Хімічний склад крові та її функції

План:

1. Хімічний склад крові та її функції.
2. Техніка взяття проб крові.
3. Отримання сироватки та плазми крові.
4. Визначення білка та його фракції.
5. Методи дослідження кількості крові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кров - це різновид сполучної тканини, яка разом з лімфою і тканинною рідиною утворює внутрішнє середовище організму. Кров та органи, в яких відбувається утворення та руйнування формених елементів крові, об’єднанні в єдину систему крові, діяльність якої регулюється нейрогуморальними механізмами.

Кров підтримує відносну сталість свого складу, чим забезпечує гомеостаз, який є необхідним для нормальної життєдіяльності клітин і тканин. Крім того, кров разом з нервовою системою забезпечує функціональну єдність всього організму. Зберігаючи сталість свого складу, кров є достатньо лабільною системою, яка швидко реагує на патологічні зміни, що відбуваються в організмі. Тому в практичній та науковій ветеринарній медицині широко використовують гематологічні дослідження для діагностики захворювань та контролю ефективності лікування.

Функції крові.

До основних функцій крові належать: трофічна, екскреторна, дихальна, захисна, регулююча.

Трофічна функція. Кров транспортує поживні речовини (амінокислоти, моносахариди), мінеральні речовини, вітаміни, ферменти, воду від травного тракту до клітин організму. Ці речовини потрібні клітинам в якості будівельного і енергетичного матеріалу, а також для забезпечення їх специфічної діяльності.

Екскреторна функція. За допомогою крові здійснюється виділення з організму кінцевих продуктів обміну речовин (аміаку, сечовини, сечової кислоти, різних солей та ін.) Ці речовини з кров’ю транспортуються до органів виділення (нирки, шкіра, легені, кишечник) і потім виводяться з організму.

Дихальна функція. Кров транспортує кисень від легенів до тканин, а вуглекислий газ від тканин до легенів.

Захисна функція крові полягає в охороні організму від дії мікробів, вірусів, токсинів, а також інших чужорідних речовин. Ця функція здійснюється завдяки бактерицидним властивостям плазми крові, фагоцитарній активності лейкоцитів, а також за рахунок діяльності імунокомпетентних клітин - лімфоцитів, відповідальних за гуморальний та клітинний імунітет.

Захисною функцією крові є також підтримання рідкого стану всередині судин і зсідання в разі ушкодження судинної стінки.

Терморегулююча функція полягає в підтримці сталості температури тіла. За допомогою крові частина тепла від більш нагрітих органів переноситься до менш нагрітих (легені, шкіра) і таким чином усереднюється температура тіла.

Корелятивна функція крові полягає в транспортуванні до органів гормонів, медіаторів, електролітів, клітинних метаболітів, продуктів обміну речовин.

Хімічний склад плазми крові. Плазма крові містить 90-92 % води і 8-10% сухого залишку. Сухий залишок складають білки, ліпіди, вуглеводи, проміжні і кінцеві продукти їх обміну, мінеральні речовини, гормони, вітаміни, ферменти і інші біологічно активні речовини. Важливо відзначити, що, не дивлячись на постійний обмін речовин між кров’ю і тканинами, склад плазми крові істотно не змінюються. Дуже вузькі межі коливань вмісту загального білка, глюкози, мінеральних речовин — електролітів. Тому навіть незначні відхилення від норми, що виходять за фізіологічні межі, призводять до важких порушень в роботі організму. Інші складові компоненти крові - ліпіди, амінокислоти, ферменти, гормони й ін. - можуть мати ширший спектр коливань. До складу крові також входять кисень і діоксид вуглецю.

Розглянемо фізіологічне значення окремих речовин, що містяться в крові.

Білки. Білки крові складаються з декількох фракцій, які можна розділити різними способами, наприклад, методом електрофорезу. У кожну фракцію входить велика кількість білків, що володіють специфічними функціями.

Альбуміни. Утворюються в печінці, мають порівняно з іншими білками невелику молекулярну масу. У організмі виконують трофічну, або живильну, функцію, бо є джерелом амінокислот, і транспортну, беручи участь в перенесенні і скріпленні в крові жирних кислот, пігментів жовчі, деяких катіонів.

 

Глобуліни. Синтезуються в печінці, а також різними клітинами - лімфоцитами, плазмоцитами. Молекулярна маса глобулінів більша, ніж альбумінів. Глобулінову фракцію білків додатково можна розділити на три групи - альфа-, бета- і гамма-глобуліни. Альфа- і бета-глобуліни беруть участь в транспорті холестерину, фосфоліпідів, стероїдних гормонів, катіонів. Гамма-глобулінова фракція включає різні антитіла.

Відношення кількості альбумінів до глобулінів називається білковим коефіцієнтом. У коней і великої рогатої худоби глобулінів більше, ніж альбумінів, а у свиней, овець, кіз, собак, кролів і у людини переважають альбуміни. Така особливість впливає на деякі физико-хімічні властивості крові.

Білки виконують велику роль у зсіданні крові. Так, фібріноген, що відноситься до глобулінової фракції, під час зсіданні переходить в нерозчинну форму - фібрин і стає основою кров’яного згустку (тромбу). Білки можуть утворювати комплекси з вуглеводами і з ліпідами.

Незалежно від функції кожного з білків, а їх в плазмі крові налічують до 100, вони в сукупності визначають в’язкість крові, створюють в ній певний колоїдний тиск, беруть участь в підтримці постійного рН крові.

Фізіологічні коливання кількості загального білка крові пов’язані з віком, статтю, продуктивністю тварин, а також з умовами їх годування і утримання. Так, у новонароджених тварин в крові відсутні гамма-глобуліни (природні антитіла), вони надходять в організм з першими порціями молозива. З віком в крові збільшується зміст глобулінів і одночасно знижується рівень альбумінів. При високій молочній продуктивності корів вміст білків в крові підвищується. Після вакцинації тварин збільшення вмісту білків в крові відбувається за рахунок імуноглобулінів. У здорових тварин загальна кількість білка в крові складає 60-80 г/л, або 6-8 г/100 мл.

Як відомо, характерною особливістю хімічного складу білків є наявність азоту, тому багато методів визначення кількості білків у крові і тканинах засновані на визначенні концентрації білкового азоту. Проте азот присутній і в багатьох інших органічних речовинах, які є продуктами розпаду білків, - це амінокислоти, сечова кислота, сечовина, креатин, індікан і багато інших. Сукупний азот усіх цих речовин називається залишковим, або небілковим, азотом. Його кількість в плазмі складає 0,2-0,4 г /л. Залишковий азот в крові визначають з метою оцінки стану білкового обміну: при посиленому розпаді білка в організмі вміст залишкового азоту зростає.

Ліпіди. Ліпіди крові підрозділяють на нейтральні, які складаються з гліцерину і жирних кислот (моно-, ді- і тригліцериди), і складні - холестерин, його похідні і фосфоліпіди. У крові присутні також вільні жирні кислоти. Вміст загальних ліпідів в крові може змінюватися у великих межах. При збільшенні вмісту ліпідів в крові, плазма помітно каламутніє, набуває молочного відтінку, а у курей при відстоюванні плазми жир може спливати у вигляді товстої краплі.

Вуглеводи. Вуглеводи крові представлені, головним чином, глюкозою. Але вміст глюкози визначають не в плазмі, а в цільній крові, оскільки глюкоза частково адсорбується на еритроцитах. Концентрація глюкози в крові у ссавців утримується в дуже вузьких межах: у тварин з однокамерним шлунком 0,8-1,2 г/л, а з багатокамерним шлунком 0,04-0,06 г/л. У птахів вміст глюкози в крові вищий, що пояснюється особливостями гормональної регуляції вуглеводного обміну.

Окрім глюкози в плазмі крові містяться і деякі інші вуглеводи - глікоген, фруктоза, а також продукти проміжного обміну вуглеводів і ліпідів - молочна, піровиноградна, оцтова й інші кислоти, кетонові тіла. У крові жуйних тварин присутньо більше летких жирних кислот (ЛЖК), ніж у тварин інших видів, це зумовлено особливостями рубцевого травлення. У формених елементах крові є невелика кількість глікогену.

Крім того, в крові містяться різні біологічно активні речовини - ферменти, гормони, медіатори та інші.

 

 

 

Техніка взяття проб крові

У коней, великої й дрібної рогатої худоби проби крові беруть із яремної вени на межі верхньої й середньої третини шиї чи підхвостової вени. У свиней – із вени вуха або судин хвоста. У собак, котів та хутрових звірів – із поверхневої вени стегна, передпліччя чи подушечок лап. У птахів – із підкрильної вени або з гребеня (у курей).

Перед узяттям проб крові тварин фіксують. Волосся в місці проколу вистригають, а у птахів вищипують пір'я й пух; шкіру дезінфікують спиртом або настойкою йоду. У свиней кінчик хвоста обмивають теплою водою з милом, висушують чистим рушником, а потім дезінфікують.

Проби крові треба брати по можливості вранці до годівлі й напування тварин. Кров береться у чисті стерильні скляні пробірки в об'ємі 7-10 мл від тварини і 2-3 мл від птиці. На кожну пункцію беруть одну стерильну голку відповідної конструкції.

Щоб узяти проби крові у великих тварин, великим пальцем лівої руки натискають на яремний жолоб, затискуючи яремну вену. У великої рогатої худоби затискання яремної вени краще проводити шляхом накладання на шию гумового джгута. Потім поштовхом правої руки голкою для взяття крові проколюють шкіру й стінку вени під кутом 45-50о у напрямку до голови тварини. До вільного кінця голки підставляють пробірку, яку краще всього тримати одночасно з голкою в правій руці.

У свиней кров беруть із вени вушної раковини або з надрізаних кровоносних судин кінчика хвоста. Кров треба брати так, щоб вона вільно стікала по стінці пробірки.

Після взяття крові шкіру в місці проколу дезінфікують, а у свиней надрізаний кінчик хвоста для запобігання кровотечі перев'язують лігатурою, яку обов’язково знімають після тромбування судин.

Пробірки з кров'ю етикетують, закривають паперовими ковпачками і ставлять у штативи для відстоювання сироватки, необхідної для постановки серологічних реакцій.

Для одержання сироватки штатив із пробірками ставлять у теплу пору року в прохолодне місце, а в холодну – в тепле приміщення. Сироватку при необхідності можна відбирати через 10-12 годин із моменту взяття крові. Проби крові або сироваток надсилають у лабораторію протягом першої доби після взяття. Якщо це зробити неможливо, то сироватку можна консервувати, додаючи до неї у співвідношенні 1:9 5% розчин фенолу, або, вносячи в пробірку 0,05-0,07 г (на кінчику скальпеля) борної кислоти.

Консервувати сироватку можна також і способом висушування. З цією метою 0,4 мл сироватки наносять на фільтрувальний папір розміром 5´5 см і висушують при кімнатній температурі та розсіяному світлі. Сухі сироватки зберігають свої антигенні властивості від 40 до 130 днів.

На кожній пробі крові чи сироватки ставлять номер опису проби за чергою та інвентарний номер тварини.

Одночасно з пробами крові в лабораторію надсилають супровідний документ і опис проб крові чи сироватки за формами, наведеними у Ветеринарному законодавстві.

Капілярну кров беруть з внутрішньої поверхні вушної раковини. Шерсть на місці взяття крові вистригають, очищають місце уколу ватним тампоном, змоченим спиртом-ефіром. Укол роблять на глибину до 2 мм. Першу краплю крові стирають, тому вона містить випадкові домішки і лімфу, а наступні беруть для дослідження. Дуже важливо, щоб кров витікала з ранки без натискання на тканини, інакше вона змішується з лімфою і змінює свій клітинний і біохімічний склад. Закінчення крові можна прискорити, якщо заздалегідь прогрівати місце уколу в теплій воді або джерелом сухого тепла (фен, електролампа).

При венепункції прокол оточуючих вену тканин і стінки вен роблять в один прийом. Голки для взяття крові повинні бути з коротким зрізом і досить великим діаметром, щоб не травмувати протилежну стінку вени і не викликати ушкодження еритроцитів. Попередньо голки стерилізують кип'ятінням в 1%-му розчині бікарбонату натрію, місце вкола обробляють аналогічно отриманню капілярної крові.

При взятті крові з яремної вени голку вколюють на межі переходу верхньої третини шиї в середню. Щоб викликати достатню наповнення вени і зменшувати її рухливість, вену здавлює в середині шиї гумовим джгутом або пальцем. При проколі вени необхідно тримати голку в руці так, щоб напрямок її співпало з лінією ходу вени і щоб зріз голки був спрямований вгору, до голови. Голку вколюють під гострим кутом - в 20-30 В°. При попаданні у вену з голки витікає кров.

Кров повинна стікати по стінці пробірки по уникнення руйнування еритроцитів і при необхідності негайно змішуватися з достатньою кількістю антикоагулянта.

Перед витягом голки з вени гумовий джгут знімають, пережимають вену пальцем вище місця вкола, голку витягують, а місце вкола деякий час здавлюють тампоном для запобігання утворення гематоми. У висновку область венепункції дезінфікують настоянкою йоду і заливають Колодієм [3].

В залежності від характеру досліджень готують певну кількість пробірок. Стінки скляного посуду здатні обмінюватися іонами з кров'ю, а сліди миючих засобів і пошкоджені пробірки впливають на активність, ферментів. Це можна виключити, якщо використовувати пластмасові, пробірки одноразового користування; для деяких досліджень стінки скляних пробірок покривають шаром парафіну або силіконового масла.

В залежності від завдань дослідження аналізу піддають цільну кров, плазму або сироватку.