Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Ноября 2014 в 16:06, реферат
Астероїд, або мала планета, — тверде небесне тіло діаметром від 1 до приблизно 1000 км, що рухаються орбітами у Сонячній системі.
Термін астероїд (від дав.-гр. ἀστεροειδής — «зіркоподібний», з ἀστήρ — «зірка» та εῖ̓δος — «вид, зовнішність, якість») було запроваджено Вільямом Гершелем, оскільки перші виявлені астероїди виглядали на небі, як зірки (або точки), на відміну від планет, які під час спостереження у телескоп виглядають дисками. Водночас астероїди, на відміну від зір, рухалися. Точне визначення терміну «астероїд» досі не встановлено.
Існують різні дані про кількість метеоритів, що падають на Землю, які залежать від точності вимірювань. Вважають, що за добу падає 5-6 тонн метеоритів, або 2 000 тонн на рік. Крім того, за добу на земну поверхню падає від 300 до 20 000 тонн метеоритного пилу. Більшість знайдених метеоритів мають вагу від декількох грамів до декількох кілограмів. Найбільший зі знайдених метеоритів — Гоба, маса якого (за оцінками, оскільки метеорит ніколи не зважувався) сягала майже 90 тонн.
Явище падіння тіла з космосу, називається метеором, якщо воно виглядає не яскравіше 4-ї зоряної величини, якщо тіло яскравіше або помітні його кутові розміри — болідом. Космічне тіло до падіння називається метеорним тілом і класифікується за астрономічними ознаками, наприклад, це може бути комета або астероїд. Аналогічні падінню метеорита явища на інших планетах і небесних тілах звичайно називаються просто зіткненнями між небесними тілами.
Основними компонентами метеоритної речовини є залізо-магнезіальні силікати й нікелисте залізо. Розповсюджені мінерали, що входять у силікати метеоритної речовини, — це олівіни (Fe, Mg)2SiO4 і піроксени (Fe, Mg)SiO3 Вони присутні в силікатах або у вигляді дрібних кристалів або скла, або як суміш із різними пропорціями.
За вмістом нікелистого заліза й силікатів метеорити поділяють на три великі категорії:
Найбільш численні кам'яні метеорити поділяють на дві групи: хондрити й ахондрити.
Хондрити названо так через наявність незвичайних включень сферичної або еліптичної форми — хондр — яких не виявлено в земних породах. Розмір хондр зазвичай становить близько міліметра, хоча буває і декілька міліметрів. Їх склад та структура свідчить, що вони кристалізувалися з розплаву. Хондрити мають елементний склад, близький до складу тугоплавкої речовини Сонця, це відрізняє їх від земних порід. Їх вважають залишками протопланетної речовини, що зазнала мінімальних змін від часу утворення планет.
Група кам'яних метеоритів (близько 10%) — ахондрити. У них немає хондр і вони хімічно не схожі на хондрити. Ахондрити становлять ряд від майже мономінеральних олівінових або піроксенових порід до об'єктів, подібних за структурою й хімічним складом із земними й місячними базальтами. Вони бідні залізом і сидерофільними домішковими елементами, у них дещо різний вміст Fe, Mg й Ca. Здебільшого ці метеорити схожі на вивержені породи Землі та Місяця, що пройшли магматичну диференціацію. Вважається, що ахондрити утворилися з вихідної речовини хондритового складу в процесі диференціації, що також призвів до утворення залізних метеоритів. Ахондрити поділяють на групи за мінеральном складом. Назва кожної з груп відповідає або назві основного мінералу, або назві метеориту, який можна вважати типовим представником даної групи: оголені (97% за масою становить ортоенстатит), уреїліти (85% олівіну), діогеніти (95% ортопіроксену), говардити (40-80% ортопіроксену) і евкрити (40-80% піжоніту).
Залізо-кам'яні метеорити поділяють на два типи, що розрізняються хімічними й структурними властивостями: паласити та мезосидерити. Паласитами називають ті метеорити, силікати яких складаються із кристалів магнезіального олівіну або їхніх уламків, укладених у суцільній матриці з нікелистого заліза. Мезосидеритами називають залізо-кам'яні метеорити, силікати яких являють собою в основному перекристалізовані суміші з різних силікатів, що входять також до складу металу.
Залізні метеорити майже цілком складаються з нікелистого заліза (90-91% FeNi) з невеликими домішками фосфору та кобальту, можуть містити невеликі кількості мінералів у вигляді включень.
Нікелисте залізо (FeNi) — це твердий розчин нікелю в залізі. За високого вмісту нікелю (30-50%) нікелисте залізо перебуває, в основному, у формі теніту (γ-фаза) — мінералу гранецентрованої структури, за низького (6-7% нікелю) нікелисте залізо майже повністю складається з камаситу (α-фаза) — мінералу з об'ємно-центрованою ґраткою.
Залежно від структури, визначеної вмістом нікелю, залізні метеорити поділяють на:
Якщо поліровану поверхню гексаедриту обробити кислотою, зазвичай видно дуже тонке штрихування, яке називають неймановими лініями. Добрим прикладом гексаедриту є пластина метеорита Coahuila.
На території України зареєстровано за останні століття падіння 43 метеоритів, з них чотири — залізні. Ось найвідоміші з них:
Найбільшим метеоритом в Україні й у всій Європі вважають Іллінецький, який упав 400 млн років тому.
Перший в історії задокументований випадок влучання метеорита в людину стався 30 листопада 1954 р. в місті Силакауга, округ Талладеґа штат Алабама, США. Один з уламків метеорита Силакауга вагою 3,86 кг та розміром з апельсин, пробив дах будинку і, відскочивши рикошетом від радіоприймача, травмував сплячу жінку.
Інший випадок було зафіксовано у червні 2009 року, коли метеорит розміром з горошину врізався в чотирнадцятирічного німецького школяра Герріта Бланка, що прямував у цей момент до школи. Він влучив у руку підлітка, а потім відскочив і створив у землі кратер діаметром 30 сантиметрів. Хлопець відбувся дзвоном у вухах, який пройшов через декілька годин, і шрамом завдовжки 7,5 см на руці.
Осколок метеорита Сухий лиман, знайденого у 1987 році біля м. Одеса. Тип метеорита: хондрит H4/ 5
Список використаної літератури
1. Александров Ю. В. Фізика планет : навч. посібник для студ. спец. «Астрономія» / Ю. В. Александров. — К. : Інститут змісту і методів навчання, Харківський держ. ун-т, 1996. Ч. 1 : Фізика планетних тіл. — 1996. — 424 с.
2. Андрієвський С. М., Климишин І. А. Курс загальної астрономії. — Одеса: Астропринт, 2007. — 476 с.
3. озак Л. В. Основи фізики планет: навчальний посібник./ Л. В. Козак. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. — 205 с.
4. http://uk.wikipedia.org/wiki