  розрахункову одиницю — ЕРЕ. Від  ЕРЕ ЕКЮ успадкувала побудову за принципом «стандартного кошика». Частка кожної національної валюти у цьому «кошику» залежала від питомої ваги валового внутрішнього продукту країни у сукупному ВВП ЄЕС. Виходячи з цього визначалися валютні компоненти ЕКЮ та питома вага національних валют у «кошику» ЕКЮ. Вона стала базою встановлення курсових співвідношень між валютами країн — членів ЄВС, засобом розрахунків між їх центральними банками, а також розрахунковою одиницею у спеціалізованих установах та фондах ЄЕС.

У рішенні про створення ЄВС передбачалось, що ЕКЮ стане:

1) основою для розрахунків у межах механізму, що визначаєвалютні курси;

2. основою для визначення показника коливань курсу будь-якої з грошових одиниць, що входять у цю систему, від середнього показника;
3. засобом здійснення валютних інтервенцій, укладення угод та надання кредитів;
4. засобом розрахунків між  центральними  банками  країн-членів, а також між валютними органами ЄЕС;
5. реальним резервним активом.

На відміну від СДР, які не мають реального забезпечення, емісія ЕКЮ забезпечувалася наполовину золотом та доларами та національними валютами країн — членів ЄВС. Технічно випуск ЕКЮ було здійснено у вигляді записів на рахунках центральних банків країн — членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва. З 1 січня 1999 р. замість ЕКЮ в безготівковий обіг 11 країнами було запроваджено євро.

Другим елементом ЄВС  була система сумісного коливання валютних курсів. Для кожної грошової одиниці країн-членів до початку дії ЄВС було встановлено центральний курс відносно ЕКЮ, на основі якого були визначені двосторонні паритети всіх валют, що брали участь у системі. Припустимими межами коливань курсів від центрального були ± 2,25%, для Італії ± 6% з урахуванням нестабільності її валютно-фінансового становища. Підтримка узгоджених курсів здійснювалася шляхом валютної інтервенції з боку центральних банків країн — членів ЄВС. Правила  цих  операцій   передбачають   використання   валют  країн-членів поряд із доларами США.

На противагу політиці США, спрямованій на прискорення  демонетизації золота, та на відміну від Ямайської валютної системи ЄВС використовувала золото як часткове забезпечення ЕКЮ. Країни — учасниці ЄВС орієнтувалися на ринкову ціну золота для регулювання емісії ЕКЮ та обсягу резервів у Європейському фонді валютного співробітництва (20% золотодоларових резервів країн-членів) . Уведення механізму підтримки валютних курсів та використання системи валютних інтервенцій обумовили необхідність створення системи коротко- та середньострокового кредитування, яка включає:

• систему кредитування типу «своп», що існувала у межах двосторонніх відносин між центральними банками. Операції своп здійснюються банками тих країн, курси валют яких досягли межі взаємних коливань. Кредит має бути погашеним протягом 45 
  днів після закінчення місяця, в якому його було надано;
• фонд короткострокового кредитування. Для кожної країни визначені величина внеску у цей фонд та обсяг припустимого кредиту. Кредити надаються на строк від трьох до шести місяців з правом пролонгації до дев'яти;
• фонд надання середньострокових кредитів (від двох до п'яти років).

Новий етап європейської валютної інтеграції пов'язаний із трансформацією ЄВС у Європейський валютний союз, який передбачає утворення спільного для країн — членів ЄС Європейського центрального банку та заміну національних валют спільною єдиною валютою — євро.

Маастрихтська угода 1992 р. визначила  три етапи становлення ЄВС.

Перший етап (липень 1990 р. — грудень 1993 р.):

• повна лібералізація руху капіталів усередині ЄС;
• завершення  процесу  формування єдиного  внутрішнього ринку ЄС;
• розроблення заходів щодо зближення (конвергенції") ряду економічних параметрів для країн-членів.

Другий етап (січень 1999 р.):

— створення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком;

• установлення фіксованого курсу для валют країн — членів ЄВС між собою, а також відносно ЕКЮ;
• емісія єдиної грошової одиниці;
• проведення єдиної валютної політики країнами — членами ЄВС.

Список використаної літератури:

1. Гроші. Фінанси. Кредит.:Навчально-методичний посібник. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: ЦУЛ, 2002. – 336с.
2. Гроші і кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. І доп./ М.І.Савчук, А.М.Мороз, М.Ф.Пуховкіна та ін.; За заг.ред. М.І.Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598с.
3. Васильченко З.М. Міжнародні платіжні розрахунки в евро // Фінанси України. 1999. - №2, ст.78 - 81