Аудит фінансової звітності підприємства

     •П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах". 
Аудитор, керуючись нормативними актами, перевіряє правильність оцінки статей балансу та фінансової звітності [2].

          Нормативи щодо послуг аудиторів Комітет міжнародної аудиторської практики видає у двох екземплярах: міжнародні нормативи аудиту (МНА); міжнародні нормативи супутніх з аудитом робіт (МНА/СР).

     Національні нормативи аудиту, залежно від  виду аудиту, поділяються на  національні  нормативи зовнішнього аудиту (ННЗА) і національні нормативи внутрішнього аудиту (ННВА). За основу при створенні національних нормативів беруться міжнародні нормативи. Ці нормативи застосовують незалежно від того, прибуткове чи збиткове підприємство, до якої форми власності воно належить.

     Аудиторські стандарти потрібні тому, що вони дають  змогу підтримувати аудиторську діяльність на відмінному рівні, змушують аудитора постійно підвищувати свій науковий і професійний рівень.

     На  відміну від стандартів, норми  не передбачають основних принципів, але  містять вказівки щодо процедур (наприклад, щодо підготовки аудиторських звітів). Норми мають бути переконливими, але без директивного характеру. Аудитори можуть не дотримуватись норм, але завжди повинні пояснити, чому вони так роблять.

     Під стандартами аудиту розуміють основні  принципи, яких слід дотримуватись під час аудиторських перевірок. Це допомагає аудиторам у виконанні їхніх обов’язків Аудиторськими стандартами передбачені вимоги до висновків, у яких мають відображатися такі професійні якості, як незалежність і компетентність.

     Під час проведення аудиту слід дотримуватись основних правил етики професійних аудиторів, встановлених Міжнародною федерацією бухгалтерів [4, с. 256]. 
 
 

     1.3.Теорітичні  аспекти аудиту 

     Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського, фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.

     Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб'єктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними чинного законодавства.

     У світовій практиці аудит набув значного поширення. Основною передумовою аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (фірми) в особі його власників (акціонерів), держави в особі податкової адміністрації і самого аудитора в забезпеченні реальності та достовірності обліку і звітності.

     За  визначенням Роя Доджа, "аудит  — це захоплюючий предмет; шкода  тільки, що великий обсяг офіційних  публікацій АРС (Audio Practices Committee тобто Комітет практики аудиту) настільки його ускладнив... Аудитор не повинен бути детективом або заздалегідь бути упевненим, що щось неправильно. Він не відповідає за недбалість відповідального керівника, який передав йому інформацію за відсутності підозрілих обставин" [30, с. 19, 20].

     Видатний  американський вчений і практик Роберт Монтгомері одним із перших усвідомив необхідність видання практичних посібників і підручників з аудиту. У 1912 р. він опублікував першу в США книгу з теорії і практики аудиту, яка витримала одинадцять видань.

     Аудитор — надзвичайно цікава і популярна професія. Відомо, що пальма першості з питань обліку належить Італії, а з аудиту — Англії, де було створено інститут контролерів (аудиторів). Його основна мета - гарантування фінансової звітності.

     Р. Адамс, автор книги "Основи аудиту", наводить класичне висловлення, що стосується аудиту. Воно неодноразово цитоване багатьма 
ученими, але заслуговує на те, щоб згадати його ще раз: "Без аудиту 
немає надійності рахунків. Без надійності рахунків немає контролю. А без контролю що вартує влада?" [3, с.18].

     Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. З 1844 р. у Великобританії видано серію законів про компанії, відповідно до яких останні були зобов'язані один раз протягом року запрошувати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвердження звітності та звіту перед акціонерами. Аналогічні рішення щодо обов'язкового незалежного аудиту було ухвалено у Франції (1867 р.), США (1887 р.), Німеччині (1931 р.).

     Палата  лордів (Великобританія) у справі Caparo проти Touche Ross (1990) дала таке трактування ролі аудитора: "Функція аудитора зводиться до підтвердження, наскільки це можливо, того, що фінансова інформація про справи компанії, подана її директорами, точно відображає стан справ, щоб, по-перше, захистити саму компанію від наслідків невиявлених помилок або можливих зловживань і, по-друге, подати акціонерам надійну інформацію для вивчення ведення справ компанії і вираження їхніх колективних повноважень щодо винагороди чи відклику тих, кому було довірено ведення справ". Разом із тим зазначалося, що "відповідальність за подання фінансової звітності, яка дає правильну й об'єктивну інформацію про фінансовий стан компанії, безпосередньо покладено на її директорів. Роль аудиторів полягає у наданні власникам компанії незалежного звіту про складання балансу і звітності щодо прибутків і збитків, а також про те, чи дають ці документи правильну й об'єктивну інформацію про стан справ компанії на кінець фінансового року і про її прибутки і збитки за цей рік. їхня роль, таким чином, скоріше дослідна, ніж творча" .

     Рішення у справі Caparo  підтвердило, що аудитор не відповідає перед компанією та її акціонерами як організацією в цілому. Аудитор не несе відповідальності за результати перевірки перед індивідуальними акціонерами або іншими третіми особами, він несе відповідальність тільки перед тими людьми, з якими укладено договір, бо винагороду виплачує аудитору компанія, яка перебуває з ним у договірних стосунках.

     Фірми ведуть між собою конкурентну  боротьбу. Кожна з них має зв'язок із фірмами в інших країнах, а  тому має міжнародний потенціал.

     До  організаційної ієрархії в типовій  аудиторській фірмі належать партнери, менеджери, контролери, старші або відповідальні  аудитори і помічники. Новий працівник (службовець) звичайно починає як помічник і працює впродовж двох-трьох років на кожному ступені, доки не одержить статусу партнера [19, с. 522 - 528]. 

     РОЗДІЛ 2

   Методика  аудиту фінансової звітності підприємства 

     2.1.Завдання, послідовність аудиту фінансової звітності та його інформаційне забезпечення 

     Фінансовий  результат діяльності підприємства характеризує його економічну ефективність та відображається у фінансовій звітності. Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

     Мета  аудиторської перевірки фінансової звітності — незалежна експертиза для встановлення реальності та достовірності  її, своєчасності та єдності методичних звітних показників. Фінансова звітність має задовольнити інтереси користувачів — юридичних і фізичних осіб, яким потрібна інформація про діяльність підприємства для прийняття правильних рішень.

     На  початку аудиту фінансової звітності  суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється відповідність її чинним законодавчим та іншим нормативно-правовим актам (Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", затвердженим Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку тощо).

     Потім аудитор оцінює використання необоротних активів, зокрема основних засобів як сукупності матеріальних активів, що підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, або надання в оренду, що діють більше одного року як у сфері виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення у багаторічні насадження, І поліпшення земель (іригаційні, меліоративні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання[8, с. 769].

     Фінансові вкладення (внески до статутного капіталу, придбання цінних паперів, облігацій тощо) підприємства оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину таких витрат і їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків 102 "Капітальні витрати на поліпшення землі", 50 "Довгострокові позики", 501 "Довгострокові кредити банків", 53 "Довгострокові зобов'язання з оренди" тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення їх у балансі, інших формах фінансової звітності.

     Використання  нематеріальних активів аудитор  контролює за даними рахунка 12 "Нематеріальні активи". Аудитор з'ясовує, як використовуються підприємством права користування природними ресурсами, авторські та суміжні з ними права.

     Запаси, зокрема сировину і матеріали, паливо, запасні частини відображають в обліку за фактичною собівартістю. Якщо на підприємствах для технологічних та експлуатаційних потреб, для вироблення енергії та опалення будівель створюються запаси газу (у газосховищах), то їх облік ведеться на рахунку 203 "Паливо".

     Розрахунки  з дебіторами і кредиторами, постачальниками  і покупцями у балансі та іншій фінансовій звітності показують у сумах, попередньо звірених і відображених відповідними актами звірок. Аудитор перевіряє їх достовірність за даними рахунка 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками", 37 "Розрахунки з різними дебіторами", 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", 374 "Розрахунки за претензіями" та ін.[27, с.878].

     Чистий  прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг), товарів визначається як різниця між виручкою від реалізації в цінах продажу без податку на додану вартість, акцизного збору, інших вирахувань з доходу, собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат, фінансових витрат, втрат від участі в капіталі, податку на прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних витрат та податку з надзвичайного прибутку.

     Аудитор перевіряє правильність відображення прибутку (збитку) у балансі й  звіті про фінансові результати.

     Отже, усі статті балансу мають бути підтверджені матеріалами інвентаризації, що проводиться щороку станом на 1 жовтня. Аудитор перевіряє правильність оформлення матеріалів інвентаризації та відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у звітності.

     За  результатами такої перевірки аудитор  може зробити висновки про достовірність балансу, реальність статей інших форм фінансової звітності.

     Оцінка  фінансової звітності та своєчасності її подання у керуючі інстанції і відповідним державним органам (податковій адміністрації, статистичним органам, установам банку) здійснюється на підставі чинного законодавства. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок (ув'язку) між даними балансу, фінансової звітності. Якщо є відхилення між даними звітних форм фінансової звітності, керівництво підприємства вносить відповідні корективи.

     Переконавшись у правильності й достовірності фінансової звітності, аудитор підтверджує правильність її складання.

     Фінансові звіти вміщують статті, склад і  зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами). До річного бухгалтерського звіту обов'язково додається пояснювальна записка (примітки), в якій викладаються основні фактори, що вплинули у звітному році на підсумки діяльності підприємства, де крім фінансового стану висвітлюється перспектива розвитку підприємства. Звіт про фінансові результати показує результати фінансово-господарської діяльності за період з початку звітного року. Відмінною особливістю нової звітності є відсутність у ній планових показників або нормативів.

     Складовою аудиту фінансової звітності є фінансовий аналіз звітності, у процесі якого слід дати оцінку фінансової сталості й платоспроможності, зокрема розрахувати коефіцієнти і показники ліквідності й фінансової активності.

     У ринковому середовищі, коли фінансово-господарська діяльність 
підприємства здійснюється на принципах самофінансування, а за 
нестачі власних фінансових ресурсів — за рахунок позичкових коштів, 
є важливо дати аналітичну оцінку фінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел. Запас джерел власних коштів — 
це запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власні 
кошти перевищують позичені.

     Фінансова стійкість оцінюється на підставі співвідношення власних і позичкових коштів у активах підприємства, темпів нагромадження власних коштів внаслідок господарської діяльності, співвідношення довготермінових і короткотермінових позик, достатнього забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

     Одночасно аудитор з'ясовує, чи спроможне підприємство виконати свої обов'язки перед бюджетом, кредитними та іншими органами.

     Для цього слід перевірити: