Переосмислення минулого в новаторських пошуках видатних архітекторів Київського модерну

Удосконалюється мережа вулиць, залежно від їх функціонального призначення. Вони поділяються на магістральні, житлові, пасажні, влаштовуються алеї, газони. Проїзна частина вулиць вимощується бруківкою, освітлюється гасовими, газовими та електричними ліхтарями. [22, с. 79]

5. Полтавський центр

Прийнято вважати що полтавська школа вступає на шлях пошуків самобутності з 1903 року, коли В. Г. Кричевський створює проект будинку Полтавської губернської земської управи. Ця будівля стає наочним свідченням нової стадії розвитку української культури, що почала виходити із закритого, «інтер'єрного» стану, і відкривати свій екстер'єр.

Спочатку земським архітектором О. І. Ширшовим було розроблено проект земської управи, який затвердили до будівництва наприкінці 1902 року . Тоді ж стався конфлікт між архітектором і земством, яке зажадало внесення змін до проекту, а сам архітектор відмовився їх вносити. Тому земство звернулося до академіка архітектури В. М. Ніколаєва з Києва, і він виконав проект. Саме його і зібралися реалізовувати. Проте при детальному розгляданні проекту виявилося що його архітектура є безликою та посередньою. Було вирішено, що для такого щедрого на витвори народного мистецтва краю, як Полтавщина, соромно мати подібну споруду Земства. Наслідком конфлікту став оголошений конкурс на розробку архітектури будинку Земства, хоча будівельники вже почали закладати фундаменти. На конкурс, серед інших проектів, було подано розробку молодого харківського художника В. Г. Кричевського, яку спочатку віднесли до творів псевдо– мавританського стилю через незнайомі архітектурні форми. Пізніше стиль стали називати «южнорусский», «малорусский», і, нарешті, український архітектурний народний стиль. Проект В.Г.Кричевського викликав зацікавлення, здивування, радість – у одних, та переляк у інших. Дійсно, новий стиль, в якому було виконано проект, тільки народжувався, але його краса захопила більшість земських керівників і вони сприйняли його з ентузіазмом. Роботу Кричевського затвердили, авторові присудили премію і надали можливість терміново виїхати до музеїв Києва та Чернігова для додаткового вивчення матеріалів народної творчості, які могли стати корисними при подальшій роботі. На кінець літа цього ж року В. Г. Кричевський розробив остаточний проект, і почав випускати робочі кресленння, що відразу ж йшли на будівництво. [23, с. 15]

Через рік завершили обладнання будинку, і в листопаді 1908 року його освятили. Почалася повноцінна експлуатація багатофункціональної будівлі. В ній були влаштовані чудові кабінети та приймальні. Парадна частина з великою залою була призначена не лише для проведення ділових засідань, але і для громадських зборів, концертів, у середньому крилі влаштували етнографічний і краєзнавчий музей, на горишньому мансардовому поверсі –невеликий готель.

Фасад будинку мав симетричну композицію, підкреслену об'ємами, які створювали активний і стриманий силует. Прикраси будинку були виконані у багатоколірній майолиці, яка виблискує на сонці сліпучо–білими, ясно–синіми, оранжево–червоними кольорами, що захоплювали витонченістю барв і фантастично красивим малюнком орнаменту. Могутні, вкриті полив'яною черепицею дахи блакитно–зеленого кольору були надзвичайно прекрасними, бо їх виконали так, як роблять мозаїчні панно: прямим набором, де кожна плитка дахівки була підібрана архітектором за кольором і поставлена на відповідне місце. Між вікнами викладено давні герби міст Полтавщини. Кожен, хто входив до вестибюлю, ще більше вражався: його світлі стіни вінками і мережками вкривав орнамент, наче гостинно зустрічаючи гостя вишитими рушниками. [23, с. 31]

Будинок Полтавського земства розрахований на вічність, на століття націлена кераміка, на десятилітнє життя дерево, з'єднані талановитістю Василя Кричевського в одне нерозривне і вражаюче ціле. Вони відтворюють прекрасний, монументальний, багатозначний архітектурний образ нашого народу. Перед усім світом постала ця могутня кам'яниця зі стінами, заквітченими щиронародним орнаментом, що відтворює усе найчистіше, наймальовничіше, що тисячоліттям складалося у ментальності нашого люду.

Будинок Полтавського земства став найвизначнішим твором українського архітектурного модерну, а точніше, його первістком.

Окрім будинку Полтавської земської управи на Полтавщині є також дві інші пам’ятки українського архітектурного модерну.

Другою пам’яткою стала Покровська кам’яна церква , зведена у 1902–1906 роках у селі Плішивці. Той дев'ятидільний, дев'ятиверхий храм гордо встав своїми дев'ятьма банями на повний зріст, і знаменував ствердження духовності українського відродження початку ХХ століття .

Третьою пам'яткою, що також набула символічного звучання, стала школа імені І. П. Котляревського, зведена у 1903–1905 роках за проектом архітекторів Є. Н. Сердюка та М. Ф. Стасюкова під Івановою горою у Полтаві. Школу було споруджено на пожертви полтавців та їхніх громадських організацій. Будівля двоповерхового учбового закладу була досить скромною  та невеликою за розміром. На фасаді школи містилася важлива деталь – бюст І. П. Котляревського, виконаний скульптором Л. В. Позеном і подарований закладу. Зовнішні кути лівобічного ризаліту прикрашали майолікові арабески. Це була перша в Україні школа, призначена для народу, збудована в стилі модерну на народні пожертви.

Ці три пам'ятки започаткували три найважливіші, майже різновекторні, напрями художніх пошуків українського архітектурного модерну: Покровська церква намітила майбутній розвиток необарокових тенденцій, будинок Полтавського земства був скерований на ствердження декоративно–романичного напряму, який почали називати народним стилем, школа імені І. П. Котляревського націлена у бік раціоналістичних пошуків. [33, с. 275]

Розділ 2.

Містобудівна ситуація в Києві доби модерну

Дослідники модерну вбачають кілька передумов для розвитку київської школи. Основна з них була пов’язана із розвитком транспорту. Другою передумовою слід назвати фінансово–економічну. На початку ХХ століття Київ став промисловим, транспортним, адміністративним, і культурним центром з концентрацією великого капіталу, що дозволяло здійснювати широкомасштабну забудову його території. Крім того, відміна кріпацтва в 1861 році сприяла переміщенню значної кількості робочої сили до великих  міст в пошуках заробітку, причому саме за рахунок таких мігрантів населення Києва збільшилося з 127 тисяч у 1874 році, до 595 тисяч у 1913 році. Третью передумовою вважають поширення традиції неоготики, яке Київ переживав подібно до інших міст Російської імперії та до країн західної Європи. Існує думка що київська школа модерну виникла саме з київської неоготики ХІХ століття. Характерно, що риси неоготики були відчутні в київських будинках модерну досить довго, навіть в той час, коли в Європі модерн вже вступив в свою пізню раціоналістичну стадію. Четвертою передумовою слід назвати захоплення європейськими традиціями, та бажання створювати витровори мистецтва відповідно до західних традицій. П’ятою передумовою варто назвати зростання зацікавлення прогресивних верств населення історією України і українською культурою, та мистецтвом. [9, с. 132]

Стиль модерн поширився в Києві саме в той період, коли змінювався підхід як до забудови вулиць в цілому, так і до конкретних садиб. Перша тенденція забудови Києва була характерна до виникнення «будівельного буму» кінця ХІХ–початку ХХ століть і визначалася тим, що була малоповерховою, не щільною, з внутрішнім двором і садом. Навпаки, друга тенденція забудови Києва виникла саме в другий період « будівельного буму», і визначалася суто економічними факторами отримання максимум прибутку з експлуатації земельних ділянок. Внаслідок цього забудова садиб набула переметрального характеру, а замість просторого внутрішнього двору виник закритий з усіх боків «двір–колодязь». Економічні фактори спонукали подальший розвиток районів міста, а генеральний план Києва зазнавав постійних змін. На думку відомого дослідника української архітектури В. Є. Ясієвича, на планування Києва після 1870 року сильно впливали економічні фактори. Через це модерн в житловій архітектурі Києва мав характер «фасадного стилю», а структура і оздоблення прибуткових квартир було типовим для «економічного житла». Навідміну від Бельгійського модерну Віктора Ора, який виник насамперед як втілення нової філософії приватного житла однієї родини, модерн в Киеві вниник насамперед в економічному прибутковому житлі, і через це власники не бажали зайвих витрат на додаткове декоративне оздоблення . Саме тому в деяких досідників модерну на Україні навіть виникали сумніви, чи можна вважати київський модерн в житлових будинках місцевою школою, чи він був одним із різновидів місцевої еклектики, де застосовувались окремі елементи модерну. В тому випадку, коли характер забудови визначається насамперед економічними факторами, говорити про стильову однорідність чи досконалість архітектурного вирішення взагалі важко. На відміну від Європейського модерну, який в основі мав «приватний», «особливий» характер, київський модерн був лише втіленням економічних потреб, тому в ньому мали місце елементи інших притаманних забудові Києва стилів, а сам стиль отримав своє вираження в основному по червоній лінії забудови вулиці. На відміну від Петербургу і Москви, де на початку ХХ століття забудова в стилі модерн тривала паралельно з вирішенням містобудівних проблем реконструкції кварталів і збільшенням масштабів забудови внаслідок централізації капіталів, в Києві забудова велася окремими будинками в стилі модерн.

Київське містобудування періоду панування стилю модерн пройшло три етапи: поява окремих багатоповерхових будинків з периметральним плануванням серед малоповерхової неупорядкованої приватної забудови; поступовий перехід до периметральної забудови ділянок і щільної забудови вулиць по червоних лініях; поява поряд з периметральною забудовою ділянки паралельної постановки корпусів, пов’язаних внутрішньо–дворовими проїздами, і, внаслідок цього, необхідність декоративного оздоблення дворових флігелів .

В Києві більшість прибуткових будинків в стилі модерн – односекційні, з розміщенням парадних і чорних сходів по одній осі. На відміну від Москви та Петербургу, внутрішньо–квартальні проїзди і відкриті парадні двори в забудові не набули поширення.

Такими чином київська архітектура модерну має суттєву різницю між модерном Європи та Росії: на відміну від Європи, тривалий час архітектура Києва розвивалася екстентивно, що призвело до змішування стилів забудови, відтак – до відсутності стильової чистоти в окремих спорудах; на відміну від модерну Москви та Петербургу, де нова філософія модерну передбачала не лише стильове прикрашення фасадів і інтер’єрів, а й вирішення серйозних містобудівних проблем, в модерні Києва була присутня передусім «фасадна функція», без усвідомлення основних принципів проектування в стилістиці модерну за принципом «зсередини назовні»; на відміну від висловленої нової концепції трактурання просторів започаткованої бельгійським архітектором Віктором Орта, яка полягала в вихреподібній організації просторів як відправній точці для планування просторів, в прибуткових будинках Києва наприкінці ХІХ–на початку ХХ століть застосовується анфіладний принцип планування, а самі кімнати мали часто невдалі пропорції, в квартирах була значна кількість транзитних територій, темних коридорів. [12, с. 93]

Отже, стиль модерн в житловій архітектурі Києва кінця ХІХ–початку ХХ століть означав насамперед «образ мислення, дій, і життя людей у певну історичну епоху, що зберігався в різних елементах матеріального світу». На прикладі стилю модерн у Києві також можна визначити ті стадії які він пройшов: художнє втілення конструкцій; гармонійне поєднання художньої форми і конструктивної основи; надмірна декоративність або навпаки, в окремих спорудах повна відсутність декору.

2.1 Характерні собливості  київської школи модерну

В Києві був присутній і ранній , «декоративний» і пізній «раціоналістичний» модерн. Слід виділити в декоративному модерні Києва чотири основні різновиди європейського модерну: модерн з об’ємним декором, пластичним фасадом і перетікаючими інтер’єрами; модерн з площинним декором і площинними фасадами, проміжний між першим різновидом декоративного модерну і раціоналістичним модерном; національно-романтичний модерн з модернізованими елементами національної архітектури; експресивний «скульпторський» модерн із скульптурними об’ємами .

В раціоналістичному модерні Києва виділяють два різновиди: зрілий – з елементами декору, і пізній, – без декору, перехідний до іншого стилю – функціоналізму. Водночас, хоча модерн в Києві можна умовно розподілити на ранній, «декоративний», і пізній, « раціоналістичний», на відміну від Європи і Росії цей розподіл є досить умовним .

Помітний стихійний розвиток модерну в Києві постійно відчував на собі вплив еклектики та неостилів. Внаслідок цього наприкінці першого десятиліття ХХ століття в Києві будувались об’єкти, в яких елементи модерну поєднувались з елементами неостилів. Таким чином, формується висновок, що київський модерн пройшов дві стадії розвитку, причому на другій стадії для нього були характерні не лише тенденції раціоналізму, а й класицизму.

Поширення національно–романтичного модерну – одного з різновидів декоративного модерну, – пояснювалося прагненням до національної ідентичності, відродження національних традицій, виявленням мовою архітектури нової просторово–пластичної концепції модерну, з сприйняттям національних традицій на рівні форми і конструкції. Ознаками національно–романтичного модерну в Києві стали трапеційні форми прорізів, вальмові дахи, стилізовані завершення баштового типу.

Раціоналістичною стадією був модерн, споруди якого мали фасади та спрощений декор без зайвої експресії. Поступово відбувався перехід модерну у другу, завершальну стадію, яка згодом трансформується з одного боку – в неокласицизм, а з другого – в конструктивізм, що пояснювалось появою кризових явищ в тогочасному суспільстві та кризою мистецьких течій в всередині самого модерну. Нова фаза була зумовлена соціальними та економічними вимогами масового житлового будівництва, появою нових матеріалів і конструкцій. Існував прями зв’язок між раціоналістичною стадією модерну і появою комплексної упорядкованої забудови, великогабаритних житлових масивів, благоустрою внутрішньо–квартальних територій. Трансформація стилю включала раціональне планування квартир та необхідність зв’язку планування з вирішенням фасадів, а також зміну співвідношення між каркасом та стіною. [35, с.167]

Для декоративного модерну Києва характерні: експресивна декорація фасадів, вибагливість силуетів , динамізм , застосування криволінійних ліній; вільне цитування націанальної архітектури в новій просторово–пластичній концепції; підкреслення сходової клітки на фасаді великими вертикальними або овальними вікнами; об’єднання вікон по горизонталі і вертикалі; 5) застосування нависаючих карнизів, балконів, козирків на еркерів з залізобетонними конструкціями; підкреслення масштабу не окремих поверхів , а великих елементів; планування прибуткових будинків і особняків, в якиому ще недостатньо виділена житлова секція; застосування великих вікон та вітрин в нижніх поверхах прибуткових будинків , якщо вони призначалися під магазини ; застосування об’ємного та площинного декору; вираження характерних рис модерну більшою мірою на фасадних прибуткових будинках і значно менше в інтер’єрах прибуткових квартир .